Рішення № 84160018, 11.09.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 вересня 2019 р. Справа № 120/2765/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Мультян Марини Бондівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Гродської В. О.

позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу в порядку особливого позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни про визнання протиправною та скасування постанови.

Позовна заява мотивована тим, що 17 липня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольгою Леонідівною було винесено постанову ВП № 59576299 про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого напису № 14922 виданого 26 червня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про стягнення на користь акціонерного товариства "Приватний Український Міжнародний Банк" заборгованості в розмірі 13018,41 гривень. Позивач вважає дії приватного виконавця протиправними, оскільки в останньої були відсутні правові підстави для прийняття до виконання виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що зареєстрований та проживає в с. Медвідка, Вінницького району, Вінницької області, а згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 29 серпня 2019 № 179007708 майна на території м. Києва позивач не має. А відповідно до приписів частини 1 та 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У зв`язку з чим, останній звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 02 вересня 2019 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку визначеному ст. 287 КАС України у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Також, вказаною ухвалою залучено до участі у справі якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк".

09 вересня 2019 року на адресу Вінницького окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що частиною 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. А частиною 3 цієї ж статті зазначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місце знаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Відтак, стягувачем було надано заяву про примусове виконання рішення із зазначенням місця знаходження майна боржника (грошових коштів) - карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в валюті гривні, відкритого в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», який розташований за адресою: м. Київ,вул. Андріївська, буд. 4.

Разом з тим, вказала, що чинною редакцією Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку наявності грошових коштів або майна до відкриття виконавчого провадження. Виходячи з наведеного, приватний виконавець вважає, що має право приймати виконавчі документи за місцезнаходженням грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах.

Таким чином, вказує, що у неї не було правових підстав для повернення виконавчого документа стягувачу та відмови у відкритті виконавчого провадження.

11.09.2019 року у судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Третя особа також у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується матеріалами справи, разом з тим, будь яких заяв від третьої особи на адресу суду не надходило.

У відповідності до вимог частини 2 та 3 ст. 268 КАС України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши надані докази, які є у справі, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серія НОМЕР_2 .

Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" звернувся із заявою вих. №103745 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни про примусове виконання рішення із зазначенням місця знаходження майна боржника (грошових коштів) - карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ "Перший Український Міжнародний Банк".

Відповідно до змісту вказаної заяви, у відповідності до вимог ст.ст. 3, 4, 5, 19, 24, 28, п. 1 ч. 1 ст. 26, та ч. 2 ст. 68 Закону України "Про виконавче провадження", третя особа просила відкрити за місцезнаходженням майна (грошових коштів) боржника - ОСОБА_1 , виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни за №14922 від 26 червня 2019 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 коштів у розмірі 13018,41 грн.

Також, АТ "Перший Український Міжнародний Банк" просив звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення щодо його майна та без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольгою Леонідівною, постановою від 17 липня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП №59576299 про примусове виконання виконавчого напису №14922 від 26 червня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" заборгованості у розмірі 13018,41 грн.

Вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно частини 1 статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження".

За правилами частин 1 та 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятись ним на всій території України.

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, серед іншого, право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серія НОМЕР_2 .

З матеріалів виконавчого провадження судом встановлено, що місце проживання боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , тобто вказана інформація про місце проживання, була відома відповідачу.

При цьому, до матеріалів справи позивачем наданий Інформаційний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого № 179007708 від 29 серпня 2019 року, згідно якого у позивача відсутнє будь-яке майно, яке розташовано у м. Києві.

Разом з тим, судом встановлено, що приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження, відповідач керувалася тим, що кошти позивача, які знаходяться на картковому рахунку, відкритому в АТ "Перший Український Міжнародний Банк", є майном, фактичним місцезнаходженням якого є адреса фінансової установи (м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4.

Слід зазначити, що за вищевказаною адресою знаходиться і стягувач у виконавчому провадженні ВП № 59576299.

Відповідно до пункту 1.27 статті 1 закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Згідно статті 3 наведеного Закону кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Картковий рахунок - це банківський поточний картковий рахунок Клієнта, який відкривається на договірній основі для обліку грошових коштів Клієнта та здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. По картковому рахунку проводиться облік операцій за платіжними картками Клієнта.

Суд вважає, що у даному випадку місцезнаходженням майна є не місце розташування самого банку, де відкритий рахунок, а самі банківські рахунки чи електронні гаманці, на яких обліковуються кошти та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою відповідних платіжних інструментів, однак такі рахунки або електронні гаманці не є майном у розумінні положень ст. 190 ЦК України, оскільки вони не є окремими речами чи їх сукупністю, а фактично вони є засобом обліку руху грошових коштів та призначені для виконання клієнтами платіжних систем певних операцій.

Статтею 190 Цивільного кодексу України передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст. 179 цього ж Кодексу).

Пунктами 3.1, 3.2 ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року (зі змінами) встановлено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість.

Поняття «картковий рахунок» було передбачено Постановою НБУ від 19 жовтня 2005 року «Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням» №137, яке втратило чинність на підставі Постанови НБУ №223 від 30 квітня 2010 року.

При цьому жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що «картковий рахунок» є майном в розумінні ст.190 ЦК України. Так само, не передбачено й визначення місцезнаходження «карткового рахунку» за місцем знаходження будь-якого банку.

У матеріалах справи міститься довідка АТ «Перший Український Міжнародний Банк», згідно якої підтверджується, що позивач має картковий рахунок № НОМЕР_1 . При цьому, аналіз вказаного документу доводить та матеріалів справи не містять інших доказів, що на картковому рахунку № НОМЕР_1 відкритому в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», знаходяться грошові кошти, що давало би підстави вважати їх майном боржника, відповідно до положення статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».

Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист Міністерства юстиції України від 11 червня 2018 року, оскільки даний лист містить роз`яснення про те, що приватний виконавець дійсно може приймати виконавчі документи за місцезнаходженням саме грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах. Тобто, вказане роз`яснення не містить інформації щодо можливості прийняття виконавчих документів за місцезнаходженням лише карткових рахунків боржника.

Крім того, суд відхиляє посилання відповідача на посилання Постанови Верховного Суду № 905/3542/15 від 10 вересня 2018 року, оскільки в даному випадку суд оцінював дії приватного виконавця в межах вже відкритого виконавчого провадження.

Отже, суд доходить висновку, що відповідачем не додержано вимоги статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи або знаходження її майна, а в іншому виконавчому окрузі. Відповідач протиправно всупереч чинного законодавства прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в нього достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни ВП № 59576299 про відкриття виконавчого провадження протиправною та є такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок визнання протиправним акта індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, вимога про скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни ВП № 59576299 про відкриття виконавчого провадження є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання акта індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.

З огляду на те, що судом позовну вимогу про визнання протиправною постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни ВП № 59576299 про відкриття виконавчого провадження задоволено, відповідно позовна вимога щодо скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 59576299 від 17 липня 2019 року також підлягає задоволенню.

Крім цього, скасування спірної постанови є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 1, 7 статті 139 КАС визначено та зобов`язано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Статтею 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених судових витрат, позивачем до позовної заяви надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 620 від 15 вересня 2011 року, договір про надання професійної правової допомоги № 40 від 28 серпня 2019 року, акт виконаних робіт по договору про надання правової допомоги № 40 від 28 серпня 2019 року, розрахунок суми судових витрат від 29 серпня 2019 року, квитанцію № 23 від 28 серпня 2019 року, якими підтверджено сплату гонорару адвокату Байдаку В.Г. в розмірі 1000 гривень

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про відшкодування за рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 17 липня 2019 року ВП № 59576299.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 грн. 40 коп.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольга Леонідівна (вул. Поправки Юрія, 6, офіс 19, м. Київ)

Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" (м.Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829)

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: 11.09.2019 року

Суддя Мультян Марина Бондівна