Рішення № 83951807, 12.08.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/15908/17

Провадження № 2/761/518/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2019 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнка Юрія Петровича, про визнання недійсними договору банківського вкладу та додаткової угоди до нього, застосування наслідків недійсності правочину,

ВСТАНОВИВ:

08.05.2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - відповідач - 1), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Валенкюк В.С. (далі - відповідач - 2), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнка Ю.П. (далі - відповідач - 3) про визнання договору про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі недійсним, у якому просить визнати недійсним договір про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&К «Золотий», укладений 05.05.2014 року між ним та відповідачем.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 05.05.2014 року між ним та відповідачем було укладено депозитний договір № 300937/26924/370-14 та додаткову угоду до нього про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи у банківському металі, відповідно до умов за якими позивач надав відповідачу - 1банківський метал для розміщення на депозитному рахунку НОМЕР_1 строком на один рік, а відповідач - 1, після закінчення терміну договору, повинен повернуто позивачу вклад та виплата відсотків за користування вкладом до 10.05.2015 року. Однак вклад (зливок) позивачу не був повернутий відповідачем. На підставі постанови правління Національного банку України від 17.09.2015 року № 612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 05.10.2015 року позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявської О. С . із заявою щодо розірвання договору про поточний рахунок та про повернення майна вкладнику, проте відповідь від Уповноваженої особи, Фонду або банку по суті на мою заяву надано не було і зливок повернений не був. Крім того, 13.10.2015 року позивач звернувся до керуючого Філії «Центральне Регіональне Управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Олейника І.А. щодо надання номеру зливку, копії договору оцінки зливку та виписки по особовому рахунку, 20.10.2015 року була надана відповідь - довідка № 8-15/292, у якій було підтверджено, що позивачу відкрито рахунок у банківському металі, на який залучено зливок у золоті XAU виробника ARGOR HERAEUS SA № 235090вагою 50 грам, договір оцінки не укладався і оцінка зливку не проводилась. 20.10.2015 року у Відділені № 8 АТ «Банк «Фінанси та Кредит» позивачу повідомили, що місцезнаходження зливку невідоме, даних про його переміщення за межі відділення або банку відсутній, також представник банку зазначив, що банк здійснювати інвентаризацію золота або інших дій по розшуку зливку не буде, оскільки, зливок має бути де-персоніфікований і його облік ведеться тільки на вагу, а не по номеру зливків. Отже, на думку позивача відповідач - 1 навмисно приховує місцезнаходження зливку, у зв`язку з чим позивач звернувся з заявою до заступника Голови Національної поліції у м.Києві про проведення перевірки та порушення кримінальної справи відносно причетних посадових осіб ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». 12.06.2016 року Шевченківським управлінням поліції ГУНП в м.Києві зазначена заява розглянута та приєднана до матеріалів кримінального провадження № 12015100100001615 від 13.03.2015 року за ознаками вчинення злочинів, передбачених ст. 356, ч.1 ст. 190, ч.3 ст. 190, ч.4 ст. 191, ч.1 ст. 192, ч.2 ст. 191, ч.1 ст. 364-1, ч.1 ст. 382 КК України. Разом з тим, позивач зазначає, що депозитний договір та додаткова угода повинні вважатись недійсними з підстав викладених у ч.ч.1, 3, 5 ст. 203 ЦК України, оскільки були порушені вимоги щодо їх укладення та змісту. Також позивач вважає, що умови депозитного договору та додаткової угоди порушують норми Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки при укладенні договорів сторони не досягли згоди щодо істотних умов договорів, а саме відповідальності сторін та надання інформації позивачу щодо діяльності фінансової установи. Крім того, позивач посилається на те, що договори необхідно визнати недійсними, з підстав порушення банком безпеки зберігання зливку та надійності банку. Також, позивач просить визнати договір недійсним в силу його нікчемності. Таким чином, посилаючись на вказані обставини, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та положень ст. 203 ЦК України, позивач просить визнати недійсним договір про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&К «Золотий», укладений 05.05.2014 року.

Ухвалою від 30.05.2017 року відкрито провадження у справі.

У судовому засіданні 26.03.2018 року судом залучено до участі у справі Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнка Ю.П. як співвідповідача, а також прийнято до розгляду уточнену позовну заяву.

Ухвалою від 26.03.2018 року розгляд справи вирішено продовжити за правилами загального позовного провадження.

30.03.2018 року представником Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Валендюка В.С. подано відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 27.08.2018 року закрито провадження у справі в частині вимог до відповідача - Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Валендюка В.С.

Ухвалою від 11.03.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 05.05.2014 року між позивачем та банком було укладено договір № 300937/26924/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&К «Золотий», відповідно до умов якого банк відкриває позивачу депозитний рахунок НОМЕР_1 у банківському металі золото, а позивач вносить на вказаний рахунок банківський метал, загальною вагою 50,00 грам або 1,61 тройських унцій металу, в тому числі в зливках, за час користування банківським металом, що складає вклад, протягом строку з 05.05.2014 року по 10.05.2015 року, банк нараховує і виплачує клієнту проценти у банківському металі за ставкою 2,25 % річних.

05.05.2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору № 300937/26924/370-14 від 05.05.2014 року про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи у банківському металі, у якій ОСОБА_1 доручає банку у строк передбачений додатково. Угодою, сплатити єдино разовий банківський метал у вазі, що дорівнює 1,61 тр.унцій, з поточного рахунку фізичної особи у банківському металі, відкритого у банку, і перерахувати зазначений метал на власний депозитний рахунок.

З матеріалів справи вбачається, що 17.09.2015 року на підставі постанови правління Національного банку України № 612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних», а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осібприйнято рішення від 17.09.2015 року за № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

В свою чергу, постановою Національного банку України № 898 від 17.12.2015 року відкликано банківську ліцензію та прийнято рішення про ліквідацію банку.

Відповідно до постанови виконавчої дирекції ФГВФО «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» від 18.12.2015 року № 230 розпочату процедуру ліквідації банку строком з 18.12.2015 року по 17.12. 2018 року.

Відповідно до ч.1 ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частиною 1 ст. 1059 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що договір № 300937/26924/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі від 05.05.2014 року та додаткову угоду до нього необхідно визнати недійсним, оскільки, на його думку відповідно до норм ЦК України предметом договору банківського вкладу можуть бути лише гроші, а банківський вклад у вигляді банківських металів ЦК України не передбачено.

Разом з тим, згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Проте, у відповідності пункту 1.1 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою правління Національного банку України 03.12.2003 № 516 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 р. за № 1256/8577 (далі - Положення № 516), вклад (депозит) - це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з пунктом 2.1 Положення, грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

Таким чином, твердження позивача про те, що предметом договору банківського строкового вкладу(депозиту) можуть бути лише грошові кошти є хибними, оскільки предмет і зміст договору відповідає вимогам Положення про порядок здійснення банками України вкладних(депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Виходячи з аналізу положень статті 1059 ЦК України, у поєднанні з пунктом 1.4. Положення № 516 та з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 слід дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначив, що банком відбулось порушення його вільного волевиявлення, а саме введення в оману позивача, оскільки, останній вважав, що укладає договір банківського строкового вкладу(депозиту) з метою зберігання металу. Разом з тим, зі змістом підписаного позивачем договору вбачається, що останній погодився з предметом договору, а саме з відкриттям банком клієнту депозитного рахунку в банківському металі Золото, яке вноситься клієнтом на рахунок банківського металу, а протягом визначеного договором строку за користування Золотом банк нараховує клієнту процент за ставкою 2,25% річних. Отже, позивач мав право на отримання процентів за розміщення вкладу на депозитний рахунок банку, що підтверджує той факт, що він мав намір укласти договір саме банківського строкового вкладу(депозиту), а тому відповідачем - 1 жодних неправомірних дій підчас підписання договору, з приводу вказаної істотної умови, судом не встановлено.

Таким чином, договір № 300937/26924/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі від 05.05.2014 року із щомісячною сплатою процентів є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника грошової суми (вкладу) або банківських металів, що підтверджується квитанцією № 2033-8 від 05.05.2014 року, яка свідчить про переказ готівки позивачем на рахунок банку.

Щодо посилань позивача про порушення банком вимог ст. 230 ЦК України, з приводу безпеки зберігання зливку, варто зазначити наступне.

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. (ч.1 ст. 223 ЦК України)

За змістом ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.01.2019 року в справі № 759/2328/16-ц зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Судом встановлено, виконання умов договору сторонами до часу, коли банк було віднесено до категорії неплатоспроможних, а саме вкладник розмістив власні кошти (банківський метал) на депозитному рахунку банку, а банк користувався вказаними коштами та нараховував і сплачував відсотки за користування, тобто до 17.09.2015 року банк був платоспроможним та здійснював всі банківські операції, виконував свої обов`язки за договором про банківський вклад своєчасно, а відтак обставини на які посилається відповідач є припущенням.

В обґрунтування позовних вимог про нікчемність правочину, позивач посилається на ст. 228 ЦК України, зазначаючи, що укладений договір порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Проте, на підтвердження своїх доводів позивач не надає жодних доказів, які б вказували, що у банку при укладенні договору були присутні зловмисні дії та мотиви, а тому посилання позивача на ст. 228 ЦК України є необґрунтованими та безпідставними .

Відповідно до ст.ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Підставою недійсності правочину у відповідності до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.12.2015 року в справі № 6-1341цс15.

Таким чином, спірний договір про банківський строковий вклад(депозит) у банківському металі підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому надав банку, як вкладник банківський метал, що підтверджується квитанцією № 2033-8 від 05.05.2014 року, крім того, відповідно до виписки по особовому рахунку від 05.05.2014 року по 30.04.2016 року, яка міститься в матеріалах справи, банк нараховував проценти вкладнику за користування ним депозитної валюти металу, що свідчить про виконання сторонами умов договору, до початку процедури ліквідації банку. При цьому, діяльність відповідачів після введення тимчасової адміністрації регулюється виключно Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Належних та допустимих доказів на спростування цього висновку позивачем не надано, а тому посилання позивача на порушення вимог Цивільного кодексу України під час укладення спірного договору є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову (правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 25.12.2013 року в справі № 6-94цс13).

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивачем в свою чергу не надано належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, що могли б бути підставою для визнання недійсним кредитного договору.

Враховуючи, що сторонами під час укладення оспорюваного договору було дотримано вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, при цьому сторони виконували умови договору з моменту його укладення до початку процедури ліквідації банку, а доводи позивача про невідповідність вимогам закону оспорюваного ним правочину не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тому суд дійшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнка Юрія Петровича, про визнання недійсними договору банківського вкладу та додаткової угоди до нього, застосування наслідків недійсності правочину.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: