Рішення № 83865599, 06.08.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/36729/18

Провадження № 2/761/2408/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарях: Шлапаковій А.О., Смігунову В.В.,

за участю представника позивача: Сливченко Ю .В .,

представників відповідача ОСОБА_2 : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представника відповідача

ТОВ «Телекомпанія 112 ТВ»: Лук?янової Г.О .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія 112-ТВ» (телеканал 112 Україна) про визнання інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

25 вересня 2018 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивач просить:

-визнати інформацію, розповсюджену через ресурси засобів масової інформації, а саме: телеканал «112-Україна», власником якого є ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» під час трансляції телепрограми «Студія 112» та в мережі інтернет на сайті телеканалу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 - недостовірною та такою, що порочить честь гідність і ділову репутацію ОСОБА_6 , а саме:

?«руйнував систему українського транспорту і зв`язку»;

?«треба спочатку відповісти за ті всі злочини, які були скоєні ним поки він був на посаді Міністра транспорту»;

?«за часів міністра ОСОБА_6 рухомий склад був проданий ОСОБА_7 ».

-зобов`язати ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія 112-ТВ»спростувати недостовірну інформацію розповсюджену через ресурси засобів масової інформації через які недостовірна інформація була розповсюджена - телеканал «112-Україна» та в мережі інтернет на сайті телеканалу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 - на тому ж веб сайті, на тій же мові, в той же час, в тій же програмі, протягом 10 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду по даній справі із зазначенням, що зазначена інформація є недостовірною, такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_6 , а саме:

?«руйнував систему українського транспорту і зв`язку»;

?«треба спочатку відповісти за ті всі злочини, які були скоєні ним поки він був на посаді Міністра транспорту»;

?«за часів міністра ОСОБА_6 рухомий склад був проданий ОСОБА_7 ».

-зобов`язати ОСОБА_2 принести вибачення позивачу через ресурси засобів масової інформації через які недостовірна інформація була розповсюджена - телеканал «112-Україна» та в мережі інтернет на сайті телеканалу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 - на тому ж веб сайті, на тій же мові, в той же час, в тій же програмі, протягом 10 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду по даній справі із зазначенням, що зазначена інформація є недостовірною, такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_6 .

-стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1 000 000,00 грн. та судові витрати - судовий збір 8 810,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 55 840,00 грн. та 13 000,00 грн., витрати за проведення лінгвістичної експертизи - 10 500,00 грн., витрати за отримання інформації по власнику веб сайту - 500,00 грн.

Вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в ефірі телеканалу «112-Україна» власником якого є ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», під час трансляції телепрограми «112 Україна.Live» ОСОБА_2 було розповсюджено неправдиву, негативну інформацію про позивача. Також позивач зазначає, що вказана інформація була розміщена на сайті за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Як зазначає позивач, на момент зйомки телепрограми, позивач, на відміну від ОСОБА_2 не знаходився в студії телеканалу і фактично не міг аргументовано відстоювати свою позицію та був позбавлений рівносильного права на відповідь, у зв`язку з нерівністю умов місця знаходження, перериванням телефонної розмови.

Позивач в позові зазначає, що зазначені відомості є неправдивими, такими, що принижують його честь, гідність і ділову репутацію, як порядної людини, благодійника, колишнього міністра транспорту.

З врахуванням розповсюдження негативної інформації, завдання шкоди здоров`ю та самопочуттю позивача, порушення звичного ритму та образу життя, складення негативного образу про позивача в громадській думці, позивач оцінив моральну шкоду в 1 000 000,00 грн.

04.02.2019 року до матеріалів справи був приєднаний відзив представника відповідача ОСОБА_2 в якій представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що відсутній склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову; не підтверджена заподіяна моральна шкода та не доведено в чому саме порушене немайнове право. Ту інформацію, яку просить визнати недостовірною позивач не можна вважати такою, що підлягає спростуванню, оскільки було висловлено критику професійної діяльності позивача та надано оцінку його діяльності, висловлені оціночні судження роботи публічної особи. У висловах відсутні посилання на дату вчинення злочину та обставини вчинення злочину, а тому такі судження не можуть бути перевіреними на предмет відповідності їх дійсності. Слово «злочини» в даному випадку застосовано відповідачем у якості збірного образу. Судження щодо продажу рухомого складу викладені не в негативній, а в нейтральній формі. У цьому висловлюванні не вказано про безоплатну передачу рухомого складу або про розтрату рухомого складу, вчинену особисто позивачем, або про завдання особисто позивачем збитків державі. Відповідач не навела жодних фактів чи дій, вчинених особисто позивачем. Крім того, таке висловлювання не стосується особисто позивача. Так як позивач є публічною особою, тому критика відносно нього є значно ширшою. Висновок експерта, який наданий до позовної заяви, не може бути належним доказом, так як такий вид експертизи відноситься до криміналістичних, а вони можуть проводитись лише в державних спеціалізованих установах. Також позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, а тому в цій частині позовні вимоги не можуть бути задоволені. Крім того, діючим законодавством не передбачено такого способу захисту як принесення вибачення позивачу.

04.02.2019 року до матеріалів справи було приєднано відповідь на відзив в якій представник позивача зазначає, що ОСОБА_2 не заперечує поширення оспорюваної інформації та не надає доказів на підтвердження її правдивості. Вказівка прізвища особи ОСОБА_6 та посади, яку він обіймав у певний період часу є достатньою підставою для твердження що інформація стосується саме позивача. Представник не погоджується що висловлювання є оціночними судженнями, оскільки зазначені саме фактичні твердження.

Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія 112-ТВ» (телеканал 112 Україна) своїм правом на написання відзиву на позовні вимоги не скористалась.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені вимоги та просили задовольнити.

Представники ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечили проти задоволення заявлених вимог з підстав, викладених у відзиві.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія 112-ТВ» (телеканал 112 Україна) зазначила, що у випадку, якщо суд прийде до висновку що була розповсюджена недостовірна інформація, канал виконає рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Оцінивши в сукупності надані суду докази, вислухавши представників сторін, суд приходить до висновку про часткове задоволення заявлених вимог за наступних підстав.

Так, відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації..

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: І) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі).

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів.

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в ефірі телеканалу «112-Україна» власником якого є ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», під час трансляції телепрограми «112 Україна.Live» ОСОБА_2 було розповсюджено неправдиву, негативну інформацію про позивача.

19.07.2018 року на запит представника позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія 112-ТВ» (телеканал 112 Україна) надано фрагмент ефіру телеканалу «112 Україна» та витяг з обліку передач ТОВ «ТРК «112-ТВ» за ІНФОРМАЦІЯ_2.

В судовому засіданні був оглянутий диск із записом програми в якому ОСОБА_2 дійсно висловлювала оспорювані фрази, зокрема:

«руйнував систему українського транспорту і зв`язку»;

«треба спочатку відповісти за ті всі злочини, які були скоєні ним поки він був на посаді Міністра транспорту»;

Як вбачається із запису програми, програма стосувалась питання швидкісного транспорту «Нyреrlоор» та ОСОБА_6 висловлював свою думку щодо зазначеного питання як спеціаліст в даній галузі.

З цього виступу не слідувало звинувачення позивача у конкретних злочинних діях та ОСОБА_2 виразила суб`єктивні оціночні судження, свій особистий погляд на результати роботи позивача міністром транспорту та зв`язку.

А тому суд вважає, що зазначене спірне висловлювання відповідача ОСОБА_2 - «руйнував систему українського транспорту і зв`язку»; «треба спочатку відповісти за ті всі злочини, які були скоєні ним поки він був на посаді Міністра транспорту» є лише оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню.

В той же час, що стосується висловлювання «за часів міністра ОСОБА_6 рухомий склад був проданий ОСОБА_7 », суд вважає, що зазначені висловлювання є фактичним твердженням, оскільки Міністр міністерства інфраструктури України ОСОБА_8 в листі від 30.07.2018 року зазначив, що в період обіймання посади Міністра транспорту та зв`язку України ОСОБА_6 Міністерство транспорту та зв`язку України не здійснювало продажу «рухомого складу» та «нерухомого складу» інфраструктури громадянину ОСОБА_7 .

В той же час представники відповідача - ОСОБА_2 в судовому засіданні не надали доказів, що за часів міністра ОСОБА_6 рухомий склад був проданий ОСОБА_7.

Представники ОСОБА_2 стверджували, що відсутні підстави вважати, що сказане стосувалось позивача. Проте з такою позицією представників відповідача не можна погодитись зважаючи на те, що висловлювання в тому числі і спірні ОСОБА_2 були здійснені саме після виступу позивача та стосувалися його роботи на посаді міністра інфраструктури в той час, коли він обіймав вказану посаду.

Суд не може погодитись з посиланням представників позивача на ч.3 статті 277 ЦК України, оскільки зазначена частина виключена на підставі Закону № 1170-VII від 27.03.2014.

Також суд не може взяти до уваги як належний доказ висновок №14689 лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи складений 17.09.2018 року експертом ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» ОСОБА_9 так як суду не надано доказів, що вона має свідоцтво для проведення зазначеного виду експертиз, а згідно інформації, розміщеної на сайті Міністерства юстиції України в реєстрі атестованих судових експертів, ОСОБА_9 було видано свідоцтво для проведення почеркознавчих та автотоварознавчих експертиз (зазначене також підтверджується копією трудової книжки).

Крім того в судовому засіданні встановлено, та не заперечувалось сторонами, що на сайті телеканалу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 було розміщено відео з програмою «112 Україна.Live» яка містила недостовірну інформацію, яка розповсюджена ОСОБА_2

Оскільки у відповідності до положень статті 67 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» інформація розповсюджена без попереднього запису та містилася у виступі особи, яка не є працівником телерадіоорганізації, тому суд вважає, що в даному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія 112-ТВ» (телеканал 112 Україна) не може нести відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності.

А тому суд приходить до висновку, що саме відповідач ОСОБА_2 має спростувати недостовірну інформацію в той спосіб, яким вона була поширена.

В той же час, що стосується способу захисту порушеного права позивача - зобов`язати відповідача принести вибачення позивачу, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки такий спосіб захисту порушеного права не передбачений діючим законодавством.

Так як згідно з інформацією наданою Консорціумом «Український центр підтримки номерів і адрес» (УЦПНА) Департаменту «Центр компетенції» (Центр компетенції УЦПНА), власником веб сайту https://112.ua є Товариство з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія 112-ТВ» та представник відповідача в судовому засіданні не заперечувала зазначене, позивач не має можливості спростувати інформацію шляхом розміщення інформації на сайті відповідача, тому саме зазначене товариство має розмістити спростування на відповідному сайті.

Стаття 23 ЦК України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Закон пов?язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Стаття 23 ЦК України встановлює, яку форму може набувати моральна шкода, та в яких випадках вона може бути заподіяна особі. Перелік не має вичерпного характеру.

Оскільки моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі, гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Головне - щоб за їх допомоги можна було вимірити глибину і тривалість страждань (для людей).

Оскільки відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, вона відшкодовується одноразово.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Розмір компенсації зазвичай становить 2000 - 5000 євро. Так рішенням від 27.07.2004 р. по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

Отже, так як судом встановлено порушення прав позивача приниженням честі та гідності внаслідок поширення недостовірної інформації, враховуючи, що позивач тривалий час намагався відновити своє порушене право шляхом звернення до суду з позовом про визнання недостовірної інформації та зобов`язання її спростувати; враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд приходить до висновку, що позивач зазнав моральних страждань та до вішкодування підлягає моральна шкода в розмірі 10 000,00 грн.

Крім того, на підставі статті 141 ЦПК України, враховуючи, що права позивача були порушені відповідачем ОСОБА_2 , суд вважає за можливе стягнути з неї на користь позивача судові витрати - судовий збір в сумі 1559,60 грн., витрати за отримання інформації по власнику веб-сайту в сумі 500,00 грн..

Так як висновок експерта суд не бере до уваги як належний та допустимий доказ при вирішення зазначеного спору, тому суд не вбачає підстав для відшкодування витрат в розмірі 10 500,00 грн. за проведення експертизи.

Частина 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 3 ст. 137 ЦПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з п.47 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення під 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

В постанові від 01 жовтня 2002 року по справі № 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім того, ст. 136 ч. 4 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 136 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, представники позивача надали суду копії Договору про надання правової допомоги від 04.07.2018 року, укладений між адвокатом Ліберман І.М. та позивачем ОСОБА_6 та Договір про надання правової допомоги від 04.07.2018 року, укладений між адвокатом Сливченко Ю.В. та позивачем ОСОБА_6

Умовами Договору, укладеного з адвокатом Ліберман І.М. не передбачено розміру гонорару адвоката та порядку його сплати, а тому суд не може взяти як належний доказ сплати витрат на правову допомогу Акт передачі-приймання коштів від 04.07.2018 року на суму 13 000,00 грн.

Водночас п.3 Договору на правову допомогу, укладений з адвокатом Сливченко Ю.В. передбачено, що за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар (винагороду) за домовленістю між сторонами, що відображається в акті приймання-передачі коштів.

За Актом приймання-передачі коштів від 04.07.2018 року, ОСОБА_6 передав Сливченко Ю.В. за надання правової допомоги кошти в розмірі 55 840,00 грн.

Стороною позивача було надано попередній (орієнтовний) розрахунок робіт (наданих послуг) щодо надання правової допомоги та зазначив кількість годин, які витрачені адвокатом.

Отже, оскільки з врахуванням вимог чинного законодавства, до стягнення підлягають витрати на правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовими засіданнями, під час ознайомлення з матеріалами справи в суді та підготовки клопотань, а також враховуючи, що стороною позивача були надані відповідні розрахунки та докази надання таких адвокатських послуг, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу, при цьому, зменшивши суму витрат до 20 000 грн., у відповідності до положень ч. 5 ст. 136 ЦПК України, так як, в даному випадку не вбачається співмірності розміру судових витрат на правничу допомогу, заявлених стороною, із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 77-83, 89, 95, 259, 263, 265 ЦПК України; ст. ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України; ст. ст. 201, 277, 280, 297 ЦК України; суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія 112-ТВ» (телеканал 112 Україна) (ЄДРПОУ 38590676, адреса: м.Київ, вул.Дегтярівська, буд.21-Г) про визнання інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди- задовольнити частково.

Визнати інформацію, розповсюджену на телеканалі «112-Україна» під час трансляції телепрограми «Студія 112» та в мережі інтернет на сайті телеканалу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 -недостовірною та такою, що порочить честь гідність і ділову репутацію ОСОБА_6 , а саме:

-«за часів міністра ОСОБА_6 рухомий склад був проданий ОСОБА_7 ».

Зобов`язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію розповсюджену на телеканалі «112-Україна» під час трансляції телепрограми «Студія 112» в той же час, в тій же програмі, протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили із зазначенням що інформація «за часів міністра ОСОБА_6 рухомий склад був проданий ОСОБА_7 » є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_6 .

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія 112-ТВ» (телеканал 112 Україна) спростувати недостовірну інформацію розповсюджену в мережі інтернет на сайті телеканалу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 на тому ж веб сайті, на тій же мові, протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили із зазначенням що інформація «за часів міністра ОСОБА_6 рухомий склад був проданий ОСОБА_7 », яка розповсюджена ОСОБА_2 під час трансляції телепрограми «Студія 112» є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_6 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн., судовий збір в сумі 1559,60 грн., витрати за отримання інформації по власнику веб-сайту в сумі 500,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

В іншій частині заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 16 серпня 2019 року

Суддя: Н.Г.Притула