Ухвала суду № 83877286, 12.08.2019, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/5301/19

провадження № 1-кс/208/2322/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2019 р. м. Кам`янське

Слідчий суддя Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області Ізотов В.М., за участю секретаря судового засідання Стомаченко О.В., слідчого Агєєва О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого СВ Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Агєєва О.В. про арешт майна в межах кримінального провадження № 12019040160001512 від 02.08.2019 року за ч.1 ст.185 КК України, -

встановив:

Слідчий звернувся до слідчого судді із вказаним клопотанням, просив накласти арешт на вилучене 10.08.2019 року майно.

Клопотання вмотивоване тим, що 21.07.2019, приблизно о 02.30 год., невстановлена особа, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_1 Грушевського АДРЕСА_2 . Кам`янське, викрала майно належало ОСОБА_1 , спричинивши останньому майнову шкоду.

10.08.2019, слідчим СВ Кам`янського ВП, оглянуто та вилучено оптичний диск для лазерних систем зчитування DWD-R, який надано представником ПТ «Климчук і компанія «ломбард Капитал», на якому записано відеозапис з камер зовнішнього відеоспостереження, розташованих у відділення ломбарду Повного товариства «Климчук і Компанія «Ломбард КАПИТАЛ», що знаходиться за адресою: м. Кам`янське, вулиця Глаголєва, будинок 18/26.

Крім того, 10.08.2019, слідчим СВ Кам`янського ВП, на підставі добровільного згоди представника у відокремленому підрозділі Повного товариства « ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Ломбард «Гарант», що знаходиться за адресою: м. Кам`янське, вулиця Ніколенко, будинок 13 – ОСОБА_4 , оглянуто та вилучено оптичний диск для лазерних систем зчитування DWD-R, на якому записано відеозапис з камер зовнішнього відеоспостереження, розташованих у відокремленому підрозділі Повного товариства « ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Ломбард «Гарант», що знаходиться за адресою: м. Кам`янське, вулиця Ніколенко, будинок 13.

Оглянуті та вилучені речі, а саме два оптичних диска для лазерних систем зчитування, мають значення речових доказів у даному кримінальному провадженні.

На думку слідчого, вилучене в ході такого обшуку майно у вигляді речей відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні, підлягає додатковому вивченню і дослідженню. Необхідність накладення арешту на тимчасово вилучене майно зумовлюється тим, що незастосування цього заходу спричинить можливість подальшого його приховання, перетворення, пошкодження чи знищення, а також втрати речових доказів, які мають суттєве значення для кримінального провадження.

Слідчий у судовому засіданні клопотання підтримав з підстав, зазначених у його мотивувальній частині.

Слідчий суддя, вислухавши слідчого, дослідивши матеріали клопотання, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст.93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

З положень ч.1 ст.170 КПК України слідує, що арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу, а саме: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб, а також які перебувають у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову (ч. 3 ст. 170 КПК України).

При цьому, ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України передбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі при вирішенні питання надання накладення арешту на майно (п.7 ч.2 ст.131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Частиною 2 статті 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Згідно положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У судовому засіданні слідчим суддею встановлено, що клопотання відповідає вказаним вимогам КПК України та містить законні правові підстави для арешту майна, яке відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні № 12019040160001512 від 02.08.2019 року та наявні ризики його приховання, перетворення, пошкодження чи знищення, що призведе до нівелювання доказової бази сторони обвинувачення.

Крім того, на підставі вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Зокрема, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Так, і у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар» для особи.

Клопотання слідчого відповідає наведеним критеріям та наразі обмеження права власності відповідає завданням кримінального провадження, є пропорційним і не становить особистий і надмірний тягар для володільця майна, адже не порушує «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав володільця майна.

Керуючись викладеним та ст. 36, 131-132, 170-171 КПК України, слідчий суддя -

постановив:

Клопотання слідчого СВ Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Агєєва О.В. про арешт майна в межах кримінального провадження № 12019040160001512 від 02.08.2019 року за ч.1 ст.185 КК України – задовольнити.

Накласти арешт на майно, а саме:

-оптичний диск для лазерних систем зчитування DWD-R, який надано представником ПТ «Климчук і компанія «ломбард Капитал», на якому записано відеозапис з камер зовнішнього відеоспостереження, розташованих у відділення ломбарду Повного товариства «Климчук і Компанія «Ломбард КАПИТАЛ», що знаходиться за адресою: м. Кам`янське, вулиця Глаголєва, будинок 18/26, вилучений 10.08.2019;

-оптичний диск для лазерних систем зчитування DWD-R, на якому записано відеозапис з камер зовнішнього відеоспостереження, розташованих у відокремленому підрозділі Повного товариства « ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Ломбард «Гарант», що знаходиться за адресою: м. Кам`янське, вулиця Ніколенко, будинок 13, вилучений 10.08.2019.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення.

Суддя В.М. Ізотов