Рішення № 84010154, 20.08.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2019 року справа № 580/1516/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кульчицького С.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Зачепи Х.В.,

позивача ОСОБА_1 в режимі відеоконференції - особисто,

представників відповідача Похилюк С.М., Сергієнко І.І. - за довіреностями,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження, в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач) з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними бездіяльність та дії керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, пов`язані з невиплатою заробітної плати позивачу за період з 03.04.2019 по 30.04.2019;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.04.2019 по 30.04.2019 у розмірі 10903 грн 68 коп. без урахування обов`язкових податків та зборів;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць у сумі 10903 грн 68 коп. без урахування обов`язкових податків та зборів;

- постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними та направити Кабінету Міністрів України та Міністерству соціальної політики України;

- встановити строк для подання відповідачем до суду звіту про виконання судового рішення відповідно до ст. 382 КАС України;

- постановити окрему ухвалу, якою зобов`язати Правління Пенсійного Фонду України усунути причини та умови, що сприяли порушенню трудового законодавства та направити Кабінету Міністрів України та Міністерству соціальної політики України у відповідності до вимог ст. 249 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу заробітну плату за період з 03.04.2019 по 30.04.2019 у сумі 10 903 грн 68 коп.

Ухвалою від 13.05.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Заперечуючи проти позову, 03.06.2019 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує про безпідставність позовних вимог, оскільки у структурі та штатному розписі Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на 2019 рік відсутня посада начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області, на яку поновлено позивача з 05.05.2018 наказом Пенсійного фонду України від 14.04.2019 № 142-0 на підставі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.04.2019 у справі № 826/7878/18. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, діяльність управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області припинено 04.04.2017.

Судове засідання з розгляду справи призначено на 09 год. 30 хв. 20.08.2019.

Позивач у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог та постановленні судом окремих ухвал відповідно до ч. 9 ст.249 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на обставини викладені у відзиві та додаткових письмових поясненнях.

Заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

З матеріалів справи судом встановлено та визнається сторонами, що наказом Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 "№201-о позивача звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією, пункт 4 частини першої статті 83 та пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", з яким позивач ознайомився 05 травня 2018 року.

05 травня 2018 року наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №213-о позивачу оголошено Наказ Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 " №201-о.

Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2019 у справі № 826/7878/18 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року №201-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією, пункт 4 частини 1 статті 83 та пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 05 травня 2018 року №213-о "Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року №201-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 05 травня 2018 року, стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2018 року по 02 квітня 2019 року у розмірі 97 615 (дев`яносто сім тисяч шістсот п`ятнадцять) гривень 50 коп. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць у розмірі 4 488 грн 75 коп. без урахування обов`язкових податків та зборів допущено до негайного виконання.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.20019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2019 у справі № 826/7878/18 залишено без змін.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2019 у справі № 826/7878/18 Пенсійним фондом України виданий наказ від 11.04.2019 № 142-О, відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 05.05.2018.

10.04.2019 припинено виплату позивачеві допомоги по безробіттю згідно з пп. 2 п. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", що підтверджується відповідним записом за № 25 до трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 .

Судом встановлено та визнається сторонами, що записів щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області відповідно до наказу Пенсійного фонду України від 11.04.2019 № 142-О до трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 не вносилось. Трудова книжка серія НОМЕР_1 перебуває у позивача.

Відповідно до структури Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, затвердженої Головою правління Пенсійного фонду України від 11.02.2019 та погодженої Міністром соціальної політики України 20.02.2019 у структурі Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відсутня посада начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.

Згідно з штатним розписом на 2019 рік Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, затвердженого Головою правління Пенсійного фонду України від 25.02.2019 відсутня посада начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.

Як зазначив позивач та підтверджується листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 26.07.2019 № 67061/01-4 позивач з 22.04.2019 по дату надання листа протягом робочого часу перебуває в приміщенні Тальнівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

У табелі обліку використання робочого часу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за квітень 2019 року відомості щодо ОСОБА_1 відсутні.

Доказів нарахування та виплати позивачу заробітної плати за квітень 2019 року сторони суду не назвали та не надали.

Вважаючи протиправною бездіяльність керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати з 03.04.2019 по 30.04.2019, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Приписами ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

У п. 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

За правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття КЗпП України не містить жодних застережень, що власник або уповноважений ним орган може не відповідати за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Суд зауважує, що відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод" та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У п.п. 46, 48, 51, 53, 54 рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов`язок щодо його виконання.

Судом встановлено, що наказ про поновлення позивача на посаді на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2019 у справі № 826/7878/18 Пенсійним фондом України винесено 11.04.2019, а тому враховуючи підстави та предмет даного спору суд вважає, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді за період з 03.04.2019 по 10.04.2019.

Розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100)

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Суд бере до уваги, що період невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2019 у справі № 826/7878/18 з 03.04.2019 по 11.04.2019 становить 6 робочих днів.

З розрахунку середньоденної заробітної плати, яка застосована у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2019 у справі № 826/7878/18 середньоденна заробітна плата позивача становить 427 грн 50 коп.

А тому середній заробіток за час затримки виконання рішення за вказаний період становить 2 565 (6 робочих днів х 427 грн 50 коп.) грн 00 коп.

Враховуючи обов`язковість виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді з моменту його ухвалення, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо невиконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у період з 03.04.2019 по 10.04.2019, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді за період із 03.04.2019 по 10.04.2019 у сумі 2 565 грн 00 коп.

Щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати у квітні 2019 року, суд заначає про таке.

Заперечуючи проти задоволення позову сторона відповідача вказувала, що управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області, на посаді начальника якого за рішенням суду поновлено позивача з 05.05.2018, припинено 04.04.2017.

Відповідно до структури Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, затвердженої Головою правління Пенсійного фонду України від 11.02.2019 та погодженої Міністром соціальної політики України 20.02.2019 у структурі Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відсутня посада начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.

Згідно з штатним розписом на 2019 рік Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, затвердженого Головою правління Пенсійного фонду України від 25.02.2019 відсутня посада начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.

Як зазначив позивач та підтверджується листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 26.07.2019 № 67061/01-4 позивач з 22.04.2019 по дату надання листа протягом робочого часу перебуває в приміщенні Тальнівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

У табелі обліку використання робочого часу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за квітень 2019 року відомості щодо ОСОБА_1 відсутні.

Як зазначив позивач та підтверджується листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 26.07.2019 № 67061/01-4 позивач з 22.04.2019 по дату надання листа протягом робочого часу перебуває в приміщенні Тальнівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Доказів звернення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області до Окружного адміністративного суду міста Києва щодо роз`яснення порядку виконання рішення суду від 02.04.2019 у справі № 826/7878/18 сторона відповідача суду не назвала та не надала.

У статті 43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частин першої, третьої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 94 Кодексу законів про працю України).

Закон України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Статтею 1 Закону № 108/95-ВР встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Крім того, ст. 50 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розпис; розцінки та норми праці; накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок, матеріальної допомоги тощо); табель обліку використання робочого часу; розрахунково-платіжна відомість.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначив, що Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3). Складовою цього обов`язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (частина четверта статті 13, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України). Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 виходить з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Відповідно до ч.ч. 1 -3 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 за заявою N 38667/06 у справі "Будченко проти України" наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 39). А у рішенні від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" (заява N 10972/05) - вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункт 23).

У даному випадку мова йде про оплату праці певного державного службовця у встановленому Законом розмірі.

Відповідно до п. 1.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Так само, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 N 5-рп/2002, від 17.03.2004 N 7-рп/2004, від 01.12.2004 N 20-рп/2004, від 09.07.2007 N 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 N 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Виходячи з правової позиції, наведеної в постанові Верховного Суду України від 22.05.2013, та висловленої Європейським судом з прав людини в рішенні від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України", право позивача на визначену Законом заробітну плату підлягає реалізації і захисту незважаючи на те, що видатків на ці потреби не було передбачено.

Відтак, враховуючи підстави та предмет спору, особливий характер спірних правовідносин та беручи до уваги, що обов`язок щодо забезпечення умовами праці, необхідними для виконання роботи покладено на відповідача, суд висновує про протиправність бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 з дня винесення наказу Пенсійного фонду України від 11.04.2019 № 142-О про поновлення на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2019 у справі № 826/7878/18.

З розрахунку середньоденної заробітної плати, яка застосована у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва щодо роз`яснення порядку виконання рішення суду від 02.04.2019 у справі № 826/7878/18 середньоденна заробітна плата позивача становить 427 грн 50 коп.

Кількість робочих днів у період з 11.04.2019 по 30.04.2019 становить 12 робочих днів.

А тому належним способом захисту порушеного права позивача в цій частині є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період із 11.04.2019 по 30.04.2019.

Сума належної до нарахування та виплати позивачу заробітної плати за період із 11.04.2019 по 30.04.2019 становить 5 130 (427 грн 50 коп. х 12 робочих днів) грн 00 коп. з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку.

У даному випадку таке рішення не буде втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача, а буде обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, що також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Щодо позовної вимоги допустити до негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць суд зазначає про таке.

Відповідно до п. ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи, що при вирішенні даного спору суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період із 11.04.2019 по 30.04.2019 у сумі 5 130 грн 00 коп. з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку, суд висновує про відсутність правових підстав для звернення рішення в цій частині до негайного виконання.

Стосовно заявлених у позові позивачем клопотань щодо постановлення судом окремої ухвали про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними та направити Кабінету Міністрів України та Міністерству соціальної політики України, та окремої ухвали, якою зобов`язати Правління Пенсійного Фонду України усунути причини та умови, що сприяли порушенню трудового законодавства та направити Кабінету Міністрів України та Міністерству соціальної політики України у відповідності до вимог ст. 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, суд зазначає про таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Дана норма встановлює право суду у разі необхідності постановити окрему ухвалу та не є обов`язковою для суду.

Суд не знаходить підстав для прийняття окремих ухвал та як наслідок відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про постановлення окремих ухвал.

Щодо заявленого позивачем у позові клопотання встановити строк для подання відповідачем до суду звіту про виконання судового рішення відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки встановлення судового контролю за виконанням рішення є правом суду, то з огляду на обставини справи суд не вбачає необхідності встановлювати судовий контроль за виконанням даного рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Цей же принцип знайшов свій прояв у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Судовий збір належить компенсувати за рахунок коштів, передбачених бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 14, 72, 76 - 79, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, ідентифікаційний код 21366538) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо невиконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у період з 03.04.2019 по 10.04.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді за період із 03.04.2019 по 10.04.2019 у сумі 2 565 (дві тисячі п`ятсот шістдесят п`ять) грн 00 коп.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 у період з 11.04.2019 по 30.04.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період із 11.04.2019 по 30.04.2019 у сумі 5 130 (п`ять тисяч сто тридцять) грн 00 коп. з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок коштів, передбачених бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 03.09.2019.

Суддя С.О. Кульчицький