Рішення № 84070317, 06.09.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 вересня 2019 року м. ПолтаваСправа №440/1887/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Полтавській області, Полтавського управління Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Полтавській області, Полтавського управління Головного управління ДФС у Полтавській області, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення ДФС України від 5.04.19 №16/19/6/99-9-4-02-25 про результати розгляду скарги;

зобов`язати Головне управління ДФС у Полтавській області, Полтавську державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Полтавській області невідкладно видалити із інформаційної системи відомості про заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.18 у розмірі 15819,54 грн та не формувати і не направляти нову вимогу щодо сплати позивачем єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн, як заборгованості станом на 31.10.18.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що фіскальним органом без належних на те правових підстав самостійно визначено зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску за 2017-2018 роки, оскільки позивач реалізував своє право на зайняття незалежною професійною діяльністю як фізична особа - підприємець. На переконання позивача, подвійна сплата єдиного внеску за одну й ту саму особу не відповідає суті такого платежу.

2. Позиція відповідачів.

Відповідачі позов не визнали, у наданих до суду відзивах на позов представник відповідачів просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 59-63, 72-76/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що законодавець розмежував фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, як окремих платників єдиного внеску. А тому, на переконання представника відповідачів, ОСОБА_1 , зобов`язаний сплачували єдиний внесок і як фізична особа - підприємець, і як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат).

3. Інші заяви учасників по суті справи.

27.08.19 судом одержано відповідь на відзив, у якій позивач просив відхилити доводи фіскального органу та задовольнити позовні вимоги. Звертав увагу на те, що він, як фізична особа - підприємець, визначив видом своєї діяльності надання послуг у сфері права, а тому реалізує своє право на зайняття незалежною професійною діяльністю у межах ведення підприємницької діяльності та сплачує єдиний внесок як ФОП.

Відповідачі заперечення на відповідь не надали.

4. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 8.07.19 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у порядку письмового провадження).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.07.19 заперечення представника відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишені без задоволення.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

При цьому, як визначено частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 10.12.08 зареєстрований як фізична особа - підприємець з правом ведення підприємницької діяльності, окрім іншого, за видом 69.10 Діяльність у сфері права /а.с. 83-84/.

11.12.08 позивач взятий на облік як платник податків в Полтавській міжрайонній ДПІ /а.с. 79/.

15.02.13 позивачем отримане свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, а 8.05.13 позивач взятий на облік у Полтавській міжрайонній ДПІ як адвокат /а.с. 80/.

Головним управлінням ДФС у Полтавській області 14.12.18 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35874-17, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 15819,54 грн /а.с. 34 - зворот, 78/.

Дана вимога оскаржена позивачем до ДФС України.

Рішенням ДФС України від 5.04.19 вих.№16149/6/99-99-11-05-02-25 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 14.12.18 №Ф-35874-17 скасовано, зобов`язано Головне управління ДФС у Полтавській області сформувати та надіслати позивачу нову вимогу про сплату боргу /а.с. 65-67/.

На виконання цього рішення Головним управлінням ДФС у Полтавській області 13.05.19 сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35874-17, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 21031,08 грн /а.с. 38 - зворот/.

Зазначена вимога не містить посилань на підстави виникнення недоїмки та її розрахунку.

Водночас у відзиві на позов представник відповідача пояснив, що недоїмка загалом у розмірі 21031,08 грн нарахована позивачу як самозайнятій особі (адвокату) та складається з визначеного фіскальним органом зобов`язання зі сплати єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн, за І-ІV квартали 2018 року загалом у розмірі 9828,72 грн (по 2457,18 грн за кожний квартал) та І квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн.

Стверджуючи про відсутність підстав для нарахування та сплати єдиного внеску, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА /у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин/.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Основи) загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Частиною третьою статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім`ї, смерті громадянина та членів його сім`ї тощо.

Відповідно до статті 3 Основ право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов`язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.

Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 8.07.10 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI).

За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

А пункт п`ятий частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або осіб, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Як визначено підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

А пунктом 3 цієї статті передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом першим частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ

Суд зазначає, що єдиний внесок не є податком і не входить до сукупності загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку. А тому, завдання збору єдиного внеску не полягає у наповненні бюджету та забезпеченні функціонування податкової системи України.

Натомість, сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску, зокрема, є особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема займаються адвокатською діяльністю).

Наведене передбачено з метою участі усіх без винятку працюючим осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У цій справі позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець (вид діяльності - надання послуг у сфері права) та є адвокатом. При цьому позивач реалізує право на зайняття адвокатською діяльністю як фізична особа - підприємець.

У межах ведення підприємницької діяльності позивач звітує контролюючим органам про отримані доходи та витрати, а також сплачує податки, збори та єдиний внесок, що не заперечує відповідач.

Натомість, відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як самозайнятою особою (адвокатом). Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що в силу приписів статей 4, 7, 8 Закону №2464-VI фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність визначено окремими платниками єдиного внеску. А оскільки у спірний період позивач перебував на обліку у контролюючому органі не тільки як фізична особа - підприємець, а ще й як особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат), то він зобов`язаний сплатити єдиний внесок саме як адвокат.

Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з того, що Законом №2464 не передбачений порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

За таких обставин, доводи відповідача про необхідність сплати ОСОБА_1 єдиного внеску як самозайнятою особою не ґрунтуються на вимогах закону та спростовані встановленими судом фактичними обставинами справи.

Окрім того, визначальним у контексті саме цього спору на думку суду є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.

Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як фізичної особи - підприємця та сплати єдиного внеску на цій підставі.

Окремо суд вважає за доцільне зупинитись на підставах нарахування єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Так, відповідач самостійно визначив зобов`язання ОСОБА_1 . зі сплати єдиного внеску за спірний період шляхом проведення розрахунків на підставі абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI.

Проте, Закон №2464-VI та Інструкція №449, визначаючи обов`язок фіскального органу щодо здійснення контролю за своєчасністю нарахування і сплати єдиного внеску, наділяє відповідний орган виключно повноваженнями на проведення перевірок на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, єдиний внесок може бути або визначений платником самостійно (шляхом подання звітності), або нарахований контролюючим органом за результатами перевірки платника єдиного внеску.

Суд зауважує, що статтею 9 Закону №2464-VI чітко визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, контролюючий орган мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.

Проте, позивач не подавав звітність, відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались у позивача та не надавались контролюючому органу бухгалтерські та інші документи.

Відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів у будь-якому випадку не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про безпідставність доводів фіскального органу щодо наявності у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за 2017-2018 роки, а також І квартал 2019 року, що нарахований йому як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокату), оскільки позивач реалізує право на ведення такої діяльності як фізична особа - підприємець.

При цьому посилання контролюючого органу на те, що згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_1 має право на здійснення підприємницької діяльності за видом надання послуг таксі, суд зауважує, що контролюючим органом питання безпосереднього надання таких послуг позивачем не перевірялось, а відтак відповідні доводи не підтверджені належними доказами.

Разом з цим, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 12.07.19 у справі №813/5256/13-а, відповідно до яких рішення контролюючого органу про результати розгляду скарги саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, не містить приписів вчинити обов`язкові дії позивачу та не створює для нього жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав, не порушує права свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, відтак безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.

А відтак, задоволення позову в обраний позивачем спосіб не призведе до відновлення його прав у сфері публічно-правових відносин.

Натомість, суд зауважує, що на виконання рішення ДФС України від 5.04.19 №16149/6/99-99-4-05-02-25 Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано вимогу від 13.05.19 №Ф-35874-17 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено позивача про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 21031,08 грн /а.с. 38 - зворот/.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням наведеного, суд, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 13.05.19 №Ф-35874-17.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір за подання позову у розмірі 1536,80 грн, що підтверджено квитанцією від 15.06.19 №40 /а.с. 6/. Вказану суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджено випискою /а.с. 48/.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на ухвалення рішення про задоволення позовних вимог частково, суд визнає за доцільне розподілити судові витрати шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області судового збору у розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Полтавській області, Полтавського управління Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 13.05.19 №Ф-35874-17.

В іншій частині - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639; вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Кукоба