Рішення № 84083482, 27.08.2019, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/880/17

провадження №2/619/32/19

Рішення

іменем України

27 серпня 2019 року

м.Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Носачової І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу №619/880/17

ім`я (найменування) сторін:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

вимоги позивача: про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на Ѕ частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесу самочинного будівництва, в порядку спадкування за законом,

представник позивача: ОСОБА_5 О ОСОБА_6 .

представник відповідача: ОСОБА_7 .

Стислий виклад позиції позивача за заперечень відповідачів.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 31.07.2013 та між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 10.07.2017 та визнати за ним право власності на Ѕ частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі самочинного будівництва зазначеного вище житлового будинку, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 посилаючись на те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були власниками житлового будинку за зазначеною вище адресою по Ѕ частині кожний в порядку спадкування. Потім вони знесли старий будинок та в 1986 році виконали самочинне будівництво житлового будинку та надвірних будівель, право власності на яке оформлено не було. Після смерті ОСОБА_9 спадщину прийняла його дружина – ОСОБА_8 , однак за життя спадкові права не оформила. Після смерті ОСОБА_10 спадкоємицею за заповітом, яка прийняла спадщину була ОСОБА_8 , яка звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але спадкові права не оформила. 23.05.2011 його мати ОСОБА_8 померла. Він являється сином померлої та спадщину прийняв шляхом звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на інший житловий будинок, а на спірний будинок отримати свідоцтво про право на спадщину за законом не зміг, оскільки право власності на нього не було оформлено спадкодавцями. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 05.07.2012 було в цілому оформлено право власності на спірний будинок та після цього 31.07.2013 проданий ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18.11.2015 зазначене вище рішення першої інстанції скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Однак, після смерті ОСОБА_8 залишилось майно у вигляді сукупності матеріалів, обладнання тощо, що були використані в процесі будівництва майна. ОСОБА_2 , достовірно значи про існування спору, уклав щодо спірного будинку 10.97.2017 договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 , яка після придбання будинку здійснила в ньому перебудови, що не дає можливості встановити, з яких конструктивних елементів складалась решта домоволодіння станом на 23.05.2011, тому вважає єдиним ефективним способом захисту своїх прав – повернення ситуації до первісної, тобто до обставин, які існували на момент відкриття спадщини.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Крячко О.В. позовні вимоги підтримав, про обставини справи пояснив, як зазначено вище.

Представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Кислий А.М. у судовому засіданні не визнав позовні вимоги у повному обсязі, просив відмовити у їх задоволенні, виходячи з наступного. На момент укладання договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 будь-яких обмежень не було. ОСОБА_2 не був обізнаний, що буде спір. Підстави для визнання зазначеного договору недійсним відсутні, позивачем не доведено позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні проти позову заперечувала у повному обсязі, просила відмовити у задоволенні позовних вимог зазначивши, що 10.07.2017 нею було укладено договір купівлі продажу домоволодіння АДРЕСА_1 . На момент вчинення правочину будь яких заборон, застережень, обмежень на вчинення правочину не було, вважає себе добросовісним набувачем майна. Зазначила, що ОСОБА_1 не є власником майна, тому не має права його витребовувати.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив.

Суд вважає можливим проводити розгляд справи на підставі наявних доказів без участі відповідача ОСОБА_2

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Судом установлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 , станом на 10.05.2012, належав по Ѕ частині кожному ОСОБА_10 та ОСОБА_9 (т.1 а.с.11).

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть (т.1 а.с. 12).

Згідно рішення Дергачівського районного суду Харківської області по справі №2010/3756/2012 від 05.07.2012 за ОСОБА_3 визнано право власності в цілому на самочинно побудований житловий будинок літ. «А-1» з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , тітки ОСОБА_10 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ( т.1 а.с. 14-17).

31.07.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу зазначеного вище житлового будинку (т.1 а.с.18-20).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18.11.2015 рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05.07.2012 по справі №2010/3756/2012 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено (т.1 а.с.22-25).

Станом на 31.12.2012 спірний житловий будинок належав в цілому ОСОБА_2 , про що свідчить довідка КП «БТІ ДРР» від 18.12.2015 (т. 1 а.с.26).

Згідно даних Дергачівської державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 заведена спадкова справа №287/2011, з заявою про прийняття спадщини 23.06.2011 звернувся син ОСОБА_3 та з заявою про прийняття спадщини на підставі заповіту 18.11.2011 звернувся син ОСОБА_1 . 01.10.2012 за реєстром №1-884 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_1 (т.1 а.с.77).

10.07.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу зазначеного вище житлового будинку (т.1 а.с.168-169).

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками записані ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , що підтверджено копією свідоцтва про народження ( т.1 а.с.48).

ОСОБА_13 уклала шлюб 22.11.1977 та змінила прізвище на « ОСОБА_14 » (т.1 а.с.50).

Отже, ОСОБА_1 , відповідно до ст.1261 ЦК України, являється спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 та відповідно до ст..1269 ЦК України спадщину прийняв.

Відповідно до ст.1217, ч.2 ст.1223 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною 2 ст.1223 ЦК України визначено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Як встановлено судом, житловий будинок АДРЕСА_1 був самочинно побудованим, право власності на нього, в т.ч. за ОСОБА_8 оформлено не було.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Статтею 376 ЦК України закріплено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК України).

Як роз`яснено в п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили будівництво, так і їхні спадкоємці.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у постанові від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» (п. 7, 8), якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Згідно аналізу зазначених вище норм права, до позивача ОСОБА_1 може перейти право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі самочинного будівництва, здійсненого його матір`ю ОСОБА_15 .

Як передбачено ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності . Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

24.04.2019 по справі проведена судова будівельно-технічна експертиза та оціночно-будівельна експертиза №27731/8393, згідно висновку якої: 1) опис конструктивних елементів, з яких фактично складалися наступні будівлі та споруди: погреб літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Д», сарай літ. «Н», сарай літ. «Р», вбиральня літ. «З», літній душ літ. «П», гараж літ. «Ж» за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 23.05.2011 та обсяг проведених будівельних робіт наведено в дослідницькій частині висновку. Встановити з яких конструктивних елементів складалася решта частини домоволодіння станом на 23.05.2011 не уявляється можливим, з причин зазначених у дослідженні; 2) загальна вартість будівель та споруд (використані будівельні матеріали га будівельні роботи по їх зведенню), а саме погребу літ. літ. «Б», сараю літ. «В», сараю літ. «Д», сараю літ. «Н», сараю літ. «Р», вбиральні літ. «З», літнього душу літ. «П», гаражу літ. «Ж» станом на 23.05.2011 складає 33318грн. Загальна вартість будівель та споруд (використані будівельні матеріали та будівельні роботи по їх зведенню), а саме погребу літ. «Б», сараю літ. «В», сараю літ. «Д», сараю літ. «Н», сараю літ. «Р», вбиральні літ. «З», літнього душу літ. «П», гаражу літ. «Ж» станом на квітень 2019р. складає 94513,0грн (т.2 а.с.63-90).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять визначення обсягу та переліку, кількості будівельних матеріалів та робіт, що були витрачені (використані) на будівництво спірного житлового будинку ОСОБА_8 .

При цьому, визнаючи право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (поіменувати) ці матеріали чи обладнання.

Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, як недоведені належними та допустимими доказами.

Щодо позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу житлового будинку від 31.07.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та від 10.07.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 суд вважає, що вони задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту. У зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: № 6-107цс12 від 7 листопада 2012 року, № 6-348цс15 від 10 червня 2015 року, № 6-67цс15 від 13 травня 2015 року.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Оскільки рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 14.03.2017, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено, позивач не позбавлений можливості захистити свої права шляхом компенсації йому вартості будівельних робіт та матеріалів, використаних у процесі самочинного будівництва його матір`ю, позбавляє його права на звернення до суду з відповідним позовом у загальному порядку.

За змістом ч.9 ст.158 ЦПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Згідно ухвали суду від 06.12.2017 заборонено, до розгляду справи по суті, ОСОБА_4 та іншим особам здійснювати перебудову, переобладнання, знесення існуючих житлового будинку, надвірних будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , які призведуть до зникнення, зменшення або знищенняконструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі самочинного будівництва житлового будинку та господарських будівель і споруд.

Враховуючи, що у позові відмовляється повністю, заходи забезпечення позову скасовуються.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у позові відмовляється, судовий збір з відповідачів не стягується.

Відповідно до ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Керуючись ст.ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

У позові ОСОБА_1 відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, що застосовані згідно ухвали Дергачівського районного суджу Харківської області від 06.12.2017 щодо заборони, до розгляду справи по суті, ОСОБА_4 та іншим особам здійснювати перебудову, переобладнання, знесення існуючих житлового будинку, надвірних будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , які призведуть до зникнення, зменшення або знищенняконструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі самочинного будівництва житлового будинку та господарських будівель і споруд.

Відповідно до п.п.15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи Харківському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Дергачівський районний суд Харківської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , остання відома адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складено 06.09.2019.

Суддя І. М. Нечипоренко