Ухвала суду № 84110337, 04.09.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/9691/19 2-з/335/94/2019

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2019 року м.Запоріжжя

Суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Воробйов А.В., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ „Банк „ Фінанси та кредит”, ТОВ „ФК „ Довіра та гарантія”, треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі -продажу) прав вимоги та скасування рішення

В С Т А Н О В И В:

30.08.2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ „Банк „ Фінанси та кредит”, ТОВ „ФК „ Довіра та гарантія”, треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі -продажу) прав вимоги та скасування рішення.

Ухвалою судді від 04.09.2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

30.08.2019 року позивач також подала заяву про забезпечення позову в якій просить заборонити відповідачу ТОВ „ФК „ Довіра та гарантія” як іпотекодержателю вчиняти будь-які дії для реєстрації права власності на нерухоме майно – нежиле приміщення 13, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 та є предметом іпотеки за іпотечним договором №1336-1251 від 28.12.2005 року, укладеним між позивачем та АТ „Банк „ Фінанси та кредит”, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Вартановою О.С.

В обґрунтування заяви зазначила, что вона звенулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 27.02.2018 року за: кредитним договором № 1336-125 від 28.12.2005 року, укладеним між ОСОБА_2 та АТ „БАНК „ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ”, іпотечним договором № 1336-1251 від 28.12.2005 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ „БАНК „ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ”, посвідченого 28.12.2005 року Вартановою О.С ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу за реєстровим № 2588, що укладений між АТ „БАНК „ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ” та ТОВ „ФК „ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ” та посвідчений Юдіним М.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 78.

Виходячи зі змісту позову, укладений між відповідачами оспорюваний договір за своєю юридичною природою є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов”язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.

За таких обставин та з огляду на те, що за змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо його предмету, форми, змісту, то він підлягає визнанню недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК.

Згідно з інформаційною довідкою № 149340886 від 13.12.2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно іпотекодержателем Предмету іпотеки за Іпотечним договором є відповідач ТОВ ФК „ Довіра та гарантія”.

У разі звернення стягнення на предмет іпотеки за оскаржуваним договором, для відновлення прав, свобод та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та затрат.

Таким чином, до прийняття рішення по даній справі, задля гарантій захисту прав позивача, вважає є достатні підстави для вжиття заходів забезпечення позову.

Враховуючи обставини того, що відновлення порушених прав позивача є можливим лише за однієї умови, а саме: визнання недійсним про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 27.02.2018 року та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Державному реєстрі Іпотек щодо ігютекодержателя, тому лише від можливості фактичного виконання судового рішення залежить і відновлення порушених прав позивача.

Отже, вжиття судом заходів по забезпеченню позову є необхідною гарантією справедливого судового захисту.

Вивчивши матеріали справи, подане клопотання, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до вимог ч.1 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб”єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Із роз”яснень Верховного Суд України у п. 4 постанови Пленуму від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

У відповідності до ч. 1 ст.149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 ЦПК заходів забезпечення позову. Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов`язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Суд враховує, що саме лише посилання позивача у заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами згідно зі ст. 81 ЦПК, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Окрім того, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що спосіб забезпечення позову, який просить застосувати позивач не узгоджується з предметом позову.

Судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо дійсності укладеного 27 лютого 2018 року між ПАТ „Банк „Фінанси та кредит” та ТОВ „Фінансова компанія „ Довіра та гарантія” договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за: кредитним договором № 1336-125 від 28.12.2005 року, укладеним між ОСОБА_2 та АТ „БАНК „ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ”, іпотечним договором № 1336-1251 від 28.12.2005 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ „БАНК „ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ”, посвідченого 28.12.2005 року Вартановою О.С ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу за реєстровим № 2588, що укладений між АТ „БАНК „ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ” та ТОВ „ФК „ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ” та посвідчений Юдіним М.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 78.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач просить заборонити ТОВ „ФК „Довіра та гарантія”, як іпотекодержателю вчиняти будь-які дії для реєстрації права власності не житлового приміщення АДРЕСА_2 , яка є предметом договору іпотеки від 28.12.2005року №1336-1251.

Однак, зазначене нерухоме майно, не є предметом спору у даній справі, право власності на вказане нерухоме майно у даній справі ніким не оспорюється, а тому враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом заборони ТОВ „ФК „Довіра та гарантія”, як іпотекодержателю вчиняти будь-які дії для реєстрації права власності не житлового приміщення АДРЕСА_2 , яка є предметом договору іпотеки від 28.12.2006 року №1336-1251, адже забезпечення позову у даний спосіб не є забезпеченням виконання рішення у даній справі.

Також, відповідно до вимог ч. 10 ст.150ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Отже, суд вбачає, що у разі забезпечення позову шляхом заборони ТОВ „ФК „Довіра та гарантія”, як іпотекодержателю вчиняти будь-які дії для реєстрації права власності не житлового приміщення АДРЕСА_2 , яка є предметом договору іпотеки від 28.12.2005року №1336-1251, суд фактично передчасно вирішить питання позовних вимог по суті.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні поданої заяви, як необґрунтованої.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», ст. 149, 150, 153 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Суддя А.В.Воробйов