Рішення № 83904479, 29.08.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2019 року Чернігів Справа № 620/1913/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомГромадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 доУправління Державної міграційної служби України в Чернігівській областіпровизнання неправомірним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В:

Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (надалі також – позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (надалі також – відповідач), в якому просить скасувати наказ № 108 від 12.12.2018 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов`язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує порушенням процедури перевірки наявності підстав, що дають йому змогу бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому відповідач протиправно відмовив у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області подано відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що інформаційні матеріали щодо позивача носять сумнівний характер, оскільки суперечать один одному та свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію Бангладешу добровільно. Існування небезпеки життю позивача не підтверджується жодними документами. Отже, при розгляді заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач, враховуючи норми Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, правомірно відмовив останньому в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Враховуючи вищевикладене, відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 є громадянином Бангладешу, прибув до України та 22.11.2018 подав заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Під час процедури розгляду заяви стосовно позивача встановлено наступне:

- не має жодних документів, що посвідчують його особу (надав лише копії свідоцтва про народження та двох сторінок паспорту громадянина Народної Республіки Бангладеш серії НОМЕР_1 );

- є громадянином Народної Республіки Бангладеш, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження та постійного проживання - АДРЕСА_1 Бангладеш;

- за національністю бенгалець, за віросповіданням – мусульманин (сунніт);

- не військовозобов`язаний, військову службу не проходив;

- до кримінальної чи адміністративної відповідальності в Бангладеш не притягувався та не був засуджений судом;

- 16.06.2018 легально вилетів з території Народної Республіки Бангладеш до Російської Федерації;

- 25.06.2018 нелегально перетнув державний кордон України, без документів, поза пунктами пропуску державного кордону України;

- з 05.07.2018 до 08.08.2018 перебував у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України (далі - ПТПІ) (згідно довідки Чернігівського ПТПІ від 08.08.2018);

- із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся 22.11.2018, лише через 4 місяці після незаконного перетину державного кордону України та звільнення з ПТПІ;

- ні він, ні члени його родини ніколи не перебували в жодних політичних, релігійних, військових, етнічних, громадських організаціях, їх доручення не виконували, в акціях участі не брали;

- не має жодних доказів та документів, які би підтверджували факти переслідування або погрози переслідування;

- до приїзду в Україну перебував у третій безпечній країні — Російській Федерації, де за захистом не звертався.

Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області заява позивача була прийнята до розгляду, з позивачем проведена співбесіда, що підтверджується копією протоколу співбесіди, наявною в матеріалах справи (а.с. 55-61).

Головним спеціалістом сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції відділу у справах іноземців та осіб без громадянства управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області ОСОБА_2 . 12.12.2018 був складений висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, по справі № 2018CN0032 громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на підставі ч. 6 ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови зазначені у п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону (а.с. 93-101).

За результатами розгляду матеріалів справи позивача Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області було прийнято наказ від 12.12.2018 № 108 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі ч. 6 ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону (а.с. 102).

Повідомленням № 73 позивача сповіщено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 104).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують права позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно із п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин (частина сьома статті 7 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”).

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Управлінням Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно з яким процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до п. 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань

Згідно із Директивою Європейського Союзу від 29.04.2009 “Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається”, яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним зазначити таке.

Аналізуючи інформацію по країні походження позивача було встановлено, що Народна Республіка Бангладеш - це незалежна держава в Південній Азії, яка межує з Індією та М`янмою, з населенням більше 168 млн. чоловік. Столицею є місто Дакка. Відрізняється значною етнокультурною різноманітністю, офіційна мова - бенгальська. Є аграрно- індустріальною державною з економікою, що розвивається.

Бангладеш - це унітарна держава, за формою правління - парламентська республіка. Незалежність від Великобританії була здобута в 1971 році.

Бангладеш є правовою державою, в якій функціонує система судових та правоохоронних органів.

Бангладеш є країною з величезною густиною населення. Переважаючою національністю є етнічні бенгальці, що складають 98% населення країни. Основними релігіями держави є іслам (89%) та індуїзм (9,2%).

В Бангладеш не відбувається жодних військових, політичних конфліктів, а також конфліктів на релігійному, національному чи мовному підґрунті, політична і економічна ситуації є стабільними.

Крім того, відповідно до офіційної інформації, викладеної в листі Міністерства закордонних справ України від 21.07.2017 № 640/17-500-1955, «за підсумками моніторингу та опрацювання зазначеного питання Посольством України в Індії, що покриває Бангладеш за сумісництвом, зазначена країна не є проблемною у плані забезпечення базових прав людини, у т.ч., і на політичну та громадську діяльність. Західні держави, в першу чергу, непокоїть масова нелегальна міграція з Народної Республіки Бангладеш, яка фактично заохочується владою у цій країні як спосіб зниження соціально-економічних проблем.

Для дипломатичних установ країн ЄС та Північної Америки в Дацці та Нью-Деллі вже стала звичною практика того, що громадяни Народної Республіки Бангладеш з метою отримання візи зловживають питанням політичного переслідування. Як правило, реакція дипломатичних місій на подібні звернення є негативною.

За результатами співбесіди позивач не надав жодних реальних доказів та не навів конкретних фактів його переслідувань, не зміг пояснити неузгодженості в наданих ним відомостях.

Відповідачем було проведено збір та аналіз інформації про особу позивача, країну його походження, у результаті чого не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань у країні походження є реальними, а тому відповідачем обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем доведена правомірність винесеного наказу про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, а позивачем не доведена наявність обставин, передбачених п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, необхідних для задоволення його заяви, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Керуючись ст. 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , .

Відповідач: Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, вул.Шевченка, 51-а,м.Чернігів,14000, код ЄДРПОУ 37804450.

Дата складення повного рішення суду - 29.08.2019.

Суддя Ю. О. Скалозуб