Рішення № 83978866, 21.08.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.08.2019Справа № 910/2605/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання Зінчук С.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк"

до Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг"

про стягнення 376 057 149, 23 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Яців О.Р.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 376 057 149,23 грн., з яких 150 000 000, 00 грн. простроченої заборгованості по кредиту, 18 715 068,46 грн. простроченої заборгованості по процентах, 41 523 287,67 грн. 3% річних від простроченої суми за період з 10.11.2009 по 31.01.2019, 165 818 793,10 грн. суми збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення тіла кредиту за період з 10.11.2009 по 31.01.2019.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено Кредитний договір № 3 від 25.02.2009, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит. Проте, у визначені Кредитним договором строки відповідач грошові кошти позивачу не повернув, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2019 відкрито провадження у справі №910/2605/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.04.2019.

29.03.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, заяву про застосування строків позовної давності, а також клопотання про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2011 у справі № 6/711.

У відзиві на позовну заяву відповідач обґрунтовує свої заперечення тим, що ПАТ «Укргазбанк» відступило своє право вимоги до ПАТ «Київ-Одяг» за кредитним договором на користь компанії Jupiter Service LLC на підставі договору уступки права вимоги від 01.04.2009, у зв`язку із чим відповідач сплатив на користь останнього заборгованість за Кредитним договором № 3 від 25.02.2009.

02.04.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про продовження строку для подання відповіді на відзив на позов.

У підготовчому засіданні 03.04.2019 судом задоволено вищевказане клопотання позивача. Розгляд клопотання відповідача про закриття провадження у справі відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

Судом у підготовчому засіданні 03.04.2019 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 24.04.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

19.04.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив.

Представник відповідача підтримав клопотання про закриття провадження у справі.

Судом відкладено розгляд клопотання про закриття провадження у справі до встановлення фактичних обставин справи.

Судом у підготовчому засіданні 24.04.2019 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 27.05.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

23.05.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача подані заперечення на відповідь на відзив.

Судом відкладено розгляд клопотання про закриття провадження у справі до встановлення фактичних обставин справи.

Судом у підготовчому засіданні 27.05.2019 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 24.06.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

21.06.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подані пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2019 відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі № 910/2605/19.

Представник відповідача в підготовчому засіданні 24.06.2019 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для ознайомлення з поясненнями позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2019, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання по справі № 910/2605/19 на 08.07.2019.

08.07.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Представник позивача у підготовчому засіданні 08.07.2019 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для ознайомлення з клопотанням про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2019, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання по справі № 910/2605/19 на 15.07.2019.

12.07.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача від 08.07.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 29.07.2019.

29.07.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення у справі.

В судовому засіданні 29.07.2019 оголошено перерву на 21.08.2019.

В судовому засіданні 21.08.2019 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

В судовому засіданні 21.08.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.02.2009 між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» (за договором - банк), та Відкритим акціонерним товариством «Київ-Одяг», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Київ-Одяг», (за договором -позичальник) був укладений кредитний договір № 3 (далі - кредитний договір).

Згідно з п. 1.1. кредитного договору банк надає позичальнику кредит в сумі 150 000 000, 00 (сто п`ятдесят мільйонів гривень 00 копійок).

У п. 1.2. кредитного договору зазначено, що цільове призначення (мета) кредиту: на поповнення оборотних коштів.

У відповідності до п.п. 1.3.1. п. 1.3. кредитного договору кредит надається з 25.02.2009 по 24.02.2010. Позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 24.02.2010.

Підпунктом 1.3.2. п. 1.3. кредитного договору визначено, що позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі - в термін, не пізніше 24.02.2010, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін до цього договору або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу цього IV договору.

Згідно п.п. 1.3.3. п. 1.3. кредитного договору позичальник повинен повернути основну суму кредиту на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ВАТ АБ «УКРГАЗБАНК», МФО (320478).

У разі ненадходження платежів від позичальника у встановлені дійсним договором строки суми непогашених у строк платежів визнаються простроченими та перераховуються на рахунки простроченої заборгованості наступного банківського дня.

Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на відповідний рахунок банку.

У п. 1.4. кредитного договору зазначено, що під терміном «плата за кредит» у даному договорі розуміються як проценти так і комісії.

Згідно п.п. 1.4.1. п. 1.4. кредитного договору за користування кредитом у межах встановленого в п.1.3. терміну кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 18% річних.

При цьому, за користування кредитом понад термін, визначений в п.1.3. цього договору, процентна ставка встановлюється в розмірі 28% річних (п.1.4.2. п. 1.4. кредитного договору).

Відповідно до п.п. 1.4.3. п. 1.4. кредитного договору, розрахунок процентів по договору здійснюється за фактичне число календарних днів користування кредитом, виходячи з фактичної кількості календарних днів у місяці і році (факт/факт).

При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту (часткового надання кредиту), до дня повного погашення заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів за користування кредитом враховується перший та не враховується останній день користування и кредитом.

Підпунктом 1.4.4. п. 1.4. кредитного договору (у редакції угоди про внесення змін №1 від 03.03.2009) визначено, що строк сплати процентів - один раз на місяць, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п.1.3 цього договору, в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, або в день дострокового розірвання цього договору.

Строк сплати процентів за використання кредитних коштів за період з лютого 2009 року по серпень 2009 року включно - не пізніше 10.09.2009.

Проценти сплачуються на рахунок № НОМЕР_1 в ВАТ АБ «УКРГАЗБАНК», МФО (320478), або на рахунок № НОМЕР_2 (у разі погашення процентів у термін до останнього робочого дня місяця, за який сплачуються проценти), а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п.1.3. цього договору, вдень дострокового погашення заборгованості по кредиту, або в день дострокового розірвання цього договору.

Згідно п. 1.5. кредитного договору сторони встановлюють наступний порядок погашення заборгованості за цим договором за рахунок коштів отриманих від позичальника на рахунок №НОМЕР_5) прострочені комісії (якщо буде мати місце прострочення); 2) прострочені проценти (якщо буде мати місце прострочення); 3) прострочена сума основного боргу (якщо буде мати місце прострочення); 4) строкові комісії; 5) строкові проценти; 6) строкова заборгованість за основним боргом; 7) штрафні санкції за цим договором.

У випадку перерахування грошових коштів на погашення кредиту та/або процентів, та/або комісії з порушенням вищевказаної черговості з вини позичальника, банк вправі самостійно перерозподіляти кошти позичальника, що надійшли, у відповідності з черговістю, викладеною в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок по відповідних рахунках.

Пунктом 1.6. кредитного договору визначено, що надання банком кредиту здійснюється з позичкового рахунку, визначеного в п.3.1.1. цього договору, шляхом перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_3 позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням.

Підпунктом 3.3.1. п. 3.3. кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується використовувати кредит на зазначені в п.1.2. дійсного договору цілі і забезпечити повернення отриманого кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у порядку та терміни, встановлені цим договором.

Згідно п.п. 3.3.2. п. 3.3. кредитного договору позичальник зобов`язується сплачувати плату за кредит та інші платежі на рахунки, вказані в першому розділі цього договору.

Відповідно до п.п. 3.3.3. п. 3.3. кредитного договору позичальник зобов`язується у разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом, сплачувати проценти за користування простроченим кредитом, виходячи з процентної ставки, встановленої п. 1.4.2. цього договору, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості.

Згідно п. 5.10. кредитного договору, строк позовної давності (крім вимог про стягнення неустойки) за цим договором становить три роки у відповідності до чинного законодавства України. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені).

Строк дії договору з моменту набрання ним юридичної сили по 25 лютого 2011 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, що лишились невиконаними з будь-яких причин. Припинення (закінчення) строку дії договору не тягне за собою припинення зобов`язань, що випливають 3 цього договору, також у виадку, якщо такі зобов`язання виникли після припинення (закінчення) строку дії договору на підставі зобов`язані», що лишились невиконаними на момент закінчення строку дії договору (п. 6.9. кредитного договору).

Позивача на виконання своїх зобов`язань за кредитним договором надав відповідачу кредит в розмірі 150 000 000, 00 грн., що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_4 з 25.05.2009 по 31.01.2019.

Позивач стверджує, відповідач взятих на себе зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку із чим утворилась заборгованість по кредиту в сумі 150 000 000, 00 грн., по простроченим процентам в сумі 18 715 068, 46 грн. Також за прострочення сплати кредиту в сумі 150 000 000, 00 грн. позивачем нараховано за період з 10.11.2009 по 31.01.2019 3% в сумі 41 523 287,67 грн. та 165 818 793, 10 грн. інфляційних втрат.

Відповідач, в свою чергу, проти позову заперечує, оскільки вважає, що право вимоги по кредитному договору № 3 від 25.02.2009 перейшло до юридичної особи за законодавством Сполучених Штатів Америки компанії Jupiter Service LLC на підставі договору уступки права вимоги від 01.04.2009, укладеного між зазначеною особою та позивачем.

Договір уступки права вимоги від 01.04.2009 відповідач вважає дійним.

У зв`язку із зазначеними обставинами, відповідачем перераховано компанії Jupiter Service LLC, як новому кредитору за Кредитним договором №3 від 25.02.2009, суму заборгованості за кредитом та процентами, що на його думку є належним виконанням зобов`язань за Кредитним договором №3 від 25.02.2009.

На підтвердження викладеного відповідачем долучено до матеріалів справи копії платіжних доручень та довідку ПАТ «Класикбанк» №53 від 08.07.2016.

Також відповідачем заявлено про пропуск строку позовної давності позивачем.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до частини третьої статті 346 Господарського кодексу України кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріалами справи, а саме випискою по рахунку № НОМЕР_4 з 25.05.2009 по 31.01.2019, підтверджується, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу кредитні кошти в сумі 150 000 000, 00 грн.

Відповідачем вказана обставина визнається.

Згідно з нормами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Судом встановлено, що за період з 25.02.2009 по 04.11.2011 (відповідно до розрахунку заборгованості, долученого позивачем до позовної заяви) позивачем було нараховано відповідачу проценти за користування кредитом у розмірі 18 715 068,46 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за користування кредитом, суд дійшов висновку про його обґрунтованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи з положень п. 1.3.1. п. 1.3. кредитного договору строк повернення відповідачем кредиту настав 24.02.2010.

Доказів наявності підстав для застосування іншого терміну повернення кредиту матеріали справи не містять.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов`язання по погашенню кредиту та сплаті процентів за користування кредитними коштами в передбачені кредитним договором строки не виконав, у зв`язку із чим у нього утворилась заборгованість за кредитом у сумі 150 000 000,00 грн. та заборгованість за простроченими процентами в сумі 18 715 068,46 грн.

Доказів оплати заборгованість за кредитом у сумі 150 000 000,00 грн. та заборгованість за простроченими процентами в сумі 18 715 068,46 грн. на користь позивача матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк сплати кредиту та процентів за Кредитним договором №3 від 25.02.2009 наставав, а доказів їх сплати позивачу станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованість за кредитом у сумі 150 000 000,00 грн. та заборгованість за простроченими процентами в сумі 18 715 068,46 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, позивачем за прострочення сплати кредиту в сумі 150 000 000,00 грн. заявлено до стягнення з відповідача 3% в сумі 41 523 287,67 грн. та 165 818 793,10 грн. інфляційних втрат за період з 10.11.2009 по 31.01.2019.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що позивачем невірно визначено період прострочення.

Як встановлено судом вище, строк повернення відповідачем кредиту настав 24.02.2010, а отже початок періоду прострочення відповідно є 25.02.2010.

У зв`язку із викладеним суд здійснив власний перерахунок 3% річних за період з 25.02.2010 (початок періоду прострочення) по 31.01.2019 (як заявлено позивачем у розрахунку), відповідно до якого сума трьох 3% річних становить 40 204 109,59 грн., у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 інфляційних втрат з врахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що позивачем невірно визначено період прострочення.

Як встановлено судом вище, строк повернення відповідачем кредиту настав 24.02.2010, а отже початок періоду прострочення відповідно є 25.02.2010.

У зв`язку із викладеним суд здійснив власний перерахунок інфляційних втрат за період з березня 2010 по січень 2019.

Разом з тим, за перерахунком суду розмір інфляційних втрат є більшими, ніж позивачем заявлено до стягнення.

Однак, з урахуванням ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат, заявлена позивачем, а саме 165 818 793,10 грн.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Кредитним договором №3 від 25.02.2009 у встановлений строк, на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не надав, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований належними доказами, відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в сумі 150 000 000, 00 грн., по простроченим процентам в сумі 18 715 068, 46 грн., 3% в сумі 40 204 109, 59 грн. та 165 818 793, 10 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві та доповнення до нього, суд зазначає наступне.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 по справі № 910/25766/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016, встановлено, що договір уступки права вимоги від 01.04.2009 року є неукладеним.

При вирішенні даного спору судом прийнято до уваги, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, №. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, №. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відтак, обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 по справі № 910/25766/13, залишеному без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016, щодо неукладеності Договору уступки права вимоги від 01.04.2009 мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доведенню при розгляді справи № 910/2605/19.

А тому, твердження відповідача щодо дійсності Договору уступки права вимоги від 01.04.2009 є необґрунтованими.

Враховуючи, що договір уступки права вимоги від 01.04.2009 є неукладеним, він не породжує для його сторін будь-яких прав та обов`язків, а тому підстави вважати правовідносини за Кредитним договором №3 від 25.02.2009, кредитором за якими є банк, а боржником - ПАТ "Київ-Одяг", припиненими, відсутні.

Таким чином, належним кредитором за Кредитним договором №3 від 25.02.2009 є саме Публічне акціонерне товариство "Укргазбанк", а належним виконанням зобов`язань за вказаним договором відповідачем - є перерахування заборгованості на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк".

У зв`язку із викладеним, перерахування ПАТ "Київ-Одяг" грошових коштів на користь компанії Jupiter Service LLC не є виконанням відповідачем зобов`язання зі сплати заборгованості за Кредитним договором №3 від 25.02.2009.

А тому, суд відхиляє заперечення відповідача проти позову як необґрунтовані та такі, що не спростовують заявлених позовних вимог.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Так, в обґрунтування заяви про застосування строку позовної давності відповідач вказав, що з розрахунку розміру позовних вимог, прострочення виконання зобов`язані за вищевказаними договорами відбулось в лютому 2009 року.

Саме з цієї дати, на думку відповідача, у позивача виникло право на захист свого порушеного права та почав обраховуватись строк позовної давності.

З огляду на викладене та те, що з моменту початку обрахування строку позовної давності за вимогами ПАТ «УКРГАЗБАНК» про захист своїх прав минуло більше 6 років, відповідач вважає, що ПАТ «УКРГАЗБАНК» пропустило строк для звернення до суду із заявленим позовом більше ніж на роки.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016 по справі №6-2469цс16.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Так судом встановлено, що у листопаді 2009 року ПАТ «УКРГАЗБАНК» звернулось Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором з ПАТ «КИЇВ-ОДЯГ».

Рішеннями Господарського суду м. Києва у справі 6/711 від 09.06.2011, яке набрало законної сили, у задоволенні у позові було відмовлено.

Підставою для відмови в задоволенні позову у справі № 6/711 було відступлення права вимоги від ПАТ «УКРГАЗБАНК» до Компанії «Юпітер Сервіс» за Договором уступки від 01.04.2009.

У зв`язку із викладеним, ПАТ «УКРГАЗБАНК» звернулось Господарського суду міста Києва з позовом до юридичної особи за законодавством США компанія "Юпітер Сервіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Г.Л. Груп" про стягнення 242 993 569,10 грн.

Позовні вимоги ПАТ «УКРГАЗБАНК» обґрунтувало тим, що компанія "Юпітер Сервіс" неналежним чином виконує взяті на себе грошові зобов`язання за договором уступки права вимоги від 01.04.2009, внаслідок чого в останньої утворилась заборгованість у загальному розмірі 242 993 569,10 грн. по оплаті отриманого від позивача права вимоги до Публічного акціонерного товариства "Київ-Одяг" за кредитним договорами №82 від 01.10.2008 та №3 від 25.02.2009 щодо повернення сум кредитів у розмірі 236 851 700, 00 грн. та сплаті процентів за користування кредитними коштами у розмірі 6 141 869,10 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 у справі 910/25766/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016, у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено повністю. Визнано недійсним договір поруки від 10.09.2009.

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 по справі № 910/25766/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016, встановлено, що договір уступки права вимоги від 01.04.2009 є неукладеним, а правовідносини за Кредитним договором між ПАТ "Київ-Одяг" та ПАТ "Укргазбанк" не є припиненими.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 у справі 910/25766/13 набрало законної сили 02.03.2016.

Таким чином, саме 02.03.2016 позивач довідався про наявність у нього порушеного права на стягнення заборгованості за Кредитним договором №3 від 25.02.2009 з ПАТ "Київ-Одяг".

Отже, в силу ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, строк позовної давності за позовними вимогами у даній справі почався 02.03.2016.

В подальшому, з огляду на обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 по справі № 910/25766/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016, ПАТ "Укргазбанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київ-одяг" про:

- визнання неналежним виконання Публічним акціонерним товариством "Київ-одяг" зобов`язань за кредитним договором №82 від 01.10.2008 та кредитним договором №3 від 25.02.2009;

- в рахунок погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства "Київ-одяг" в розмірі 129 565 500, 00 грн. (з яких: 100 779 142, 04 грн. за Кредитним договором №82 від 01.10.2008 та 28 786 357, 96 грн. за Кредитним договором №3 від 25.02.2009) перед Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк", звернення стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки, посвідченим 27.10.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрованим в реєстрі за №9042 та Договором наступної іпотеки без оформлення заставної, посвідченим 27.02.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрованим в реєстрі за №449, а саме: адміністративно-виробничий комплекс, загальною площею 20907,6 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Куренівська , 2Б, що складається з адміністративного приміщення (Літера А), загальною площею 4883,30 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 377616380380; приміщення гаража (Літера Д), загальною площею 49,80 кв.м; склади для зберігання товарів (холодний 1, 2, 6, столова) (Літера Ж, Е), загальною площею 716,50 кв.м; склади для зберігання товарів (7, 12, 16, 17, 6) (Літера В), загальною площею 2791, 20 кв.м; склади для зберігання товарів (3, 10, 11, 5) (Літера Г), загальною площею 4299,50 кв.м; склади для зберігання товарів (1, 2, 9, 15, 21, 22, 19, 4а) (Літера Б), загальною площею 8167,30 кв.м (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:78:127:0003) шляхом визнання права власності за Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "Укргазбанк";

- визнання за Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "Укргазбанк" права власності на адміністративно-виробничий комплекс, загальною площею 20907,6 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, 2Б (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:78 :127:0003 ).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2016 у справі 910/3257/16 вказаний позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 по справі 910/3257/16 змінено рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2016 по справі №910/3257/16.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.11.2018 у справі №910/3257/16 постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2016 у справі №910/3257/16 скасовано. Провадження у справі №910/3257/16 в частині вимог про визнання неналежним виконання ПАТ "Київ-Одяг" зобов`язань за кредитним договором №82 від 01.10.2008 та кредитним договором №3 від 25.02.2009 закрито. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

Згідно ч. 2,3 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Отже, у зв`язку із зверненням ПАТ "Укргазбанк" до суду з позовом у справі №910/3257/16, строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за Кредитним договором №3 від 25.02.2009 з ПАТ "Київ-Одяг" переривався та почався заново з 21.11.2018.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ПАТ "Укргазбанк", звернувшись до суду з позовом у даній справі 01.03.2019, не пропустило загальний строк позовної давності, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" (04073, м. Київ, вулиця Куренівська, будинок 2-Б; ідентифікаційний код 01554255) на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" (03087, м. Київ, вулиця Єреванська, будинок 1; ідентифікаційний код 23697280) заборгованість по кредиту в сумі 150 000 000 (сто п`ятдесят мільйонів) грн. 00 коп.; заборгованість по простроченим процентам в сумі 18 715 068 (вісімнадцять мільйонів сімсот п`ятнадцять тисяч шістдесят вісім) грн. 46 коп.; 3% в сумі 40 204 109 (сорок мільйонів двісті чотири тисячі сто дев`ять) грн. 59 коп.; інфляційні втрати в сумі 165 818 793 (сто шістдесят п`ять мільйонів вісімсот вісімнадцять тисяч сімсот дев`яносто три) грн. 10 коп. та 669 991 (шістсот шістдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто одну) грн. 45 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147- VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 02.09.2019 року.

СуддяМ.Є. Літвінова