Вирок № 83916605, 29.08.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/6884/17

Провадження №: 1-кп/752/231/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.08.2019 рокум. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Бондаренко Г. В.

суддів Валігури Д.М., Дідика М.В.,

за участі секретарів Тригубової А.В., Чечельницького В.С., ІвасенкоІ . А. , Дем`янюк-Коваленко Н.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження №12016100010011637 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки Миколаївської області Первомайського району с. Іванівка, громадянка України, яка не працює, не одружена, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судима, у вчиненні злочину, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України,

з участю сторін та учасників кримінального провадження

прокурорів Ковченко Д.С., Уздемір А.А., Чорноблавської В.М., Віннік В.М., Галицької Ю.Г.,

захисників Бойко С.Г., Клечановського І.С., Овода Р.В.,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

встановив:

ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , маючи малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким проживала спільно без батька, потерпілого ОСОБА_6 , у зв`язку із припиненням фактично шлюбних відносин, будучи як матір відповідно до вимог ч. 2 ст. 150 СК зобов`язана, в тому числі піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний розвиток, та маючи змогу виконувати свої батьківські обов`язки, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, умисно, на одинадцять діб, з 21 год. 54 хв. 24.11.2016 року по 22 год. 40 хв. 05.12.2016 року, завідомо залишила без допомоги свого сина ОСОБА_7 у небезпечному для його життя стані, а саме без нагляду дорослих, в одній із кімнат (дитячій) зачиненої квартири за адресою: АДРЕСА_2 , за відсутності продуктів харчування і води в достатній кількості, який внаслідок малолітства позбавлений був можливості вжити заходів щодо самозбереження. Внаслідок таких умисних дій малолітній ОСОБА_7 помер. При цьому ОСОБА_5 не передбачала можливості настання таких суспільно небезпечних наслідків своїх дій та бездіяльності, хоча повинна була і могла їх передбачити. Смерть ОСОБА_7 настала в проміжок часу 24 годин ІНФОРМАЦІЯ_7 від тривалого перебування в несприятливих умовах з голодуванням, що призвело до розвитку синдрому поліорганної недостатності.

Таким чином, ОСОБА_5 вчинила злочин, передбачений ч. 3 ст. 135 КК України, а саме завідоме залишення без допомоги ОСОБА_7 , який перебував у небезпечному для життя стані і позбавлений можливості вжити заходів щодо самозбереження через малолітство, будучи особою, яка зобов`язана була піклуватися про ОСОБА_7 та мала змогу надати йому допомогу, що спричинило смерть ОСОБА_7

Допитана в суді обвинувачена ОСОБА_5 свою вину у вчиненні умисного вбивства не визнала та показала, що в свій час будучи дуже молодою вийшла заміж та народила двох дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , проживала разом з чоловіком ОСОБА_6 Вона дуже любила та любить своїх дітей. Після народження другої дитини їй стало відомо, що її чоловік вживає наркотики, він перестав працювати, постійно не вистачало грошей, почав наносити їй тілесні ушкодження. Вона вирішила розлучитися, у зв`язку з чим звернулась по допомогу до свого друга на той час ОСОБА_10 , який в подальшому став її другим чоловіком і від нього вона народила третю дитину. ОСОБА_11 знайшов квартиру у його знайомих поруч із садочком, який відвідувала ОСОБА_8 , в квартирі слід було робити ремонт, оренда була маленькою. Її колишня свекруха ОСОБА_12 допомагала їй з старшими дітьми. Третя вагітність проходила тяжко, виникли серйозні проблеми зі здоров`ям. До пологів вона часто їздила до квартири свідка ОСОБА_13 , іноді залишалась там ночувати, але її син завжди був з нею. В день пологів вона разом з дітьми і ОСОБА_11 поїхали в пологовий будинок, її поклали до лікарні, ОСОБА_11 поїхав з дітьми додому, на наступний день, ІНФОРМАЦІЯ_8 , вона народила ОСОБА_43 і зразу ж написала заяву на виписку з лікарні, оскільки вдома чекали ще двоє дітей. Виписали її з лікарні на наступний день після пологів ІНФОРМАЦІЯ_9 року. Після пологів вона погано себе почувала, було підвищення температури, при цьому вона сама знаходилась з трьома малолітніми дітьми, ОСОБА_11 постійно працював. Через фізичне та психологічне виснаження, вона постійно влаштовувала істерики, не спала, була виснажена. ОСОБА_11 запропонував на деякий час залишити старших дітей з ОСОБА_12 , а їй з ним та меншою дочкою поїхати пожити до його бабусі, щоб вона ( ОСОБА_5 ) мала можливість відновити свій стан здоров`я та відпочити. Коли саме вони поїхали з кватири на АДРЕСА_10 вона не пам`ятає, знає точно, що ОСОБА_14 ще не було 1 місяця. Крім того, пам`ятає, що 25.11.2016 року вона ще відвідувала батьківські збори у садочку, де навчалась ОСОБА_8 , у зв`язку з підготовкою до новорічних свят, проте де саме вона проживала в цей період, не пам`ятає. Їй здавалось, що вона домовилась із ОСОБА_12 і саме остання знаходиться з її старшими дітьми, вона була в цьому впевнена, так само і в тому, що у ОСОБА_12 був ключ від її квартири. Старших дітей із собою вона не взяла, оскільки треба було відпочити і підлікуватись. Коли їхала з дому, то планувала повернутись через пару днів, у холодильнику лишила суп, дитячі сирки, молоко кип`ячене. В дитячій кімнаті, де лишились діти було дві дитячі пляшки з водою, на тумбі завжди лежали цукерки. Під час того як вона з молодшою дитиною перебувала у бабусі ОСОБА_10 її стан здоров`я не покращувався, було запалення спини, коліна, відвідувала лікаря, рекомендовано було лежати в лікарні, проте вона відмовилась, лікувалась вдома. Коли стан здоров`я покращився, вона взяла речі, придбала іграшки, солодощі та поїхали на АДРЕСА_3 . АДРЕСА_10 до старших дітей. Скільки часу її не було вдома, вона не пам`ятає. Вона приїхала на вул. АДРЕСА_10 пізно після 22 год., зайшла до квартири, було дуже тихо, вирішила, що всі сплять, занесла пакети на кухню та зайшла до дитячої кімнати, де в останнє залишила своїх старших дітей. При цьому, обвинувачена вказала, що двері в дитячу кімнат не мали механічного чи іншого замка, ОСОБА_8 вміла їх відкривати і неодноразово робила це в її присутності. Коли вона відчинила двері кімнати, то побачила ОСОБА_8 , яка сиділа на дивані, ОСОБА_15 лежав на підлозі, вона його позвала, проте він не відповів. Вона взяла на руки дочку, остання була в поганому стані, вона почала викликати швидку допомогу, інші події того вечора пам`ятає дуже погано. Потім пригадує як в неї з рук забрали доньку і затримали.

Крім того, обвинувачена показала, що раніше дітей ніколи не залишала, була впевнена, що вони із свекрухою. Чому остання повідомила суд, що не мала ключів від квартири, пояснити не може, була впевнена, що ключі в ОСОБА_12 були і вона доглядає її старших дітей, наміру вбивати дітей не мала, розуміє, що в силу їх віку забезпечити свою життєдіяльність самостійно вони не могли. Коли проживала в сім`ї ОСОБА_11 зв`язувалась по телефону із колишнім чоловіком ОСОБА_16 та його сестрою, обговорювали подарунок для ОСОБА_9 на день народження, зі свекрухою зв`язку в неї не було, про те де і з ким діти вони не говорили.

Допитаний в суді потерпілий ОСОБА_6 пояснив, що з ОСОБА_17 в 2016 році перебував у шлюбних відносинах, проте спільно тривалий час вже не проживали. В них було двоє дітей ОСОБА_8 , біологічним батьком якої він не був, та ОСОБА_15 , який був його біологічним сином. Після того як вони перестали спільно проживати ОСОБА_17 з дітьми певний період часу проживала в його квартирі, він та його сім`я, а саме мати та сестра, майже щодня спілкувались з дітьми відвідували їх. Пізніше ОСОБА_17 з дітьми переїхала у квартиру АДРЕСА_4 , яку винайняв її новий співмешканець. З цього часу дітей вони бачили рідше. У вересні до ОСОБА_17 приїхала її мати з Росії і обвинувачена попросила місяць не навідувати дітей. В цей період вона періодично висилала фото дітей, які проводили час з їх бабусею. З середини жовтня, коли по його розрахункам його колишня теща мала поїхати, він почав наполягати на зустрічі з дітьми, проте ОСОБА_17 уникали зустрічей. Він та його мати неодноразово приходили до квартири, проте двері ніхто не відчиняв, сусіди говорили, що в цій квартирі ніхто не проживає. Ключі від квартири у них були відсутні. Одного разу він навіть залишив записку у дверях і вказав дату, як з`ясувалось пізніше цю записку через 2-3 дні побачила сусідка, тобто в ці дні двері до квартири ніхто не відчиняв. ОСОБА_17 у жовтні повідомила, що вона з дітьми переїхала до свого співмешканця і його бабусі, зустрічей та дзвінків уникала. Обвинувачена просила її не турбувати, не заважати влаштовувати особисте життя. В останнє він бачив дітей у серпні 2016 році, вони були гарно одягнені, нагодовані. ОСОБА_17 любила своїх дітей, була нормальною матір`ю, особливо сильно любила ОСОБА_44 подальшому вночі 6.12.2016 року йому повідомили про смерть сина.

У період час з вересня по грудень ОСОБА_17 жодного разу не зверталася до нього чи його родичів з проханням допомогти у догляді за дітьми. До цього він допомагав їм матеріально. В листопаді-грудні 2016 року ОСОБА_17 майже щодня вела переписку по мобільному телефону з його сестрою, повідомляла, що в них все гаразд, обговорювали питання подарунка на день народження для ОСОБА_20 , він цю переписку бачив особисто. З ним вона контактувати не хотіла, лише одного разу також обговорювали день народження сина, він думав, що діти знаходяться з нею.

Крім того, на питання прокурора щодо міри покарання для обвинуваченої, потерпілий зазначив, що ОСОБА_17 себе вже покарала, адже втрата дитина - це найбільше покарання для людини. Після смерті сина вони розлучились офіційно, ОСОБА_17 та його позбавили батьківських прав щодо дітей, він вказане рішення не оскаржував, оскільки дійсно не вжив всіх необхідних заходів для того, щоб запобігти смерті сина. Потерпілий вказав, що вважає запропоновану прокурором міру покарання у виді довічного позбавлення волі надмірно суворою.

Свідок ОСОБА_12 в суді показала, що вона є матір`ю потерпілого, обвинувачена - її колишня невістка. Син з нею прожив два роки, народились діти. Після того як син перестав жити з невісткою, вона з дітьми деякий час жила в їх квартирі, потім переїхала на вул АДРЕСА_5 . Вона регулярно навідувала дітей, гуляли з ними, годувала. Вона неодноразово була і в квартирі на ОСОБА_21 . У вересні до обвинуваченої приїхала мама і вона просила їх не приходити, за сплином цього часу, за декілька місяців до трагедії ОСОБА_17 почала уникати спілкування, перестала давати дітей. В останнє вона бачила внуків в кінці серпня 2016 року. ОСОБА_17 просила не заважати будувати їй нове життя, казала, що переїхала до свого хлопця. Вона з сином неодноразово ходили до квартири на АДРЕСА_4, проте двері ніхто не відчиняв, сусідка казала, що нікого тут не бачить, що у квартирі ніхто не живе, проте одного разу ввечері вона бачили, що у одній з кімнат горіло світло, але звуків не було. Вона на наступний день знову прийшла до квартири, залишила записку, що 24.10 приходила бабуся. 27.10.2016 року ОСОБА_17 надіслала їм смс та повідомила, що вони переїхали до її нового чоловіка, ОСОБА_22 , і його бабусі. 5.11.2016 року свідок знову прийшла до квартири на АДРЕСА_7 , одна з сусідок повідомила, що до квартири хтось ходить. ЇЇ син лишав також записку, сусідка казала, що бачила її і три дні точно двері ніхто не відчиняв, судячи із записки. Трохи згодом обвинувачена написала смс, що їй передали, що приходив папа. Свідок вказала, що обвинувачена часто обманювала, була поганою господинею, проте дітей дуже любила. Одного раз був інший випадок, коли обвинувачена залишила дітей, але коли вона це виявила, то дочекалась невістку і остання повідомила, що ходила до магазину. Останнє смс від обвинуваченої прийшло 5.12.2016 року з проханням, щоб ОСОБА_23 купив санчата для сина, а на наступний день повідомили, що онук помер. В цей період ОСОБА_17 не просила її про допомогу по нагляду за дітьми, ключів від квартири на АДРЕСА_5 в неї не було.

Свідок ОСОБА_13 в суді пояснила, що ОСОБА_17 вона знала давно, остання зустрічалась з її онуком і іноді до них приходила. Вона у них ночувала іноді. Свідок знала, що в неї двоє дітей, хлопчика вона навіть бачила. Коли вона залишалась на ніч, казала, що діти з її свекрухою. До пологів третьої дитини вона довго, приблизно два місяці жила у них, казала, що діти з свекрухою. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_17 народила дівчинку від ОСОБА_10 , після пологів вони поїхали у квартиру на АДРЕСА_7 , але у зв`язку з тим, що там холодно, вони переїхали жити до неї з новонародженою дитиною. ОСОБА_17 сказала, що двоє старших діток у її свекрухи. ОСОБА_17 жила у неї по АДРЕСА_6 до її затримання. ОСОБА_17 періодично їздила до дітей, залишала свідку малу дитину і везла їм їжу, подарунки. В одну ніч вона набрала ОСОБА_10 і він поїхав, потім вона дізналась, що помер хлопчик. ОСОБА_24 до дітей не їздив, лише ОСОБА_17 і робила це систематично. До цих подій вона погано себе почувала після пологів, але їздила. Скільки разів, свідок не пам`ятає.

Свідки ОСОБА_25 та ОСОБА_26 в суді повідомили, що є власниками квартири АДРЕСА_4 , яку здали в оренду наглядно знайомим ОСОБА_27 та ОСОБА_5 на умовах невеликої орендної плати та виконання орендарями ремонтних робіт у квартирі. Охарактеризувати обвинувачену не можуть, знають, що в неї були діти, бачили, що вона була вагітна. Іноді вона спільно з ними приймала участь у мітингах. Ключі від квартири у них були і два комплекти вони передали ОСОБА_27 Про те, що трапилось свідок ОСОБА_25 дізнався від поліції і повідомив в подальшому свою дружину.

Свідок ОСОБА_28 в суді повідомила, що проживала в кв. АДРЕСА_7 , обвинувачену не бачила, чоловік казав їй, що у тій квартирі живе молода жінка і двоє дітей. Крики дітей у ті дні, коли все трапилось, вона не чула. До цього один раз чула як плакали діти і жінка на них дуже сильно кричала нецензурно, але це було лише раз. Декілька разів під дверима бачила жінку з сумками, вона казала, що бабуся діток і її не пускають в квартиру, плакала, жалілась. В ніч, коли трапилась біда, вона дітей не чула. Посеред ночі пролунав сильний жіночий крик, потім був шум, приїхала поліція, швидка. Вона в коридор не виходила.

Свідок ОСОБА_29 суду повідомила, що проживає в квартирі АДРЕСА_8 під квартирою 35. В серпні 2016 року бачила як молода жінка з чоловіком заселились у квартиру АДРЕСА_9 . Вказані люди робили ремонт, іноді порушували спокій після 22 год., шуміли і діти, вона декілька разів піднімалась, просила припинити шум. Двері їй не відчиняли, але шум припиняли. Приблизно з жовтня 2016 року постійно чула крики дітей, починали плакати з 5-6 ранку і це продовжувалось довго, плакали і після 22 год. Вона неодноразово піднімалась до квартири, стукала, але двері ніхто не відчиняв. Одного разу вона чула, що хтось підійшов до дверей зсередини, подивився в глазок, але двері не відчинили. Одного разу, в суботу о 5 год. 30 хв., діти знову почали сильно плакати, вона викликала поліцію, але вони не їхали, телефонували їй і питали чи діти ще плачуть, вона повідомляла, що в під`їзді їх не чути, а лише в її спальні. Прочекавши до 11 год., вона поїхала, чи приїздила поліція, вона не знає. Вночі діти знову почали сильно плакати, вона знову викликала поліцію, їй повідомили, що патруль приїздив, двері відчинила батьки, сказали, що діти хворіють, вибачались перед сусідами. Але тепер вона розуміє, що це була неправда. 1.12.2016 року в середу діти знову плакали, вона в черговий раз викликала поліцію, її насварили, сказавши, що це діти, чому ви телефонуєте. Вона піднялась до квартири 35, стукала, ніхто не відчиняв, вийшла сусідка на майданчик, повідомила, що декілька разів приходила жінка з пакетами, казала, що бабуся і що не може потрапити до квартири, а через декілька днів трапилась трагедія. Крім того, свідок повідомила, що в один із цих днів, коли вона піднімалась до квартири 35, то бачила у дверях записку, де було написано «приходив папа» та стояла дата, вона пам`ятає, що записка була датована двома днями раніше, тобто два дні двері ніхто не відчиняв. Про те, що трапилось дізналась від сусідки, в ту ніч було шумно, говорили люди, але вона вже не піднімалась туди.

Свідок ОСОБА_30 повідомив, що працює лікарем невідкладної медичної швидкої допомоги. Вночі 5-6 грудня 2016 року поступив виклик, наскільки пам`ятає, із формулюванням, померла дитина під питанням. Швидку допомогу викликала мати. Прибули у квартиру, там була мати, обвинувачена ОСОБА_17 , вона плакала, розуміла, що хлопчик помер, казала, що декілька днів не була дома, а коли повернулась знайшла мертву дитину, поводила себе не агресивно, була стурбована та знервована. Двері до квартири були відчинені, мати зустрічала їх у коридорі. В кімнаті виявили мертвого хлопчика, констатували смерть, викликали поліцію та СОГ. У хлопчика слідів насильницької смерті не було, значне трупне окоченіння, помер він давно. Друга дитина, дівчинка, була на кухні, вона була дуже налякана, плакала і не розмовляла. Вони оглянули також дівчинку, вона була зневоднена та голодна, викликали ще одну бригаду швидкої допомоги. В кухні він бачив якусь їжу, цукерки, сирки дитячі на столі, уважно вони квартиру на предмет наявності їжі та води не роздивлялись.

Свідок ОСОБА_31 пояснила в суді, що в грудні 2016 року вночі прибули за викликом у квартиру в бригаді швидкої медичної допомоги. Їх викликала інша бригада, яка вже була на місці, для допомоги. По приїзду вони бачили дівчинку на кухні та її мати, вона її годувала. На столі були чи сирки дитячі, чи йогурти, фрукти, цукерки. Їх бригада оглядала дівчинку, вона була зневоднена, хлопчика вони не оглядали, ним займалась інша бригада. Дівчинку разом з працівником із соціальної служби вони госпіталізували.

Свідки ОСОБА_32 та ОСОБА_33 підтвердили суду факт того, що вони 6.12.2016 року приблизно о 1 год. були понятими під час огляду квартири АДРЕСА_4 . Вони проживали у сусідній квартирі знизу. Вночі їх запросила поліція бути понятими, до цього будь-яких криків чи шуму вони не чули. Коли зайшли до квартири, бачили обвинувачену, вона сиділа на кухні. Потім жінка з дівчинкою на руках та лікарями пішли з квартири. Поліція розповіла їм, що трапилось. Склали протокол, вони його підписали. В квартирі був безлад, старі меблі, подерті шпалери. До цього вони обвинувачену бачили декілька разів, в тому числі з новонародженою дитиною, коли вона приїхала з пологового будинку. Про те, що в неї ще було двоє дітей, вони не знали.

Свідок ОСОБА_34 повідомила суду, що познайомилась із ОСОБА_17 через соціальні мережі, переписувались онлайн в групі «нарахування дитячих пособій», одного разу зустрічались. Обвинувачена розповідала, що в неї троє дітей, одна з яких новонароджена, одружена вдруге. Пізніше вона попросила в неї гроші 800 грн. в борг, оскільки в неї старша дівчинка дуже хвора. Вона повідомила про це у спільній соціальній групі, обвинувачена дала номер своєї карти і дівчата трохи переводили туди гроші. Проте ми просили обвинувачену показати медичні документи, вона не надавала. Навіть збирались піти до неї у гості, але так і не вийшло. Потім в новинах дізналась про те, що трапилось.

Крім вказаних вище показів свідків та потерпілого, які в повній мірі узгоджуються між собою, вина обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні злочину за викладених у вироку обставин підтверджується і дослідженими колегією суддів письмовими доказами сторони обвинувачення, зокрема, даними, викладеними у протоколі огляду місця події від 6.12.2016 року з долученою до нього схемою та фото таблицею (т. 3 а.с. 12-23), згідно з якими під час огляду квартири АДРЕСА_4 за участю понятих ОСОБА_32 та ОСОБА_33 , крім іншого, в кімнаті 2, вхід до якої здійснюється через дерев`яні двері білого кольору, що перебувають у зачиненому стані без механізованих замків, без будь-яких пошкоджень, виявлено труп ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із слабо вираженим трупним закляканням;

даними висновку експерта № 3437 та долученим до нього актом судово-медичного дослідження № 1718 (з 6.12.2016 року по 19.01.2017 року) (т. 3 а.с.28-33), згідно з якими смерть ОСОБА_7 настала від тривалого перебування дитини в несприятливих умовах з голодуванням, що призвело до розвитку синдрому полі органної недостатності; ушкоджень не виявлено;

даними висновку експерта № 3/3437 відповідно до яких смерть ОСОБА_7 настала в проміжок часу 24 годин 3.12.2016 року; згідно слідчих даних відомо, що 27.11.2016 року приблизно о 19 год. мати залишила без нагляду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що вказує на знаходження дитини у несприятливих умовах з голодуванням біля 8 діб (т. 3 а.с. 155-157);

даними роздруківки телефонних дзвінків ОСОБА_5 (т. 3 а.с. 115-154), згідно яких телефон ОСОБА_5 в Голосіївському районі м. Києва поруч із квартирою АДРЕСА_4 був активний 24.11.2016 року та в подальшому 5.12.2016 року. Протягом даного періоду вказаним номером телефону користувались, але поза межами Голосіївського району м. Києва;

даними висновку експерта № 15-21017/о, який складено відносно ОСОБА_35 (т. 3 а.с. 66-71), згідно з яким останній встановлено діагноз гіпотрофія середнього ступеню тяжкості на тіл ексикозу ІІ-ІІІ ст., що виник внаслідок недоліків з боку матері. Крім іншого у висновку вказано, що зі слів дитини, протягом часу, коли була без батьків їла цукерки, сирки, пила воду;

даними довідки національної поліції України (т. 3 а.с. 94-101) щодо викликів на лінію 102 за адресою АДРЕСА_2 у період часу з 27.11.2016 року по 6.12.2016 року, згідно якого 5.12.2016 року о 23.55 поступив виклик від ОСОБА_5 , проте, що 27.11.2016 року за вказаною адресою залишила двох дітей, повернувшись 5.12.2016 року, виявила померлим ОСОБА_7 та у тяжкому стані ОСОБА_35 , інші виклики в цей період не надходили.

Вказані докази у своїй сукупності підтверджують факт вчинення злочину ОСОБА_5 за викладених у вироку обставин.

Показання ОСОБА_5 про те, що дітей вона начеб то залишила під наглядом ОСОБА_12 , яка мала ключ від квартири АДРЕСА_4 , спростовуються показаннями потерпілого та свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_29 , ОСОБА_28 , які узгоджуються між собою. Підстав не довіряти показанням даних свідків та потерпілого судом не встановлено, не наведено такі підстави і стороною захисту, тому показання свідків та потерпілого колегія суддів вважає правдивими, належними та допустимими доказами. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_5 , залишаючи малолітніх дітей, в тому числі ОСОБА_7 , в зачиненій квартирі одних діяла умисно, оскільки мала змогу звернутись за сторонньою допомогою чи взагалі уникнути залишення дітей одних.

Крім того, колегія судді вважає достовірно та об`єктивно встановленим та доведеним факт того, що діти, в тому числі ОСОБА_7 , був залишений ОСОБА_5 саме в період часу 21 год. 54 хв. 24.11.2016 року по 22 год. 40 хв. 05.12.2016 року, зокрема даними, зафіксованими у роздруківці з мобільного телефону ОСОБА_5 , а також з показань самої обвинуваченої, потерпілого та свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 .

Аналіз зібраних доказів свідчить про те, що кваліфікація дій обвинуваченої, викладена в обвинувальному акті, не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду. Відсутність в діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого п. 2 ч.2 ст. 115 КК України була в повній мірі підтверджена зібраними стороною обвинувачення та дослідженими судом вище вказаними доказами.

Склад злочину, передбачений п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, характеризується виключно умисною формою вину, тобто дії особи спрямовані на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. При цьому, питання про умисел слід вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема спосіб вчинення злочину, причину припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого. При цьому в даному випадку визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. В свою чергу, суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України, характеризується прямим умислом лише щодо самого діяння, а що стосується наслідків, ставлення суб`єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю).

Так, за клопотанням сторони обвинувачення колегією суддів було досліджено довідки департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації від 8.12.2016 року з додатками (т. 3 а.с. 41-53, 56-57, 103-114), згідно якої ОСОБА_35 , ІНФОРМАЦІЯ_5 прийнята до дошкільного навчального закладу № 725 (вул. Кримська, 1), садок відвідувала не систематично, востаннє 19.05.2016 року, батьківські збори відвідувала мати ОСОБА_5 , в останнє 25.11.2016 року, під час чого запевняла, що готується на днях привести доньку в садочок, квитанції оплачував батько ОСОБА_6 , дитина приходила чиста, доглянута, слідів від ударів чи подряпин не було, батько і мати відвідували тематичне свято 8 березня. Згідно характеристики ОСОБА_36 під час прийому в садок важко реагувала на розлуку з мамою, при зустрічі з батьками була рада і охоче йшла додому. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дошкільні навчальні заклади не відвідував, в списках дитсадків не значиться;

довідку Департаменту охорони здоров`я (т. 3 а.с. 54-55) про те, що діти ОСОБА_7 та ОСОБА_35 перебували під спостереженням лікарів амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 2 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги « 2» Голосіївського району м. Києва з 5.11.2015 року; у березні, липні, листопаді 2014 року ОСОБА_5 , зверталась із дитиною ОСОБА_35 до лікарів КНП «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м. Києва»;

15.05.2016 року о 20.29 год. та 25.06.2016 року о 21 год. 13 хв. приймались виклики Швидкої медичної допомоги до дітей відповідно ОСОБА_35 та ОСОБА_7 близькими родичами, під час виїзду були встановлені попередні діагнози, відмова від госпіталізації,

Досліджені документи вказують на те, що обвинувачена ОСОБА_5 в 2014-2016 р.р. виконувала покладені на неї обов`язки матері, зокрема, зареєструвала дітей у відповідних медичних закладах, зареєструвала ОСОБА_8 у дитячий садок, який згідно наданої суду характеристики остання періодично відвідувала та мала тісний зв`язок із матір`ю, була доглянутою.

Зазначені документи, а також показання потерпілого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 вказують на те, що обвинувачена піклувалась про своїх дітей в силу своїх фізичних та психологічних можливостей і особливостей, любила їх, фактів чи доказів того, що остання умисно бажала настання смерті, в тому числі ОСОБА_9 , у вказаний у вироку суду період чи в інший час колегії суддів не надано. Вказані свідком ОСОБА_13 факти того, що ОСОБА_5 до пологів третьої дитини 28.10.2016 року та після народження дитини тривалий час, близько двох місяців, проживала не з дітьми, ОСОБА_37 та ОСОБА_8 , враховуючи, те що, остання систематично до них їздила, годувала та доглядала їх, не свідчать про наявність у обвинуваченої умислу на позбавлення життя, зокрема, ОСОБА_9 , а вказують на безвідповідальне ставлення обвинуваченої до дітей та її свідому позицію щодо залишення їх в такий спосіб в небезпеці без бажання настання тяжких наслідків, тобто підтверджують висновки колегії суддів, що дії ОСОБА_5 під час залишення, в тому числі, її малолітнього сина одного без дорослих були умисними, проте ставлення до наслідків - необережне.

Крім того, як зазначалось вище, обвинувачена ОСОБА_5 визнала факт залишення в квартирі у вказаний у вироку період часу, в тому числі малолітнього ОСОБА_9 , який в силу свого малолітства не мав можливості забезпечити свою життєдіяльність, проте вважала, що він знаходиться під наглядом ОСОБА_12 , крім того, обвинувачена вказує на те, що в силу фізичного та психологічного свого стану на той момент вважала, що не була вдома лише декілька днів. Аналогічні за своїм змістом показання обвинувачена надавала і під час її дослідження, що відмічено у висновку психолого-психіатричного експерта № 25 (т. 3 а.с. 61-63). Крім того, обвинувачена вказала, що в квартирі була їжа, зокрема, в холодильнику та дитячій кімнаті, двері до якої були не замкнені механічним замком чи іншими сторонніми предметами, діти, зі слів обвинуваченої, вміли відчиняти двері кімнати та мали змогу з неї вийти. Зазначені обставини були підтверджені і малолітньою ОСОБА_35 , яка під час її психологічного дослідження повідомила, що протягом часу, коли була без батьків їла цукерки, сирки, пила воду. Показання обвинуваченої ОСОБА_5 в цій частині стороною обвинувачення не спростовані, докази на підтвердження викладених в обвинувальному акті обставин про те, що діти, в тому числі ОСОБА_15 , був зачинений у кімнаті без їжі та води, стороною обвинувачення не надано. З протоколу огляду місця події від 6.12.2016 року вбачається відсутність будь-яких перешкод на дверях у дитячу кімнату, які б були умисно створені з метою створення умов, за яких діти не могли вийти з неї, не зафіксовано у даному доказі і факт відсутності води чи їжі в кімнаті і квартирі в цілому. Свідки сторони обвинувачення, зокрема, лікарі швидкої допомоги ОСОБА_31 та ОСОБА_30 вказали про наявність їжі в квартирі на момент їх прибуття за викликом.

Про відсутність умислу на вбивство, в тому числі ОСОБА_9 , у обвинуваченої ОСОБА_5 свідчить і її поведінка в подальшому, зокрема те, що остання добровільно повернулась додому, придбавши при цьому їжу для дітей. Виявивши тіло свого померлого сина, декілька разів викликала швидку допомогу, намагалася покращити стан здоров`я своєї малолітньої дочки, яка також в той період знаходилась у квартирі, а саме нагодувати її, що також підтверджено показаннями свідків ОСОБА_30 та ОСОБА_31 Вказані свідки, крім іншого, повідомили суд, що по приїзду на виклик матері остання була стурбована та знервована, поводила себе не агресивно, годувала дівчинку на кухні. Крім того, свідок ОСОБА_28 в суді показала, що 5.12.2016 року посеред ночі почула страшний жіночий крик, яким, на думку колегії суддів, був саме крик матері, що виявила тіло свого померлого сина, і знову вказує на суб`єктивне ставлення ОСОБА_5 до наслідків, які настали, та підтверджує відсутність у неї умислу на вбивство дитини.

Згідно вимог ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Враховуючи вказане вище у своїй сукупності, обставини, за яких настала смерть потерпілого, а саме знаходження дитини у несприятливих умовах з голодуванням біля 8 діб, колегія суддів дійшла висновку, що у обвинуваченої наявний такий вид необережної форми вини по відношенню до наслідків її злочинних дій у виді настання смерті потерпілого як злочинна недбалість, саме тому, враховуючи описані у вироку обставини, за яких було вчинено злочин, дії ОСОБА_5 кваліфікуються колегією суддів саме за ч. 3 ст. 135 КК України.

Питання щодо правомірності чи неправомірності дій обвинуваченої по відношенню до її доньки ОСОБА_35 в рамках даного кримінального провадження, на думку колегії суддів, виходить за межі судового розгляду в розумінні ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно якої судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. Оскільки згідно пред`явленого обвинувачення малолітня ОСОБА_35 не була визнана потерпілою та ОСОБА_5 органом досудового розслідування обвинувачення щодо вчинення злочину по відношенню до малолітньої ОСОБА_35 під час досудового розслідування, а також під час судового розгляду в порядку та з дотриманням вимог ст.ст. 338, 339, 341 КПК України не пред`являлось, враховуючи вказане вище, а також принцип диспозитивності суду, визначений в ст. 26 КПК України, колегія суддів позбавлена права надавати оцінку діям обвинуваченої ОСОБА_5 по відношенню до її малолітньої доньки ОСОБА_35 , яка згідно обвинувального акту також була присутня у визначений час та місці разом з потерпілим ОСОБА_7 .

Колегія судів вважає за доцільне вказати й на те, що про відсутність умислу в діях ОСОБА_5 по відношенню до наслідків, що настали в результаті її неправомірних дій за викладених у вироку обставин та безпідставність кваліфікації її дій за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, свідчить і спроба сторони обвинувачення додатково кваліфікувати дії обвинуваченої по відношенню до малолітньої ОСОБА_8 за викладених у обвинувальному акті обставин за ст. 166 КК України, яка також передбачає необережну форму вини до наслідків подій, що мали місце. При цьому слід відмітити, що обставини вчинення злочину по відношенню до ОСОБА_38 . є аналогічним обставинам, викладеним стороною обвинувачення по відношенню до малолітнього ОСОБА_9 , проте дії обвинуваченої по відношенню до останнього кваліфіковані за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України. Таким чином, сторона обвинувачення так і не визначилась із спрямованістю умислу обвинуваченої за аналогічних обставин щодо її малолітніх дітей.

Разом з тим, як вказано вище, у зв`язку з недотриманням стороною обвинувачення вимог ст.ст. 339, 341 КПК України вказане клопотання сторони обвинувачення колегією суддів ухвалою від 27.08.2019 року було залишено без задоволення. Інших клопотань щодо процесуального статусу чи доцільності пред`явлення ОСОБА_5 і так само кваліфікації її дій по відношенню до малолітньої ОСОБА_8 стороною обвинувачення заявлено не було. Крім того, не було заявлено прокурором і клопотання про надання часу для підготовки процесуальних документів у визначений законом спосіб в порядку, передбаченому ст. 341 КПК України.

Досліджені колегією суддів докази, надані стороною обвинувачення, а саме протокол затримання ОСОБА_5 від 6.12.2016 року (т. 3 а.с. 24-27), ухвала про застосування запобіжного заходу від 7.12.2016 року (т. 3 а.с. 39-40), не є доказами інкримінованого особі злочину, але підтверджують юридично значимі факти, які повинні бути враховані судом при винесенні кінцевого рішення та викладені у його резолютивній частині.

Заявлені стороною обвинувачення свідки ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 та ОСОБА_11 не були допитані судом, оскільки не дивлячись на всі вжиті судом процесуальні заходи, про які просила сторона обвинувачення, з метою сприяння у забезпеченні надання доказів, результатів останні не дали, оскільки орган досудового розслідування не в повній мірі встановив дані про осіб вказаних свідків, не виконав ухвалу суду про привід, в результаті чого протягом більш ніж двох років не надав суду докази, які були заявлені ним під час визначення порядку та обсягу дослідження доказів. Колегія суддів враховуючи вказане вище та вимоги ст. 28 КПК України, а також надмірне утримання обвинуваченої під вартою без прийняття кінцевого рішення і бездіяльність сторони обвинувачення, дослідження доказів сторони обвинувачення припинила. На стадії з`ясування колегією суддів у сторін чи бажають вони доповнити судовий розгляд та чим саме, прокурором було заявлено лише чергове клопотання про привід свідка ОСОБА_10 , яке у зв"язку з його невідповідністю вимогам ст.ст. 135, 136, 141 КПК України було залишено без задоволення. Жодних інших клопотань щодо вказаних вище свідків прокурором заявлено не було, що свідчить про надання стороною обвинувачення всіх доказів, які вони вважали за доцільне надати суду. Неповноти судового розгляду, враховуючи принцип диспозитивності, колегіє суддів допущено не було.

При призначенні обвинуваченій ОСОБА_5 покарання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, який відноситься відповідно до вимог ст. 12 КК України до тяжких злочинів, обставини вчинення злочину, викладені у вироку суду, дані про особу обвинуваченої, яка не має постійного місця проживання та реєстрації, не працювала, розлучена, позбавлена батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_35 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , має малолітню дитину ОСОБА_42 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , провадження у справі щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно якої зупинено до набрання законної сили рішення суду у даному кримінальному провадженні, раніше не судима, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, згідно висновку психолого-психіатричної експертизи № 25 ОСОБА_5 достатній, рівномірний темп психічних процесів, збереженість пізнавальної діяльності, їй властиві наступні індивідуально психологічні особливості - сценічність, екстравертованість, активність поведінки, комунікабельність, демонстративність у само подачі, егоцентризм, низький рівень емотивності та емпатії (схильності до співчуття, співпереживання) та морально-етичних норм та правил поведінки (почуття обов`язку, відповідальності), рентні настанови по відношенню до оточуючих, самозахисний та зовнішньозвинувачувальний тип реагування в складних життєвих ситуаціях, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, та вважає за доцільне призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в максимальних межах, передбачених санкцією ч. 3 ст. 135 КК України.

На думку суду, призначене обвинуваченій покарання, у відповідності до вимог ст. 65 КК України є необхідним та достатнім для її виправлення і запобігання вчинення нових злочинів.

Оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що обвинувачена ОСОБА_5 , вчинила злочин, у якому суд визнає її винною, в період з 24.11.2016 року по 05.12.2016 року, тобто до 20.06.2017 року, керуючись правовим висновком Верховного Суду, який знайшов своє відображення у постанові від 29.08.2018 року, попереднє ув"язнення обвинуваченій ОСОБА_5 , починаючи з 6.12.2016 року (день затримання) по 29.08.2019 року включно, зарахувати у строк покарання, керуючись вимогами ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII з розрахунку один день попереднього ув"язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід обраний обвинуваченій у виді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 373,374 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з 29.08.2019 року.

Запобіжний захід ОСОБА_5 у виді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

Зарахувати відповідно до вимог ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_5 строк попереднього ув`язнення, починаючи з 06.12.2016 року по 29.08.2019 року, включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом 30 днів з моменту проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя Г. В. Бондаренко

Судді Д.М. Валігура

М.В. Дідик