Рішення № 83962777, 28.08.2019, Ставищенський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 378/399/19

Провадження № 2/378/121/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2019 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді: Гуртовенко Р. В.

за участю секретаря: Мельник Н.Д.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

відповідача: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Ставище Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім`про стягнення витрат на лікування та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До суду з вказаним позовом звернувся ОСОБА_1 посилаючись на те, що вироком Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні ДТП за ч. 1 ст. 286 КК України. В результаті ДТП йому заподіяно легкі тілесні ушкодження та він поніс витрати. Майнова та моральна шкода йому не відшкодовані. Тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості також отримала ОСОБА_4 .. В той же час, відповідно до висновку № 494/Е від 12 квітня 2016 року, у нього виявлено легкі тілесні ушкодження. Оскільки такі тілесні ушкодження за своєю тяжкістю не охоплюються диспозицією ч. 1 ст. 286 КК України, то він не є потерпілим у цьому кримінальному провадженні. В результаті вказаної ДТП йому заподіяно матеріальні збитки після лікування, що доводиться копією договору найму, актами до нього та копією квитанції, а також моральна шкода, оскільки в результаті ДТП він отримав сильний нервовий стрес та відчутне душевне потрясіння. Відповідачем йому заподіяно фізичні та моральні страждання, відбулися істотні вимушені зміни у його житті, він затратив зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати на лікування у розмірі 5511 грн., моральну шкоду в сумі 20000 грн. та судові витрати.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, підтвердили обставини, на які посилаються в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, до суду подала відзив на позовну заяву (а. с. 57-59), в якому зазначено, що позивач нібито витратив грошові кошти на лікування у розмірі 5511 грн., що на його думку доводиться копією договору найму, актами до нього та копією квитанції. Проте, ані позовна заява, ані додані до справи позивачем докази жодним чином не підтверджують, що дійсно ці грошові кошти витрачені ним (матеріали справи не містять квитанції про оплату послуг, а договір найму та акти приймання-передачі вказують лише на те, що нібито позивачу надано медичні послуги в період з 19.03.2016 року по 19.06.2016 року). Матеріали справи не містять: доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між ДТП та тими «витратами» і «медичними послугами», на які посилається позивач; доказів вини відповідача, що саме в наслідок неправомірних дій відповідача позивачу завдано легких тілесних ушкоджень, а позивача в свою чергу визнано потерпілим. Вказане підтверджується рішенням апеляційного суду м. Києва, що міститься в матеріалах справи. Позивач вказує, що в результаті ДТП, яка мала місце 26.02.2016 року він отримав легкі тілесні ушкодження, але матеріали справи, які б підтверджували, які саме тілесні ушкодження отримав останній відсутні. Позивач посилається на акт прийому-передачі медичного обладнання, який підписано 19 червня 2016р.. Тобто, до вказаної календарної дати, починаючи з 26.02.2016 р. потреби в наймі вказаного обладнання у позивача не було. Аналогічна ситуація і з квитанцією про оплату МРТ на суму 711 грн., яке зроблено аж 19.04.2016 року. Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять: доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між ДТП та легкими тілесними ушкодженнями позивача; доказів вини відповідача, що саме внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу завдано легких тілесних ушкоджень. А відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши письмові докази, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи із наступного.

Судом встановлено слідуючі факти та відповідні їм правовідносини.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15.12.2016 року ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (а. с. 38-41), відповідно до якого вона 26.02.2016 року, близько 20 год. 10 хв. керуючи технічно справним автомобілем марки «Ford Transit Connect», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись в м. Києві по вул. Булаховського, проявила неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебували пішоходи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , не зменшила швидкість і не зупинилася, щоб надати дорогу даним пішоходам, в наслідок чого навпроти будинку АДРЕСА_1 скоїла наїзд на них. З ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 стягнуто майнову шкоду у розмірі 4311 грн. та моральну шкоду в сумі 8000 грн..

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2017 року з вказаного вироку суду виключено рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4311 грн. майнової шкоди та 8000 грн. моральної шкоди з тих підстав, що виявлені у останнього легкі тілесні ушкодження за своєю тяжкістю не охоплюються диспозицією ч. 1 ст. 286 КК України, то ОСОБА_1 не є потерпілим у цьому кримінальному провадженні. Оскільки безпосередньо ОСОБА_1 . діями ОСОБА_3 , які підпадають під кваліфікацію за ч. 1 ст. 286 КК України, шкода не заподіяна, то він у цьому кримінальному провадженні не може вимагати її відшкодування. Такий позов може бути заявлений в порядку цивільного судочинства. В решті даний вирок залишено без змін (а. с. 42-46).

Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду України від 02.10.2018 року вказані вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15.12.2016 року та ухвала колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2017 року залишені без змін (а. с. 47-49).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

ОСОБА_3 за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15.12.2016 року відшкодувала заподіяну потерпілій ОСОБА_4 шкоду (а. с. 50).

Позивач згідно договору найму (оренди) від 19.03.2016 року отримав від ТОВ «БМС» коляску чорну та ліжко з електроприводом ОСД (а. с. 11-12) та медичні послуги (а. с. 13-14).

В зазначеній ухвалі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2017 року вказано, що відповідно до матеріалів провадження, на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільна відповідальність ОСОБА_3 була застрахована в ПрАТ «Київський страховий дім», що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а. с. 45 зв., 99). Згідно даного полісу страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого становить: за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 100000 грн., за шкоду заподіяну майну - 50000 грн..

Під час розгляду справи позивач та його представник клопотання про залучення ПрАТ «Київський страховий дім» в якості співвідповідача по справі не заявили.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача залучити до участі у справі співвідповідача.

Ухвалою суду від 04 липня 2019 року ПрАТ «Київський страховий дім» було залучено у розгляді справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (а. с. 85).

Після ДТП відповідач 29.02.2016 року письмово зверталась в ПрАТ «Київський страховий дім» з повідомленням про страховий випадок, проте ніякої відповіді не отримала (а. 98). Страхове відшкодування по даному страховому випадку ПрАТ «Київський страховий дім» не виплачувалось.

Потерпіла по вказаному кримінальному провадженню ОСОБА_4 27.09.2017 року зверталась із заявою про виплату страхового відшкодування до ПрАТ «Київський страховий дім», проте ні відповіді, ні страхового відшкодування не отримала (а. с. 113).

Таким чином, впродовж передбаченого Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р. N 1961-IV з подальшими змінами, строку страхова компанія ПрАТ «Київський страховий дім» була повідомлена про настання дорожньо-транспортної пригоди за участю застрахованого транспортного засобу. Дорожньо-транспортна пригода, що трапилася 26.02.2016 року, є страховим випадком.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Розглядаючи справу, суд забезпечує сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів показаннями свідків.

Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У зв`язку з вищевикладеним, факт, що вказана ДТП сталася з вини відповідача, під час якої позивач отримав легкі тілесні ушкодження, є доведеним і доказуванню не підлягає.

У відповідності зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

В п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року за №6 зі змінами та доповненнями зазначено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

В п. 4 цієї ж Постанови вказано, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

В п. п. 4, 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013р., вказано, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідальність є наслідком та означає засноване на законі зобов`язання фізичної або юридичної особи відшкодувати завдані збитки іншій фізичній або юридичній особі згідно із правовими принципами та правилами. Це зобов`язання може бути передбачене в угоді (договірне зобов`язання) або в правовій нормі (недоговірне зобов`язання).

У відповідності до ч. 1 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як зазначено ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

В п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Суб`єктом, який має задовольнити вимогу позивача, є третя особа - страховик відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно із ст. 261 вказаного Закону страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах ліміту відповідальності страховика на страхувальника, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Вказане зазначено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, провадження №14-176 цс18, а саме: Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Відтак, страховик ПрАТ «Київський страховий дім» є зобов`язаним суб`єктом перед позивачем ОСОБА_1 , якому він має виплатити страхове відшкодування, замість особи, що завдавала шкоди, тобто відповідача ОСОБА_3 ..

Як встановлено, позивач згідно договору найму (оренди) від 19.03.2016 року отримав від ТОВ «БМС» коляску чорну та ліжко з електроприводом ОСД (а. с. 11-12) та медичні послуги (а. с. 13-14), що загалом складає 4311 грн.. Дана сума витрат була встановлена і за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15.12.2016 року (а. с. 38-41).

Суд вважає, що стягнення витрат на лікування в сумі 5511 грн., як того просить позивач, є необґрунтованим. Тому, в цій частині позовні вимоги слід задовольнити частково, а саме лише на суму - 4311 грн.. Відтак, на користь позивача слід стягнути з ПрАТ «Київський страховий дім» витрати на лікування в розмірі 4311 грн..

Позивач просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 20000 грн..

За ч. 1, 2 п. 1, 4 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно із ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 січня 1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пункті 9 даної постанови роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обгрунтовуючи нанесення моральної шкоди, позивач зазначив, що в результаті ДТП він отримав сильний нервовий стрес та відчутне душевне потрясіння. Було порушено його психічний стан, соціальні зв`язки та необхідність виконання роботи. Відповідачем йому заподіяно фізичні та моральні страждання, відбулися істотні вимушені зміни у його житті, він затратив зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Він проходив лікування, що призвело до матеріальних витрат та дискомфорту.

Доказів проходження позивачем стаціонарного лікування у відповідному медичному закладі суду не надано, як і не надано платіжних документів, які б підтверджували придбання позивачем ліків.

Ураховуючи вимоги справедливості, добросовісності та розумності, а також конкретні обставини справи, суд вважає, що на відшкодування моральної шкоди на користь позивача з ПрАТ «Київський страховий дім» слід стягнути 5000 грн..

ПрАТ «Київський страховий дім» у розгляді даної справи в якості співвідповідача позивачем залучено не було за відсутності відповідного клопотання останнього, а залучено судом лише в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Це унеможливлює стягнення з ПрАТ «Київський страховий дім» страхових виплат позивачу у даній справі, а відтак і задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 23, 631, 979, 980, 988, 1166, 1167, 1187 ЦК України, ст. ст. 2, 3, 22, 261 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року №1961-IV, ст. 1 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року №85/96-ВР, постановою Великої Палати Верховного Суду України від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, провадження №14-176 цс18, п. п. 4, 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013р., п. 2, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року за №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, ст. ст. 4, 10, 12, 76, 77, 81, 82, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування та моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Ставищенський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 02 вересня 2019 року.

Суддя Р. В. Гуртовенко