Рішення № 84163201, 21.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21 січня 2019 року № 826/16189/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А., секретар судового засідання Сом П.А., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкової вимоги, рішення про опис майна у податкову заставу, податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача - адвокат Карабан Є.П.;

відповідача - Демченко Д.В.

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, з урахуванням заяви про зміну предмета спору від 23.01.2017, про:

- визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 23.06.2016 №4204-17;

- визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 24.06.2016 №5708/С/26-54-17-25;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 №4884-17.

Ухвалою суду від 19.10.2016 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи. На підставі розпорядження керівника апарату та протоколу про автоматичний розподіл - справу передано судді Донцю В.А.

Ухвалою суду від 05.10.2018 призначено судовий розгляд справи по суті. В судому розгляді оголошувались перерви у зв`язку з зміною позовних вимог та клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи. У судовому засіданні 21.01.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що транспортний засіб позивача не відноситься до об`єктів оподаткування транспортним податком у 2015 році, оскільки середньо ринкова вартість є меншою за визначену в законі.

Представник позивач під час судового розгляду справи позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, додатково наголосив, що податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015 №4884-17 на адресу позивача не надсилалося.

Представник Головного управління ДФС у м. Києві проти позову заперечив з підстав викладених у запереченнях та відзиві, пояснивши, що автомобіль позивача марки TOYOTA, модель Land Cruiser, реєстраційний номер НОМЕР_1 року випуску, з об`ємом двигуна 4163 куб. см. Згідно статті 267 ПК України є об`єктом оподаткування транспортного податку, а позивач є платником вказаного податку. Окрім того представник відповідача зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 №1955-17 було надіслано рекомендованим листом з повідомлення про вручення на адресу позивача та повернуто на адресу контролюючого органу у зв`язку з закінченням встановленого строку зберігання.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, судом встановлено.

ОСОБА_1 є власником автомобіля марки Toyota, модель Land Cruiser, 2013 року випуску, тип легковий універсал - В, об`єм двигуна 4163, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015 №4884-17, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн.

Поштове відправлення з податковим повідомленням-рішенням направлено на адресу позивача: АДРЕСА_1 , повернулось до податкового органу з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

У зв`язку з наявністю заборгованості станом на 22.06.2016 Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві 23.06.2016 прийнято податкову вимогу від 23.06.2016 №4204-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 24.06.2016 №5708/С/26-54-17-25.

Не погоджуючись з рішеннями контролюючого органу, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VIII, місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку в 2015 року, є обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України установлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Водночас ця норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

У даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону України від 28.12.2014 №71-VIII набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим, відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Відтак, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті та опубліковані у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік, та, відповідно не могли бути застосовані у 2015 році.

Прийняття Верховною Радою України і набрання чинності з Закону України від 28.12.2014 №71-VIII, обов`язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.

Вказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Прикінцеві положення Закону України від 28.12.2014 №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте, така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

З огляду на таке правове регулювання, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

А тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. У свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Враховуючи викладене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов`язку встановити транспортний податок.

Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік, тому транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Виходячи з наведеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Виходячи з аналізу вищевказаних норм права, суд дійшов висновку, що в контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 № 4884-17 яким визначено транспортний податок позивачу в розмірі 25000,00 грн., оскільки запроваджені Законом України від 28.12.2014 №71-VIII зобов`язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01.01.2016.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом, наприклад, постанови від 04.05.2018 у справі №826/14877/16, від 04.05.2018 у справі №826/12361/16.

Враховуючи вище викладене вимога позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 №4884-17 підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкової вимоги від 23.06.2016 №4204-17 Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві, визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 24.06.2016 №5708/С/26-54-17-25 Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві, то оскільки оскаржувані рішення прийняті на підставі податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 №4884-17, яке судом визнано протиправним, вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір за майнову вимогу в розмірі 1102,40 грн. (квитанція від 11.10.2016 № 17, №18).

Отже, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1102,40 грн. підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Керуючись статтею 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати:

- податкову вимогу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 23 червня 2016 року №4204-17;

- рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про опис майна у податкову заставу від 24 червня 2016 року №5708/С/26-54-17-25;

- податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 19 червня 2015 року №4884-17.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві в розмірі 1102,40 грн. (одна тисяча сто дві грн. 40 коп.).

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач - Головне управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39439980, місцезнаходження: 04655, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складено 10 вересня 2019 року.

Суддя В.А. Донець