Рішення № 84009781, 29.08.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2133/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гіглави О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Ніценко А.О.,

представника позивача - Фесенко Ю.О.,

представника відповідачів - Миськів В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України , Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Полтавській та Сумській областях про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання поновити на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

14 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Полтавській та Сумській областях про:

- визнання протиправним та скасування наказу Фонду державного майна України від 16.05.2019 №151-р "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- зобов`язання Фонду державного майна України поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях;

- стягнення з Фонду державного майна України середнього заробітку за час вимушеного прогулу через незаконне звільнення ОСОБА_1 ;

- стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях компенсації за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 у розмірі 3895,76 грн;

- стягнення з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн.

Ухвалою суду від 19.06.2019 позовну заяву залишено без руху, в зв`язку з невідповідністю її вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

25.06.2019 позивач усунула недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі суду від 19.06.2019.

У зв`язку з цим, ухвалою суду від 01.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 11:00 18.07.2019, в проведенні якого оголошувалась перерва до 10:00 21.08.2019, а у подальшому, до 15:30 29.08.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність наказу про звільнення її з посади заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області, оскільки за період своєї роботи в органах фонду державного майна остання зарекомендувала себе як кваліфікований спеціаліст, якісно та в повному обсязі виконувала посадові обов`язки, нарікань та зауважень зі сторони керівництва не мала. В результаті реорганізації Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області в Регіональне відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях та затвердження нового штатного розпису кількість одиниць керівних посад склала 4 (начальник регіонального відділення, перший заступник начальника, заступник начальника регіонального відділення та заступник начальника регіонального відділення - начальник Управління забезпечення реалізації повноважень у Сумській області). Разом з тим, 13.03.2019 Фондом надано на ознайомлення ОСОБА_1 попередження про наступне вивільнення, в якому останній запропоновано вакантну посаду начальника відділу документального забезпечення, адміністративно-господарської та інформаційно-аналітичної роботи регіонального відділення. У подальшому, ОСОБА_1 пропонувалося ще ряд інших не керівних посад. Однак, позивач відмовилася від призначення на одну із таких посад, виходячи з відповідних її особистих якостей як спеціаліста, показників роботи, займаної посади до реорганізації відділення та інших факторів. ОСОБА_1 вважає безпідставним не пропонування їй для зайняття вакантної посади заступника начальника регіонального відділення, неврахування Фондом переважного права на залишення її на роботі, не проведення порівняльного аналізу продуктивності праці та кваліфікації останньої з іншими працівниками, яким пропонувалася посада заступника начальника регіонального відділення. З огляду на це, позивач вважає, що вона підлягає поновленню на посаді та на її користь має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду.

18.07.2019 до суду від Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях надійшов відзив на позов, у якому останнє заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 (а.с. 88-91). Вказує, що позивачу були запропоновані усі наявні в регіональному відділенні вакантні посади. Посада заступника начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами держави не була вакантною з огляду на пропонування її 06.03.2019 ОСОБА_2 , яка від неї відмовилася тільки 15.03.2019. У зв`язку з тим, що станом на 15.03.2019 ОСОБА_1 вже була запропонована посада начальника відділу документального забезпечення, адміністративно-господарської та інформаційно-аналітичної роботи, відмову від призначення на яку остання надала лише 23.04.2019, на посаду заступника начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами держави оголошено конкурс, проведено його та прийнято на вказану посаду переможця конкурсу. Що стосується вакантної посади завідувача сектору внутрішнього аудиту, то відповідно до Положення про сектор внутрішнього аудиту на посаду завідувача цього сектору призначається особа, якій присвоєно ступінь вищої економічної або юридичної освіти не нижче магістра. Враховуючи, що позивач за освітою має кваліфікацію інженера-будівельника вказана посада не могла бути запропонована останній. Виконання зобов`язань регіонального відділення перед ОСОБА_1 по виплаті розрахункових коштів, у урахуванням встановленого законодавством терміну для опрацювання платіжних документів органом Державної казначейської служби України, здійснено вчасно, а списання та надходження їх на рахунок останньої не пов`язані з діями регіонального відділення. Крім цього, регіональне відділення не вбачає підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях, оскільки остання на вказану посаду не переводилася та обіймала посаду саме заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області.

30.07.2019 до суду від Фонду державного майна України надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 (а.с. 137-144). Вказує, що ОСОБА_1 були запропоновані усі вакантні посади Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях, які не запропоновані іншим працівникам та які відповідають її кваліфікації. Тобто, Фондом вчинено усі можливі, достатні та належні заходи, позивачу пропонувались для переведення як посади, що були вакантні на момент повідомлення про вивільнення, так і посади, що стали вакантними протягом 60-денного терміну з дня вручення ОСОБА_1 повідомлення про подальше вивільнення і що були вакантними у день звільнення. Враховуючи волевиявлення ОСОБА_1 щодо відмови від запропонованих їй вакантних посад у регіональному відділенні 16.05.2019 видано наказ №151-р "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким позивача було звільнено із займаної посади з 17.05.2019. Поновлення ОСОБА_1 на посаді в новоутвореному органі є неможливим, оскільки остання не була в установленому законодавством порядку переведена в такий новоутворений орган. Щодо відшкодування позивачу моральної шкоди Фонд зазначає, що останній жодним чином не здійснював вплив та/або тиск на ОСОБА_1 та не схиляв останню до переведення на запропоновані посади або до звільнення внаслідок відмови від таких посад. Позивачем не надано доказів, що підтверджують факти зухвалого ставлення Фонду до останньої, підтверджують її моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв`язків або необхідність додаткових зусиль для організації життя та підтверджують причинний зв`язок між ніби то заподіяною моральною шкодою і діями Фонду, направленими на вивільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

У відповіді на відзив на позовну заяву, що надійшла до суду 02.08.2019 (а.с. 169-175), позивач наполягає на тому, що беручи до уваги штатний розпис нової структури, в останній зберігається штатна чисельність керівного складу регіонального відділення із збереженням посади заступника начальника, яку раніше займала остання. Не зважаючи на це, вказана посада ОСОБА_1 не пропонувалася. Вказує, що жодним діючим законодавчим актом не встановлено часового проміжку для прийняття попередженою про вивільнення особою рішення про погодження чи непогодження із запропонованими посадами, більш того законодавцем не встановлена заборона надання попередженій особі додаткових пропозицій з наявних вакантних посад протягом двох місяців після попередження про звільнення. Вважає, що порівняння продуктивності праці і кваліфікації працівників має проводитися роботодавцем на початку процедури скорочення, а якщо точніше, то перед попередженням конкретного працівника про наступне вивільнення. В спірному випадку відповідачами не надано доказів порівняння продуктивності праці і кваліфікації ОСОБА_1 з іншими працівниками до попередження їх про наступне вивільнення. Відтак, відповідачами у справі допущено грубе порушення прав та законних інтересів позивача по переважному праву залишення на роботі, знехтувано основними нормами чинного трудового законодавства та ухилено від виконання свого прямого обов`язку по працевлаштуванню особи, яка підлягає вивільненню. Всі ці дії та бездіяльність в сукупності свідчать про незаконне звільнення ОСОБА_1 та тягнуть за собою необхідність визнання наказу про звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні 29.08.2019 позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити повністю.

Представник відповідачів у судовому засіданні 29.08.2019 проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Наказом Фонду державного майна України від 12.04.2010 №77-р відповідно до пункту 7 Положення про регіональне відділення Фонду держаного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 №412 "Про затвердження положень про регіональне відділення та про представництво Фонду державного майна України у районі, місті" ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області з 12.04.2010, як таку, що зарахована до кадрового резерву (а.с. 27).

07.09.2018 наказом Фонду держаного майна України №197-р відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 Закону України "Про державну службу" першого заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області ОСОБА_1 з 07.09.2018 переведено на посаду заступника начальника цього регіонального відділення з посадовим окладом 9000,00 грн (а.с. 28).

У подальшому, відносно позивача Фондом держаного майна України приймалися ряд наказів про нагородження, про встановлення надбавок та про преміювання (а.с. 29-38).

У зв`язку з реорганізацією шляхом злиття Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області, Регіонального відділення ФДМУ по Сумській області та утворенням Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях як юридичної особи публічного права, що розташоване у м. Полтава, відповідно до наказу Фонду державного майна України від 17.01.2019 №40 "Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України" ОСОБА_1 попереджено про наступне скорочення посади заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області, яку вона обіймає (а.с. 44).

Наказом Фонду держаного майна України від 16.05.2019 №151-р ОСОБА_1 . відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", Закону України "Про Фонд державного майна України" та враховуючи листи Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях від 06.05.2019 №01-108-0660 та від 16.05.2019 №01-108-0884, лист Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області від 15.05.2019 №01-002-01167, ОСОБА_1 на підставі попередження про наступне вивільнення звільнено з посади заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області з 17.05.2019 (а.с. 26).

Згідно з наявною у матеріалах банківською випискою по рахунку позивача, повний розрахунок при звільненні з останньою проведено 20.05.2019 (а.с. 57).

Позивач, не погодившись з прийнятим відносно неї наказом Фонду державного майна України від 16.05.2019 №151-р та проведенням повного розрахунку при звільненні із запізненням, звернулася до суду з даним позовом.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Частиною першою статті 6 вказаного Закону визначено, що Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності.

Відповідно до пункту 1 Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012 №678, представництво Фонду державного майна України у районі, місті (далі - представництво) є територіальним органом Фонду державного майна України (далі - Фонд), який утворюється у разі необхідності Фондом і підпорядковується йому та відповідному регіональному відділенню Фонду (далі - регіональне відділення).

Наказом Фонду державного майна України "Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України" від 17.01.2019 №40 відповідно до Закону України "Про Фонд державного майна України", Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України та Положення про представництво Фонду державного майна України в районі, місті, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012 №678, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.06.2012 за №935/21247, із змінами, та на виконання доручення Прем`єр-міністра України від 13.12.2018 N 49773/0/1-18 щодо пріоритетних реформ на 2019 рік, презентованих на першому національному форумі "Партнерство заради розвитку" від 03.12.2018, наказано утворити Регіональне відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях як юридичну особу публічного права, що розташоване у м. Полтава, реорганізувавши шляхом злиття Регіональне відділення ФДМУ по Полтавській області, Регіональне відділення ФДМУ по Сумській області (а.с. 92-93).

Згідно штатного розпису на 2018 рік Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області, з урахуванням змін до нього, кількість штатних одиниць відділення до реорганізації складало 40 осіб, з них керівництво 4 штатних одиниці: - начальник регіонального відділення (1); - перший заступник начальника регіонального відділення (1); - заступник начальника регіонального відділення (2) (а.с. 110-113).

При цьому, за змістом штатного розпису Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях на 2019 рік, що вводиться в дію з 21.01.2019, кількість штатних одиниць реорганізованого відділення складає 77 осіб, з них керівництво 4 штатних одиниці: - начальник регіонального відділення (1); - перший заступник начальника регіонального відділення (1); - заступник начальника регіонального відділення (1); - заступник начальника регіонального відділення – начальник Управління забезпечення реалізації повноважень у Сумській області (1) (а.с. 114-115, 158-162).

Тобто, вказані штатні розписи свідчать про те, що як до реорганізації, так і після неї, кількість керівних штатних одиниць відділення становила 4 особи.

Як свідчать матеріали справи, Фонд державного майна України звернувся до реорганізованого Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях з листом від 01.03.2019 №10-09-4151, в якому просив відділення в найкоротший термін надати обґрунтовані пропозиції щодо переведення працівників Регіональних відділень ДФМУ по Полтавській та Сумській областях, які займають посади начальників регіональних відділень, а також перших заступників та заступників начальників цих регіональних відділень (а.с. 146).

Листом від 05.03.2019 №001-15 (а.с. 147-148) Регіональне відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях надало Фонду наступні пропозиції стосовно переведення працівників:

- начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області Бережну ОСОБА_3 на посаду заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях;

- першого заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області Корнєва Є.Є. на посаду першого заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях;

- заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області ОСОБА_4 . на посаду начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами держави Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях;

- заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області Калінчук О.А ОСОБА_5 на посаду начальника відділу документального забезпечення, адміністративно-господарської та інформаційно-аналітичної роботи Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях;

- начальника Регіонального відділення ФДМУ по Сумській області Михайленка ОСОБА_6 . на посаду заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Сумській області;

- першого заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Сумській області Петрову ОСОБА_7 М ОСОБА_5 на посаду заступника начальника відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях;

- заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Сумській області ОСОБА_8 на посаду завідувача сектором внутрішньої безпеки та запобігання корупції Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях.

У подальшому, Фонд державного майна України звернувся до Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях з листом від 12.03.2019 №10-09-4778, в якому просив ознайомити з попередженням про наступне вивільнення працівників Регіональних відділень ФДМУ по Полтавській області та Сумській області, які займають посади начальників регіональних відділень, а також перших заступників та заступників начальників цих регіональних відділень (а.с. 149).

Матеріали справи свідчать, що 13.03.2019 ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення та запропоновано останній переведення на вакантну посаду начальника відділу документального забезпечення, адміністративно-господарської та інформаційно-аналітичної роботи Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях, про незгоду з якою остання повідомила Фонд 23.04.2019 шляхом здійснення відповідного запису в попередженні (а.с. 44).

Суд зауважує, що незважаючи на збереження у штатному розписі реорганізованого відділення посади, яку ОСОБА_1 займала до реорганізації відділень, а саме, заступника начальника регіонального відділення, про що свідчать наявні у справі штатні розписи (а.с. 110-115, 158-162), а також ідентичності посадових обов`язків заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області з посадовими обов`язками заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях, про що свідчать відповідні посадові інструкції (а.с. 120-125), останній не було запропоновано переведення на посаду заступника начальника регіонального відділення.

У додаткових письмових поясненнях Фонд, обґрунтовуючи неможливість пропонування ОСОБА_1 зайняти посаду заступника начальника реорганізованого регіонального відділення, вказав на те, що вказана посада була запропонована ОСОБА_9 , тобто не була вакантною.

З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити, що за змістом тих же письмових пояснень Фонду державного майна України від 29.08.2019 (а.с. 222-223) за результатами ознайомлення 13.03.2019 з попередженням про наступне вивільнення зазначеними працівниками, зокрема, начальником регіонального відділення ФДМУ по Сумській області ОСОБА_10 надано згоду на переведення на запропоновану посаду, а начальником регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області Бережною А ОСОБА_11 . надано відмову від переведення на запропоновану посаду заступника начальника реорганізованого відділення (а.с. 223).

Також з письмових пояснень Фонду державного майна України від 29.08.2019 (а.с. 222-223) слідує те, що наказом Фонду державного майна України від 19.03.2019 №64-р на посаду заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях було призначено в порядку переведення з Фонду державного майна України з 20.03.2019 ОСОБА_12 , за його заявою від 15.03.2019. Вказану посаду останній займав до 21.05.2019.

Тобто, вказане свідчить про те, що станом на 13.03.2019, тобто на дату ознайомлення ОСОБА_1 з попередженням про наступне вивільнення, ОСОБА_9 вже відмовилася від зайняття посади заступника начальника регіонального відділення, отже вказана посада була вакантною, проте не пропонувалася ОСОБА_1 ані 13.03.2019, ані у період з 13.03.2019 по 20.03.2019 до її зайняття ОСОБА_12

Посилання Фонду на правомірність не пропонування ОСОБА_1 посади заступника начальника регіонального відділення у період з 13.03.2019 по 23.04.2019, оскільки в цей період остання розмірковувала над прийняттям пропозиції щодо зайняття посади начальника відділу документального забезпечення, адміністративно-господарської та інформаційно-аналітичної роботи Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях, судом оцінюються критично, з огляду на не встановлення жодним діючим законодавчим актом часового проміжку для прийняття попередженою про вивільнення особою рішення про погодження чи непогодження з запропонованими посадами, а також заборони пропонування попередженій про вивільнення особі кількох одночасно або у різний час додаткових пропозицій з наявних вакантних посад до моменту отримання від такої особи відповідної відмови від запропонованої чи запропонованих їй раніше посад.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (частина 3 статті 87 Закону України "Про державну службу").

Згідно з частинами першою та другою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Тобто, працевлаштування попередженого про звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівника є обов`язком роботодавця і такий обов`язок роботодавцем повинен виконуватися добросовісно без застосування надмірного формалізму, оскільки працівник є більш вразливою стороною трудових правовідносин.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Отже, з наведеного слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.

І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

За правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 07.11.2011 справа №6-45цс11) поняття кваліфікації включає не лише освітній рівень працівника та стаж його роботи, а і здатність виконувати особливі доручення.

Отже, при визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо, які за висновками Верховного Суду України, також є складовими кваліфікації.

Відповідно до абзацу другого розділу третього Тимчасових методичних рекомендацій розрахунку продуктивності праці в цілому в економіці та за видами економічної діяльності, затверджених наказом Міністерства економіки України від 26.12.2008 №916 "Про затвердження Тимчасових методичних рекомендацій розрахунку продуктивності праці в цілому в економіці та за видами економічної діяльності", продуктивність праці (однофакторна продуктивність) - це узагальнюючий показник результативності праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг.

За змістом абзацу першого розділу другого та додатків 1 та 2 до згаданих Тимчасових методичних рекомендацій розрахунок продуктивності праці здійснюється на підставі статистичної інформації, тобто за фактичним результатом праці.

В економічній теорії продуктивність праці - це результативність виробничої діяльності людей, що вимірюється кількістю часу, що витрачається на одиницю продукції, або кількістю продукції, створюваної за одиницю робочого часу (година, день, місяць, рік).

При цьому, індивідуальна продуктивність праці - це продуктивність праці окремого працівника на конкретній дільниці виробництва.

Таким чином, індивідуальна продуктивність праці окремого працівника на конкретній дільниці виробництва також повинна визначатися на підставі фактичних результатів праці такого працівника, а не відповідно до потенційних можливостей такого працівника.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

Виходячи з викладеного, порівняння продуктивності праці з кваліфікацією працівників має проводитися роботодавцем на початку процедури скорочення, а саме, перед попередженням конкретного працівника про наступне вивільнення.

В спірному випадку відповідачами у справі не було надано до суду документальних доказів на підтвердження того, що ними вживалися дії по з`ясуванню наявності чи відсутності у ОСОБА_1 переважного права на залишення на посаді заступника начальника регіонального відділення, а також проводилися порівняння продуктивності праці і кваліфікації останньої з іншими працівниками, яким пропонувалося зайняти посаду заступника начальника регіонального відділення, при якому враховувалися б освіта ОСОБА_1 , відсутність у неї дисциплінарних стягнень, наявність заохочень та успіхів у роботі, а також відсутність будь яких зауважень зі сторони керівництва за період її роботи на вказаній посаді до проведення реорганізації відділення.

Резюмуючи викладене, суд доходить висновку, що в результаті звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області, допущено порушення прав та законних інтересів останньої по переважному праву на залишенні на роботі, знехтувано основними нормами чинного трудового законодавства та прямим обов`язком по працевлаштуванню особи, яка підлягає звільненню.

Відтак, на переконання суду, наказ Фонду державного майна України від 16.05.2019 №151-р "Про звільнення ОСОБА_1 " підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Згідно із частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено.

З урахуванням викладеного, у зв`язку із незаконним звільненням позивача, остання підлягає поновленню саме на тій посаді, з якої її звільнено, а саме: на посаді заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Фонду державного майна України поновити її на посаді заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях підлягають задоволенню шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області.

У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.

Таким чином, оскільки згідно наказу від 16.05.2019 №151-р позивача звільнено з посади з 17.05.2019, останню слід поновити на посаді з наступного дня за днем звільнення, тобто з 18.05.2019.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з Фонду державного майна України середнього заробітку за час вимушеного прогулу через незаконне звільнення, суд вважає за доцільне зазначити таке.

Так, відповідно до статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судоми законодавства про оплату праці", справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника.

Судом встановлено незаконність спірного наказу про звільнення позивача, отже, право позивача порушено з 18.05.2019. Таким чином, період вимушеного прогулу позивача обраховується з 18.05.2019 (дня поновлення на посаді) по 29.08.2019 (дата прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді).

Згідно з довідкою Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях від 27.08.2019 №7, середньоденна заробітна плата заступника начальника регіонального відділення ОСОБА_1 . складала 756,75 грн (а.с. 214).

Будь яких заперечень з приводу незгоди з розміром середньоденної заробітної плати, зазначеної у вказаній вище довідці, представник позивача в судовому засіданні не висловила.

З урахуванням викладеного, а також зважаючи на те, що розрахунок з ОСОБА_1 проводився не Фондом, а регіональним відділенням, стягненню з Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.05.2019 по 29.08.2019 у розмірі 53729,25 грн з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Стосовно вимог позивача в частині стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях компенсації за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 у розмірі 3895,76 грн, то суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки з огляду на викладені вище висновки суду щодо незаконності звільнення та необхідності поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника регіонального відділення, остання по суті не вважається звільненою.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з Фонду державного майна України на користь останньої моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Із наведеного слідує, що обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв`язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.

В ході розгляду справи порушень зі сторони відповідачів, що б спричинили зазначені вище наслідки не встановлено, а позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди.

Наведені в позові обставини суд відхиляє, оскільки вони не узгоджуються зі змістом статті 237-1 КЗпП України та спростовуються встановленими фактичними обставинами справи.

Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність моральної шкоди доводить потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров`я у зв`язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо.

У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу тощо.

Факт завдання моральної шкоди може бути підтверджений також показаннями свідків, зокрема, про важкий душевний стан потерпілого, спричинений правопорушенням, його переживання, хвилювання, зміни в самопочутті, загальному душевному настрої тощо, стані здоров`я, способі життя, спілкування, звичках, працездатності.

Верховний суд України в своїй постанові Пленуму від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (пункт 4) зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

В обґрунтування даних вимог ОСОБА_1 не надано жодних доказів щодо розміру моральної шкоди та доказів, що підтверджують моральні страждання останньої.

З огляду на викладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з Фонду державного майна України на її користь моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

21.08.2019 до суду представником позивача подано клопотання про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн (а.с. 184-185).

За приписами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн до клопотання про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу представником позивача додано квитанцію про оплату, розрахунки суми гонорару, акти прийому-передачі наданих юридичних послуг та договори про надання правової допомоги (а.с. 186-200).

Дослідивши вказані документи, суд встановив наступне.

Так, 22.05.2019 ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги №22/05/2019 з адвокатом Стасовським М.В. (а.с. 191-195).

Згідно розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу від 07.08.2019 та акту прийому-передачі наданих юридичних послуг від 07.08.2019, підписаних між ОСОБА_1 та адвокатом Стасовським М.В., останнім на користь позивача згідно договору від 22.05.2019 №22/05/19 надано послуг на загальну суму 9300,00 грн (а.с. 189-190).

Разом з тим, з наявної у справі квитанції на оплату правничої допомоги від 22.05.2019 №82/05/19 слідує, що ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_13 за надані ним послуги згідно договору від 22.05.2019 №22/05/19 кошти у сумі 15000,00 грн, що є значною більшою, ніж сума, на яку фактично було надано правничу допомогу саме адвокатом Стасовським М.В. - 9300,00 грн (а.с. 186).

Поряд з цим, 11.06.2019 ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги №11/06/2019 з адвокатом Фесенко Ю.О. (а.с. 196-200).

Згідно розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу від 21.08.2019 та акту прийому-передачі наданих юридичних послуг від 21.08.2019, підписаних між ОСОБА_1 та адвокатом Фесенко Ю. ОСОБА_14 ., останньою на користь позивача згідно договору від 11.06.2019 №11/06/2019 надано послуг на загальну суму 5700,00 грн (а.с. 187-188).

Проте, у матеріалах справи відсутня квитанція на оплату правничої допомоги, яка б підтверджувала фактичну сплату ОСОБА_1 на користь ОСОБА_15 коштів у розмірі 5700,00 грн за надані нею послуги згідно договору від 11.06.2019 №11/06/2019.

За викладених обставин, суд доходить висновку, що в спірному випадку документально підтвердженими витратами позивача на правничу допомогу є витрати на оплату правничої допомоги, наданої адвокатом Стасовського М.В. у сумі 9300,00 грн.

При цьому, суд, враховуючи задоволення з п`яти заявлених ОСОБА_1 позовних вимог тільки трьох вимог, доходить висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу лише в розмірі 5580,00 грн (9300,00 грн : 5 х 3).

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Фонду державного майна України (вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код 00032945), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної Сотні, 1/23, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 42769539) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання поновити на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 16.05.2019 №151-р "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області з 18 травня 2019 року.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної Сотні, 1/23, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 42769539) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 53729,25 грн (п`ятдесят три тисячі сімсот двадцять дев`ять гривень двадцять п`ять копійок) з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Фонду державного майна України (вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код 00032945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5580,00 грн (п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят гривень нуль копійок).

В решті позову відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03 вересня 2019 року.

Суддя О.В. Гіглава