Рішення № 83906100, 22.08.2019, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №296/1238/18

Категорія 52

2/295/464/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2019 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомир у складі

головуючого – судді Перекупка І.Г.,

при секретарі Барашивець Т.С.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщені Богунського районного суду м. Житомир цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Металоконструкція» про стягнення розрахункових коштів та грошової компенсації за невикористану відпустку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Богунського районного суду м. Житомира з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07.06.2019 року, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Металоконструкція» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 31918,53 грн.

В обґрунтування позову зазначив, з 20.02.2015 року по 16.01.2018 року працював в ТОВ “НВП “МЕТАЛОКОНСТРУКЦІЯ” на посаді монтажника радіоелектронної апаратури та приладів. В день звільнення не був проведений остаточний розрахунок, як того вимагає ст. 116 КЗпП України. Остаточний розрахунок зі мною був проведений 01 березня 2018 року, а саме перераховано на банківську картку компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 9778,12 грн. та 428,88 грн. Ця обставина підтверджується банківськими виписками та визнається відповідачем у наданому відзиві на мій позов. При звернені 10.08.2017 з вимогою надання залишку відпустки за 2016 рік з 15.08.2017 року позивачу було відмовлено, не зважаючи на те що він один виховую неповнолітню дитину та маю право на щорічну відпустку у зручний для мене час, згідно ст.10 закону України про відпустки та частина статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2073-ІІІ від 02.11.2000.

Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: згідно пункту 5 (одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків). Починаючи з Вересня 2017 року ігнорувались всі мої вимоги щодо надання інформації про нарахування заробітної плати.

При складанні графіку відпусток 15.01.2018 року я мав на меті взяти залишок відпустки за 2016 рік з 17.01.2018 року, у чому мені було відмовлено 16.01.2018 року.

В зв`язку з цим а також іншими численними порушеннями підприємством вимог КЗпП стосовно мене я був змушений написати заяву про звільнення за згодою сторін з 17.01.2018 року, яку не хотіли приймати намагаючись звільнити за власним бажанням. 18.01.2018 року близько 17 години мені було повідомлено про можливість отримання мною трудової книжки

Оскільки розрахункові кошти були перераховані на банківську картку 16.01.2018 року а розрахункова відомість не надана є всі підстави вважати розрахунок проведеним не повністю, враховуючи невикористані мною щорічні відпустки 12 днів за 2016 рік, повної відпустки за 2017 рік та додаткових відпусток як батьку що, сам виховує дитину за 2016 та 2017 роки, згідно ст.19 закону України про відпустки.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі та зазначила, що позивач по даний момент з наказом про звільнення не ознайомлений, трудова книжка знаходиться на підприємстві, оскільки позивач не звертався за нею.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінюючи докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді справи в судовому процесі на засадах змагальності, як того вимагає ст. 12 ЦПК України, та у відповідності з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що з 20.02.2015 року по 16.01.2018 року працював в ТОВ “НВП “МЕТАЛОКОНСТРУКЦІЯ” на посаді монтажника радіоелектронної апаратури та приладів.

Наказом № 1-П про припинення трудового договору 16.01.2018 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за угодою сторін з 17 січня 2018 року, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. (а.с. 23)

Листом Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Металоконструкція» від 17.01.2017 року ОСОБА_1 повідомлено про можливість прийти за отриманням трудової книжки та проведено розрахунок, надіславши кошти на його зарплатну карту 16 січня 2018 року в розмірі 1643,53 грн. заробітної плати за січень 2018 року та 7 141,27 грн. компенсації за невикористану відпустку, що підтверджується зарплатними відомостями. (а.с. 24-26)

В лютому на підприємстві було проведено внутрішній аудит, в ході якого було встановлено, що Позивачу не в повному обсязі сплачені кошти при звільненні та проведено належний розрахунок вартості невикористаних відпусток. Тому, 01.03.2018 року було здійснено донарахування та на зарплатну карту ОСОБА_1 перераховано компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 9778,12 грн. та 428,88 грн., що підтверджується зарплатними відомостями. (а.с. 27-28)

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Згідно з ст. 24 Закону України “Про відпустки”, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ст. 47 Кодексу Законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Крім того, згідно табелю обліку використання робочого часу, ОСОБА_1 16.01.2019 року був відсутній на робочому місці, підприємством було дотримано зазначені вимоги чинного законодавства і проведено розрахунок з Позивачем в день звільнення, не зважаючи на те, що фактично він в останній день не працював і за отриманням розрахунку не звертався.

Твердження ОСОБА_1 про те, що 25 січня йому було відмовлено в наданні розрахункової відомості та довідки про середню заробітну плату, не відповідають дійсності, оскільки жодних доказів не надано.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Крім того, частинами 1, 2 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Ч.1 ст.117 КЗпП України передбачено, що в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 (із змінами) «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що суд, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, оцінюючи належність та допустимість кожного доказу, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, -

В И Р I Ш И В :

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Металоконструкція» про стягнення розрахункових коштів та грошової компенсації за невикористану відпустку, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м.Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Богунського районного

суду м. Житомира І.Г. Перекупка