Рішення № 83878771, 14.08.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/1553/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Притули К.М.,

за участю секретаря: Потєхіної І.В.

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Блошенко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить:

- визнати наказ Головного управління ПФУ в Кіровоградській області № 736-о від 08 травня 2019 року та № 775-о від 21 травня 2019 року незаконним та поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу з питань виплати пенсій № 4 управління з питань виплати пенсій Головного управління ПФУ в Кіровоградській області;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.05.2019 року по день постановлення рішення;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу, що складає 9000 грн.;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на переїзд з міста Світловодська до міста Кропивницький для участі в 3 судових засіданнях у справі №340/1553/19 в сумі 1643,85 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що згідно наказу Головного управління ПФУ в Кіровоградській області № 736-о від 08 травня 2019 року та № 775-о від 231 травня 2019 року, ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста відділу з питань виплати пенсій № 17 управління з питань виплати пенсій головного управління у зв`язку зі скороченням чисельності та штату державних службовців відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п.1 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що її було звільнено незаконно, а тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні (а.с.1-2).

01 серпня 2019 року ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання про виклик свідка та зобов`язано відповідача надати додаткові докази (а.с.197,198-199).

17 серпня 2019 року (вх.№ 11577) на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій він просить відмовити в задоволені позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в межах визначеної законодавством компетенції, вчинено всі дії, передбачені нормами чинного законодавства при звільнені позивача (а.с.71-75) Також, заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (а.с.76-77).

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши думку сторін, розглянувши подані позивачем та відповідачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 є державним службовцем, присвоєно восьмий ранг державного службовця, має повну вишу економічну освіту, безперервний стаж роботи державним службовцем з 10.02.1992 по 21.05.2019 з посадовими обов`язками спеціаліста по виплаті пенсій (а.с.12-16).

11.03.2019 ОСОБА_1 , була попереджена про зміни в організації виробництва і праці та наступне вивільнення від 10 травня 2019 року з посади головного спеціаліста відділу з питань виплати пенсій № 17 управління з питань виплати пенсій головного управлінця в м. Світловодськ (Надалі - відділ № 17). В цьому ж попередженні, позивачу було запропоновано вакантну посаду головного спеціаліста відділу з питань виплати пенсій № 4 управління з питань виплати пенсій в м. Світловодськ (Надалі - відділ № 4), яку вона прийняла та погодилась з даною пропозицією, про що свідчить її підпис в попередженні від 11.03.2019 (а.с.48).

Згідно наказу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 736-о від 08 травня 2019 року та № 775-о від 231 травня 2019 року, ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста відділу з питань виплати пенсій № 17 управління з питань виплати пенсій головного управління у зв`язку зі скороченням чисельності та штату державних службовців відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.17,18).

Не погоджуючись із вказаним наказом, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, є Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

Згідно з частиною 1 статті 83 вказаного Закону державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Відповідно до статті 43 Закону № 889-VIII підставою для зміни істотних умов державної служби, зокрема, є скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VІІІ визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VІІІ процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 КЗпП України. Відповідно до частини 4 якої у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9, зокрема, зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Пенсійного фонду України від 26.10.2018 №179 «Про граничну чисельність працівників органів Пенсійного фонду України» було прийнято рішення про граничну чисельність працівників Пенсійного фонду України, що перебачало майбутнє скорочення штату працівників, зміну структури та штатного розпису головного управління.

У зв`язку з затвердження головою правління Пенсійного фонду України штатного розпису головного управління, відповідно до наказу головного управління від 11.03.2019 № 580 «Про штатний розпис головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області» та наказу головного управління від 11.03.2019 року №150-о «Про попередження працівників головного управління» 11.03.2019 р. за №5082/07-01 на ім`я Голови спільного представницького органу трудового колективу головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області було направлено Подання про надання згоди на звільнення працівників головного управління, скорочення посад та наступне вивільнення державних службовців головного управління згідно з п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України (а.с.81, 82).

11.03.2019 державних службовців головного управління, зокрема ОСОБА_1 , попереджено про зміни в організації виробництва і праці та про наступне вивильнення 10.05.2019 року з посади головного спеціаліста відділу з питань виплати пенсій №17 управління з питань виплати пенсій головного управління відповідно до ст.49-2 КЗпП України. Одночасно позивачу було запропоновано роботу за вакантними посадами в головному управлінні за списком, що додавався, тому ОСОБА_1 погодилась прийняти пропозицію щодо зайняття вакантної посади головного сцеціаліста відділу з питань виплати пенсій № 4 управління з питань виплати пенсій головного управління з розташуванням робочого місця на території м.Світловодськ, зазначивши про це в попередженні (а.с.86).

Таким чином, суд зазначає, що зазначені зміни підпадають під ознаки підстав для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у відповідності до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

З аналізу наведених норм слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.

У свою чергу, відповідно до пункту 12 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту.

За визначенням пунктів 8, 13, 20, 21 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти; галузь знань - основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка; спеціальність - складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка; спеціалізація - складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти.

Водночас, кваліфікація як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі.

При цьому слід зазначити, що з урахуванням положень статті 42 КЗпП України, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці.

Таким чином, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати, в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складення довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Відповідно до наданих відповідачем висновків щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорія «Б» або «Д» - середній бал 3,33 було отримано ОСОБА_3 , середній бал 3 - отримано ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 з обґрунтуванням даних оцінок «Завдання виконане своєчасно, результати якого повною мірою можна використати в роботі. Робота проводилась ефективно з дотриманням правил етичної поведінки».

Судом встановлено, що у відділі з питань виплати пенсій № 17 управління з питань виплати пенсій Головного управління в м. Світловодськ, крім позивача - ОСОБА_1 на посадах головних спеціалістів працювали ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , після проведення процедури скорочення було увільнено двох працівників.

Суд зазначає, що враховуючи результати оцінювання службової діяльності державних службовців, приймає до уваги доводи представника позивача, в частині порушення вимог законодавства про працю в частині переважного права на залишення на роботі при вивільнені. А саме, те, що відповідачем не враховано те, що головні спеціалісти відділу з питань виплати пенсій № 17 управління з питань виплати пенсій головного управління ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 мають повну вищу економічну освіту, ОСОБА_4 має базову вищу технічну освіту. Отже, ОСОБА_1 , як така, що має повну вищу економічну освіту (а.с.31), мала переважне право на залишення на посаді, оскільки ОСОБА_4 має лише базову вищу технічну освіту (а.с. 93, 113).

Окрім цього, зазначає, що ОСОБА_1 не притягувалась до дисциплінарної відповідальності.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено виконання ними вимог ст. 42 КЗпП України, щодо проведення належним чином порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного працівника перед іншим на залишення на роботі.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність достатніх і належних правових підстав для прийняття наказів Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 736-о від 08 травня 2019 року та № 775-о від 21 травня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), суд дійшов висновку, що відповідач, накладаючи на позивача штрафні санкції, не врахував всіх обставин, а тому виніс необґрунтовану постанову.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом під час розгляду справи по суті зібрані докази, які свідчать про недотримання відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1 на відповідно до п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1. ст. 40 КЗпП України.

Оскільки відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення, оскаржувані накази є протиправними та підлягають скасуванню.

Відтак, з метою відновлення порушених прав позивач суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу з питань виплати пенсій № 4 управління з питань виплати пенсій Головного управління ПФУ в Кіровоградській області.

Відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.

Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.1, 2 п.8 вказаного Порядку).

З огляду на зміст наведених норм матеріального права, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995.

Згідно постанови КМ України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язані відповідні виплати.

Згідно долученої до матеріалів справи довідки про середню заробітну плату від 16.07.2019 № 90, середньоденний заробіток позивача, становить 616,52 грн., кількість днів вимушеного прогулу станом на 14.08.2019 становить 60 календарних днів, сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу становить: 616,52 грн. * 60 календарних днів = 36991,20 грн. 61 коп. (тридцять шість тисяч дев`ятсот дев`яносто одна гривня двадцять копійок).

Заявляючи вимогу про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області моральної шкоди в сумі 30000 грн. позивач послалася на те, що після незаконного звільнення зазнала значних моральних страждань, які призвели до погіршення її стану здоров`я, які проявлялись в скаргах на головний біль, головокружіння, біль у м`язах, підвищення артеріального тиску, що підтверджується виписками з медичної карти ОСОБА_1 № 200557 та листками непрацездатності. Крім того, після звільнення позивач втратила нормальні життєві зв`язки та була вимушена прикладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частини першої статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На підставі пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. З`ясуванню в даному випадку підлягає те, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд визнає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо звільнення позивача із займаної посади, спричинило моральні страждання.

Проте, сума заявленої моральної шкоди, на думку суду, не відповідає доведеним фактам моральних страждань позивачки. Оцінюючи розмір завданої моральної шкоди, суд вважає, що з урахуванням відновлення порушених її прав, справедливою сатисфакцією такої шкоди буде сума у розмірі 3000 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу, що складає 9000 грн. та витрати на переїзд з міста Світловодська до міста Кропивницький для участі в 3 судових засіданнях у справі №340/1553/19 в сумі 1643,85 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1, 4 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що позивачем надано до матеріалів справи належні докази на підтвердження витрат, пов`язаних з розглядом справи, а тому дані позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, в даній справі суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення на посаді головного спеціаліста відділу з питань виплати пенсій № 4 управління з питань виплати пенсій Головного управління ПФУ в Кіровоградській області та стягнення заробітної плати у межах грошового забезпечення, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів за 1 місяць..

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул.Героїв України, 57, Світловодськ, Кіровоградська область, 27500, ЄДРПОУ 20632802) про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі - задовольнити частково.

Визнати накази Головного управління ПФУ в Кіровоградській області № 736-о від 08 травня 2019 року та № 775-о від 21 травня 2019 року незаконними та поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу з питань виплати пенсій № 4 управління з питань виплати пенсій Головного управління ПФУ в Кіровоградській області.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.05.2019 року по 14.08.2019 в розмірі 36991,20 грн. (тридцять шість тисяч дев`ятсот дев`яносто одна гривня двадцять копійок) (середньоденне грошове забезпечення - 616,52 грн. * 60 календарних днів).

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь позивача заподіяну моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

Присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу та витрати, що пов`язані із прибуттям до суду в розмірі 10 643,85 грн. з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді головного спеціаліста відділу з питань виплати пенсій № 4 управління з питань виплати пенсій Головного управління ПФУ в Кіровоградській області та стягнення заробітної плати у межах грошового забезпечення, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів за 1 місяць.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Дата складання та підписання рішення в повному обсязі 27 серпня 2019 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. Притула