Рішення № 83923685, 15.08.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/97/19

Справа №754/17924/18

РІШЕННЯ

Іменем України

15 серпня 2019 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Козловець К.П.

за участю позивача ОСОБА_1

за участю представника відповідача Штронди А.М. та Яндульського Д.В.

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення коштів на картковий рахунок та відшкодування завданої моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист прав споживачів, стягнення коштів на картковий рахунок та відшкодування завданої моральної шкоди.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 11.03.2019 розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

17.04.2019 позивач подав до суду збільшення позовних вимог, які прийняти судом. З позовної заяви вбачається, що в березні 2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено Договір про відкриття та обслуговування карткового пенсійного рахунку, в подальшому, договір укладено у вигляді анкети-заяви з видачею «картки для виплат» пенсії. 18 березня 2018 року на картку надійшли грошові кошти, а саме пенсія позивача в розмірі 1029,75грн. 06.04.2018 при купівлі товарів в магазині «Нова лінія», касир проводячи розрахунки з картки позивача, повідомила, що коштів на картці немає, в той час, як позивач знав, що на рахунку має бути більше 500грн. Позивач звернувся до Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» і йому було повідомлено, що кошти були списані з карти позивача в рахунок заборгованості за договором б/н від 23.11.2006. Позивач подав письмове звернення повернути безпідставно та протиправно знятих з Картки грошових коштів на суму 500грн. Відповідач підтвердив списання грошових коштів у сумі 500,49грн «в рахунок погашення заборгованості», однак не надав жодного документального підтвердження правомірності вказаного списання грошових коштів з Картки, не надав розрахунку суми боргу, не надав інформації щодо договору кредитування, на який посилається відповідач. У зв`язку з викладеним вище, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

18.04.2019 до суду від представника відповідача Яндульського Д.В. надійшов відзив, в якому зазначено, що відповідно до укладеного договору б/н від 23.11.2006 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1000грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Укладення договору здійснюється за принципом укладення між Банком і клієнтом договору приєднання. Підписанням заяви позичальником приєднується до запропонованих банком Умов та Тарифів. Підписавши заяву Банк та клієнт приєднується і зобов`язується виконувати умови, викладені в Умовах та Правил надання банківських послуг, Тарифах банку - договорі банківського обслуговування в цілому. У позивача перед банком існувала заборгованість за кредитним договором б/н від 23.11.2006 в розмірі 2286,59грн та 500грн штрафу. Тобто при нарахуванні Банком процентів, комісій, пені і не внесення коштів клієнтом на погашення цієї заборгованості, Банк має право здійснити списання даної заборгованості за рахунок інших коштів. Відповідно до вищевикладеного, банком після відкриття позивачу 29.03.2018 рахунку НОМЕР_1 , та видачі картки «Для виплат», після надходження коштів на рахунок позивача, було автоматично списано кошти 04.04.2018 в сумі 400,49грн та 06.04.2018 в сумі 100грн на рахунок «Штрафи» № НОМЕР_2 . Списання коштів відбулося на підставі умов договору.

02.07.2019 до суду надійшла відповідь на відзив від позивача ОСОБА_1 відповідно до якої зазначено, що позивачу не було відомо про заборгованість за договором б/н від 23.11.2006. Дозволу на списання заборгованості з пенсійної картки не надав, заборгованість не визнає.

Позивач ОСОБА_1 в судових засіданнях підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві.

Представники відповідача Яндульський Д.В. та Штроянд А . М . в судових засіданнях заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відзив і на Умови та Правила надання банківських послуг.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши пояснення учасників справи, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

23.11.2006 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір, у вигляді заяви-платіжна кредитна карта «Метро», відповідно до якої ОСОБА_1 отримав кредитний ліміт у розмірі 1000грн, базова відсоткова ставка за кредитним лімітом 2,5% на місяць на залишок заборгованості, щомісячна комісія 6%, з терміном дії картки до 05.2008 року.

В березні 2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено Договір про відкриття та обслуговування карткового пенсійного рахунку. Договір укладено у вигляді анкети-зави з видачею «картки для виплат» пенсії KDV MC. Для отримання пенсії на поточний рахунок ОСОБА_1 , який відкрито у відділені ПриватБанку, позивач уповноважив уповноваженого працівника банку передати від його імені заяву до відповідного органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення, що підтверджується заявою від 29.03.2018.

Як встановлено судом, 18.03.2018 на картку надійшли грошові кошти, а саме пенсія позивача ОСОБА_1 в розмірі 1029,75грн. Однак, 06.04.2018 при купівлі товарів в магазині «Нова лінія», касир проводячи розрахунки з картки позивача, повідомила, що коштів на картці немає, в той час, як позивач знав, що на рахунку має бути більше 500грн.

06.04.2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» для пояснень, що відбувається з рухом його коштів на картці.

07.04.2018 працівник Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» повідомив позивача, що кошти були зняті в рахунок заборгованості за кредитним договором б/н від 23.11.2006.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» до нечесної підприємницької практики, яка в Україні забороняється, включаються дії, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції, а, також, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Закон називає агресивною таку підприємницьку практику, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

Однією з ознак агресивної підприємницької практики згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором.

Забороняється вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання (пункт 4 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, встановлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка) грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно з частинами 2, 3 цієї статті, банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами, і не вправі визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частиною 3 ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перераховувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Згідно із Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

Банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 ст. 22 цього Закону.

Згідно з ч.2 ст.1071 та ч.1 ст.1072 ЦК України, грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом, проте, виключно в межах залишку грошовий коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

Договірне списання - це списання грошових коштів з будь-якого рахунку клієнта у рахунок погашення зобов`язань перед банком, згідно з договором умовами якого передбачено подібне списання.

Відповідно до ст. 26.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та / або третіх осіб.

Також відповідно до п. 6.1 - 6.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженою Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.

Представник відповідача зазначив, що списання коштів здійснювалось в рахунок погашення заборгованості за договором б/н від 23.11.2006 укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , на підставі підписанням заяви позичальником та приєднанням до банківських Умов та Правил, а саме до пункту 5.6. Умов та Правил надання банківських послуг, Держатель доручає Банку списання з усіх відкритих в банку рахунків Клієнта на погашення кредитної заборгованості Клієнта, у тому числі мінімального обов`язкового платежу, якщо мінімальний обов`язковий платіж вказаний у заяві клієнта і в пам`ятке клієнта, а також списання помилкових перерахованих сум, по яким держатель не є належним отримувачем. Списання грошових коштів здійснюється у відповідності з законодавством України.

Однак, згідно із частинами 1-2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до положень ст. 6, ч.1 ст. 626, ст. 627, ч.1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Враховуючи, що Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (23.11.2006) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20.12.2018), тобто кредитор міг додати до відзиву Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для відмови у позові, тому у суду не має підстав вважати, що Умови та правила надання банківських послуг є договором приєднання у розумінні ст.634 ЦПК України.

Крім того зазначені Умови не містять підпису позивача. При цьому відповідачем не надано доказів, а судом не встановлено наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитних договорів і що саме ці Умови мав на увазі позивач, підписуючи заяву позичальника, як в 2006 році так і в 2018 році, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання позивач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, чи надав згоду на списання коштів зі своїх карткових рахунків. Також, суду не надані належні та допустимі докази заборгованості за договором б/н від 23.11.2006, повідомлення позивача про борг та будь-які правомірні дії банка щодо звернення до позивача з вимогою про повернення суми заборгованості в межах строку визначеного законодавством України або договором.

Частиною 3 ст.1092 ЦК України передбачено, якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

У відповідності до ст. 39 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» суб`єкти переказу зобов`язані виконувати встановлені законодавством України та правилами платіжних систем вимоги щодо захисту інформації, яка обробляється за допомогою цих платіжних систем. Еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів.

Відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.

Неналежний платник - особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів.

Згідно зі ст. 7 та п. 38.1 і 38.4 ст. 38 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", режим обслуговування клієнта банків полягає у зберіганні коштів, здійсненні розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів та створенні системи захисту інформації, яка повинна забезпечувати безперервний захист інформації щодо переказу коштів на усіх етапах її формування, обробки, передачі та зберігання.

Аналіз наведених вище норм вказує, що крім функцій розрахунково-касового обслуговування клієнта, банк також виконує й функцію зберігання його грошових коштів, які перебували на поточному рахунку, і несе відповідальність за безпеку власної платіжної системи, а значить і грошових коштів.

Відповідно до п. 18.3 статті 18 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", при прийманні електронних документів на переказ має бути дотримана відповідна процедура перевірки електронного цифрового підпису, що дає можливість пересвідчитися у цілісності та достовірності електронного документу. У разі недотримання зазначених вимог, банк або інша установа - член платіжної системи, несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб`єктам переказу.

Згідно з п. 39.2.3 ст. 39 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" відповідач не забезпечив дотримання вимог законодавства та не виконав зобов`язань перед позивачем, як володільцем банківського рахунку.

Крім того, відповідно до ст.42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організації споживачів.

Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985року №39/248, наголошує: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачі мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Аналізуючи викладене, суд бере до уваги, що позивач не вчиняв розрядження щодо списання/перерахунку коштів з пенсійної картки, не вчиняв будь-які інші дії, що могли б призвести до списання грошових коштів з його картки, не надав згоди щодо приєднання банківських Умов та Правил, а тому списання в розмірі 500грн з пенсійної картки позивача здійснювались неправомірно.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунку банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до п. 32.3.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», в разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувана, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню в розмірі відсоткової ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що Банк здійснив неправомірне списання коштів з карткового рахунку позивача, на вимогу позивача не повернув вчасно ці кошти, обмеживши правом щодо розпорядження грошовими коштами, не виконав взяті на себе зобов`язання щодо зберігання грошових коштів позивача, а тому суд вважає можливим стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за весь час неповернення протиправно списаних коштів у сумі 16,25грн + інфляційних втрат за індексом інфляції в сумі 52,50грн + за кожен день прострочення споживачеві пені у розмір трьох відсотків у сумі 5640грн = (500грн х 3% = 15грн х 376), що разом становить 5708,75грн.

Однак, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами про можливість отримання реальних доходів, як це передбачено ст. 22 ЦК України, суд вважає за необхідним відмовити у стягненні 113,75грн, як упущена вигода.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про захист про споживачів" при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазначала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

В судовому засіданні є доведеним той факт, що позивачеві були спричинені моральні страждання, які змінили його нормальний життєвий ритм, а тому, керуючись статтею 23 ЦК України та постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", враховуючи конкретні обставини справи, глибину заподіяної моральної шкоди, характер та обсяг душевних, психічних страждань, яких зазнав позивач, суд вважає, що сума у розмірі 2000грн є достатнім розміром відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Отже, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про захист прав споживачів, а саме стягнення коштів в розмірі 6208,75грн = (неправомірно списана сума 500грн + 5640грн) та відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 2000грн законні та обґрунтовані, і тому підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1921грн.

Керуючись Конституцією України, Законом України "Про захист про споживачів", Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", статтями 16, 22, 23, 207, 599, 625-628, 633, 634, 638, 1066, 1068, 1071-1073, 1092 Цивільного кодексу України, статтями 12, 13, 19, 76-81, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення коштів на картковий рахунок та відшкодування завданої моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 6208,75грн (шість тисяч двісті вісім гривень) 75коп.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 відшкодування завданої моральну шкоду в розмірі 2000грн.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» на користь держави, що зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1921грн.

В стягненні з Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 розмір упущеної вигоди у сумі 113,75грн та в розмірі 3000грн відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» місце знаходження: місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_4 , МФО № 305299.

Повний текст складено та підписано 23.08.2019.

Суддя В.В. Бабко