Рішення № 84053990, 04.09.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/4737/19

Справа №760/7373/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді - Оксюти Т.Г.

при секретарі - Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Ідея Банк» про визнання недійсним пункту 1.11 кредитного договору №Z06.223.73051 від 11.09.2017 року та графіку щомісячних платежів, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати недійсним пункт 1.11 кредитного договору №Z06.223.73051 від 11.09.2017 року та графік щомісячних платежів, укладених між ним та ПАТ «Ідея Банк».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що 11.09.2017 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір №Z06.223.73051.

Пунктом 1.11 вказаного кредитного договору встановлено, що за обслуговування кредиту, банком, що включає в себе: - надання інформації по рахунками позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; - надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; - опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. Позичальник оплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Згідно Графіку щомісячних платежів позичальник має сплатити комісію в сумарному розмірі 62736,36 грн., за період з 11.10.2017 року по 11.09.2020 року, що складає 84% від суми виданого кредиту.

Вважає, що вміщення в кредитному договорі вищевказаного пункту щодо сплати незрозумілої комісії та плати за обслуговування кредиту є не тільки несправедливими, але й такими, що обмежують права споживача в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а і взагалі забороненою нечесною підприємницькою практикою, що вводить споживача в оману та є агресивною в розумінні ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також зазначив, що банк перед укладанням договору не повідомив його у письмовій формі про умови кредитування та про орієнтовану сукупну вартість кредиту, з огляду на плату за обслуговування кредиторської заборгованості в розмірі 84% від загальної суми кредиту чим ввів позивача в оману, оскільки договір містить несправедливі умови.

На підставі викладеного просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 10.04.2019 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.

03.06.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що як вбачається з паспорту споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит) від 11 вересня 2017 року, який власноручно підписав позивач до укладення кредитного договору, останній письмово підтвердив, що отримав та ознайомився з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальність вартість кредиту, надані виходячи із обраних позивачем умов кредитування.

Також, позивач підтвердив про отримання всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптований договір до потреб позивача та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для позивача, в тому числі в разі невиконання позивачем зобов`язань за таким договором.

Зокрема, в паспорті споживчого кредиту позивача, в тому числі, але не виключно було повідомлено: про суму/ ліміт кредиту, що становить 74 999,00 грн.; строк кредитування: 36 місяців; процентна ставка, відсотків річних - 21,9900 % від залишкової суми кредиту; плата за обслуговування кредитної заборгованості -2,5000% щомісячно від початкової суми кредиту; загальні витрати за кредитом, грн. - 96255.4800; орієнтовна загальна вартість кредиту - 96255.4800; реальна річна процентна ставка, відсотків річних - 102.6000%; інші умови; в додатку до паспорту споживчого кредиту зазначено детальний графік щомісячних платежів за кредитними договором.

Зазначив, що у паспорті споживчого кредиту, зазначено, що споживач має право відмовитися від договору про споживчий кредит протягом 14 календарних днів у порядку та на умовах, визначених Законом України «Про споживче кредитування».

Крім того, у кредитному договорі дублюється та міститься інформація як про суму кредиту (п.1.1.), так і про процентну ставку за користування кредитом, що становить 21.9900% річних (п. 1.4.), розшифровка плати за обслуговування кредиту, що сплачується щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором (п.1.11.); порядок повернення кредиту, нарахування кредиту (розділ 2), про реальну річну процентну ставку в розмірі 102,6000 % та про орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом - 96255.4800 грн. ( п.5.7.), інше.

На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позову.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження учасники справи в судове засідання не викликались.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 11.09.2017 року між ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «Ідея Банк» був укладений кредитний договір №Z06.223.73051, відповідно до умов банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 74999,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а ОСОБА_1 зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.

Згідно п. 1.11 кредитного договору, за обслуговування кредиту банком, що включає в себе: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; - надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; - опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. Позичальник оплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Позивач звертаючись з даним позовом до суду про визнання недійсним пункту 1.11 кредитного договору №Z06.223.73051 від 11.09.2017 року та графіку щомісячних платежів зазначив, що умови кредитного договору є несправедливими та такими, що обмежують права споживача в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зазначив, що відповідач перед укладенням кредитного договору навмисно приховав інформацію, у тому числі й щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, внаслідок чого останній не зміг зрозуміти усі наслідки і ризики укладення такого договору, встановив жорсткий обов`язок споживача, сплачувати непідтверджену жодними документами та завищену до рівня надприбутків плату за обслуговування кредиту тоді як надання послуги обумовлено лише власним розсудом виконавця. Вказує, що відповідач, нібито, не зазначив, які послуги на вказану комісію надаються ним позивачу, не повідомив у письмовій формі про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту, з огляду на плату за обслуговування кредиторської заборгованості чим ввів в оману позивача.

Не ознайомив позивача з інформацією про умови кредитування, не надав йому розрахунок та орієнтовну сукупну вартість кредиту, не обґрунтував належними документами суму плати за обслуговування кредиторської заборгованості чим фактично ввів в оману позивача.

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями позивача з огляду на наступне.

Як вбачається з паспорту споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит) від 11 вересня 2017 року, який власноручно підписав позивач до укладення кредитного договору, останній письмово підтвердив, що отримав та ознайомився з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальність вартість кредиту, надані виходячи із обраних позивачем умов кредитування.

Також, позивач підтвердив про отримання всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптований договір до потреб позивач та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для позивача, в тому числі в разі невиконання позивачем зобов`язань за таким договором.

Зокрема, в паспорті споживчого кредиту позивача, в тому числі, але не виключно було повідомлено: про суму/ ліміт кредиту, що становить 74 999,00 грн.; строк кредитування: 36 місяців; процентна ставка, відсотків річних - 21,9900 % від залишкової суми кредиту; плата за обслуговування кредитної заборгованості -2,5000% щомісячно від початкової суми кредиту; загальні витрати за кредитом, грн. - 96255.4800; орієнтовна загальна вартість кредиту - 96255.4800; реальна річна процентна ставка, відсотків річних - 102.6000%; інші умови; в додатку до паспорту споживчого кредиту зазначено детальний графік щомісячних платежів за кредитними договором.

Слід зазначити, що у паспорті споживчого кредиту, зазначено, що споживач має право відмовитися від договору про споживчий кредит протягом 14 календарних днів у порядку та на умовах, визначених Законом України «Про споживче кредитування».

Крім того, у кредитному договорі дублюється та міститься інформація як про суму кредиту (п.1.1.), так і про процентну ставку за користування кредитом, що становить 21.9900% річних (п. 1.4.), розшифровка плати за обслуговування кредиту, що сплачується щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором (п.1.11.); порядок повернення кредиту, нарахування кредиту (розділ 2), про реальну річну процентну ставку в розмірі 102,6000 % та про орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом - 96255.4800 грн. ( п.5.7.), інше.

Також, графік щомісячних платежів наведений у п.6.1 кредитного договору, що відображає всі щомісячні платежі, з урахуванням розміру комісії, процентів та тіла кредиту та загальної місячної суми, що підлягає сплаті.

Згідно п.5.1 кредитного договору, позивач заявляв та гарантував, що банк, перед укладенням кредитного договору повідомив позивача в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України зазначена інформація йому відома та зрозуміла, ознайомився з тарифами банку і згоден з ними; належний йому примірник оригіналу даного договору вручено відповідачем при підписанні даного договору; умови даного договору вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам, а також надає свою згоду на збір, зберігання використання та поширення через бюро кредитних історій про нього, тощо.

Слід звернути увагу на те, що згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором та виписки по рахунку, наданого відповідачем, позивач припинив сплачувати кредит, свої зобов`язання не виконує.

Останній платіж, позивач здійснив 25 лютого 2019 року.

За наведених обставин, а також з врахуванням тієї обставини, що позивач під час укладення договору ознайомлювався з його текстом та змістом в цілому, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловив, а зміст договору, як вбачається з вищенаведеного, жодним чином не порушує його законних прав та інтересів, не вбачається жодних підстав для задоволення позову.

Отже, дані про подорожчання продукту були позичальнику відомі під час укладення договору, і відповідач не вчинив жодних дій, які б свідчили про те, що позичальника було введено в оману щодо вартості продукту.

Посилання ОСОБА_1 про те, що ПАТ «Ідея Банк» не ознайомлював його з інформацією про умови кредитування, не надав йому розрахунку та орієнтовну сукупну вартість кредиту, не обґрунтував належними документами суму плати за обслуговування кредиторської заборгованості чим фактично ввів в оману позивача, не відповідають дійсності, а відтак відсутні будь-які підстави, передбачені чинним законодавством, для визнання кредитного договору недійсним з цієї підстави.

Судом достовірно встановлено, що позивач під час укладення кредитного договору був ознайомлений зі всіма його умовами, оскільки висловив своє волевиявлення на його укладення шляхом підписання кредитного договору, про що і сам підтвердив в договорі.

У свою чергу, відповідно до ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування» споживач мав право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Проте, позивач не відмовлявся від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликав, і не звертався до ПАТ «Ідея Банк» за додатковими роз`ясненням положень договору ні до, ні під час, ні після його укладення, тобто не скористався своїм правом.

З урахуванням тієї обставини, що позичальник під час укладення договору ознайомлювався з його текстом та змістом в цілому, у тому числі, з Графіком щомісячних внесків, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловив, а зміст договору, як вбачається з вищенаведеного, не порушує його законних прав та інтересів, а тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним пункту 1.11 кредитного договору №Z06.223.73051 від 11.09.2017 року та графік щомісячних платежів, укладених між ним та ПАТ «Ідея Банк».

Що стосується правомірності банком встановлювати плату (комісію) за обслуговування кредитної заборгованості та встановлення переліку послуг в кредитному договорі за обслуговування кредитної заборгованості то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно п.8 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Наведене свідчить про те, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Згідно з п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст.4 цього Закону є Договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

З 10 червня 2017 року, набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року, що визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері та регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування.

Встановлено, що кредитний договір №Z06.223.73051 був укладений після набрання чинності Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року, а саме 11 вересня 2017 року.

У свою чергу, на обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на норми ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка припинила свою дії 10 червня 2017 року, тобто до укладення кредитного договору, а стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно п. 4) ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року чітко зазначено, що загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності).

Згідну п.4 Паспорту споживчого кредиту додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування» також передбачено платежі за додаткові та супутні послуги.

Так, у пункті 7.4. Таблиці пункту 6 «Графік щомісячних платежів за кредитним договором». Відповідач, на виконання вимог Закону, цілком правомірно зазначив плату за обслуговування кредиту.

Отже, відповідач не встановлював ніякої комісії за ведення справи, договору, обліку заборгованості споживача, тощо; за дії які банк здійснює на власну користь - за прийняття платежів від позичальника, тощо, за укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди, тощо, про що помилково зазначає позивач.

У свою чергу, згідно п.1.11. Кредитного договору Відповідач встановив плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС- повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

Отже, чинним законодавством України надано право банку отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування», а тому немає підстав для визнання кредитного договору в цій частині недійсним.

Згідно паспорту споживчого кредиту, (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), яку власноручно підписав позивач та яким погодився, плата за обслуговування кредитної заборгованості встановлена у розмірі 2,5000% від початкової суми кредиту, яку позивач, згідно п.2.1 кредитного договору, щомісячно повинен сплачувати включно до 11 дня/числа кожного місяця, згідно Графіку щомісячних платежів.

Слід також зазначити, що у Графіку платежів (п.6.1 кредитного договору) плата за обслуговування кредитної заборгованості вказується як «Комісія», а її розмір відображено чітко визначеними конкретними цифрами, а не позиціями із змінними величинами.

Таким чином, з урахуванням тієї обставини, що позичальник під час укладення договору ознайомлювалася з його текстом та змістом в цілому, у тому числі, з Графіком щомісячних платежів за кредитними договором, паспортом споживчого кредиту, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловив та з ними погодився, а зміст договору, як вбачається з вищенаведеного, жодним чином не може порушувати законних прав та інтересів, а тому не вбачається жодних підстав для задоволення позову.

Крім того, з 10 червня 2017 року набули чинності нові Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що затверджені Постановою Правління НБУ від 08.06.2017 року №49.

У свою чергу, пунктом 5 Правил також передбачено у складовій загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів вартість всіх додаткових та супутніх послуг за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Колонка 7 «Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит», що є додатком 2 до цих Правил також передбачає здійснення платежів позичальниками на користь банків за додаткові та супутні послуги, що включають в себе, в тому числі платежі за ведення рахунку та розрахунково-касове обслуговування.

Згідно п.5 Пояснення щодо заповнення Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, у колонках 7 (у розрізі платежів за колонками 7.1, 7.2, 7.3, 7.4 і т.д.) та 8 (у розрізі платежів за колонками 8.1, 8.2 і т.д.) зазначаються усі платежі споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту.

Отже, чинним законодавством України надано право відповідачу отримувати плату (комісію) за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки щомісячна плата в розмірі 2,5000% якраз встановлена за надання послуг позичальнику по кредитному договору, а тому немає підстав для визнання кредитного договору в ті частині недійсним.

Посилання позивача, у своїй позовній заяві, на Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 та судову практику Верховного суду України, зокрема на Постанову Верховного суду України від 16.11.2016 року у справі №6-1746цс16 є необґрунтованим і не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки таке рішення та практика ВСУ були сформовані по кредитних договорах, що укладались Банками зі споживачами до набрання чинності Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року №1734-УІІІ.

Навпаки, практика судів, надана представником відповідача до відзиву, показує, що згідно Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року №1734-VIII банкам надано право отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості, що підтверджується рішеннями судів за участю відповідача у аналогічних справах.

Стаття 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, згідно з ст.203 ЦК України умовою чинності правочину є також його вчинення у формі, встановленій законом.

У свою чергу, оскаржуваний позивачем правочин на час його вчинення відповідав вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, не суперечив вимогам цивільного кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; вчинені особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало внутрішній волі сторін; вчинені у формі, встановленій законом та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені даним правочином.

Ст. 3 ЦК України встановлює, що загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Аналізуючи положення п.6 ч.1 ст.3 і ч.3 ст.509 Цивільного кодексу та норми ст.18 закону «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 щодо несправедливих умов договору Верховний суд України у своїй постанові від 08.06.2016 (справа № 6-330цс16) зазначив наступне:

Умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві. Несправедливими за частиною третьою статті 18 Закону № 1023-ХІІ є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи в разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Додатково слід відмітити і правову позицію Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.12.2015р. у справі № 6-1341 ис15), в якій вказується, що інформація про реальні умови кредитування, сукупну вартість кредиту, детальний розпис відповідно до ч. 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» повинна надаватися споживачу до укладення договору, однак навіть у випадку ненадання банком такої інформації споживачу не є підставою визнання його недійсним, оскільки за змістом ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК.

Крім цього, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатку до кредитного договору «Графік погашення кредиту», які підписані позивачем.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач не довів ті обставини на які посилався як на підставу своїх позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 3, 6, 203, 215, 627, 630, 638, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Ідея Банк» про визнання недійсним пункту 1.11 кредитного договору №Z06.223.73051 від 11.09.2017 року та графіку щомісячних платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя