Рішення № 84016068, 03.09.2019, Бородянський районний суд Київської області

Справа № 761/35860/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2019 рокуБородянський районний суд

Київської області в складі: головуючої - судді Міланіч А.М.

при секретарі - Хоменко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Бородянка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», третя особа - Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» про захист прав споживача,

в с т а н о в и в :

У вересні 2018 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 22 травня 2007 року між нею (позивачкою) та ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», правонаступником якого на даний час є ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», було укладено кредитний договір № 93, за умовами якого банк надав їй (позивачці) кредит на споживчі цілі у розмірі 70 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13 % річних, строком повернення кредиту до 21 травня 2032 року. 20 грудня 2008 року між сторонами було укладено Додатковий договір № 1, яким було внесено зміни до кредитного договору та встановлено відсоткову ставку у розмірі 16,5 % річних. 12 березня 2010 року між сторонами було укладено Додатковий договір № 3, яким було внесено зміни до кредитного договору та встановлено відсоткову ставку у розмірі 15 % річних.

В забезпечення виконання зобов`язань позивача за вказаним кредитним договором того ж дня, 22 травня 2007 року, між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та нотаріусом накладено заборону відчуження предмету іпотеки.

14 грудня 2017 року, у ході розгляду Бородянським районним судом Київської області цивільної справи № 360/1554/15-ц за позовом ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 27 жовтня 2017 року, позивачці стало відомо про порушення її прав як споживача фінансових послуг за кредитним договором, так як експерт не зміг визначити наявність переплати за кожний місяць з обслуговування кредиту та сторнування банком зайво нарахованих відсотків, оскільки банківські виписки містили невідповідність дати складання кредитного договору, а також не видалось за можливе визначити нараховану до сплати суму заборгованості позичальника згідно з поданими банком позовної заяви та додатків у справі № 360/1554/15-ц, оскільки вихідні дані розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 6 липня 2015 року містять розбіжності з даними банківської виписки. Дані висновки експерта свідчать про те, що обслуговування кредиту позичальника здійснювалось банком неналежним чином, тобто, якість обслуговування була неналежною.

Тому просила розірвати вищевказаний кредитний договір № 93, укладений між сторонами 22 травня 2007 року, в тому числі і додаткові договори, визнати припиненим іпотечний договір від 22 травня 2007 року, зняти заборону вчинення реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 .

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позов підтримав та викладене підтвердив.

Представник відповідача Бурдюг Т.В. в судовому засіданні позов не визнала, посилаючись на безпідставність вимог позивачки.

Представник третьої особи Стрельніков М.В. в судовому засіданні позов вважав таким, що підлягає задоволенню.

Вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши письмові докази по справі, оглянувши матеріали справи № 360/1554/15-ц, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 22 травня 2007 року між позивачкою ОСОБА_1 та ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», правонаступником якого на даний час є ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», було укладено кредитний договір № 93, за умовами якого банк надав позивачці кредит для проведення нею розрахунків по договору купівлі-продажу квартири у розмірі 70 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13 % річних, строком повернення кредиту до 21 травня 2032 року. 20 грудня 2008 року між сторонами було укладено Додатковий договір № 1, яким було внесено зміни до кредитного договору та встановлено відсоткову ставку у розмірі 16,5 % річних. 12 березня 2010 року між сторонами було укладено Додатковий договір № 3, яким було внесено зміни до кредитного договору та встановлено відсоткову ставку у розмірі 15 % річних /а.с. 22-36/.

Того ж дня, 22 травня 2007 року, в забезпечення виконання зобов`язань позивачки за вказаним кредитним договором, між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого виступила належна на праві власності позивачці квартира АДРЕСА_2 , та нотаріусом накладено заборону відчуження предмету іпотеки /а.с. 37-43/.

Згідно висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 5124/17-45 від 27 жовтня 2017 року, складеного за результатами проведення судово-економічної експертизи в цивільній справі № 360/1554/15-ц за позовом ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, не видалося за можливе визначити наявність переплати за кожний місяць з обслуговування кредиту та сторнування банком зайво нарахованих відсотків, оскільки банківські виписки містили невідповідність дати складання кредитного договору: кредитний договір № 93 складений від 22 травня 2007 року, а в виписках відображено дату від 22 серпня 2008 року. Визначити нараховану до сплати суму заборгованості позичальника згідно з поданими ПАТ «ВіЕйБі Банк» позовної заяви та додатків у справі № 360/1554/15-ц, також не видалося за можливе, оскільки вихідні дані розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 6 липня 2015 року містять розбіжності з даними банківської виписки /а.с. 48-59 т.2 цивільної справи № 360/1554/15-ц/.

Відповідно до ч.1,3 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», дія цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після дня набрання чинності цим Законом.

Оскільки вказаний договір між сторонами було укладено 22 травня 2007 року, і відповідно до умов договору, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, то особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 4 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Зазначені вимоги можуть бути пред`явлені споживачем протягом строків, передбачених нормативно-правовими актами та нормативними документами, умовами договору, а в разі відсутності таких строків - протягом десяти років.

Відповідно до ч.1,2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В обгрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що обслуговування отриманого нею кредиту здійснювалось банком неналежним чином, чим було порушення її права як споживача фінансових послуг за кредитним договором.

Однак, дані обставини не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, жодних доказів, які б підтверджували неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором суду не надано.

При цьому суд не приймає до уваги посилання позивачки на висновок експерта від 27 жовтня 2017 року, оскільки даний висновок складений за результатами проведення судово-економічної експертизи в іншій справі щодо стягнення з позивачки заборгованості за кредитним договором та стосується саме правильності нарахування суми заборгованості позивачки по кредитному договору станом на 6 липня 2015 року. Та обставина, що експерт на підставі наданих йому на дослідження матеріалів не зміг надати відповідь на поставлені перед ним питання не може свідчити про допущенні банком порушення прав позивачки як споживача фінансових послуг за кредитним договором.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що підстав для розірвання укладеного між сторонами кредитного договору немає, а тому в позові в цій частині необхідно відмовити.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно ст.17 цього Закону іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову щодо розірвання кредитного договору і основне зобов`язання позивачки не припинило свою дію, то відсутні підстави і для визнання припиненим іпотечного договору та зняття заборони, накладеної на іпотечне майно, а тому і в цій частині позов необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст. 651, 1054 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про іпотеку», ст. 10-13,259,263-265,268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», третя особа - Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» про захист прав споживача відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду через Бородянський районний суд Київської області.

Повне рішення суду складено 3 вересня 2019 року.

Головуючий-суддяА.Міланіч