Рішення № 83936303, 30.08.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2929/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2019 року м. Одеса

Зала судових засідань №21

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

За участю секретаря Макаренко А.І.

За участю сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 Ю.О.,

Від відповідачів: Козеровська А.О.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646; адреса: вул.Семінарська, 5, м. Одеса, 65044) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2019 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління ДФС в Одеській область, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1028-25 від 19.11.2018р.; зобов`язати виключити з інтегрованої автоматизованої системи “Податковий блок” заборгованість фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 . зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у повному обсязі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.06.2019 року.

Підготовче засідання, призначене на 17.06.2019 року, було перенесено у зв`язку із вихідним днем, на 19.06.2019 року.

Підготовче засідання, призначене на 19.06.2019 року, було відкладене на 01.08.2019 року за клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання для ознайомлення із матеріалами справи та підготовкою відповіді на відзив.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 15.08.2019 року.

У судовому засіданні 15.08.2019 року усною ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, було оголошено перерву для додаткового вивчення матеріалів справи до 21.08.2019 року.

В обґрунтування вимог позову зазначено, що позивач до лютого 2019 року мав статус фізичної особи-підприємця. Саме у лютому 2019 року позивач дізнався, що 19.11.2018 року Головним управлінням ДФС в Одеській області було сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Представник позивача не погоджується із зазначеним рішенням, а в обґрунтування власної позиції зазначає, що:

по-перше, позивач згідно довідки МСЕК серії 12 ААБ №038244 від 26.11.2018р. є особою з інвалідністю другої групи загального захворювання, що, в силу приписів ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», є підставою для звільнення позивача від сплати сум, визначених у вимозі. Більше того, до встановлення інвалідності позивач регулярно перебував на госпіталізації в психіатричному закладі та фактично не здійснював підприємницької діяльності;

по-друге, позивачем не укладено договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, що, на його переконання, не породжує обов`язку щодо сплати внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

по-третє, оскаржувана вимога направлена позивачу за результатом І кварталу 2017 – ІІ кварталу 2018 року лише у листопаді 2018 року. Якби вимога за зазначені періоди надійшла до позивача раніше, тобто до його госпіталізації у психіатричний заклад, позивачем було б вчинено дії щодо державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця раніше (проведена 08.02.2019р.).

З огляду на зазначені аргументи, представник позивача просив задовольнити позов у повному обсязі та скасувати оскаржувану вимогу, а зазначену позицію підтвердив у судовому засіданні 21.08.2019 року.

18.06.2019 року за вх.№21707/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому суб`єктом владних повноважень висловлено незгоду із заявленими позовними вимогами. Відповідач в особі уповноваженого представника переконаний у правомірності сформованої вимоги, а на підтвердження зазначає, що станом на момент формування вимоги у Головного управління ДФС в Одеській області була відсутня інформація стосовно наявності у позивача статусу особи з інвалідністю та факту отримання позивачем соціальної допомоги по інвалідності. Будуючи свою правову позицію на невідповідності фактичних обставин тим критеріям, що зазначені у ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відповідач просить відмовити у задоволенні позову, про що зазначив у судовому засіданні 21.08.2019 року також.

У відповіді на відзив на позовну заяву, яка надійшла до суду 25.06.2019 року за вх..№22811/19, представником позивача зазначено, що положеннями Інструкції про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №499 від 20.04.2015 року визначено 15-денний термін (робочих днів) для формування та направлення вимоги про сплату внесків, однак таку вимогу було сформовано лише 19.11.2018 року. Це, на переконання позивача, позбавило його права своєчасно здійснити державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця і, як наслідок, породило обов`язок щодо сплати внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Крім цього, представник позивача звернув увагу на відсутність акту перевірки, на підставі якого оскаржувана Вимога була винесена.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач з 02.07.2013р. мав статус фізичної особи-підприємця, а 08.02.2019 року внесено запис №25480060003003225 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , НОМЕР_1 (а.с. 13).

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано позивача як фізичну особу-підприємця 02.07.2013 року. Цією ж датою позивача взято на облік як платника єдиного внеску.

Згідно Довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Серії 12 ААБ №038244 від 26.11.2018 року позивачу встановлено другу групу інвалідності, загальне захворювання (а.с. 8-9). Інвалідність встановлена до 01.12.2019 року.

Згідно посвідчення Серії НОМЕР_2 № НОМЕР_3 , виданого 17.01.2019 року позивачу призначено виплату соціальної допомоги (а.с. 10-11). Цей факт також підтверджується Листом №506 від 12.04.2019 року Управління соціального захисту населення Тарутинської районної державної адміністрації (а.с.12) про те, що ОСОБА_2 перебуває на обліку як отримувач державної соціальної допомоги та допомога призначена з 26.11.2018р. по 30.11.2019р.

Позивач зазначає, що з квітня 2018 року до листопада 2018 року він перебував на стаціонарному лікуванні у психіатричному закладі (а.с. 14-31).

19.11.2018 року за №Ф-1028-25 сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) з заборгованості по сплаті єдиного внеску у сумі 19028,26 грн. (а.с. 7).

Позивач, не погоджуючись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Правові відносини, що склались, регулюються Конституцією України та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно п.2 ч.1 ст.1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У відповідності до п.4 ч.1 ст. 4 цього Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 цієї ж статті встановлено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 2-4 статті 6 визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Згідно ч.1 ст.7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Частиною 5 ст.8 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Аналізуючи твердження представника позивача стосовно підстав звільнення його від сплати єдиного внеску в контексті норм чинного законодавства, суд зазначає наступне. Як вбачається із матеріалів справи, факт встановлення інвалідності позивачу та виплати йому соціальної допомоги підтверджений документально. Разом з тим, суд звертає увагу на час отримання відповідного статусу – 26.11.2018 року встановлено інвалідність ІІ групи, з 26.11.2018 року виплачувалася соціальна допомога. Разом з цим, вимогу сформовано 19.11.2018 року, а сума виплати, зазначена в оскаржуваній Вимозі, нарахована за період до 31.10.2018 року.

Тобто, відповідачем охоплено період, коли обов`язок позивача щодо сплати єдиного внеску не було знівельовано його статусом особи з інвалідністю та отримувача соціальної допомоги внаслідок наявності у законодавстві пільг щодо такої категорії осіб.

На переконання суду, пільга щодо сплати єдиного внеску можлива лише у випадку фактично існуючих обставин, у даному випадку – встановлення позивачу інвалідності. Оскільки в охоплений Вимогою №Ф-1028-25 період позивач не мав статусу особи з інвалідністю та не отримував соціальної допомоги, суд погоджується із обґрунтованістю позиції щодо того, що позивач не був звільнений від сплати єдиного внеску.

Представник позивача зазначає, що до отримання інвалідності позивач перебував на стаціонарному лікуванні у психіатричному закладі, а тому не міг фактично здійснювати підприємницьку діяльність.

З приводу цього суд зазначає, що для визначення правомірності оскаржуваної Вимоги необхідно дослідити та з`ясувати, чи виник у позивача обов`язок зі сплати єдиного внеску та чи було його фактично сплачено.

Аналізуючи наведені вище норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суд зазначає, що для фізичних осіб-підприємців чітко визначено підстави для сплати внеску, його розміри та строки сплати.

Позивач вказує на нездійснення ним діяльності, однак чинне законодавство у сфері збору та обліку єдиного внеску не пов`язує фактичне проведення фізичними особами-підприємцями своєї підприємницької діяльності із обов`язком сплати єдиного внеску. Судом наведено цитування норм чинного законодавства з приводу підстав звільнення від сплати єдиного внеску, серед яких відсутні обставини, на які посилається позивач. На думку суду, обов`язок сплати єдиного внеску, за відсутності інших умов, пов`язаний саме із статусом «фізична особа-підприємець» і припиняється разом із внесенням відомостей щодо припинення діяльності саме фізичної особи-підприємця.

Судом встановлено, що таке припинення відбулось 08.02.2019 року, тобто у зазначеному контролюючим органом періоді позивач був платником єдиного внеску.

Крім цього, суд зазначає, що згідно положень ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.02.2015 року затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, згідно п.4 Розділу VI якого вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Тому, посилання представника позивача на необхідність наявності попереднього рішення або проведення документальної перевірки для винесення Вимоги не відповідають дійсності. Облікові дані є достатніми для винесення вимоги, а сама вимога і є рішенням органу доходів і зборів, яка підлягає виконанню як виконавчий документ у разі, якщо процедура її узгодження за ст.25 Закону не призвела до її скасування.

Також суд наголошує, що державна реєстрація фізичної особи-підприємця чи державна реєстрації припинення її діяльності є в даному випадку волевиявленням позивача. В контексті тверджень позивача щодо завчасного припинення його діяльності як ФОП суд зазначає, що таке рішення не залежить від дій Головного управління ДФС в Одеській області. При її реєстрації, як вбачається із відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивача взято на облік як платника єдиного внеску, обов`язок щодо такої сплати міститься у приписах чинного законодавства, тобто позивач обізнаний про такий обов`язок та те, що такий обов`язок пов`язаний із його статусом фізичної особи-підприємця.

Відповідачем при оформленні оскаржуваної вимоги дотримано процесуальний порядок її прийняття.

Так, п.3 Інструкції №499 встановлено обов`язок винесення Вимоги протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Суд зазначає, що 19.11.2019 року є тринадцятим робочим днем листопада 2018 року, а тому твердження позивача щодо несвоєчасного формування вимоги є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступних висновків:

по-перше, позивач, маючи відповідний обов`язок, не сплачував суми єдиного внеску у встановленому розмірі, внаслідок чого виникла заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску у сумі 19028,26 грн.;

по-друге, відповідачем правомірно та з дотриманням порядку винесено Вимогу про сплату боргу, який виник внаслідок несплати єдиного внеску у сумі 19028,26 грн.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У п. 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 року у справі «Компанія «Вестберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» визначено, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податного управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасовувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами для призначення податкових штрафів (санкцій), має саме податкове управління.

Відповідачем доведена обґрунтованість та законність оскаржуваної вимоги, підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні, оскільки вимоги позивача не ґрунтуються на законодавстві.

Відтак, у задоволенні позовних вимог суд відмовляє у повному обсязі, адже вимога зобов`язати відповідача виключити з інтегрованої автоматизованої системи “Податковий блок” заборгованість фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 . зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у повному обсязі має похідний характер від позовної вимоги про скасування Вимоги від 19.11.2018р.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В даній справі позивачем судові витрати не понесені.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646; адреса: вул.Семінарська, 5, м. Одеса, 65044) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено та підписано суддею 30.08.2019 року.

Суддя М.М. Аракелян

.