Рішення № 84132134, 10.09.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/1686/19

РІШЕННЯ

іменем України

10 вересня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправною бездіяльності відповідача. що полягає у невиплаті призначеної їй пенсії за періоди з серпня 2014 року по лютий 2016 року, з 24 березня 2016 року по 28 лютого 2019 року в сумі 51175,70 грн. та з 01 березня 2019 року по 30 квітня 2019 року в сумі 3408,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та є внутрішньо переміщеною особою, яка отримує пенсію за вислугу років за місцем фактичного проживання,яким є с. Мукша Китайгородська Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

При зверненні до відповідача дізналась про наявність заборгованості по виплаті їй пенсії за періоди з 24 березня 2016 року по 28 лютого 2019 року та з 01 березня 2019 року по 30 квітня 2019 року, яка визнана та обліковується відповідачем, але виплата якої пов`язується з подальшим прийняттям окремого Порядку Кабінетом Міністрів України.

У той же час, заборгованість з виплати пенсії, яка виникла за період з серпня 2014 року по лютий 2016 року, відповідачем не визнається у зв`язку з тим, що це заборгованість більш ніж за 3 роки до моменту її звернення.

Не погоджуючись з невиплатою їй належних сум пенсії, позивач звернулась до суду.

06 червня 2019 року відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. 21 червня 2019 року надійшли матеріали пенсійної справи позивача.

24 червня 2019 року поданий відзив на адміністративний позов, у якому відповідач у задоволенні позову просить відмовити.

Посилається на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365, відповідно до якого суми соціальних виплат, що не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, який здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Відповідач вказує на те, що рішенням комісії Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації від 25.03.2019 року № 17 ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з 24.03.2016 року, нараховані, але не виплачені суми пенсії обліковані в Головному управлінні та будуть виплачені після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Дослідивши обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, є отримувачем пенсії за вислугу років, також є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи № 6808002710 від 25.03.2019 року, за місцем фактичного проживання. (а. с. 8)

Місцем фактичного проживання позивача є Хмельницька область Кам`янець -Подільський район с. Мукша Китайгородська (бувше - с.Жовтневе) , тоді як місцем реєстрації є Луганська область Краснодонський район с. Красне .

При постановці на облік позивач дізналась про наявність заборгованості щодо виплати їй пенсії за минулі роки, оскільки пенсія за попереднім місцем проживання виплачувалась до серпня 2014 року.

З метою отримання інформації про розмір заборгованості по пенсії, позивач 12 квітня 2019 звернулась із заявою до відповідача. (а. с. 9)

Відповідач у листі від 22.04.2019 року за № 13678/04 визнав наявність заборгованості з пенсійних виплат за період з 24.03.2016 року по 28.02.2019 року в сумі 51175,70 грн. та за період з 01.03.2019 року по 30.04.2019 року в сумі 3408,44 грн., зазначивши, що вказана заборгованість облікована Пенсійним фондом та буде виплачена після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

У той же час, заборгованість за період з серпня 2014 року по лютий 2016 року відповідачем не визнана, оскільки, на думку Пенсійного фонду, вона виникла з вини позивача і виходить за межі трирічного строку до дати звернення (а. с. 10 -12)

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами та оцінюючи відмову відповідача, суд виходить з такого.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України (ч. 1ст. 46 Конституції України).

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року) визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Європейська соціальна хартія, яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

У передмові до документу Організації Об`єднаних Націй E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998) «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» визначено, що внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.

Статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон №1706-VII) встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не є окремим конституційно-правовим статусом особи, відтак реєстрація особи як внутрішньо переміщеної, надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби та сприяти реалізації належних їй громадянських прав, які були вимушено обмежені на території основного проживання внаслідок особливих обставин.

Серед таких особливих потреб - доступ до житла та грошових виплат і пенсій, право на які набуте раніше, право на правову допомогу, доступ до спеціальних державних програм, тощо. Відтак, статус внутрішньо переміщеної особи створює додаткові гарантії реалізації прав людини.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам," призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ №509.

Відповідно до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, що доводиться довідкою, виданою згідно з вказаним Порядком №509, що ніким не заперечується.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що нарахована, облікована, але невиплачена пенсія буде виплачена позивачу за окремим розпорядженням про фінансування, передбаченим постановою КМ України, оскільки на даний час такого порядку немає.

В силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа, належить до обсягу конвенційного поняття права власності, як і те майно, на яке особа має законні підстави розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Суд вважає, що посилання відповідача на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій є безпідставним, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат вже врегульовані Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування",

Відтак, відсутність додатково встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати ( повернення) нарахованих сум пенсій саме категорії внутрішньо переміщених осіб, не звільняє державу в особі органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти особу права на отримання належних їй сум пенсій.

З наданих до суду документів вбачається посилання відповідача на зміст ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка передбачає, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

У той же час, підстави для висновку про будь-яку вину позивача у невиплаті їй пенсії за минулий період у справі відсутні.

Більше того, відповідач жодним належним доказом не обґрунтовує наявність вини позивача стосовно неотримання нею нарахованих ( облікованих) їй сум пенсії, зокрема за періоди з 24.03.2016 року по 28.02.2019 року в сумі 51175,70 грн. та за період з 01.03.2019 року по 30.04.2019 року в сумі 3408,44 грн., оскільки як встановлено судом, сам відповідач посилається на відсутність певного Порядку, що начебто і унеможливлює виплату коштів.

Таким чином, будь-яка вина позивача взагалі відсутня.

За таких обставин посилання відповідача на наявність вини позивача є необґрунтованим, оскільки будь-якими доказами у справі не підтверджено, що особисті дії позивача призвели до неможливості виплати їй пенсії за минулий період.

У той же час, нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення ч. 1 ст. 122 КАС України в системному зв`язку з положенням ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IVзазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. У той же час, жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної виплати може становити втручання у право власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у Рішенні іменем України у зразковій справі № 805/402/18 від 03.05.2018 року за результатом розгляду аналогічного спору дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відтак, відповідач, не проводячи своєчасну виплату пенсії позивачу і не приймаючи відповідне обґрунтоване рішення у формі розпорядчого акту з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на це, невиплата ним пенсії позивачу за весь період, протягом якого вказана пенсія повинна була бути нею отримана, фактично призвела до позбавлення пенсіонера засобів до існування.

У даній справі належним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, що полягає у невиплаті пенсії позивачу.

Також слід зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 призначену ( обліковану), але не виплачену їй пенсію за попередні періоди з 24 березня 2016 року по 28 лютого 2019 року в сумі 51175,70 грн., з 01 березня 2019 року по 30 квітня 2019 року в сумі 3408,44 грн., а також нарахувати та виплатити пенсію за період з 01 серпня 2014 року по 23 березня 2016 року, тобто за минулий час без обмеження трирічним строком.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо невиплати призначеної ОСОБА_1 пенсії протиправною.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області виплатити ОСОБА_1 призначену ( обліковану), але не виплачену їй пенсію за попередні періоди:

з 24 березня 2016 року по 28 лютого 2019 року в сумі 51175,70 грн.,

з 01 березня 2019 року по 30 квітня 2019 року в сумі 3408,44 грн.,

а також нарахувати та виплатити пенсію за період з 01 серпня 2014 року по 23 березня 2016 року, тобто за минулий час без обмеження трирічним строком.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя І.С. Козачок