Постанова № 8403025, 26.10.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

          15:15           № 7/634

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Поліщук О.А. вирішив адміністративну справу

за позовомАкціонерного банку "Синтез"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі звеликими платниками податків

провизнання недійсним повідомлення-рішення

за участю представників сторін:

від відповідача, Костріца С. Ю., СДПІ у м.Києві по роботі з великими платниками податків від позивача, Деребера С. П., АБ "Синтез" Позивач звернувся до суду з позовами до відповідача про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач необґрунтовано прийшов до висновку про порушення позивачем порядку нарахування витрат у вигляді процентів за видами витрат від банківських операцій, невірне відображення позивачем витрат від торгівлі та переоцінки іноземної валюти, невірне формування та віднесення до складу валових витрат сум сформованого страхового резерву, невірно віднесено витрати на страхування до складу валових витрат, невірно здійснено амортизаційні відрахування.

Позивач просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0001274320/2 від 16.12.2008 та № 0001104320/0 від 15.07.2008.

Відповідач, проти позову заперечував, вважав що провів перевірку та виніс оскаржувані рішення у повній відповідності до діючого законодавства.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

01.07.2008 відповідачем було проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.12.2007 № 378/4320/21564391.

Відповідно до встановлених під час перевірки порушень відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0001104320/0 від 15.07.2008 за платежем «податок на прибуток банківських організацій»в сумі 12888290,66 грн.

Після оскарження позивачем зазначеного вище рішення, позивачу були направлені податкові повідомлення-рішення № 0001274320/1, № 0001274320/2 на суму 847,30 грн. (основний платіж - 423,65 грн. та штрафні санкції –423,65 грн.).

Під час перевірки було встановлено наступне.

Позивач проводив кредитування юридичних і фізичних осіб, згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність». До складу доходів позивача, входили процентні доходи від надання міжбанківських кредитів, процентних доходів за депозитами, розміщеними в інших банках, процентних доходів від надання кредитів фізичним особам та суб’єктам господарювання, процентних доходів за операціями з філіями.

Перевіркою встановлено, що банком до складу процентних доходів відносились суми коштів, отриманих як компенсація за надані філіям в тимчасове користування кошти, які обліковуються у фінансовому обліку на рахунку 6080 «Процентні доходи за операціями з філіями та іншими установами банку».

Надання та повернення коштів, а також нарахування відсотків за операціями з філіями здійснювалось позивачем відповідно до Положення про порядок розрахунків між установами по перерозподілу внутрішньосистемних ресурсів, затвердженого Протоколом Правління № 3 від 09.03.2006та Положенням про порядок розрахунків між установами по перерозподілу внутрішньо системних ресурсів, затвердженого Протоколом Правління № 10 від 26.03.2007.

Зазначене призвело до порушення позивачем п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та завищення валових витрат у вигляді нарахованих процентів на загальну суму 21741924,91 грн.

У той же час відповідач врахував завищення позивачем валових доходів у вигляді нарахованих процентів на загальну суму 815128,03 грн. в цілому за вказане порушення, донарахував позивачу 5231699,22 грн. основного платежу з податку на прибуток та штрафні санкції в сумі 5231699,2 грн. (згідно з розрахунком доданим до матеріалів справи).

Здійснюючи перевірку правильності нарахування витрат у вигляді нарахованих (сплачених) процентів за видами витрат від банківських операцій, відповідач встановив, що позивач до складу валових витрат у вигляді нарахованих (сплачених) процентів відносив суми процентів, нарахованих (сплачених) філіям банку як компенсація за отримані у користування кошти за надані філіям в тимчасове користування кошти.

Перевіркою правильності формування та віднесення до складу валових витрат сум сформованого страхового резерву встановлено завищення валових витрат у вигляді надлишкових сум страхових резервів на суму 52616724,00 грн. Позивач, відображав в Декларації з податку на прибуток банку надлишкові суми страхових резервів та сум збільшення страхового резерву, виходячи з дебетових та кредитових оборотів відповідних аналітичних рахунків балансового рахунку 7702, а не виходячи з сум збільшення або зменшення сформованих страхових резерві під нестандартну заборгованість, як це передбачено вимогами п.12.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Порядок віднесення сплачених процентів до складу валових доходів платника податку врегульовано ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.1.10 ст.1 цього Закону проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включається, зокрема, платіж за використання коштів, залучених у депозит.

Депозит (вклад) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк та під процент. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - державним органом, визначеним законом.

До депозитів не належать суми завдатку, внесеного як забезпечення договірних зобов'язань однієї сторони договору перед іншою (п.1.13 цього Закону).

Згідно з п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Як встановлено під час розгляду справи позивач розміщував вільні фінансові ресурси своїх філій на платній основі згідно з діючими на момент таких операцій внутрішньобанківських ставок на підставі Положення про перерозподіл внутрішньо системних ресурсів АБ «Синтез», яким встановлено, що відсоткова політика на строкові ресурси між Головним банком і філіями формується на принципах строковості, платності, яке як вказує позивач, відповідає Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженому постановою Правління НБУ від 21.11.1997 № 388 та від 17.06.2004 № 280.

Позивач, обґрунтовуючи в цій частині позовні вимоги, посилався на те, що зазначені вище операції не є кредитами в повному розумінні цієї фінансової послуги, тому кошти розміщуються не за кредитними договорами, а за заявами на платній основі.

У той же час характерною ознакою учасників, цих правовідносин є наявність у них статусу юридичної особи.

Зважаючи на те, що у філії, згідно зі ст. 55 Господарського кодексу України не є суб’єктами господарювання, правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем є відповідно до ст.3 Господарського кодексу України внутрішньогосподарськими, а тому не можуть бути самостійним видом діяльності, що підлягає оподаткуванню.

За таких обставин суд вважає, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат витрати, здійснені ним в межах внутрішньогосподарських відносин з його філіями на сплату відсотків за залучення вільних фінансових ресурсів.

Зазначені проценти не відповідають п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки їх сплата не пов’язувалася із сплатою за борговими зобов’язаннями, яких в силу положень Цивільного та Господарського кодексів України між позивачем та його філіями не існувало.

Отже, в цій частині оскаржуване рішення відповідача є правомірним.

Під час перевірки правильності відображення позивачем доходів від торгівлі та переоцінки іноземної валюти відповідачем встановлено, що позивач у 2006 році здійснював операції з торгівлі іноземною валютою та банківськими металами.

Відповідач зазначив, що підстави для відображення будь-яких витрат в декларації під час здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти немає. Тому позивачем всупереч вимог п.п.7.3.8 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»завищено валові доходи на суму 2203689,57 грн. та занижено валові витрати на загальну суму 2203690,00 грн.

Відповідно до п.п.7.3.8 п.7.3 ст.7 цього Закону 7.3.8. Банки здійснюють відмінний від інших платників податку податковий облік результатів операцій з іноземною валютою.

Облік операцій з продажу або купівлі іноземної валюти, які здійснюються за дорученням та за рахунок клієнтів таких банків, ведеться окремо від обліку операцій з продажу або купівлі іноземної валюти, здійснюваних за рішенням банку за рахунок інших (власних) джерел.

При здійсненні операцій з продажу або купівлі іноземної валюти за дорученням та за рахунок клієнтів до валових доходів банку відносяться суми комісійних (брокерських) та інших подібних видів винагород, одержаних (нарахованих) банком у зв'язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду, а до валових витрат - витрати банку, понесені (нараховані) у зв'язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду.

При здійсненні операцій з купівлі або продажу іноземної валюти за рішенням банку до складу валових доходів або валових витрат банку відноситься кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного періоду.

Кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного періоду вираховується як сума фінансових результатів обмінних (конверсійних) операцій за результатами кожного банківського дня. Фінансовим результатом обмінних (конверсійних) операцій за результатами банківського дня є різниця між валовими доходами, отриманими (нарахованими) банком внаслідок продажу іноземної валюти протягом такого банківського дня, та валовими витратами, понесеними (нарахованими) у зв'язку із придбанням іноземної валюти протягом такого банківського дня.

У розрахунки фінансового результату обмінних (конверсійних) операцій не беруться суми комісійних (брокерських) або інших подібних винагород, сплачених або отриманих (нарахованих) банком у зв'язку із здійсненням таких обмінних (конверсійних) операцій, які відносяться до складу валових доходів або валових витрат банку у загальному порядку.

Як свідчать матеріали справи та пояснення представників відповідача, за наданими до перевірки документами дебетові та кредитові обороти рахунку 6204 по кредиту зазначених рахунків частині відображення операцій з торгівлі іноземною валютою містить лише інформацію щодо обсягів відхилень між офіційним курсом відповідної іноземної валюти, встановленим НБУ на день здійснення операції та фактичним курсом, встановленим Банком, за яким здійснювалися продаж чи купівля іноземної валюти.

Відповідно до наданої до перевірки інформації щодо залишків на аналітичних рахунках балансового рахунку 6204 станом на кінець кожного дня протягом 2006 року позивачем отримувався виключно позитивний результат від операцій з торгівлі іноземною валютою.

За таких обставин суд вважає, що донарахування позивачу основного платежу в сумі 0,11 грн. та штрафних санкцій в розмірі 0,11 грн. є правомірним.

У підпункті 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону встановлено, що будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з умами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі за консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які належать до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Зі змісту наведеного положення випливає, що правовою підставою створення страхового резерву за переліченими кредитними операціями є існування боргових відносин між банком як кредитором та його контрагентами, у тому числі за договорами гарантії та дозволеного овердрафту.

Таким чином суд не приймає доводи позивача про правомірність формування страхових резервів на суму 53 960 396,70 та зменшення на цю суму податкового зобов’язання по податку на прибуток. З урахуванням неправильного визначення валового доходу та його зменшенням на 52 065 532,00 заниження податкового зобов’язання по податку на прибуток в цьому випадку склала 1 894 864,70 грн. З а таких підстав податковим органом правомірно донараховано податку на прибуток 473 716,19 грн. та застосовані штрафні санкції на суму 473 716,19 грн.

Під час перевірки правильності віднесення витрат на страхування до складу валових витрат встановлено, що позивач відносив до складу валових витрат витрати по страхуванню ризику неповернення кредитних коштів. Починаючи з 03.04.2006 позивач та АТЗТ «Лемма»кожного місяця укладали типові договори страхування кредитів, де позивач страхував ризик неповернення кредитів, наданих позивачем позичальникам. За період з 01.04.06 по 01.09.06 сума страхових платежів за договорами страхування складала 1500000 грн. Крім того, як пояснив в судовому засіданні представник податкового органу, позивачем було перевищено ліміт витрат на страхування на загальну суму 1431422,28 грн.

Обґрунтовуючи правомірність донарахованих позивачу основного платежу та штрафних санкцій, відповідач посилався на те, що страховими випадками в договорах було визначено виникнення збитків в разі неповернення страхувальнику кредиту (частки) після проведення страхувальником всіх необхідних заходів щодо погашення заборгованості позичальника по кредиту. Термін дії договорів –1 місяць, тому настання страхових випадків є неможливим.

Аналізуючи наявні у справі матеріали та надані сторонами пояснення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст.627 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідач по справі вдався до тлумачення правочину, та дійшов у позасудовому порядку висновків, що зазначений правочин укладений для приховання іншого правочину, який насправді вчинявся позивачем та АТЗТ «Лемма». Разом з тим, договори, що укладалися позивачем з АТЗТ «Лемма»в судовому порядку недійсними не визнавалися, а тому застосування штрафних санкцій на підставі незгоди відповідача з умовами договорів страхування є неправомірним.

Щодо формування загального страхового резерву та висновку про перевищення позивачем ліміту, то слід зазначити, що відповідно до п.п.5.2.4 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч.3 п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 цього Закону віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.

Застосовуючи до позивача адміністративно-господарську санкцію та до нараховуючи податок на прибуток, за перевищення позивачем 5 –ти відсоткового ліміту, відповідач, втім, не відобразив в акті перевірки обставини на які посилався в судовому засіданні та не привів розрахунку аж до судового розгляду.

З наданих у судовому засіданні пояснень суд встановив, що відповідач, оцінюючи вартість страхових резервів не врахував, частину валових витрат, які, за висновками акту, не прийняті податковим органом до уваги. Тому, на думку податкового органу слід було привести у відповідність страхові резерви до 5%го ліміту, виходячи з нового розміру валових витрат.

Суд вважає, що такий висновок зроблений податковим органом без урахування всіх обставин тобто необґрунтовано та передчасно. Як вбачається зі спору, що існує податкове зобов’язання по податку на прибуток є неузгодженим, а, тому, робити на підставі цього податкового повідомлення-рішення висновки про розмір ліміту неприпустимо.

Перевіряючи правильність здійснення позивачем амортизаційних відрахувань відповідач встановив, що позивач за 2007 рік завищив амортизаційні відрахування на загальну суму 32230,71 грн. та занизив за цей же період на 8731,76 грн. у зв’язку з віднесенням до основних фондів джерел безперебійного живлення.

Податковим органом було зроблено висновок, що джерела безперебійного живлення

Відповідно до п.п.8.1.1 п. 8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно з п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 цього Закону амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

Згідно з п.п.8.2.2 п.8 2 ст.8 зазначеного Закону основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Джерело безперебійного живлення є пристроєм для акумулювання електричної енергії, використовується в банку для електрозабезпечення комп’ютерів у разі аварійного вимкнення електричної енергії та не є електронно-обчислювальною машиною, машиною для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засобом зчитування або друку інформації, джерело безперебійного живлення підтримує підключені до нього пристрої в разі аварійного вимкнення електричної енергії.

Згідно Класифікації основних фондів (КОФ) ДК 013-97, затвердженої наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації №507 від 19.08.1997 „Щодо затвердження Державного класифікатора України «Класифікація основних фондів»встановлено, що –група 3 –інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2. включаючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження. Також це визначено відповідним кодом (КОФ) №340199 „Інші основні фонди, ніде не класифіковані”.

Таким чином попередній висновок про віднесення джерел безперебійного живлення та комутаторів комп’ютерних мереж до 3 групи та остаточний висновок ДПА у м. Києві про віднесення цих же пристроїв до групи 1 е неправомірним, а, тому донарахування податку на прибуток в сумі 888,68 та податкове повідомлення рішення № 0001274320/2 від 16.12.2008 на суму 423,65 грн. є неправомірними.

У той же час виявлені під час перевірки арифметичні помилки при розрахунках амортизації призвели до заниження валових витрат на суму 19994,11 грн. В судовому засіданні встановлено, що при розрахунках заниження податковим органом враховано в тому числі і помилки на користь позивача. З зазначеним висновком погодився в тому числі і представник позивача відмовившись від подальшої перевірки експертами розрахунків податкового органу.

Таким чином донарахування податку на прибуток в сумі 4986,06 грн. є правомірним.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі частково доведено правомірність оскаржуваних рішень.

Водночас суд, керуючись вимогами ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив, що оскаржувані рішення в частині донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій в розмірі 733744,25 грн. прийняте з порушенням приписів, закріплених у п.3 ч.3 ст.2 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 69-71, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Акціонерного банку "Синтез" задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної Податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків №0001274320/2 від 16 грудня 2008року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної Податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків №0001104320/0 від 15.07.2008р. в частині донарахування податку на прибуток в сумі 733744,25 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Судові витрати в сумі 4,00 грн. присудити на користь Акціонерний банк "Синтез" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя                                                                                 Арсірій Р.О.

Дата підписання повного тексту постанови - 26.11.09