Постанова № 83890118, 27.08.2019, Печенізький районний суд Харківської області

Справа № 633/306/19

Провадження № 3/633/95/2019

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2019 р. суддя Печенізького районного суду Харківської області Смирнов В.А., розглянувши матеріали, які надійшли з Головного управління ДФС у Харківській області про притягнення до адмінвідповідальності гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що народилася в м. Самарканд , громадянки України, зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , являється директором товариства з обмеженою відповідальністю «Агрома», (ТОВ «Агрома») , РНОКПП НОМЕР_1 ,

за ч.2 ст. 163-1 КпАП України

в с т а н о в и в :

До Печенізького районного суду Харківської області надійшов адмінматеріал, згідно якого вбачається, що 23.07.2019 року при проведені документальної планової виїздної перевірки ТОВ «АГРОМА» ( код за ЄДРПОУ 24471767) за адресою Харківська обл., Печенізький район, с. Мартове, вул 1-го Травня , було встановлено порушення у веденні бухгалтерського та податкового обліку, що призвело до порушення: п.44.1, п.44.2, п.44.3, п.44.6 ст.44 п.133.1.1 п.133.1 ст.133, п.п.134.1.1, п.134.1., ст.134,п.135.1., ст.135., п.137.1., ст.137, Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 5321 988 грн., у тому числі: за 2016 рік в сумі 1 631 268 грн., за 2017 рік в сумі 935 208 грн., за 2018 рік в сумі 2 755 512 грн., п.44.1, п. 44.3, п.44.6, ст.44, п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755- VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 10 204 040 грн., 3.п. 209. 2 ст.209, Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755- VI, із змінами та доповненнями та п.3.п.4 Постанови Кабінету Міністрів україни від 12.01.2011 року №11 «Про затвердження Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках», в результаті чого неправомірно застосовано пільгу з податку на додану вартість всього у загальній сумі 244 105.00 грн., в т. ч. ч. за жовтень 2016 року в сумі 84 965 грн., за листопад 2016 року в сумі 53 707 грн., за грудень 2016 року в сумі 105 433 грн.

Гу ДФС у Харківській області вказує, що даними діями гр. ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення

До суду гр. ОСОБА_1 , не з`явилася, причину не явки суду не повідомила. Про день та час розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Положеннями статті 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами статті 9 КУпАП: адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 10 КУпАП: адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (стаття 11 КУпАП).

Підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є вчинення нею протиправної, винної дії чи бездіяльності (адміністративного правопорушення), яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. При цьому, в силу приписів 251 КУпАП: обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

23 липня 2019 року ГУ ДФС у Харківській області складено Акт про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Агрома» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів , дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.

На підставі вказаного Акту було складено Протокол про адміністративне правопорушення.

В протоколі вказані дані про те, що, ОСОБА_1 , як директор, нібито вчинила правопорушення, яке полягає у веденні податкового обліку з порушенням чинного законодавства.

Як вбачається з тексту протоколу, ревізор-інспектор вдався до довільного цитування норм права, не пояснюючи та не наводячи доказів в чому полягає саме її вина, не розкриваючи суті вчиненого нібито нею порушення порядку ведення податкового обліку, тощо.

Наведене в протоколі не свідчить про відсутність на підприємстві податкового обліку та про порушенням встановленого законом порядку ведення податкового обліку, а вказані обставини щодо заниження сплати сум податків не відповідають дійсності з наступних підстав.

Складений відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення не містить конкретних даних, в чому саме полягає суть вчинених нею дій, які утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 163-1 КУпАП, не вказано в чому саме полягало порушення порядку ведення податкового обліку, яка форма її вини щодо таких дій та які юридичні наслідки настали або могли настати внаслідок таких дій.

Загальне посилання в протоколі на відповідні норми Податкового кодексу України не описують складу правопорушення та його суті.

Формулювання протоколу в такій формі не відображає усіх ознак правопорушення, передбаченого ч.2ст.163-1КУпАП, тобто у ньому не викладено, які конкретно протиправні дії чи бездіяльність по порушенню ведення податкового обліку вона вчинила, як посадова особа, це позбавляє її можливості ефективно захищатися від обвинувачення робить неможливим об`єктивний розгляд справи, перевірку наявності чи відсутності в її діях складу правопорушення.

Сам по собі Акт планової виїзної перевірки, не замінює головний документ - протокол про адміністративне правопорушення, який і є підставою адміністративної відповідальності.

Акт є лише документом, що фіксує певні обставини так, як їх бачить працівник податкового органу, який проводить перевірку.

В силу норм Податкового кодексу України, акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених можливих порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій, він не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.

Відповідно до п. 54.5. ст. 54 Податкового кодексу України, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно п. 86.8. ст. 86 ПКУ, податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акту перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу.

При цьому, п.56.1 ст. 56 ПК України встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

З наведених норм права вбачається, що єдиною правомірною підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 163-1 КУпАП є наявність на момент складання протоколу узгодженого податкового повідомлення-рішення, а не акту перевірки.

Наведена норма закону є бланкетною, тому в протоколі повинно бути зазначено, який конкретно закон визначає суб`єктом цього правопорушення керівника господарського товариства.

Крім цього, в протоколі про адміністративне правопорушення відсутні дані про те, що на підприємстві відсутній податковий облік.

На підприємстві ведеться податковий облік у відповідності до чинного законодавства України, про що свідчить сам акт документальної перевірки, яка проведена за наслідками фінансово-господарської діяльності за даними податкового обліку підприємства.

На підприємстві створена бухгалтерія, яка складається з працівників - бухгалтерів підприємства.

Підприємство у встановлений законодавством термін подає до контролюючого органу податкові декларації.

Окрім того, Протокол про адміністративне правопорушення, складений з численними порушеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення та Інструкції з оформлення органами доходів і зборів матеріалів про адміністративні правопорушення затвердженої наказом Міністерства фінансів України 02 липня 2016 року N 566 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 липня 2016 р. за N 1046/29176 (надалі Інструкція), виходячи зі слідуючого.

Протокол № 107 про адміністративне правопорушення від 23 липня 2019 року, не містить даних набуття повноважень на складення протоколу саме головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок ризикових платників управління аудиту ГУ ДФС у Харківській області Лобейко О.В. та головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок ризикових платників управління аудиту ГУ ДФС у Харківській області Явдокименко І.О.

Вказаний Протокол містить суперечливі та взаємо виключаючі відомості стосовно обставин вчинення правопорушення за датою та часом.

Спочатку ревізори-інспектори вказують, що правопорушення були вчинені нібито у 2016 - 2018 році, а в іншому розділі протоколу зазначають протилежне, що порушення вчинене 23.07.2019р.

Тобто, ревізори-інспектори плутають поняття дати та часу виявлення правопорушення з датою та часом скоєння правопорушення.

Наведені порушення є істотними недоліками протоколу про адміністративне правопорушення, що унеможливлюють здійснення як належного захисту, так і перешкоджають об`єктивному розгляду справи.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2016 року у справі «Карелін проти Росії», за умови наявності певної неточності чи суперечностей, суд не вправі брати на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи.

Відповідно до вимог ст. ст. 245,251,252,280 КУпАП, суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Стаття 280 КУпАП вказує, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясовується, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Більш того, згідно ч. 1ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Диспозиція ч. 1ст. 163-1 КУпАП передбачає відповідальність за відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ та організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.

Згідно ч. 2 ст. 163-1 КУпАП дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері оподаткування.

Об`єктивною стороною правопорушення передбаченого ст. 163-1 КУпАП, є, в тому числі, порушення встановленого законом порядку ведення податкового обліку. Таке правопорушення є формою активних дій, які порушують встановлений законом порядок ведення податкового обліку.

За змістом зазначених норм, наявність вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є обов`язковою умовою для притягнення її до адміністративної відповідальності.

Даних про об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, протокол не містить, оскільки не визначено у чому саме полягає порушення ведення податкового обліку, а зазначені лише наслідки порушення.

Відповідно до п. 54.5. ст. 54 Податкового кодексу України, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно п. 86.8. ст. 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акту перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу.

При цьому, п.56.1 ст. 56 ПК України встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

З наведених норм права вбачається, що єдиною правомірною підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 163-1 КУпАП є наявність на момент складання протоколу узгодженого податкового повідомлення-рішення, а не акту перевірки, так як в силу норм Податкового кодексу України, акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених можливих порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій, він не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.

Акт перевірки не є належним доказом наявності факту порушення податкового обліку.

Оскільки визначені ДФС в акті перевірки грошові зобов`язання, на даний час є неузгодженими, так як до теперішнього часу керівником контролюючого органу не прийнято податкове повідомлення-рішення, тому зазначений протокол про адміністративне правопорушення не встановлює обставин вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 163-1 КУпАП.

Крім того, з суб`єктивної сторони правопорушення, передбачене ст. 163-1 КУпАП характеризується наявністю вини, як у формі умислу так і у формі необережності. Даних про наявність суб`єктивної сторони суду не надано.

Протокол про адміністративне правопорушення та інші матеріали, свідчать про те, що на момент складання протоколу так і на момент розгляду справи відсутні дані, які б свідчили саме про порушення ОСОБА_1 норм чинного законодавства під час виконання своїх посадових обов`язків, та дійсно вказувало на наявність в її діях ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 163-1 ч.2 КУпАП.

За змістом ст. 9 КУпАП адміністративне правопорушення це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Оскільки опис події вчиненого проступку, який зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідає диспозиції ст. 163-1 ч.2 КУпАП, не зазначена об`єктивна та суб`єктивна сторона правопорушення, а матеріали справи не містять інших доказів, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 правопорушення, за яке передбачена відповідальність ст. 163-1 ч. 2 КУпАП, отже, є всі підстави вважати про відсутність складу правопорушення, що відповідно до ст. 247 п. 1 КУпАП є підставою для закриття провадження у справі.

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність даних про подію (час, місце, спосіб) адміністративного правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які дозволяють визначити ступінь суспільної небезпеки адміністративного правопорушення тощо.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

Зокрема, в рішенні від 26.06.2008 року у справі "Ващенко проти України "Європейський суд вказав, що : «"обвинувачення" для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)»;

В рішенні від 25.07.2000, у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.»

Згідно з вимогами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності. Вказане ЄСПЛ зокрема висловлює у рішеннях «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 року, «Фельдман проти України» від 08 квітня 2010 року, «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, тощо.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, з вимогою, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого питання, порушує вимогу «якості закону». В разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосовувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Згідно з вимогами ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Відповідно до ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори», міжнародні договори, згода на обов`язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Передбачено також, що коли міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно вимог ч. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У рішеннях ЄСПЛ значну роль у розширенні сфери застосування п. 2 ст. 6 Конвенції грає тлумачення двох ключових понять цієї статті - «кримінальне обвинувачення» і «суперечки про громадянські права». У справі «Кадубец проти Словаччини» (Eur. Court H.R. Kadubec v. Slovakia, Judgment of 2 September 1998. Reports. 1998 VI), представник держави-відповідача наполягав на тому, що в цій справі йдеться про адміністративний проступок, а не про кримінальне звинувачення, і, отже ст. 6 не може бути застосована. Однак Європейський суд з прав людини не погодився з аргументом відповідача, хоча і визнав, що внутрішнє право країни не вважає кримінальними діяння, за вчинення якого був покараний заявник. Проте ця обставина, на думку Суду, не має великого значення, так само як і те, який державний орган розглядав справу. Таким чином, зазначена міжнародно-правова норма гарантує кожній людині доведення вини тільки в законному порядку на підставі законно добутих доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження в справі про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом. При розгляді справи про адміністративне правопорушення в обов`язковому порядку має бути з`ясовано: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підсумовуючи вищезазначене є підстави стверджувати про те, що провадження по справі підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Як видно з змісту ст. 280 КУпАП, на орган (посадову особу) при розгляді справи про адміністративне правопорушення покладено обов`язок з`ясувати не лише те, чи було вчинено діяння, але і питання винуватості особи у його вчиненні.

Вина є одним з елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння чи бездіяльності.

Згідно з вимогами ч.3ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Відповідно до ч.1ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори», міжнародні договори, згода на обов`язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Передбачено також, що коли міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно вимог ч. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У рішеннях ЄСПЛ значну роль у розширенні сфери застосування п. 2 ст. 6 Конвенції грає тлумачення двох ключових понять цієї статті - «кримінальне обвинувачення» і «суперечки про громадянські права». У справі «Кадубец проти Словаччини» (Eur. Court H.R. Kadubec v. Slovakia, Judgment of 2 September 1998. Reports. 1998 VI), представник держави-відповідача наполягав на тому, що в цій справі йдеться про адміністративний проступок, а не про кримінальне звинувачення, і, отже ст. 6 не може бути застосована. Однак Європейський суд з прав людини не погодився з аргументом відповідача, хоча і визнав, що внутрішнє право країни не вважає кримінальними діяння, за вчинення якого був покараний заявник. Проте ця обставина, на думку Суду, не має великого значення, так само як і те, який державний орган розглядав справу. Таким чином, зазначена міжнародно-правова норма гарантує кожній людині доведення вини тільки в законному порядку на підставі законно добутих доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження в справі про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом. При розгляді справи про адміністративне правопорушення в обов`язковому порядку має бути з`ясовано: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підсумовуючи вищезазначене є підстави стверджувати про те, що провадження по справі підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до вимог ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Згідно ч. 1 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, а тому провадження по справі підлягає обов`язковому закриттю, у зв`язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.245,247,251,252,268,283,284,294 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м.Самарканд, громадянки України, працюючої директором ТОВ «АГРОМА», яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом 10 (десяти) днів з моменту її постановлення через Печенізький районний суд Харківської області.

Суддя В.А. Смирнов