Рішення № 84128517, 05.09.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2019 р. № 520/6810/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мороко А.С.,

за участю секретаря судового засідання - Рубіної Я.О.,

представників позивача - Мазницького М.М., Мазницької Н.М.,

представника відповідача - Дронь А.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу № 520/6810/19 за позовом комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства м. Чугуєва до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення й вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

Комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство м. Чугуєва звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 00012121307 від 22.05.2019 "Про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску", вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Харківській області № Ю - 00000691307 від 22.05.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне рішення та вимога ґрунтуються на помилкових судженнях суб`єкта владних повноважень, а тому підлягають скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили позов задовольнити.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував, надавши відзив на адміністративний позов, та зазначив, що при проведенні перевірки позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб, встановлені чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесене рішення та вимога є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області проведена планова документальна перевірка комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства м. Чугуєва з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати військового збору за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.

Результати перевірки оформлені актом № 1371/20-40-13-07-07/22647162 від 22.04.2019, яким зафіксовані порушення позивачем вимог діючого законодавства України, а саме: пп. б п. 176.2 ст. 176 Податкового Кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010, підприємством не повідомлено: про дохід, виплачений самозайнятій особі (пп. 165.1.36 ПКУ, ст. 177 та 178 ПКУ) код ознаки доходу 157, отриманий у 4 кварталі 2016 року по 1 фізичній особі платнику податку у зв`язку із відсутністю податкового номеру платника податку в базі ДРФО за яким було відображено дохід виплачений самозайнятій особі (дохід відображено за ІКП - НОМЕР_1 ), про дохід, виплачений самозайнятій особі (пп. 165.1.36 ПКУ, ст. 177 та 178 ПКУ) код ознаки доходу 157, отриманий у 4 кварталі 2017 року, 1, 3 кварталах 2018 року по 1 фізичній особі платнику податку у зв`язку із відсутністю податкового номеру платника податку в базі ДРФО за яким було відображено дохід виплачений самозайнятій особі (дохід відображено за ІКП - НОМЕР_2 ); пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п.176.2 ст. 176 Податкового Кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010: податок на доходи фізичних осіб під час виплати доходу у вигляді заробітної плати за грудень 2015 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2017 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2018 року, підприємством до бюджету не перераховано; перевіркою встановлено, що станом на 31.12.2018, з урахуванням вимог ст. 102 Податкового Кодексу України № 2755-УІ від 02.12.2010, підприємством під час виплати доходу у вигляді заробітної плати не перераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 3200491,08 грн; ст.7, п.5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне, соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 внаслідок чого занижено суму нарахованого єдиного внеску на загальну суму 2925,34 грн, за 2017 рік - 487,30 грн, за 2018 рік - 2438,04 грн, разом донараховано єдиного внеску 2925,34 грн; ст.16 - 1 підрозділу 10 Податкового Кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 "Інші перехідні положення", пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п. 176.2 ст. 176 Податкового Кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010: військовий збір під час виплати доходу у вигляді заробітної плати за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2017 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2018 року, підприємством до бюджету перераховано не своєчасно та не у повному обсязі; перевіркою встановлено, що станом на 31.12.2018, з урахуванням вимог ст. 102 Податкового Кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010, підприємством під час виплати доходу у вигляді заробітної плати не перераховано до бюджету військового збору у сумі 99,78 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки податковим органом винесено рішення № 00012121307 від 22.05.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до підприємства застосовано штрафні санкції в розмірі 1462,67 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю - 00000691307 від 22.05.2019, якою позивачу нараховано недоїмку в розмірі 2925,34 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням та вимогою, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Правовідносини, що виникли між сторонами у даній адміністративній справі врегульовано нормами Податкового кодексу України та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до положень ч.1 п.1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску, серед іншого є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Відповідно до ч. 2 п.1 ст. 6 та ч. 2 п. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

Згідно з ч.1 п.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства. Нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"). Адміністрування єдиного соціального внеску включає в себе ідентифікацію, облік платників ЄСВ та об`єктів оподаткування, сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою ЄСВ відповідно до законодавства. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 "Про Державну фіскальну службу України" Державна фіскальна служба України здійснює адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів, єдиного внеску в порядку, встановленому законом.

Як встановлено судом, комунальним житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством м. Чугуєва за спірний період укладено з фізичними особами договори підряду на здійснення прибирання прибудинкових територій з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та на здійснення ремонту технологічного обладнання ліфтів з ОСОБА_4 . При цьому, податковим органом зроблено висновок про те, що фізичні особи, з якими укладались договори підряду фактично виконували трудові функції. Також, між позивачем та фізичними особами укладались трудові договори на здійснення перевірки та складання кошторисної документації з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Враховуючи викладене, контролюючим органом встановлено, що комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство м. Чугуєва в період з 01.01.2016 по 31.12.2018 при нарахуванні та виплаті доходів фізичним особам, розмір яких був менше мінімальної заробітної плати, єдиний внесок нараховувався від суми нарахованого доходу, а не від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, внаслідок чого було занижено додаткову базу нарахування єдиного внеску на загальну суму 132970,00 грн, за 2017 рік - 2215,00 грн, за 2018 рік - 11082,00 грн та занижено суму нарахованого єдиного внеску на загальну суму 2925,34 грн, за 2017 рік - 487,30 грн, за 2018 рік - 2438,04 грн.

Аналізуючи зміст наданих договорів, суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Основними ознаками, що відрізняють трудові та цивільно-правові відносини є:

в трудових відносинах важливим є процес трудової діяльності, її організація, а в цивільно-правових не важливий процес організації праці, натомість важливим є результат роботи;

виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик;

за трудовим договором працівника приймають до штату за певною кваліфікацією, професією, посадою, йому гарантуються заробітна плата, гарантії, пільги, компенсації які передбаченні чинним законодавством України, тоді як за цивільно-правовим договором оплачується результат роботи, і відносини сторін обмежуються лише виконанням роботи та передачею і оплатою її результату;

за трудовим договором відповідальність працівника чітко визначена нормами чинного законодавства, тоді як в цивільно-правовому договорі відповідальність встановлюється за згодою сторін. Тобто відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпПУ та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване чинним законодавством України.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що зазначені договори не є трудовими договорами у розумінні Кодексу законів про працю України, оскільки відсутні основні критерії, за якими їх можливо кваліфікувати як трудові договори.

Судом встановлено, що укладені договори цивільно-правового характеру між позивачем та фізичними особами, не містять обов`язку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години; не містять обов`язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку; не містять регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу. Укладені договори були спрямовані на отримання результату роботи. На виконання зазначених договорів було складено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг). Відповідно до змісту договорів Виконавець бере на себе відповідальність за забезпечення власної безпеки при виконанні робіт. Як встановлено судом, оплачувався лише результат роботи, відносини сторін обмежувались лише виконанням роботи та передачею і оплатою її результату. Відповідальність сторін була прописана в договорах за згодою сторін. Зі змісту договорів вбачається, що відсутні жодні посилання на норми трудового законодавства.

Суд звертає увагу на те, що комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство м. Чугуєва не видавало наказів про прийняття на роботу фізичних осіб, з якими було укладено договори цивільно-правового характеру, не заповнювало та не вело їх трудові книжки.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин (укладений договір) є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу, а також недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 15.09.2015 року у справі № 812/2028/13-а, зазначив, що суб`єкт господарювання вправі на власний розсуд організовувати виконання статутних завдань, в тому числі і шляхом укладення договорів цивільно-правового характеру

Висновки контролюючого органу, про те, що винагорода за виконані роботи (надані послуги) нібито є зарплатою фізичних осіб, є хибними, оскільки, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, яку за трудовим договором власник підприємства або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Фізичні особи, з якими позивач уклав цивільно-правові договори, не перебували в трудових відносинах з даним підприємством, підстави для визнання оплати за такими договорами в якості заробітної плати, відсутні. Оскільки укладені договори відносяться до цивільно-правових договорів та мають всі відповідні ознаки, вони не відносяться і не регулюють трудові відносини між сторонами, відповідно до яких виплачується заробітна плата.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення № 00012121307 від 22.05.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ю - 00000691307 від 22.05.2019 винесені відповідачем з порушенням норм чинного законодавства, а тому, є такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства м. Чугуєва є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства м. Чугуєва (місцезнаходження: вул. Старонікольська, буд. 57, м. Чугуїв, Харківська область, 63503, ідентифікаційний код - 22647162) до Головного управління ДФС у Харківській області (місцезнаходження - вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, ідентифікаційний код - 39599198) про визнання протиправним та скасування рішення й вимоги - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 00012121307 від 22.05.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в загальному розмірі 1462 (одна тисяча чотириста шістдесят дві) грн 67 коп.

Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Харківській області № Ю - 00000691307 від 22.05.2019 в загальному розмірі 2925 (дві тисячі дев`ятсот двадцять п`ять) грн 34 коп.

Стягнути на користь комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства м. Чугуєва (ідентифікаційний код - 22647162) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (місцезнаходження - вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, ідентифікаційний код - 39599198) судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 10 вересня 2019 року.

Суддя А.С. Мороко