Рішення № 83879569, 21.08.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/1966/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

судді – Супруна Є.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання – Лисака С.В.,

представника позивача – адвоката Фелоненка Г.М.,

представника відповідача за довіреністю – Клименко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/1966/19 за позовом Державного підприємства "Сільськогосподарського підприємства Державної кримінально-виконавчої служби України (№9)" до Головного управління ДФС у Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державна установа "Машівська виправна колонія №9" про визнання протиправними та скасування вимоги і рішення,

В С Т А Н О В И В:

03 червня 2019 року Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№9)" (надалі - позивач, ДП СПДКВС (№9)" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області) , в якому просить визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2019 №Ю 0002201306 на суму 309 878,25 грн та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного соціального внеску від 19.02.2019 №0002211306 на суму 154 939,13 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на протиправність висновків документальної позапланової виїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки відповідні висновки контролюючого органу ґрунтуються на помилковому судженні про те, що позивач є роботодавцем по відношенню до засуджених, які виконували роботи за договором про використання праці засуджених, укладеним з Державною установою "Машівська виправна колонія №9", а не з позивачем. З огляду на те, що позивач не є роботодавцем, то відповідно й особи засуджені до позбавлення волі не є найманими працівниками в розумінні ст. 2 КЗпП України, хоча їхня праця й використовується у господарській діяльності позивача. Саме тому у позивача відсутні передбачені законом підстави для сплати єдиного внеску з доходів, виплачених засудженим за виконану роботу, оскільки такі виплати здійснюються опосередковано - через установу, в якій вони відбувають покарання.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи на 25.06.2019. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державну установу "Машівська виправна колонія (№9)" (надалі - третя особа, ДУ "Машівська ВК №9").

Ухвалою цього ж суду від 20.06.2019 заперечення представника Головного управління ДФС у Полтавській області Оніщенко В.В. проти розгляду справи №440/1966/19 за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.

25.06.2019 до суду надійшов відзив на позов, за змістом якого відповідач стверджує, що оформлення трудових відносин із засудженими здійснювалося за наказами ДП СПДКВС (№9) на підставі затверджених штатів виробничого та невиробничого персоналу з табелюванням обліку робочого часу та нарахуванням щомісячно заробітної плати засудженим, внаслідок чого виникають виконується функція податкового агента в частині сплати ПДФО та військового збору (т. 1 а.с. 99-103).

Розгляд справи 25.06.2019 відкладено на 04.07.2019 протокольною ухвалою суду у зв`язку з відсутністю доказів належного повідомлення позивача та третьої особи про дату, час та місце судового розгляду.

У судовому засіданні 04.07.2019 для надання додаткових доказів судом оголошено перерву до 23.07.2019.

23.07.2019 у судовому засіданні за клопотанням представника позивача оголошено перерву для надання додаткових доказів до 21.08.2019.

У судовому засіданні 21.08.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов.

Третя особа в судове засідання явку свого уповноваженого представника не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила. При цьому, повідомлялася належним чином про дату, час та місце судового розгляду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Суд із загальнодоступного джерела – сайту Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) з`ясував, що ДП СПДКВС (№9) (код ЄДРПОУ 08680626) з 04.05.2000 є зареєстрованою юридичною особою, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено запис від 16.09.2005 за №1 572 120 0000 000065. Підприємство має статус державного підприємства та належить до сфери управління Міністерства юстиції України, яке здійснює господарську діяльність. Підприємство утворене з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності (т. 1 а.с. 158-166).

У період з 16.01.2019 по 29.01.2019 посадовими особами ГУ ДФС у Полтавській області на підставі направлень від 04.01.2019 №36, №37 (т. 1 а.с. 106-107) та згідно з наказом від 04.01.2019 №33 (т. 1 а.с. 105) була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП СПДКВС (№9) з питання дотримання законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2016 по 30.09.2018, результати якої оформлено актом від 31.01.2019 №106/16-31-13-06-14/086806526 (т.1 а.с. 108-124).

Вказаним актом сформовано наступні висновки щодо виявлених перевіркою порушень ДП СПДКВС (№9) вимог податкового законодавства:

1) п. 54.2 ст. 54, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, абз. "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України зі змінами і доповненнями, а саме:

- не перераховано під час виплати доходу податок на доходи фізичних осіб до бюджету з доходів виплачених у вигляді заробітної плати у загальній сумі 135 605,52 грн, в тому числі: березень 2017 - 583,58 грн, травень 2017 - 21 597,30 грн, червень 2017 - 21 818,55 грн, липень 2017 - 1334,06 грн, грудень 2017 - 50 502,57 грн, січень 2018 - 39 769,46 грн (виплата доходу без сплати податку);

- не своєчасно перераховано під час виплати доходу податок на доходи фізичних осіб до бюджету з доходів виплачених у вигляді заробітної плати засуджених у сумі 140 415,48 грн, а саме березень 2017 - 45 049,91 грн, квітень 2017 - 42 455,17 грн, січень 2018 - 5407,54 грн, квітень 2018 - 47 502,86 грн (виплата доходу передувала сплаті податку);

2) пп. 1.4, пп.1.5, пп.1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення", п. 54.2 ст. 54, 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, абз. "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України зі змінами і доповненнями, а саме:

- не своєчасно перераховано під час виплати доходу військовий збір до бюджету з доходів у вигляді заробітної плати у загальній сумі6729,05 грн, в тому числі: березень 2017 - 2918,04 грн, квітень 2018 - 3811,01 грн (виплата доходу передувала сплаті збору);

- не перераховано під час виплати доходу військовий збір до бюджету з доходів у вигляді заробітної плати у загальній сумі 12 956,58 грн, в тому числі: вересень 2017 - 3641,74 грн, жовтень 2017 - 4988,62 грн, липень 2018 - 3831,57 грн, серпень 2018 - 494,65 грн (виплата доходу без сплати збору);

3) п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" зі змінами та доповненнями, а саме - заниження бази нарахування єдиного внеску на заробітну плату засуджених в загальній сумі 1 408 537,51 грн, у тому числі за: жовтень 2016 - 188 359,47 грн, листопад 2016 - 177 609,07 грн, грудень 2016 - 185 276,96 грн, січень 2017 - 287 138,60 грн, лютий 2017 - 280 700,23 грн, березень 2017 - 289 453,18 грн;

4) п. 1 ч. 1 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8, п. 2 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зі змінами та доповненнями, а саме занижено суму єдиного внеску, за рахунок не включення до бази нарахування заробітної плати засуджених, на 309 878,25 грн, у тому числі за: жовтень 2016 - 41 439,08 грн, листопад 2016 - 39 074,00 грн, грудень 2016 - 40 760,93 грн, січень 2017 - 63170,49 грн, лютий 2017 - 61 754,05 грн, березень 2017 - 63 679,70 грн;

5) абз. "г" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України зі змінами і доповненнями та п. 3.1 розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, а саме -подання не в повному обсязі та з помилками за 4 квартал 2016, 1, 3, 4 квартал 2017 та 2-3 квартал 2018, що призвело до збільшення податкових зобов`язань платника податку і змінами платника.

На підставі даного акту ГУ ДФС у Полтавській області 19.02.2019 були винесені вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ю0002201306 від 19.02.2019 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 309 878,25 грн (т. 1 а.с. 24) та рішення про застосування штрафних санкцій №0002211306 про донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 154 939,13 грн (т. 1 а.с. 25).

Позивач, не погоджуючись із висновками перевірки та нарахованими на їх підставі грошовими зобов`язаннями, оскаржив вищезазначені вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та рішення про застосування штрафних санкцій до суду.

Надаючи правову оцінку доводам позивача та запереченням відповідача, суд виходить з наступного.

Як свідчить зміст акту перевірки від 31.01.2019 №106/16-31-13-06-14/08680626 підставою для прийняття оскаржуваних рішень фактично слугував лише висновок контролюючого органу про те, що відносини між позивачем та засудженими носять характер трудових, оскільки оформлення трудових відносин із засудженими здійснювалося за наказами ДП СПДКВС (№9) “Про працевлаштування засуджених" на підставі затверджених штатів виробничого та невиробничого персоналу. У зв`язку з цим відповідач стверджує, що відповідно до чинного законодавства позивач у таких відносинах є роботодавцем та податковим агентом.

Платники та порядок нарахування єдиного соціального внеску визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 4 якого встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Положеннями пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Положеннями частини четвертої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Таким чином, діючим законодавством передбачено загальний обов`язок зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, однак у правовідносинах пов`язаних з наймом працівників такий обов`язок покладено лише на роботодавця, як податкового агента.

Тобто, ключовим моментом при розв`язанні даного публічно-правового спору є з`ясування обставин наявності трудових відносин між позивачем, як податковим агентом, та засудженими, з доходів яких відповідач обчислював суми грошових зобов`язань, відображених у спірних вимозі та рішенні.

Тож для з`ясування суті правовідносин, пов`язаних з використанням праці засуджених, слід звернутися до спеціальних нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок відбування покарання засуджених до позбавлення волі, оскільки відповідно до підпункту 6 частини другої статті 13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні" підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням, зокрема тих особливостей, що трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Положеннями частини першої статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Як з`ясовано судовим розглядом, 01.01.2016 між Державною установою "Машівська виправна колонія №9" (Виконавець) та ДП СПДКВС (№9)" (Замовник) укладено договір №Г-1 на використання праці засуджених для виконання робіт і послуг на виробничих об`єктах підприємства (т. 1 а.с. 13-15), відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого Виконавець надає в розпорядження Замовнику згідно з його розрахунком робочу силу з числа засуджених в кількості 150 осіб на строк до 31.12.2016 для проведення сільськогосподарських робіт на об`єкті Замовника з фондом заробітної плати 2480,4 тис.грн та нарахування на заробітну плату 50% - 1240,2 тис.грн.

Відповідно до п. 1.1, 1.2 Договору №Г-1/Г-19 Виконавець надає в розпорядження Замовнику згідно з його розрахунком робочу силу з числа засуджених в кількості 151 особа на строк до 31.12.2017 для проведення сільськогосподарських робіт на об`єкті Замовника з фондом заробітної плати 2808,60 тис. грн та нарахування на заробітну плату 50% - 1404,30 тис. грн (т. 1 а.с. 16-17).

Відповідно до умов Договору №Г-1/Г-16 (з урахуванням додаткової угоди №1 від 28.08.2018 до договору №Г-1/Г-16 від 01.01.2018), а саме відповідно до п. 1.1, 1.2, Виконавець надає в розпорядження Замовника згідно з його розрахунком робочу силу з числа засуджених в кількості 84 особи на строк до 31.12.2018 для проведення сільськогосподарських робіт на об`єкті Замовника з заробітною платою за кожний відпрацьований чол./місяць не нижче 3723 грн 00 коп та нарахування на заробітну плату 50% - 1861,5 тис. грн та нарахування на заробітну плату 50% відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.04.1999 №653 "Про заходи для забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України", та перераховує разом з заробітною платою засуджених, також здійснює сплату податків і зборів відповідно до чинного законодавства України (т. 1 а.с. 18-20).

Відповідно до вищезазначених договорів норми виробітку для засуджених встановлюються на рівні діючих норм на аналогічних роботах в організаціях і на підприємствах відповідних галузей народного господарства, з урахуванням тривалості робочого часу засуджених.

На виконання умов договорів позивачем в розпорядження Замовника було надано осіб засуджених до позбавлення волі, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами про залучення засуджених до праці (т. 1 а.с. 215-229).

Відповідно до даних актів визначались суми заробітку, які підлягали перерахуванню на рахунки ДУ "Машівська ВК №9" та подальшому зарахуванню на особові рахунки засуджених.

Як пояснював у судових засіданнях представник позивача, ДП СПДКВС (№9) не має доступу до особових рахунків засуджених і ніколи не здійснювало перерахування коштів безпосередньо засудженим у вигляді заробітної плати чи інших виплат. Тобто, позивач не здійснював оплату роботи засуджених осіб безпосередньо, натомість відповідні кошти, в силу вимог договору, перераховувались на рахунки установи виконання покарань у відповідності до умов договорів про залучення засуджених осіб та в подальшому саме установа виконання покарань здійснювала відповідні виплати засудженим, з якою і були укладені відповідні договори із засудженими.

Оцінюючи вищенаведені доводи, суд встановив наступне.

Документальна позапланова виїзна перевірка ДП СПДКВС (№9) була проведена за період з 01.10.2016 по 30.09.2018. Тож при вирішенні спору слід визначитися із законодавством, яке діяло у перевірений період.

Так, Верховною Радою України 07.09.2016 ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених" від 07.09.2016 №1492-VIII (набрав чинності 08.10.2016), яким, зокрема, внесено зміни до ч. 1 ст. 118 КВК України, згідно з якими в`язні залучаються до оплачуваної праці на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором).

Відповідно до ч. 37 ст. 1 Закону №1492-VIII абзаци перший і третій частини першої ст. 118 КВК України викладено в такій редакції:

"1. Засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції";

"Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом".

Тобто, з 08.10.2016 виникли юридичні підстави для укладання строкових трудових договорів із засудженими.

Стаття 118 Кримінально-виконавчого кодексу України в редакції, що діяла з 08.10.2016 по 28.08.2018 передбачала можливість укладати строкові трудові договори виключно із виправною колонією. Тобто, залучення засуджених на підприємствах колоній або інших форм власності могло відбуватися (за умов укладання) на підставі строкових трудових договорів, які могли укладатися виключно із засудженими і виправною колонією.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", який набрав чинності з 28.08.2018, було внесено зміни до статті 118 КВК України, зокрема частину першу викладено в такій редакції:

"1. Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами".

Тобто лише з 28.08.2018 виникли юридичні підстави для укладання трудових договорів між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг (і відповідні трудові договори в обов`язковому порядку мали бути погоджені з установою виконання покарань).

Відповідно до чинної редакції статті 118 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.

Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Таким чином законодавець хоча й відніс правовідносини з приводу використання праці засуджених до трудових (оскільки є очевидна і нагальна необхідність у їх врегулюванні), але поряд з цим зазначив, що регулювання таких правовідносин здійснюється відповідно до законодавства про працю але з особливостями, визначеними Кримінально-виконавчим кодексом України.

Крім вказаного Кодексу особливості врегулювання таких відносин визначаються й підзаконними нормативними актами.

Так, Міністерством юстиції України за №396/5 від 07.03.2013 виданий наказ "Про затвердження Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі", який зареєстрований 11.03.2013 за №387/22919 (надалі - Інструкція №396/5).

Пунктами 2.1. та 2.2 Інструкції №396/5 передбачено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дозволяє суду зробити висновок про те, що в силу вимог закону правовідносини з приводу використання праці засуджених є специфічними і в силу своєї специфіки підлягають врегулюванню спеціальними нормативно-правовими актами, до числа яких відноситься, зокрема, Кримінально-виконавчий кодекс України.

З огляду на ту обставину, що вказаний Кодекс не передбачає можливості укладення трудових договорів замовником безпосередньо із засудженими, то в даному випадку ДП СПДКВС (№9), яке виступало замовником перед установою виконання покарань, не є роботодавцем, а тому відповідно не має статусу податкового агента у правовідносинах, пов`язаних із використанням праці засуджених.

До того ж суд зазначає, що чинним податковим законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

Відсутність у податковому законодавстві належно закріпленого порядку обчислення податків та єдиного внеску за працівників - фізичних осіб, які відбувають покарання, повертає до норми статті 118 КВК України, якою передбачено, що праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом. При цьому зазначений Кодекс не визначає правил оподаткування доходів, виплачених за працю засуджених.

Відсутність правового регулювання з даного приводу не надає податковому органу права поширювати на ці специфічні правовідносини загальні норми і правила оподаткування, у зв`язку з чим та з огляду на встановлені судовим розглядом обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність прийняття вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску та відповідно їх протиправність.

Враховуючи факт протиправності прийняття вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску слід також визнати і відсутність підстав для застосування відповідних штрафних санкцій.

За таких обставин суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тож сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 6 972,27 грн підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№9)" (вул. Лісна, буд. 1/2, с. Кустолово-Суходілка, Машівський район, Полтавська область, 39433, код ЄДРПОУ 08680626) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39461639), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державна установа "Машівська виправна колонія №9" (вул. Лісна, буд. 1/1, село Кустолово-Суходілка, Машівський район, Полтавська обл., 39433, код ЄДРПОУ 08564251) про визнання протиправними та скасування вимоги і рішення - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 19.02.2019 №Ю 0002201306 про сплату боргу (недоїмки).

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 19.02.2019 №0002211306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Стягнути на користь Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№9)" (вул. Лісна, буд. 1/2, с. Кустолово-Суходілка, Машівський район, Полтавська область, 39433, код ЄДРПОУ 08680626) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39461639) витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 972 (шість тисяч дев`ятсот сімдесят дві) грн 27 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням положень п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 27.08.2019.

Суддя Є.Б. Супрун