Рішення № 84005391, 02.09.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/12448/19

Провадження № 2/520/4405/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2019 року

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Ганєві А.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

до ОСОБА_1

про відшкодування матеріальної шкоди

завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в порядку суброгації,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» 03 червня 2019 року звернулось до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з останньої на свою користь матеріальної шкоди в сумі 49500 гривень 00 копійок, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 гривня 00 копійок.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 11.08.2017 року з вини відповідача сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено застрахований в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» транспортний засіб марки «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який отримав механічні пошкодження, та вартість відновлення якого у відповідності до звіту становить в сумі 49500 гривень. Вина відповідача в дорожньо-транспортній пригоді встановлена постановою Київського районного суду міста Одеси від 27.11.2017 року. Позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування власнику забезпеченого транспортного засобу марки «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 11.08.2017 року, в сумі 49500 гривень, що підтверджується платіжним дорученням №8905 від 29.11.2017 року. Оскільки цивільно-правова відповідальність перед третіми особами відповідачем застрахована не була, у позивача виникло право вимоги до ОСОБА_1 на підставі про відшкодування суми виплаченого страхового відшкодування в порядку суброгації, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 08 липня 2019 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін по справі.

У судове засідання призначене на 02.09.2019 року представник позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином, однак надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлялась належним чином, шляхом направлення судових повісток за адресою зареєстрованого місця проживання разом з рекомендованим повідомленням про вручення судового повідомлення, однак усі поштові повідомлення були повернуті до суду без вручення, про причини неявки відповідач суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Частиною 3 та частиною 4 ст. 130 ЦПК України передбачено, що якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Згідно з відповіддю відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Одеській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04.07.2011 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та саме на вказану адресу судом направлялась судова кореспонденція на ім`я відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно ч.2 ст.281 ЦПК України - розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими главою про заочний розгляд справи.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Судом також враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуюче вищевикладене, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі на підставі наявних в матеріалах справи документів та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11.08.2017 року о 18:20 год., в м. Одеса по вул. Львівська, біля будинку №48, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «TOYOTA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , при виїзді з нерегульованого перехрестя на вул. Львівську, не надала перевагу у русі автомобілю марки «HYUNDAI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті чого відбулося зіткнення, вказаних транспортних засобів. За таких обставин, в наслідок дорожньо-транспортної пригоди транспорті засоби отримали механічні пошкодження, а водій ОСОБА_1 порушила п.10.2 «Правил дорожнього руху» України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст.124 КУпАП.

Постановою Київського районного суду міста Одеси від 27.11.2017 року по справі №520/12834/17, провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 про вчинення 11.08.2017 року, адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП – закрито, у зв`язку зі спливом строку для притягнення до адміністративної відповідальності.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1 допустила порушення пункту 10.2 Правил дорожнього руху України, чим вчинила правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП - порушення учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, що спричинили пошкодження транспортних засобів.

Відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, з огляду на те, що постановою Київського районного суду міста Одеси від 27.11.2017 року у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП встановлено, що своїми діями ОСОБА_1 порушила пункт 10.2 Правил дорожнього руху України, чим вчинила правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП, а отже ці обставини не потребують доказування, що свідчить про протиправність дій та вину відповідача ОСОБА_1 в скоєнні даної дорожньо-транспортної пригоди, а також причинний зв`язок між наявною шкодою і протиправним діянням її заподіювача.

З наведено вбачається, що при розгляді вказаної справи суд прийшов до висновку про наявність вини ОСОБА_1 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 11.08.2017 року.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 11.04.2012 року по справі № 6-5709св12 зазначено, що порядок звільнення від відшкодування завданої шкоди можливий лише при доведенні, що шкода завдана не з вини особи (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Таким чином, за відсутності преюдиційного доказу вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу - посилання позивача на вину відповідача та заперечення відповідача щодо цього підлягають перевірці судом на загальних підставах, як і встановлення ступеню вини володільців джерел підвищеної небезпеки (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Аналогічний висновок міститься в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 17.07.2013 року по справі № 6-13823св13.

В іншій справі Вищий спеціалізований суд України зазначав, що у разі відсутності преюдиційного доказу вини особи у завданні шкоди, зазначена обставина підлягає встановленню у ході розгляду цивільної справи. Непритягнення особи до адміністративної відповідальності з будь-яких причин за порушення Правил дорожнього руху, зокрема, і у зв`язку із закінченням строків притягнення до відповідальності, не свідчить про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду.

Винність особи у вчиненні ДТП, завданні шкоди у цивільній справі повинна бути доведена у загальному порядку на підставі доказів, якими відповідно до вимог ЦПК України є пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Разом з тим, навіть якщо такий доказ існує (постанова по справі про адміністративне правопорушення, якою встановлений факт ДТП та вина особи), це не звільняє від встановлення судом та доказування сторонами причинного зв`язку між шкодою та ДТП.

Такий висновок зазначений в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 22.05.2013 року по справі № 6-9016св13.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

На дату скоєння ДТП відповідач ОСОБА_1 , не мала чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру чинних полісів, а також інформацією зазначеною про відсутність полісу у довідці №3017226332445601 про дорожньо-транспортну пригоду від 11.08.2017 року.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, у тому числі автомобіль марки «HYUNDAI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на дату скоєння порожньо-транспортної пригоди на праві власності належав ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

Цивільно-правова відповідальність потерпілого – власника автомобіля марки «HYUNDAI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди – 11.08.2017 року, була застрахована в ПрАТ СК «ПЗУ Україна», що підтверджується договором добровільного страхування наземних транспортних засобів №RZ.012007 від 16.12.2016 року.

Згідно Звіту №SOS_-170816-2049015 про оцінку (вартості) збитків, завданих власних пошкодженого транспортного засобу, складеного ТОВ «СОС Сервіс Україна» 02.10.2017 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «HYUNDAI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає в сумі 123862 гривні 86 копійок. Вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу автомобіля становить в сумі 69651 гривня 29 копійок.

В подальшому 11.08.2017 року водій автомобіля марки «HYUNDAI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , звернувся до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» з заявою про настання страхового випадку до договору страхування АВТО КАСКО.

За наслідком розгляду заяви та страхових актів, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» було визнано страховим випадком в межах суми ліміту в сумі 49500 гривень, та здійснено 29.11.2017 року виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування в сумі 49500 гривень 00 копійок, в рахунок відшкодування збитків завданих забезпеченому транспортному засобу, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди яка мала місце 11.08.2017 року, що підтверджується платіжним дорученням №8905 від 29.11.2017 року та страховим актом №UA2017112600014/L02/01 від 28.11.2017 року.

Отже, позивач - виплативши страхове відшкодування своєму страхувальнику, який зазнав шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини відповідача, позивач ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» скористався своїм правом і звернувся з вимогами до відповідача, як винної особи у ДТП, яка мала місце 11.08.2017 року, яким в свою чергу не було здійснено свого обов`язку щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування.

Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов`язань :

Договірне зобов`язання між позивачем і потерпілою - за договором добровільного майнового страхування;

Деліктне зобов`язання між потерпілою та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок ДТП.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

З огляду на вказане суд зазначає, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

Вимога позивача (страховика потерпілої) до завдавача шкоди не є регресною та заснована на інших приписах законодавства.

Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Отже, кредитор у деліктному зобов`язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов`язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.

Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 04 липня 2018 року по справі 755/18006/15-ц про відшкодування завданої майнової шкоди у справі за відшкодуванням шкоди у таких самих правовідносинах.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням того, що відповідачем не було на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у позивача після виплати страхового відшкодування потерпілій особі, настало право на відшкодування матеріальної шкоди в сумі 49500 гривень 00 копійок, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 11.08.2017 року, з вини відповідача.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Аналізуючи наведені норми законів та докази по справі, приймаючи до уваги ту обставину, що доказів, які б виключали наявність наведених підстав для стягнення коштів з відповідача на користь позивача, суду не надано, тому позов ПрАТ "Страхова Компанія «ПЗУ Україна» про стягнення матеріальної шкоди є обґрунтованим та доведеним, а отже на користь позивача належить стягнути із відповідача суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 49500 гривень 00 копійок.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір сплачений останнім в сумі 1921 гривня 00 копійок.

Керуючись ст. ст. ст.ст. 2, 4, 5, 6, 19, 76-78, 81, 141, 161, 178, 263-265, 268, 273, 274-279, 280-283, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 22, 1187, 1191 ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40) до ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в порядку суброгації – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40; розрахунковий рахунок НОМЕР_4 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528), у відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 11.08.2017 року, грошові кошти в сумі 49500 (сорок дев`ять тисяч п`ятсот) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40; розрахунковий рахунок НОМЕР_4 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528), витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня 00 (нуль) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено – 02 вересня 2019 року.

Головуючий Калініченко Л. В.