Рішення № 83848724, 27.08.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

27.08.2019 р. справа №520/7584/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - Репети Г.В., представника відповідача - Біляєва Б.Є., розглянувши у порядку ст. 287 КАС України у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області проскасування рішення, -

встановив:

Позивач, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (далі за текстом - заявник, Головне управління, ГУ), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог про скасування постанови від 04.07.2019 року ВП № 59461351 про стягнення виконавчого збору, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області Біляєвим Б.Є. у виконавчому провадженні № 59461351.

Аргументуючи вимоги заявник зазначив, що відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, позаяк рішення суду виконано добровільно до відкриття виконавчого провадження.

Відповідач, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, Відділ), з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що судовий збір не підлягає стягненню згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження, а заявник допускає зловживання процесуальними правами, створюючи протиправні перешкоди у виконанні рішення суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2019р. по справі №520/10333/18 було зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.09.2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення /рілля/ у власність, розташовану за межами населеного пункту на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області орієнтовною площею 3.50 гектарів для подальшого надання у власність та видати відповідний наказ.

На виконання рішення суду Головним управлінням було розглянуто згадане клопотання ОСОБА_1 і 24.06.2019р. було видано наказ №5180-сг.

Листом від 24.06.2019р. Головне управління сповістило Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області про повне та добровільне виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2019р. по справі №520/10333/18.

Даний лист одержаний органом державної виконавчої служби 25.06.2019р.

04.07.2019р. за виконавчим листом по справі №520/10333/18 старшим державним виконавцем Відділу було прийнято постанову ВП №59461351 про відкриття виконавчого провадження.

Окремою постановою від 04.07.2019р. старшим державним виконавцем Відділу з Головного управління було стягнуто 16.692,00грн. виконавчого збору.

07.08.2019 р. старшим державним виконавцем Відділу було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження з посиланням саме на лист Головного управління про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2019р. по справі №520/10333/18 шляхом видання наказу від 24.06.2019р. №5180-сг.

До відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.10 названого закону заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною 6 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За визначеннями та правилами ч.ч.1, 2 і 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (ч.1 ст.27); виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч.2 ст.27); за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч.3 ст.27).

Оскільки у спірних правовідносинах примусове виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2019р. по справі №520/10333/18 станом на 04.07.2019р. було об`єктивно неможливе у зв`язку з добровільним виконанням боржником, то прийняття державним виконавцем рішення про стягнення виконавчого збору слід визнати неправомірним.

При цьому, суд бере до уваги підтверджену матеріалами справу обставину знаходження у розпорядженні Відділу станом на 04.07.2019р. документально підтвердженої та достовірної інформації про самостійне, добровільне та повне виконання Головним управлінням судового рішення по справі №520/10333/18 ще 24.06.2019р.

Розв`язуючи спір, суд також зважає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та змісту принципу верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі «якості» закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.

Суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли виконавчий збір є своєрідною грошовою винагородою за примусове виконання судового рішення у результаті саме вжиття органами державної виконавчої служби заходів примусового виконання рішення, тобто за наявності прямого безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між владною управлінською діяльністю адміністративного органу та успішним досягненням завершальної мети судочинства - фактом примусового виконання судового рішення.

Іншого способу припинення юридичної дії постанови про стягнення виконавчого збору, ніж скасування судом, закон не передбачає.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обов`язок доведення відповідності оскарженого рішення (діяння) закону за критеріями ч.2 ст.2 КАС України у силу ч.2 ст.77 КАС України покладено саме на владного суб`єкта.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що в абсолютному вигляді указане правило тягаря доказування може бути застосовано до випадку оскарження рішення владного суб`єкта, котрим для особи створено новий обов`язок або створено перешкоди у реалізації вже існуючого права (інтересу).

Натомість у випадку, коли приватна особа у судовому порядку звертається до владного суб`єкта з метою набуття нового (раніше не існуючого) права у сфері публічно-правових відносин, на думку суду, відсутні підстави для абсолютизації цього правила, адже суб`єктивне право приватної особи у галузі публічно-правових відносин не може виникати виключно з помилки (свідомої чи неумисної), незаконного рішення або протиправного діяння владного суб`єкта (окрім права на стягнення збитків та права на компенсацію шкоди).

У спірних правовідносинах має місце перший з позначених випадків.

Підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні владного суб`єкта на момент видання оскарженого рішення (а саме: лист Головного управління про повне та добровільне виконання рішення суду), суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскарженого рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника у спірних правовідносинах слід визнати доведеним.

Указана обставина є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Клопотання Відділу про застосування штрафу у порядку ст.149 КАС України підлягає залишенню без задоволення, оскільки у діях Головного управління судом не знайдено ознак складу протиправного діяння, передбаченого п.2 ч.1 ст.149 КАС України.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області від 04.07.2019 року ВП № 59461351 про стягнення виконавчого збору.

Клопотання Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області про застосування до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області штрафу у порядку ст.149 КАС України - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі і проголошено 27 серпня 2019 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення).

Суддя А.В. Сліденко