Рішення № 83979802, 27.08.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 серпня 2019 року (16:00)Справа № 280/815/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Калашник Ю.В., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

26.02.2019 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.12.2018 № № 00529222-5607-0811, 0052922-5607-0811, 00529221-5607-0811.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником 1/2 частини комплексу будівель та споруд з виробництва по переробці соняшника, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30.12.2014. Згідно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 2323084000:04:001:0001 з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатацію основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для розміщення та обслуговування виробничих будівель і споруд комбікормового заводу. Оскільки будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не є об`єктом оподаткування у розумінні з пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, а належні позивачу нежитлові будівлі, у свою чергу, за своїми характеристиками та цільовим використанням відповідають категорії будівель промисловості, у відповідача були відсутні законні підстави для визначення суми податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки». Разом з цим, податкові зобов`язання з місцевого податку можуть визначатися податковим органом лише в разі, якщо міська рада своїм рішенням встановила цей місцевий податок. Зазначає про відсутність рішення органу місцевого самоврядування на території якого знаходиться належне мені нерухоме майно - Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік. Відтак, враховуючи, що бюджетний період для всіх бюджетів становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, бюджетним періодом, в якому починає застосовуватися податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є 2017 рік. Отже, оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не був запроваджений на території Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області можливо зробити висновок про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на неможливість зміни елемента податку пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. З урахуванням вищезазначеного просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 04.03.2019 позовну заяву залишено без руху на підставі статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 27.03.2019 позивачем до суду надано заяву про усунення недоліків, якою усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 01.04.2019 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 22.04.2019.

18.04.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. №15435), в якому представник відповідача позовні вимоги не визнає, з посиланням на приписи Верховного Суду наведені у постановах від 15.05.2018 № 806/2461/17, від 15.05.2018 № 806/2676/17, від 11.12.2018 № 819/314/18 зазначає, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Об`єкт нерухомості позивача а саме: комплекс загальною площею 4259,0 м.кв. (частка володіння 1/2) на праві власності належить позивачу як фізичній особі, а отже не може підпадати під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Враховуючи викладене, вважає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, прийнявши оскаржувані рішення діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих органам ДФС прав, у зв`язку із чим просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 22.04.2019 розгляд справи відкладено до 20.05.2019.

У період з 20.05.2019 по 29.05.2019 суддя Калашник Ю.В. була відсутня на роботі, що підтверджується відповідною довідкою Запорізького окружного адміністративного суду вих. № 02-35/19/42 від 28.05.2019.

У зв`язку із відсутністю судді Калашник Ю.В., підготовче засідання 20.05.2019 перенесено на 01.07.2019 о 12:00, про що повідомлено учасників справи.

01.07.2019 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 29.07.2019.

Ухвалою суду від 29.07.2019 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи по суті на 27.08.2019.

27.08.2019 до суду від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 35435) про розгляд справи у порядку письмового провадження.

В матеріалах справи міститься також клопотання від представника відповідача про розгляд справи у порядку письмового провадження (вх. № 35056 від 23.08.2019).

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі викладеного, враховуючи неявку всіх учасників справи, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 с. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 є власником 1/2 частини комплексу будівель та споруд з виробництва по переробці соняшника, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30.12.2014.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 27324732 від 26.09.2014 зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 2323084000:04:001:0001 з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатацію основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для розміщення та обслуговування виробничих будівель і споруд комбікормового заводу (а.с.26-28).

Так, 04.12.2018 ГУ ДФС в Запорізькій області, згідно з підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового Кодексу України та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України винесено наступні податкове повідомлення-рішення:

№00529222-5607-0811, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельні ділянки, сплачений фізичним особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2015 рік у розмірі 2593,73 грн. (а.с.17);

№00529221-5607-0811, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельні ділянки, сплачений фізичним особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2016 рік у розмірі 29344,51 грн. (а.с.19);

№0052922-5607-0811, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельні ділянки, сплачений фізичним особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2017 рік у розмірі 29301,92 грн. (а.с.18).

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 04.12.2018 №00529222-5607-0811, №00529221-5607-0811 №0052922-5607-0811 протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом із вимогою про їх скасування.

Проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 за №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 (надалі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Суд зазначає, що спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду у справі №806/2676/17 (провадження К/9901/28719/18) від 15.05.2018 і №823/1702/16 (провадження №К/9901/40145/18) від 02.10.2018 та №808/722/17 від 26.03.2019.

За положеннями підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Отже, вказана класифікація доводить те, що використаний у статті 266 Податкового кодексу України термін «будівлі промисловості» має застосовуватися виключно відносно будівель, що експлуатуються промисловими підприємствами різних галузь. Отже, не лише цільове призначення нежитлової будівлі згідно правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об`єкту промисловості, є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.

Суд вважає за необхідне зазначити, що говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

В межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов - виробничі приміщення.

Відтак, об`єкт нерухомості (частина комплексу будівель та споруд), який на праві приватної спільної часткової власності належить позивачу, за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі №806/2461/17 (провадження №К/9901/27759/18) та від 11.12.2018 у справі №822/2614/16.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено підстави для скасування податкових повідомлень-рішень, оскільки вказані будівлі та споруди не перебувають у власності підприємства та за законодавством України є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Безпідставними є твердження позивача про те, що Семенівською сільською ради Мелітопольського району Запорізької області не було винесено жодного рішення, яким встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки нарахування позивачу податкового зобов`язання за 2017 рік здійснено на підставі рішення Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області від 02.02.2017 року № 01, яким було внесено зміни та доповнення до рішення сільської ради від 21 січня 2016 року № 04, та встановлено, що ставки податку на майно (відмінне від земельної ділянки), зазначені в даному рішенні, застосовуються з 01.01.2017. Вказане рішення міститься в матеріалах справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятих рішень, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 139, 241-246 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 27.08.2019.

Суддя Ю.В. Калашник