Рішення № 83983581, 03.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 вересня 2019 року № 640/12812/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 квітня 2019 року № 3160369-1305-2615 (далі також - оскаржуване рішення).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем з порушенням норм чинного законодавства, з огляду на те, що ОСОБА_1 звільнена від сплати земельного податку оскільки використовувала належне їй приміщення в своїй господарській діяльності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2019 року прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Вовком П.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Крім того, ухвалою суду від 17 липня 2019 року, зокрема, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

ГУ ДФС у м. Києві у своєму відзиві просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуване рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені нормами чинного законодавства.

Позивачем надано відповідь на відзив, в яких вона підтримує заявлені позовні вимоги з підстав, зазначених у такій відповіді на відзив.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець згідно з наявною в матеріалах справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, дата на номер запису - 04 вересня 2012 року № 2 074 000 0000 021206.

Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку позивач з 04 вересня 2012 року є платником єдиного податку третьої групи, ставка єдиного податку 5%, за видами господарської діяльності - діяльність у сфері права (код КВЕД 69.10); діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (код КВЕД 56.10); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20).

Позивач є власником нежитлового приміщення № 63 (в літ. А) загальною площею 52, 60 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, 01 квітня 2017 року між ФОП ОСОБА_1 (наймодавець) та ПП «Буду Позже» (наймач) було укладено договір найму нежитлового приміщення № 1/4/17, згідно з умовами якого наймодавець зобов`язується передати наймачеві в строкове платне користування приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52, 60 кв.м. (об`єкт найму), що належить наймодавцю на праві власності, згідно витягу про державну реєстрацію прав № 35058799 від 03 серпня 2012 року, а наймач зобов`язується прийняти зазначений об`єкт найму, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення цього договору повернути об`єкт найму наймодавцю в належному стані. Об`єкт найму надається наймачеві для організації закладу громадського харчування (бар).

Відповідно до додаткових договорів № 1 від 07 березня 2018 року та № 2 від 07 березня 2019 року до договору найму нежитлового приміщення № 1 /4/17, умови договору були змінені в частині визначення об`єкту найму - приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52, 60 кв.м., разом із земельною ділянкою, на якій розміщена зазначена нерухомість, а також в частині розміру орендної плати та терміну дії договору.

ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 квітня 2019 року № 3160369-1305-2615, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за податковий період - 2019 рік у розмірі 6 360, 78 грн.

Зазначене рішення прийнято контролюючим органом з огляду на те, що суб`єкт господарювання, який є власником земельної ділянки та перебуває на спрощеній системі оподаткування, не використовує цю землю для здійснення господарської діяльності, а тому зобов`язаний сплачувати земельний податок.

Незгода позивача із оскаржуваним рішенням обумовила його звернення до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.72 та пп. 14.1.73 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 статті 14 ПК України).

Положеннями статей 269 та 270 ПК України визначено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно з п. 287.1 статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з п. 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Частинами 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України (далі також - ЗК України) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

Наведене дає підстави для висновку про те, що власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п. 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з п. 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу (п. 269.2 статті 269 ПК України).

За правилами пп. 4 п. 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов не встановлена.

Виходячи з системного аналізу наведених вище правових норм, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 826/27202/15 (№К/9901/19638/18).

Відтак, суд приходить до висновку про те, що в межах спірних правовідносин, здача в оренду нежилого приміщення, тобто використання такого приміщення у господарській діяльності, не свідчить про використання у такій діяльності також і земельної ділянки, на якій розташоване таке приміщення,

Тому, позивач не підлягає звільненню від сплати земельного податку відповідно до пп. 4 п. 297.1 статті 297 ПК України, як платник єдиного податку, оскільки земельна ділянка, яка є об`єктом оподаткування, не використовується ОСОБА_1 для провадження господарської діяльності.

Водночас, надаючи оцінку спірному рішенню контролюючого органу суд виходить з наступного.

Як зазначив відповідач у своєму відзиві на позовну заяву сума податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2019 рік відносно земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , літ А. площею 0, 001791 га, була розрахована наступним чином:

636 078 ,48 грн. = 4 159, 95 х 17,91 х 3 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 1,06, де:

4 159,95 грн. - грошова оцінка за 1 кв.м.;

17,91 кв.м. - площа земельної ділянки;

З - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки;

1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт.

Дані коефіцієнти використано відповідно до рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», рішення вводиться в дію з 01 липня 2015 року (згідно з рішенням Київської міської ради від 10 грудня 2014 року №565/565) із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 10 березня 2016 року № 217/217), та з врахуванням вимог наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року №489 із змінами та доповненнями;

1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14 січня 2015 року № 6-28-0 22-215/2-15;

1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року № 6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»;

1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12 січня 2017 року № 22-28-0.22-443/2- 17 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»).

Ставка земельного податку в 2019 році обраховується відповідно до п. 5 додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до рішення Київської міської Ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 зі змінами та доповненнями, та становить - 1%.

Отже, 1% від суми 636 078 ,48 грн. становить 6 360, 78 грн.

У той же час, суд зазначає, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 статті 271 ПК України).

При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 статті 286 ПК України).

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 статті 193 ЗК України, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до положень статті 194 ЗК України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);

- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.

Згідно з пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Обов`язок з нарахування сум земельного податку фізичним особам покладено саме на органи державної фіскальної служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов`язання.

Ухвалою суду від 17 липня 2019 року, зокрема, було зобов`язано відповідача надати суду документи, що стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яке є предметом розгляду даної справи.

Разом з тим, суб`єктом владних повноважень жодних належних і допустимих доказів на підтвердження існування у Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельної ділянки та нормативно-грошової оцінки останньої, на якій розташоване належне позивачу на праві власності нерухоме майно відповідачем не надано.

Матеріалами справи встановлено, що пропорційну частку прибудинкової території, на яку нарахований земельний податок в межах спірних правовідносин, розраховано згідно з наданою інформацією Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» №432-6234 від 08 грудня 2017 року, направленого відповідачу у відповідь на запит №432/3257 від 21 листопада 2017 року.

Проте, вказана інформація Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» є неналежним джерелом даних про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки така інформація не є даними державного земельного кадастру у розумінні ПК України та Закону України «Про Державний земельний кадастр».

До того ж відповідачем не надано доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території, та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення, що суперечить приписам статті 287 ПК України.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що ненадання відповідачем доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошового зобов`язання, визначеного в оскаржуваному рішення є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 826/14191/16 (К/9901/4709/17).

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги вищевикладене, оскаржуване в межах розгляду даної справи рішення не може вважатись таким, що прийняте з урахуванням критеріїв, визначених ч. 2 статті 2 КАС України.

Згідно з положеннями статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваного рішення.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 768, 40 грн., стягується відповідно до ч. 1 статті 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 квітня 2019 року № 3160369-1305-2615 Головного управління ДФС у м. Києві.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 понесені останньою витрати по сплаті судового збору у розмірі 768, 40 грн.

Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк