Рішення № 84126742, 02.09.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 вересня 2019 р. Справа № 120/2025/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,06 га для індивідуального садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 3-7475/0-01851/0/95-19 від 30 травня 2019 року у задоволенні клопотання було відмовлено, з тих причин, що першочергове надання у власність земельних ділянок здійснюється учасникам антитерористичної операції та членам родин загиблих.

Вважаючи відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області протиправною, позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 01.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено 15-денний строк з дня отримання даної ухвали для подачі до суду відзиву на позовну заяву, в свою чергу позивачу встановлено 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.

16.07.2019 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні заявлених вимог. Разом з тим у відзиві також зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,06 га для індивідуального садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, що в свою чергу є неможливим, оскільки в зв`язку з першочерговим забезпеченням земельними ділянками для індивідуального садівництва учасників антитерористичної операції та членів родин загиблих із їх числа, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 року № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками», не може задовольнити клопотання позивача.

Дослідивши надані сторонами докази та матеріали справи судом встановлено, що 10.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,06 га для індивідуального садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Листом від 24.05.2019 року № 3-7475/0-1851/0/95-19 «Щодо розгляду клопотання» Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 року № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» та ст. 12 (п. 14) Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», першочергове забезпечення земельними ділянками для індивідуального садівництва надається учасникам антитерористичної операції та членам родин загиблих із їх числа.

Не погоджуючись із такою позицією Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, позивач оскаржив її до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Земельні правовідносини регулюються Земельним Кодексом України (далі ЗК України).

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною 6 цієї статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з абзацом 3 частини 7 статті 118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.

Отже, цією нормою закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.07.2018 року в справі № 806/3095/17, від 17.12.2018 року у справі №509/4156/15-а).

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому частиною 7 статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 року в справі № 545/808/17 та від 26.02.2019 року в справі № 802/721/18-а.

Разом із тим, як видно із листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.05.2019 року № 3-7475/0-01851/0/95-19, відмова у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки аргументована тим, що першочергове надання у власність земельних ділянок здійснюється учасникам антитерористичної операції та членам родин загиблих.

Таким чином, на думку суду, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області з непередбачених законом підстав відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, надаючи оцінку посиланню представника відповідача на Розпорядження Кабінету Міністрів України «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» від 19.08.2015 року № 898-р, суд зазначає, що таке є необґрунтованим, оскільки даний правовий акт лише забезпечує розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції, а також встановлює додаткове гарантування прав учасників Антитерористичної операції. Крім того, даним розпорядженням не передбачено заборон для надання дозволу на розроблення проектів землеустрою, зокрема для індивідуального садівництва іншим громадянам, які не є учасниками АТО, з числа земельних ділянок, що включені до переліку.

З огляду на вище викладене слідує, що законом визначено лише два види рішень, які можуть бути прийняті суб`єктом владних повноважень у разі подання клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: надання відповідного дозволу або відмови у наданні такого дозволу з підстав, встановлених законом. Така підстава для відмови, як першочерговість надання у власність земельних ділянок учасникам антитерористичної операції та членам родин загиблих, не відповідає нормам чинного законодавства.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Щодо форми рішення уповноваженого органу слід зазначити, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.04.2018 року у справі №806/2208/17, від 24.04.2018 року у справі №802/1534/17-а, від 06.03.2019 року у справі №1640/2594/18, від 10.01.2019 року у справі №820/4555/17.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про протиправність відмови Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, що викладена в листі від 24.05.2019 року № 3-7475/0-1851/0/95-19, у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,06 га для індивідуального садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Відтак, адміністративний позов в цій частині позовних вимог слід задовольнити.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення наступної вимоги позивача та вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,06 га для індивідуального садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, із урахуванням висновків суду викладених у судовому рішенні.

В силу статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, на користь позивача, слід стягнути понесені судові витрати в даній адміністративній справі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену в листі від 24.05.2019 року № 3-7475/0-1851/0/95-19, у задоволенні клопотання про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,06 га для індивідуального садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 10.04.2019 року, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,06 га для індивідуального садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, із урахуванням висновків суду викладених у судовому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок), що був сплачений при зверненні до суду, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547)

Суддя Мультян Марина Бондівна