Рішення № 84126743, 02.09.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 вересня 2019 р. Справа № 120/2019/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулася ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13.05.2019 року № 2-7072/15-19-СГ про відмову в надані позивачу дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Баланівської сільської ради Бершадського районну Вінницької області.

Ухвалою суду від 01.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено 15-денний строк з дня отримання даної ухвали для подачі до суду відзиву на позовну заяву, в свою чергу позивачу встановлено 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.

16.07.2019 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Разом з тим у відзиві зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, що в свою чергу є неможливим, оскільки земельна ділянка, що зазначена на графічних матеріалах згідно рішення Баланівської сільської ради 23 скликання 16 сесії від 02.06.2001 року та 23 скликання 11 сесії від 04.05.2000 року, використовується громадянами для ведення особистого селянського господарства на підставі ст. 119 та ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Дослідивши надані сторонами докази та матеріали справи судом встановлено, що позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з колективним клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної форми власності орієнтовною площею по 2,0 га на кожного із заявників окремо за межами населеного пункту села Баланівка Бершадського району, Вінницької області, додавши до клопотання ряд необхідних документів.

Наказом від 13.05.2019 року № 2-7072/15-19-СГ Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що на підставі ст. 119 та ч. 7 ст. 118 ЗК України земельна ділянка, яка зазначена на графічному матеріалі рішеннями сесії Баланівської сільської ради від 02.06.2001 року, 04.05.2000 року, 02.06.2001 року та від 26.11.2001 року є наданою у постійне користування іншим особам.

В подальшому управлінням Держгеокадастру направлено позивачеві лист, який за змістом відповіді кореспондуються із наказом про відмову у надані дозволу на розробку технічної документації від 13.05.2019 року № 2-7072/15-19-СГ.

Відтак, вважаючи зазначений наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області протиправним, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1-3 статті 116 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року №2768-ІІІ (далі - Земельний кодекс України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 Земельного кодексу України визначається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок.

Так, зокрема, частинами 6-7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Згідно абзацу частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як встановлено судом, позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області саме із заявою про надання їй дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га на території Бершадського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Водночас, згідно матеріалів справи, відповідач відмовив у наданні такого дозволу з огляду на те, що за результатами розгляду земельна ділянка перебуває в постійному користуванні інших осіб.

Відповідно до частин 2 – 6 статті 79-1 Земельного Кодексу України формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до вимог статті 79-1 ЗК України зазначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Як вбачається зі змісту листа від 20.05.2019 року за №29-2233/0-992/6-19, наданого у відповідь на адвокатський запит, відповідач повідомив, що земельна ділянка за кадастровим номером 0520480400:01:002:0595 щодо якої ОСОБА_1 просить надати дозвіл на розробку технічної документації, перебуває у державній власності (за межами населеного пункту).

Таким чином, земельна ділянка щодо якої позивач просить надати дозвіл на розробку технічної документації є сформованою та їй присвоєно кадастровий номер, а тому позивач звернулася із належним клопотанням.

При цьому, за приписами частини 7 статті 118 Кодексу підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак суд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме з підстав, що передбачені ч.7 ст. 118 ЗК.

Тобто, відповідач, розглядаючи заяву позивача, повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до вимог ст.118 Земельного кодексу України або надати мотивовану відмову у її наданні. При цьому, у випадку надання відмови, відповідач має керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у Земельному кодексі України.

Разом з тим, аналізуючи зміст вищевикладених норм чинного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади з приводу надання їм у власність земельних ділянок, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

У свою чергу, зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Виходячи з наведених норм права та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем в оскаржуваній відмові не наведено жодної з підстав, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, за яких позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства.

При цьому надаючи оцінку посиланням відповідача, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, на ту обставину, що рішеннями Баланівської сільської ради від 02.06.2001, 04.05.2000 та від 26.11.2001 відповідна земельна ділянка передана в користування іншим особам, суд зазначає наступне.

Як вбачається з повідомлених представником відповідача обставин, приймаючи оскаржуваний наказ відповідач виходив з інформації отриманої з листа Баланівської сільської ради Бершадського району Вінницької області за №242 від 20.05.2019, згідно якого земельна ділянка площею 32,5468 га з кадастровим номером 0520480400:01:002:0595 була надана в користування громадянам для ведення особистого селянського господарства згідно рішень сесії Баланівської сільської ради 23 скликання 16 сесії від 02.06.2001 та 23 скликання 11 сесії від 04.05.2000 та знаходиться в їх користуванні на час складання зазначеного листа.

Згідно положень ст. 119 Земельного кодексу України, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Під час розгляду справи представник відповідача не надав суду доказів звернення осіб визначених у рішеннях Баланівської сільської ради від 02.06.2001 та від 04.05.2000 про передачу відповідної земельної ділянки у власність.

Таким чином, перебування відповідної земельної ділянки у користування інших осіб, за відсутності відомостей про набуття ними права власності не підпадає під визначений ст. 118 Земельного кодексу України перелік підстав, за яких відповідач має право відмовити у задоволенні відповідного клопотання позивача.

Крім того, суд враховує, що земельна ділянка щодо якої позивач має намір отримати дозвіл на розробку технічної документації знаходиться за межами села Баланівка та починаючи з 2013 року перебуває у державній власності в розпорядженні Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яким було проведено її інвентаризацію та присвоєно кадастровий номер. Жодних рішень між відповідачем та Баланівською сільською радою або з особами, визначеними в рішеннях Баланівської сільської ради від 02.06.2001 та від 04.05.2000, щодо користування зазначеною вище земельною ділянкою стороною відповідача суду не було надано як і не повідомлено про існування відповідних документів та причини неможливості їх надання.

З огляду на викладене, наказ відповідача від 13.05.2019 за №2-7072/15-19-СГ, яким позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га на території Бершадського району Вінницької області (за межами населеного пункту) є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачеві дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Порядок розгляду клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки земельним законодавством віднесено до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, а тому суд не може втручатись в повноваження відповідача та на власний розсуд давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Відтак, суд вважає, що належним способом правового захисту прав ОСОБА_1 є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Баланівської сільської ради Бершадського районну Вінницької області.

В той же час, оцінюючи доводи позивача щодо постановлення окремої ухвали, суд враховує, що відповідно до частин 1, 2 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Водночас, постановлення окремої ухвали є правом суду, а не його обов`язком.

Враховуючи встановлені обставини справи та характер спірних правовідносин, суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали.

Що ж до встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13.05.2019 року № 2-7072/15-19-СГ.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Баланівської сільської ради Бершадського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

Суддя Мультян Марина Бондівна