Рішення № 84009666, 29.08.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2290/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І.,

за участю:

секретаря судового засідання – Дубінчина О.М.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Шевченко Л.О.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області /далі - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області/ про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-4986-50 від 27 листопада 2018 року, якою визначено платнику борг (недоїмку) з єдиного внеску у сумі 15819,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем тим, що обов`язок зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на нього не поширюється, адже він є особою з інвалідністю, яка відповідно до закону звільняється від сплати єдиного внеску, та з 2004 року підприємницьку діяльність він не здійснює та з його заробітної плати роботодавець утримує в тому числі і єдиний внесок. Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-4986-50 від 27 листопада 2018 року він не отримував, оскільки з 2015 року не проживає за адресою, на яку її було направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Про існування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-4986-50 від 27 листопада 2018 року він дізнався по факту відрахування із його заробітної плати за місцем роботи у КП "Полтаваелектроавтотранс" відповідних сум у період з 01 квітня 2019 року по 31 травня 2019 року під час примусового виконання оскаржуваної вимоги у виконавчому провадженні ВП №58496357.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

26 липня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, а оскільки підприємницька діяльність позивача в установленому порядку не припинена, вимога сплатити визначену суму єдиного внеску є правомірною. Документи щодо встановлення позивачу третьої групи інвалідності до контролюючого органу не подавалися та відомості щодо наявності у ОСОБА_1 ознаки «інвалід» в реєстрі страхувальників відсутні. Поштове відправлення з вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4986-50 від 27 листопада 2018 року надсилалося позивачу на останню відому контролюючому органу адресу та було повернуто 04 січня 2019 року із відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

В судовому засіданні позивач та його представник просили позов задовольнити, а представник відповідача – відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 22 березня 2002 року та взятий на облік як платник податків в ДПІ у м. Полтаві, про що зроблено відповідні записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 66 - 68/.

У період з 22 березня 2002 року по 31 березня 2002 року ФОП ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності, з 01 квітня 2002 року по 30 вересня 2002 року – на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, з 01 жовтня 2002 року по 01 травня 2019 року – на загальній системі оподаткування, обліку та звітності, що визнано позивачем та підтверджено його заявою про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності /а.с. 7, 93, 98-99/.

27 листопада 2018 року Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформована вимога про сплату (боргу) недоїмки № Ф-4986-50 за платежем з єдиного внеску за період 2017 рік – 3 квартал 2018 року на загальну суму 15819,54 грн /а.с. 49 зворот, 53, 60-61/.

Вказана вимога направлена ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_3 Анатолію ОСОБА_4 на адресу ( АДРЕСА_1 ), внесену до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 66 - 68/, та повернута відділенням поштового зв`язку з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Як стверджує позивач, про існування цієї вимоги він дізнався по факту відрахування із його заробітної плати за місцем роботи у КП "Полтаваелектроавтотранс" відповідних сум у період з 01 квітня 2019 року по 31 травня 2019 року під час примусового виконання оскаржуваної вимоги у виконавчому провадженні ВП №58496357. З вимогою про сплату (боргу) недоїмки № Ф-4986-50 від 27 листопада 2018 року не згодний і тому звернувся до суду з позовом про визнання її протиправною та скасування.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464- VІ (далі - Закон №2464).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема запроваджено обов`язковість визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції, діючій до 01 січня 2018 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464, що діють з 01 січня 2018 року.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції, діючій з 01 січня 2018 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5- 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною п`ятою статті 8 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

За визначенням, наведеним у пункті 5 статті 1 Закону № 2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 - 3200 грн.

Законом України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 - 3 723 грн.

Отже, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн (3200,00 грн х 22%), а у 2018 році – 819,06 грн (3723,00 грн х 22%).

Таким чином, у разі якщо платником єдиного внеску не отримано дохід (прибуток) в окремому місяці звітного року (з 01 січня 2018 року - звітного кварталу), такий платник зобов`язаний визначити суму єдиного внеску за цей місяць на рівні розміру мінімального страхового внеску.

Пунктом першим частини другої статті 6 Закону №2464 визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (в редакції закону, діючій до 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок, а відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (в редакції закону, діючій з 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Враховуючи, що позивач самостійно не обчислив та не сплатив суму єдиного внеску за 2017 рік та 3 квартали 2018 року, органом доходів і зборів визначено суму недоїмки з єдиного внеску на загальну суму 15 819,54 грн (за І-ІVквартали 2017 року у сумі 8448,00 грн (704,00 грн х12 міс) та за І-ІІІ квартали 2018 року у сумі 7371,54 грн (819,06 грн х 9 міс.) та сформовано вимогу про її сплату № Ф-4986-50.

Позивач стверджує, що фактично припинив підприємницьку діяльність ще у 2004 році і тому не зобов`язаний сплачувати ЄСВ.

Відхиляючи такий довід позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону № 2464 у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою – підприємцем.

З аналізу цієї норми та інших вищезазначених норм Закону № 2464 вбачається, що сплата ЄСВ залежить від наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не від факту здійснення ним господарської діяльності чи отримання прибутку від такої діяльності.

В силу положень пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" №755-IV від 15 травня 2003 року (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 7, 8 статті 4 вказаного Закону державна реєстрація базується, крім іншого, на таких основних принципах: обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; державної реєстрації за заявницьким принципом; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною восьмою цієї статті фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Системний аналіз наведених норм Закону №755-IV свідчить про те, що статус суб`єкта підприємницької діяльності напряму пов`язаний з обставинами державної реєстрації такого статусу та наявністю відповідного запису в Реєстрі.

Довід позивача про те, що він припинив свою підприємницьку діяльність ще у 2004 році, спростовується залученим до матеріалів справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до якого лише 03 травня 2019 року державним реєстратором внесено запис №25880060003027710 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за власним рішенням (а.с. 66-68).

Таким чином, суд погоджується з твердженням відповідача, що на момент винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4986-50 від 27 листопада 2018 року позивач був зареєстрований фізичною особою - підприємцем та зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок.

Посилання позивача на те, що він не отримував вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4986-50 від 27 листопада 2018 року та дізнався про її існування лише у травні 2019 року, не впливає на наявність підстав для формування вимоги та не нівелює обов`язок сплати недоїмки з єдиного внеску. При цьому суд врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14 березня 2019 року у справі № 826/12543/17.

Разом з тим, судовим розглядом встановлено, що з 27 липня 2018 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0012472 від 01 серпня 2018 року, виданою Комунальним підприємством "Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи" Полтавської обласної ради" /а.с. 17/.

Частиною четвертою статті 4 Закону №2464 передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведена норма дає підстави для висновку, що фізичні особи-підприємці, які є платниками єдиного внеску, звільняються від його сплати, якщо вони є особами з інвалідністю.

Враховуючи викладене, позивач як особа з інвалідністю звільнена від сплати єдиного внеску з 27 липня 2018 року.

А відтак, позивач не виконав свій обов`язок по сплаті єдиного внеску, покладений на нього пунктом 4 частини першої статті 4, пунктом 2 частини першої статті 7, частиною восьмою статті 9 Закону №2464, лише за період з 01 січня 2017 року по 26 липня 2018 року.

Враховуючи, що позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2018 року ( тобто з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2018 року включно), суд дійшов висновку про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-4986-50 від 27 листопада 2018 року в частині визначення боргу (недоїмки) з єдиного внеску за період з 27 липня 2018 року по 30 вересня 2018 року у сумі 1770,26 грн (15819,54 грн – 14049,28 грн (єдиний внесок за 2017 рік у сумі 8448,00 грн (704,00 грн х 12 міс.) + єдиний внесок за І, ІІ квартал, 26 днів липня 2018 року у сумі 5601,28 грн ( 819,06 грн х 6 міс. + 686, 92 грн (819,06 грн: 31х26 днів)).

Отже, позов слід задовольнити частково.

Згідно із частиною першою та третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин першої та третьої статті 132 названого Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною четвертою статті 134 вказаного Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн суду надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії №009 від 13 січня 2016 року, видане на ім`я ОСОБА_2 , та ордер на надання правової допомоги серії ПТ №126433 від 17 липня 2019 року /а.с.38-39/.

Оцінивши подані документи, суд дійшов висновку, що вказана сума витрат розподілу між сторонами не підлягає, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують розрахунок суми гонорару адвоката, обсяг та вартість наданих послуг та фактичне понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката ОСОБА_2 у сумі 3000,00 грн, а саме: договір про надання професійної правничої допомоги, укладений між ним та адвокатом Листопад Надією Андріївною; акт приймання - передачі виконаних робіт/послуг; документи, що свідчать про оплату гонорару адвокату (квитанції, платіжного доручення тощо). При цьому суд врахував, що заяву про подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду позивачем відповідно до вимоги частини сьомої статті 139 КАС України не подано, а тому питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу має бути вирішено судом на дату ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Беручи до уваги висновок суду про часткове задоволення позову та факт сплати позивачем судового збору на загальну суму 1344,70 грн (за подання позовної заяви у сумі 768,40 грн згідно квитанції №27267122-1 від 27 червня 2019 року та за подання заяви про забезпечення позову, яку задоволено ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року, у сумі 576,30 грн згідно квитанції №27267149-1 від 27 червня 2019 року), стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача пропорційно до суми задоволених позовних вимог підлягає судовий збір у сумі 150,48 грн (1770,26 грн х 1344,70 грн : 15819,54 грн).

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 39461639) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-4986-50 від 27 листопада 2018 року задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-4986-50 від 27 листопада 2018 року у частині визначення боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 1770,26 грн (одна тисяча сімсот сімдесят гривень двадцять шість копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 39461639) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 150,48 грн (сто п`ятдесят гривень сорок вісім копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03 вересня 2019 року.

Суддя Н.І. Слободянюк