Рішення № 84070156, 06.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3294/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання протиправними дії відповідача у ненаданні адміністративної послуги по заяві від 13.03.2019 року відповідно до пункту 5 статті 10 ЗУ «Про адміністративні послуги»; визнання протиправним та скасувати лист-відмову відповідача від 15.04.2019 року №Д-3186/0-2124/0/37-19; зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,0306 га для ведення садівництва, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області; зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання протиправною дію, визнання протиправним та скасування листа-відмови, зобов`язання вчинити певні дії та подати звіт.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що він є учасником АТО, та з метою реалізації свого права на отримання до 0,12 га землі сільськогосподарського призначення для ведення садівництва знайшов вільну земельну ділянку, що знаходиться на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, та 13.03.2019 року подав заяву до ГУ Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність вказаної земельної ділянки загальною площею 0,0306 га. До заяви ним було надано всі необхідні документи, що підтверджують право позивача на отримання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення. За наслідками розгляду заяви, 30.05.2019 року позивач отримав лист-відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 15.04.2019 року №Д-3186/0-2124/0/37-19, з посиланням на доручення Кабінету Міністрів України, відповідно до якого Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області здійснюються заходи щодо передачі вказаної земельної ділянки у комунальну власність. Позивач вважає, що ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі ? ЗК України) визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, крім того п. 6 ст. 118 ЗК України забороняється вимагати додаткові документи та матеріали, а тому відмова викладена у листі від 15.04.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню. Так як відповідь ГУ Держгеокадастру в Одеській області надіслана простим листом, замість листа з рекомендованим повідомленням про вручення, позивач вважає що адміністративна послуга по заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не надана. За таких обставин, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Одеській області) надав до суду письмовий відзив, у якому позов не визнав та просив відмовити, мотивуючи це тим, що за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 надана відповідь листом від 15.04.2019 року Вих.№Д-3186/0-2124/0/37-19 в якій відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з посиланням на доручення Уряду. На виконання вищевказаного доручення та розпорядження Кабінету Міністрів України №60-р від 31.01.2018 року відповідач здійснює заходи щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, в тому числі і земельну ділянку яку бажає отримати позивач, а тому відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва загальною площею 0,0306 га є мотивованою. Крім того, відповідач зазначив, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, а тому позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області прийняти відповідне рішення з питань, віднесених законодавством до його повноважень є порушенням вимог статті 6 Конституції України. При цьому, відповідач зазначив, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є адміністративною послугою, так як не відноситься до них згідно з Постановою КМУ від 01.08.2011 року №835 «Деякі питання надання Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг», та клопотання позивача надійшло до ГУ Держгеокадастру в Одеській області 18.03.2019 року, а тому відповідь надана протягом встановленого місячного строку.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області повідомлялася належним чином про день, час та місце проведення судового засідання, письмових пояснень на позов не надала.

Ухвалою суду від 04.06.2019 року позов залишений без руху та позивачу наданий строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 18.06.2019 року позивачу продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 28.08.2019 року року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 08.07.2019 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Враховуючи, те що в судове засідання представники сторін не з`явилися, сповіщені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, а від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, від представника ГУ Держгеокадастру в Одеській області надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд вважає за можливим відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно довідки від 12.12.2016 року №1219 брав участь в антитерористичній операції та має посвідчення, що він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

13.03.3019 року ОСОБА_1 відправив засобами зв`язку з рекомендованим повідомленням заяву до ГУ Держеокадастру у Одеській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з кадастровим номером 5123755800:01:002:3591 , для подальшої передачі у власність в межах норми безкоштовної приватизації громадянином України - учасником АТО, орієнтовною площею 0,0306 га для ведення садівництва на території Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) Овідіопольського району Одеської області за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (а.с. 23), до якої додав копію паспорта громадянина України та ідентифікаційного коду, копію довідки про безпосередню участь в АТО, копію посвідчення учасника АТО, письмову згоду на збір та обробку персональних даних, графічний додаток з зазначенням бажаного місця розташування, інформацію з ДЗК.

15.04.2019 року ГУ Держеокадастру у Одеській області розглянуло заяву позивача та надало письмову відповідь Вих.№Д-3186/0-2124/0/37-19, якою, з посиланням на доручення Уряду відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. 151).

Вважаючи протиправною відмову зазначену в листі ГУ Держгеокадастру в Одеській області №Д-3186/0-2124/0/37-19 від 15.04.2019 року щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Спірні правовідносини регулюються Земельним кодексом України.

Статтею 35 ЗК України передбачено право громадян України набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

З огляду на це, позивач, який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення садівництва.

Стаття 122 Земельного кодексу України визначає, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Статтею 118 ЗК України визначається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, ч. 7 ст. 118 ЗКУ визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Головне управління Держгеокадастру в Одеській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане, яке розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення.

Як на підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту відповідач послався на доручення Кабінету Міністрів України, так як ГУ Держгеокадастру в Одеській області здійснює заходи щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

Проте, вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами ЗК України.

Також, в листі від 15.04.2019, всупереч вказаним вище приписам ЗК України, відповідачем не зазначено, що місце розташування земельної ділянки, що планується до відведення, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, чи генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Крім того, спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, що не заперечується сторонами у справі, та у разі розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не порушуватиме вимог раціональної організації території.

Таким чином, не надаючи дозвіл на розроблення проекту землеустрою, з підстав здійснення заходів щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, відповідач фактично відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав, не передбачених нормами ЗК України.

Принцип юридичної визначеності, який є елементом принципу верховенства права, має на меті, крім іншого, дотримання принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), а тому позивач мав обґрунтовані очікування на прийняття відповідачем рішення за його клопотанням у відповідності до вимог законодавства.

Також суд зазначає, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі наданні відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу ГУ Держгеокадастру в області.

Разом з тим, в даному випадку позивач звернувся до відповідача не із зверненнями, а із відповідними заявами, за наслідками розгляду яких суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідні управлінські рішення, в той час, як останній протиправно направив ОСОБА_1 відповідь у формі листа.

Отже, суд доходить висновку, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру у Одеській області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його затвердженні у формі наказу, свідчить про протиправну бездіяльність уповноваженого органу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 815/905/17.

Також суд погоджується з доводами позивача про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою (відповідно до Закону України «Про адміністративні послуги») є адміністративною послугою.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги» адміністративна послуга ? результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону; суб`єкт звернення ? фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг.

Разом з тим, суд вважає за необхідне додатково зазначити, що пунктом 62 реєстру надання адміністративних послуг офіційного сайту Міністерства Економічного розвитку і торгівлі України (http://www.me.gov.ua/) також підтверджується, що видача дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративною послугою.

Отже, заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ? це заява на отримання адміністративної послуги.

Згідно з ч.1 та ч.5 ст.10 Закону України «Про адміністративні послуги» граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом. Адміністративна послуга вважається наданою з моменту отримання її суб`єктом звернення особисто або направлення поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) листа з повідомленням про можливість отримання такої послуги на адресу суб`єкта звернення. У випадках, передбачених законодавством, відповідний документ може бути надісланий поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або за допомогою засобів телекомунікаційного зв`язку.

При цьому строк доставки поштової кореспонденції не зараховується до строку надання адміністративної послуги.

Таким чином, оскільки відповідь щодо надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою була направлена ГУ Держгеокадастру в Одеській області простою кореспонденцією, а не рекомендованим листом з повідомленням про вручення, суд вважає, що адміністративна послуга останньому надана не була.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що відмова ГУ Держгеокадастру в Одеській області у затвердженні проекту землеустрою, яка викладена у листі від 15.04.2019 року №Д-3186/0-2124/0/37-19, є необґрунтованою та протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Водночас позивач просить суд зобов`язати відповідача надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,0306 га для ведення садівництва, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

В Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням розуміються повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Відповідно до пункту 1 Положення №333 ГУ Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

З наведеного вбачається, що ГУ Держгеокадастру в Одеській області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не мають втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Крім того, ГУ Держгеокадастру в Одеській області 17.06.2019 року виданий наказ №15-3145/13-19-СГ про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність та 18.06.2019 року за актом приймання-передачі передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області згідно з додатком, в тому числі і земельну ділянку щодо якої позивачем подавалося клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, кадастровий номер 5123755800:01:002:3591 (а.с. 147-149).

Проте, на момент подання та розгляду заяви ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебувала у державній власності.

Також суд враховує, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову в цьому саме у формі наказу свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, однак враховуючи, що передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було, суд вважає необхідним захистити права позивача шляхом зобов`язання головного управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву позивача від 13.03.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з урахуванням висновків суду та прийняти за результатами її розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі наказу.

При цьому суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнано протиправною відмову, яка викладена у листі від 15.04.2019 року № Д-3186/0-2124/0/37-19, оскільки відмова з аналогічних підстав, що перевірялися у межах розгляду даної судової справи, буде вважатися неналежним виконанням судового рішення із негативними наслідками, передбаченими чинним законодавством.

Разом з тим зазначені вище обставини щодо неприйняття відповідного рішення станом на час розгляду позовних вимог в адміністративній справі № 420/3294/19 свідчать про відсутність підстав у суду за результатами розгляду цієї справи зобов`язувати відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою, у зв`язку чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Під час розгляду справи суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тому суд вважає за доцільне з метою ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, з прийняттям вмотивованого рішення з урахуванням позиції суду викладеної у цьому рішенні.

При прийнятті рішення суд враховує висновки Верховного суду викладені у постанові від 23.11.2018 р. по справі №П/811/601/18.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просить зобов`язати ГУ Держгеокадастру в Одеській області подати до суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приписами ч.1 ст.382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Між тим, такі судові витрати не понесені, тому не стягуються на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246, 382 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 39765871) у ненаданні адміністративної послуги по заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) від 13.03.2019 року відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про адміністративні послуги».

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, викладену в листі від 15.04.2019 року № Д-3186/0-2124/0/37-19.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.03.2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 0,0306 га для ведення садівництва на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області за межами населеного пункту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Е.А.Іванов

.