Рішення № 84070276, 05.09.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2618/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/2618/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

19 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області) , в якому просить зобов`язати відповідача виконати рішення ДФС України від 04.04.2019 №15959/6/99-99-11-05-02-25 щодо скасування вимоги ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.12.2018 №Ф-35672-17.

Мотивуючи свої вимоги, позивач вказує, що власну підприємницьку діяльність припинивв ще в 2013 році. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 у справі №816/4637/14 за позовом Полтавської ОДПІ до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльність. Позивачу було достовірно відомо про те, що податковий орган отримав копію рішення суду та був обізнаний про те, що підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 була припинена. Незважаючи на це, відповідач прийняв спірну вимогу яка, на думку позивача, є такою, що суперечить вимогам Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", оскільки дія даного Закону в частині обов`язку зі сплати єдиного внеску за умови припинення підприємницької діяльності на нього не поширюється.

Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з невідповідністю її вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Після усунення недоліків ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою цього ж суду від 19.08.2019 заперечення представника ГУ ДФС у Полтавській області Фоменка О.В. проти розгляду справи №440/2618/19 за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.

23.08.2019 представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому обстоює ту позицію, що рішення з приводу донарахування ЄСВ є правомірним, оскільки заборгованість утворилася у зв`язку з несплатою внеску за період з 2017 року по ІІІ квартал 2018 року особою-підприємцем, яка не отримала дохід (прибуток), у розмірі мінімального страхового внеску (а.с. 62-65).

Правом на подачу відповіді на відзив позивач не скористався.

Суд розглядає дану справу за правилами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження, в межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

05.05.2010 ОСОБА_1 був зареєстрований у статусі фізичної особи-підприємця Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області (запис №2577 000 0000 010152) (а.с. 29).

Приймаючи до уваги сам лише факт наявності у позивача зареєстрованого статусу підприємця, податковий орган з посиланням на положення ст.ст. 4, 6, 7, 9, 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а також дані, відображені в інтегрованій картці платника, в автоматичному режимі здійснив нарахування по єдиному внеску за 2017-2018 роки на загальну суму 15 819,54 грн, а саме:

- по строку сплати 09.02.2018 у сумі 8 448,00 грн за 2017 рік;

- по строку сплати 19.04.2018 у сумі 2 457,18 грн за І квартал 2018 року;

- по строку сплати 19.07.2018 у сумі 2 457,18 грн за ІІ квартал 2018 року;

- по строку сплати 19.10.2018 у сумі 2 457,18 грн за ІІІ квартал 2018 року.

Керуючись статтею 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надіслав на адресу ФОП ОСОБА_1 вимогу від 13.12.2018 №Ф-35672-17 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ на суму 15 819,54 грн (а.с. 10).

Позивач в позовній заяві вказав, що звернувся зі скаргою до Полтавського управління ГУ ДФС у Полтавській області на вимогу від 13.12.2018, працівники якого порадили для усунення таких розбіжностей як несплата ЄСВ за період з 2013-2018 роки подати звітність по підприємницькій діяльності, а саме - декларацію про майновий стан і доходи за 2016-2018 та звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2013-2018 роки.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 самостійно подав звітність по підприємницькій діяльності, а саме - декларації про майновий стан і доходи за 2016, 2017 та 2018 роки та звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 та 2018 року.

Проте згодом, вважаючи, що така подана звітність не відповідає реальним обставинам, позивач повідомив письмово ГУ ДФС у Полтавській області про те, що подану ним податкову звітність слід вважати недійсною.

Листом від 05.06.2019 № 4808/С/16-31-56-13-23 ГУ ДФС у Полтавській області позивача повідомлено про те, що станом на 05.06.2019 подану ним податкову звітність визнати неможливо, оскільки позивач самостійно подав податкову звітність за 2016, 2017 та 2018 рік, чим фактично підтвердив правомірність нарахування ЄСВ (а.с. 26-27).

Окрім цього, позивачем була подана письмова скарга на спірну вимогу до ДФС України. 04.04.2019 рішенням ДФС України №15959/6/99-99-11-05-02-25 про результати розгляду скарги вимога про сплату боргу була скасована та вважається відкликаною з дня прийняття даного рішення (тобто з 04.04.2019). Цим же рішенням ГУ ДФС України у Полтавській області зобов`язано привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходу і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків з урахуванням зазначеного в цьому рішенні (а.с. 11-12).

Незважаючи на це відповідач своїм листом від 05.06.2019 повідомив позивача про неможливість визнання поданої ним звітності недійсною.

У зв`язку з цим позивач вважає, що відповідач фактично відмовився виконувати рішення ДФС України від 04.04.2019, тому й звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Водночас, особливості сплати ЄСВ в залежності від категорії його платників визначено статтею 4 Закону № 2464-VI.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Тож, враховуючи лише ту обставину, що ОСОБА_1 мав статус підприємця, відповідач в автоматичному режимі здійснив нарахування йому ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску за весь період з моменту набрання чинності змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII до ст. 7 Закону №2464-VI.

В той же час позивач доводить неправомірність такого нарахування посилаючись на висновки, зроблені судом у справі №816/4637/14 за адміністративним позовом Полтавської ОДПІ до ФОП ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності.

Так, суд у вказаній справі, виходячи з тієї обставини, що ФОП ОСОБА_1 не подавав звітності до податкових органів більше року, дійшов висновку про обґрунтованість вимог Полтавської ОДПІ щодо припинення його підприємницької діяльності, у зв`язку з чим позов задовольнив та припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с. 15).

Вказане рішення суду набрало законної сили 30.12.2014, про що повідомлено представника позивача адвоката Бехтер Л.В. листом Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 №20659/19/13/2.2-71/17238/19 (а.с. 19).

Незважаючи на наявність приписів суду зобов`язального характеру щодо необхідності направлення судового рішення до державного реєстратора, копію постанови суду державному реєстратору направлено так і не було. Відповідно й записи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ФОП ОСОБА_1 щодо припинення його підприємницької діяльності за рішенням суду не вносились.

У зв`язку з цим суд звертає увагу на ту обставину, що правове регулювання питання припинення підприємницької діяльності на момент винесення відповідного судового рішення здійснювалося за правилами статті 49 Закону України від 15.05.2003 №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (надалі – Закон №755-IV) в редакції чинній на момент винесення судом рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Так, згідно з приписами частини першої вищевказаної норми Закону №755-IV суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

Відповідно ж до частини третьої статті 49 Закону №755-IV державний реєстратор зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.

Проте, як вже встановлено судом, всупереч вимогам Закону №755-IV постанова суду у справі про припинення підприємницької діяльності до державного реєстратора не направлялася, що мало своїм наслідком збереження за ОСОБА_1 статусу підприємця відповідно до облікових записів державного реєстру та записів податкового органу незважаючи на наявність такого, що набрало законної сили судового рішення.

Саме це в подальшому призвело до порушення прав особи з боку податкового органу шляхом нарахування ЄСВ, тобто внаслідок обставин, що ніяк не залежали від волі особи, через бездіяльність суду, який мав повідомити про прийняте ним рішення державного реєстратора у спосіб, що визначений законом, але цього не зробив, судового рішення не надіслав.

Подібні ситуації чинним законодавством України не врегульовані.

Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, сталою практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності, як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 в справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що право на справедливий розгляд в суді, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву (пункт 61).

В контексті обставин даної адміністративної справи принцип правової певності знаходить своє відображення в наявності рішення у формі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2014, яке набрало законної сили 09.12.2014, у зв`язку з чим ОСОБА_1 мав законні підстави сподіватися, що його підприємницька діяльність буде припинена з ініціативи або податкового органу, який виступав позивачем у справі №816/4637/14, або ж з ініціативи суду, який в силу вимог закону зобов`язався направити рішення суду державному реєстратору для внесення відповідного запису до державного реєстру.

Однак, невиправдана бездіяльність державних органів призвела до порушення прав особи внаслідок покладення на неї фінансового тягаря зі сплати ЄСВ через саму лише наявність у неї статусу підприємця, який всупереч її законним очікуванням, виявився не припиненим, внаслідок чого вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) ставить під сумнів висновки сформульовані судом у справі №816/4637/14, де судове рішення, яке набрало законної сили, набуло статусу остаточного.

Тож з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалася з питань застосування принципу правової певності, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини, як джерела права в Україні, зважаючи на те, що твердження позивача про припинення ним підприємницької діяльності з 30.12.2014 відповідач не спростував ніяким чином, суд робить висновок щодо протиправності вимог податкового органу з приводу необхідності сплати ОСОБА_1 єдиного соціального внеску.

Однак, рішенням ДФС України від 04.04.2019 №15959/6/99-99-11-05-02-25 за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 вимога ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.12.2018 №Ф-35672-17 скасована та відкликана з дня прийняття рішення. Цим же рішенням зобов`язано ГУ ДФС у Полтавській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків з урахуванням вищезазначеного (а.с. 11-12).

Не зважаючи на це, станом на момент подачі позовної заяви (19.07.2019) відповідач так і не вніс до інтегрованої картки платника зміни шляхом виключення з неї заборгованості з ЄСВ в сумі 15 819,54 грн, нарахованої ОСОБА_1

Однак в подальшому контролюючим органом з 01.08.2019 зменшено щоквартальні нарахування позивачу по ЄСВ на загальну суму 15 819,54 грн, що підтверджується записами інтегрованої картки ОСОБА_1 , поданої ГУ ДФС у Полтавській області на виконання вимог ухвали суду від 06.08.2019 (а.с. 55-57).

Тож станом на момент прийняття судом рішення у даній справі відповідач фактично виконав рішенням ДФС України від 04.04.2019 №15959/6/99-99-11-05-02-25, що й становить зміст позовних вимог, у зв`язку з чим предмет спору у даній справі вичерпано.

Відсутність предмету спору свідчить про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог.

Вирішуючи при цьому питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною восьмою якої передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на те, що передумовою виникнення спору були неправильні дії у вигляді протиправної бездіяльності відповідача з приводу виконання рішення ДФС України від 04.04.2019 №15959/6/99-99-11-05-02-25, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39461639) про зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39461639).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення з урахуванням положень п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Б. Супрун