Рішення № 84035440, 17.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 49089 м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, (веб адреса сторінки на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://adm.dp.court.gov.ua)

17 квітня 2019 року Справа № 160/1772/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судці Жукової Є.О.,

при секретарі судового засідання Тонояні А.К.,

за участю:

представника позивача Беззубкіна С.М.,

представника відповідача Дудченко А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2018 р. №0021649-5353-0423 на загальну суму 187 919, 26 грн., -

ВСТАНОВИВ:

22.02.2019 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2018 р. №0021649-5353-0423 на загальну суму 187 919, 26 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.09.2012 року є власником комплексу будівель та споруд сільськогосподарського призначення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані будівлі та споруди позивач використовує в якості складу для зберігання сільськогосподарської продукції, оскільки здійснює господарську діяльність шляхом вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур та насіння олійних культур. Крім того, має земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. З огляду на викладене, позивач вважає, що комплексу будівель та споруд, який належить йому на праві власності, не є об`єктом оподаткування, згідно п.п. «ж» п.п 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки використовується безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а факт здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності підтверджується наявними документами, через що винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими та помилковими.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2018 р. провадження у справі, після залишення ухвалою суду від 25.02.2018 р. даної позовної заяви без руху, було відкрито та справу призначено до розгляду у порядку підготовчого провадження, за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, з підстав викладених в адміністративному позові та просив задовольнити заявлений позов в повному обсягу.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, щодо задоволення заявленого адміністративного позову заперечував, надав до суду відзив на нього, в якому зазначав, що спірні рішення є правомірними та скасуванню не підлягають, а відповідач при їх прийняті діяв у межах повноважень та у спосіб передбаченому чинним законодавством. Так, відповідачем у поданому до суду відзові зазначено, що позивачем ненадана доказів того, що належні йому об`єкти нерухомості використовуються саме в сільськогосподарському виробництві, а отже застосування податкової пільги в даному випадку не можливе.

На підставі вищевикладеного, повноважний представник відповідача, зазначає, що ГУ ДФС під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяло в спосіб та межах, визначених чинним законодавством України.

10.04.2019 року до суду позивачем надано відповідь на відзив, в якому зазначено, що доводи відповідача щодо незайнятості позивача сільськогосподарським виробництвом спростовуються наданими документами, а саме: свідоцтвом про державну реєстрацію ФГ «Алеко» серія А00 №452237 , випискою з ЄДРПОУ на ФГ «Алеко» серія АГ №090155, рішенням ФГ «Алеко» №1 від 10.08.1998 про вступ на посаду голови, довідкою АБ №448984 з ЄДРПОУ про види діяльності ФГ «Алеко» (01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин).

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником. Сільськогосподарська діяльність здійснюється ним як особисто, так і через фермерське господарство «АЛЕКО», де він є засновником та головою, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія № А00 № 452237 , випискою з ЄДРПОУ, рішенням № 1 від 10.08.1998 року про вступ на посаду голови.

Також, судом встановлено, що позивач є власником комплексу будівель та споруд сільськогосподарського призначення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., що підтверджується рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.09.2012 року, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, копією технічного паспорту.

Крім того, на підставі рішення Новомосковської районної ради від 02.06.1998 року позивачу виділено в постійне користування земельні ділянки для створення селянських (фермерських) господарств по Голубівській сільській раді в розмірі 23,5 га, з них ріллі 23,1 га, лісосмуг 0,4 га.

На підставі вищевказаного рішення 14.07.1998 року видано Державний акт на право постійного користування землею серія ДП № 000204 , зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 204.

На вказаній земельній ділянці позивач вирощує зернові культури для подальшої реалізації.

На підставі пп.54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп.266.7.2 п. 266.7 ПК Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2018р. №0021649-5353-0423, яким позивачу нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 123 896,00 грн. за 2017 рік та 64 023, 26 грн. за 2016 рік.

Не погодившись з прийнятим рішенням, вважаючи його протиправним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.

Правовідносини сторін, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються нормами Конституції України від 28.06.1996р. № 254к/96-ВР, Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI, Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV, тощо.

Відповідно до п. 41.1. ст. 41 ПК України, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Так, відповідно до положень п. 21.1 ст. 21 ПК України, зокрема, посадові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Згідно п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Пунктом 30.1, п. 30.2, п. 30.3, п. 30.8, п.п. «г» п. 30.9 ст. 30 ПК України визначено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Податкова пільга надається шляхом звільнення від сплати податку та збору.

Підпунктом 14.1.76 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до положень пп.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Проте, згідно положень ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» визначено, що виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності.

При цьому, виходячи з пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні, відповідачем в цілому не заперечується факт того, що позивач здійснює господарську діяльність шляхом вирощування зернових культур, проте, вважає, що виходячи з положень ПК України, позивач не є сільськогосподарським товаровиробником в розумінні п.п.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Визначення «сільськогосподарський товаровиробник» міститься у пп.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, застосовуються виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», що прямо визначено самим пп.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Таким чином, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки дане положення не застосовується, оскільки відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно».

Відповідно до пп. «ж» пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Виходячи з положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше.

Таким чином, комплекс будівель та споруд сільськогосподарського призначення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належать позивачу на праві власності, не є об`єктом оподаткування, згідно з пп. «ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки використовується позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником шляхом вирощування зернових культур.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що у позивача не виникло обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, оскільки позивач фактично є сільськогосподарським товаровиробником, виходячи з положень ст. 1 ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис», тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09.08.2016 року №44861-13 є необґрунтованим і підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передачені Конституцією та законами України.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ч.3 ст.2 КАС України, є принцип верховенства права, який відповідно до ст.6 КАС України, полягає в наступному: суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Детальний аналіз сукупності всіх наданих до суду документів, які наявні в матеріалах справи ставить під сумнів доводи відповідача, які покладені в основу щодо правомірності сформованого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 28.12.2018р. №0021649-5353-0423, та дозволяє суду прийти до висновку про відсутність з боку відповідача обґрунтування належними доказами в розумінні ст. ст. 73, 74 КАС України законного та обґрунтованого характеру оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 28.12.2018р. №0021649-5353-0423.

А відтак, викладене вище має наслідком наступне. Враховуючи встановлені по справі обставини, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 28.12.2018р. №0021649-5353-0423, є таким, що прийняте відповідачем не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, що свідчить як про протиправний характер оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, так і наявність у суду правових підстав для задоволення позовних вимог в межах правового поля в спосіб захисту права, обраний позивачем.

Відповідачем, на якого приписами ст.77 КАС України, покладено тягар доведення обґрунтованості власного рішення в разі судового його оскарження, не надано доказів законного характеру спірного податкового повідомлення-рішення. Доводи викладені в запереченні на адміністративний позов, спростовані судом та не знайшли свого підтвердження підчас судового розгляду справи.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до квитанції №25739597-1 від 21.02.2019 р. за подання адміністративного позову позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 879, 20 грн. (одна тисяча вісімсот сімдесят дев`ять грн., 20 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.

Враховуючи задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2018 р. №0021649-5353-0423 на загальну суму 187 919, 26 грн., суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового присудження здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат з Державного бюджету України, а саме, судового збору у розмірі 1 879, 20 грн. (одна тисяча вісімсот сімдесят дев`ять грн., 20 коп.).

Керуючись ст.ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2018 р. №0021649-5353-0423 на загальну суму 187 919, 26 грн., - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 28.12.2018 р. №0021649- 5353-0423, яким ОСОБА_1 нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 123 896,00 грн. за 2017 рік та 64023,26 грн. за 2016 рік.

Стягнути судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 з оплати судового збору у розмірі 1 879,20 грн. (одна тисяча вісімсот сімдесят дев`ять грн., 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 26 квітня 2019 року.

Суддя Є.О. Жукова