Рішення № 83878676, 28.08.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2019 року № 320/1980/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянув у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.04.2018 №1886952-3002-1002.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що відповідачем було безпідставно прийнято податкове повідомлення-рішення № 11959-5502-1002 від 05.04.2018 р, яким позивачу визначений розмір орендної плати з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 22410.24 грн., з огляду на те, що застосований коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки є кумулятивне значення індексів інфляції за 2017 рік у розмірі - 1,00, за 2016 рік у розмірі - 1,06, за 2015 у розмірі 1,433 та 2014 рік - 1,249, що в свою чергу свідчить про невірний розрахунок оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки невірно вказаний розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

22.05.2019 до суду від Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовної заяви, оскільки вважає, що під час прийняття оспорюваного рішення Головне управління ДФС у Київській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України та відповідачем правомірно здійснено розрахунок рішення, що є предметом оскарження.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

05.04.2011 між Володарською селищною радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого, орендодавець, згідно рішення № 2404-37-V від 27.07.2010 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 0,0489 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 строком на 49 років.

Згідно з п. 4 вищевказаного договору оренди землі, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 11740.89 грн.

Відповідно до п. 7 договору оренди землі, за користування вказаною в договорі земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю плату щорічно у суммі орендної плати, в розмірі 117.41 грн. на рік, з подальшим урахуванням коефіцієнта не пізніше п`ятнадцятого числа наступного за звітним.

Пунктом 10 договору оренди землі визначено, що розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; внаслідок інфляції; у інших випадках встановлених законом.

Так, згідно п. 28 договору оренди землі зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

22.05.2019 на виконання умов договору оренди землі, в повному обсязі сплатив орендну плату за 2018 рік у сумі 5605.00 грн., з переплатою у 2.44 грн., що підтверджується квитанцією від 22.05.2019 № 21. (а.с. 54).

Проте, 05.04.2018 р. Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 11959-5502-1002, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання зі сплати орендної плати з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 22410.24 грн. (а. с. 11)

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до пп.14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно змісту пунктів 14.1.72 - 14.1.74 статті 14 Податкового кодексу України визначається, що земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ Податкового кодексу України.

Пунктом 288.1 ст.288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з п.288.2 ст.288 Податкового кодексу України платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Пунктом 288.3 ст.288 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до п.288.4 ст.288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України).

Згідно з п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель (п.289.2 ст.289 Податкового кодексу України).

VI. Оцінка суду

Отже, проаналізувавши вищевказані положення законодавства, суд дійшов висновку про те, що сторони договору мають право щодо самостійного визначення розміру орендної плати за користування відповідною земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду № 21-274а14 від 02.12.2014, № 21-165а15 від 14.04.2015 та № 826/5560/14 від 14.07.2015.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, вказане свідчить про те, що розмір орендної плати не може бути меншим розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, тобто не може бути меншим 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки.

У зв`язку з цим, суд вважає за доцільне зазначити про те, що контролюючим органом під час визначення річної суми орендної плати за землю на 2018 рік було безпідставно враховано найвищий показник у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, оскільки у даному випадку, враховуючи відсутність угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині збільшення розміру орендної плати, слід керуватися імперативною нормою, закріпленою в п.288.5 ст.288 ПК України, та визначати розмір орендної плати на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Також, суд звертає увагу на те, що під час визначення розміру орендної плати, слід враховувати відповідний індекс інфляції.

Відповідно до положень ст, 289 ПК України при здійсненні розрахунку орендної плати необхідно застосовувати коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який за станом на 01.01.2018 р. складає 1,0. 9 (а.с. 53).

Договором оренди встановлено, що орендна плата згідно рішенням тридцять сьомої сесії п`ятого скликання Володарської селищної ради № 2405-37V вноситься орендарем щорічно у сумі 1408.91 грн. Орендна плата вноситься щомісячно з подальшим урахуванням коефіцієнта індексації не пізніше п`ятнадцятого числа наступного місяця. (а.с. 20-23).

За таких обставин, враховуючи те, що розмір річної орендної плати не може бути меншим, ніж 3 % від нормативної грошової оцінки, суд дійшов висновку про те, що сума орендної плати за землю, яка підлягає сплаті позивачем за 2018 рік, становить 5602.56 грн. (186751,99 грн. (нормативна грошова оцінка земельної ділянки) х 3 х 1,0 (коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель) / 100).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачена сума орендної плати за 2018 р. у розмірі 5605.00, що підтверджується квитанцією № 21 від 22.05.2018 р. (а.с. 54).

З наведеного слідує, що відповідач збільшив розмір узгодженої сторонами договору орендної плати та самостійно визначив її у розмірі 22410.24 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем було неправильно визначено у податковому повідомленні-рішенні №1886952-3002-1002 від 05.04.2018 суму орендної плати, яку необхідно сплатити позивачу за користування відповідною земельною ділянкою у 2018 році, у той час як позивачем було здійснено сплату орендної плати за вказаний період у повному обсязі у розмірі, визначеному відповідно до вимог п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій, не надав суду жодних доказів, які спростовували б доводи позивача та підтверджували правомірність визначення позивачу у спірному податковому повідомленні-рішенні суми орендної плати за 2018 рік, яка перевищує суму у розмірі 5605.00 грн., яка розрахована відповідно до п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що в договорі орендної земельної ділянки закладено формулу розрахунку орендної плати, яка дорівнює 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (11740,89х12% =1408,91 грн.), оскільки жодні розрахунки розміру орендної плати за землю в договорі оренди від 05.04.2011 відсутні, в той час як пунктом 7 визначено розмір орендної плати за землю у твердій сумі 1408,91 грн. щорічно і в жодному пункті договору не наводиться розрахунок вказаної суми орендної плати, як не зазначено і формули такого розрахунку у прив`язці до розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

VIII. Висновок суду

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

IX. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції від 11.04.2019 №22 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768.40 грн. (а.с. 3).

Відтак, зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 768.40 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб`єкта владних повноважень.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат субєкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 вказаної статті).

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 вказаної статті).

Під час розгляду справи по суті, представником позивача до суду надано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з додатками: копія договору про надання юридичної допомоги від 23.04.2019 р. №213, опис робіт від 10.05.2019, копія свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю, квитанція від 24.04.2019 № 24/04/19 на суму 6500.00 грн. (а.с. 85-93).

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи та надані адвокатом послуги, а тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення судових витрат пов`язаних з правничою допомогою підлягає задоволенню.

Понесені позивачем витрати, пов`язані з розглядом справи, у загальному розмірі 7268.40 грн. підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 9, 12, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.04.2018 №1886952-3002-1002.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260, місцезнаходження: 03680, м. Київ-151, вул. Народного Ополчення, 5а) судові витрати у розмірі 7268.40 грн (сім тисяч двісті шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено - 28.08.2019.

Суддя Леонтович А.М.