Рішення № 83831993, 23.07.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/11888/18

Провадження № 2/369/1242/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

23.07.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Ковальчук Л.М.,

за участю секретаря Рябець А.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, приватний виконавець Говоров Петро Володимирович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до відповідача ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, приватний виконавець Говоров Петро Володимирович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Свої вимоги позивач обгрунтоував тим, що 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуриловським В.А. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за номером 25261, відповідно до якого стягнуто з позивача на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість, що виникла по кредитному договору № 10-29/5231 від 07.02.2008 року у розмірі 141 488,45 дол. США, період стягнення: з 01.12.2016 року по 12.09.2017 року. 13.09.2018 року позивач дізнався, що в провадженні приватного виконавця Говорова П.В. знаходиться виконавче провадження № 56848716, яке відкрито 23.07.2018 року на підставі вищевказаного виконавчого напису.

30.07.2018 року в рамках проведення виконавчих дій, приватним нотаріусом Горовим П.В. було подано до ДП «СЕТАМ» заявку № 56848716 на реалізацію арештованого майна, шляхом продажу з електронних торгів, а саме, квартири АДРЕСА_1 .

Позивач вказував на те, що зазначений виконавчий напис нотаріуса вчинено порушенням чинного законодавства, а тому він не підлягає виконанню. Так, перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджено постановою КМУ від 29.06.1999 року за № 1172.

Кредитні договори до даного переліку було включено постановою КМУ № 662 від 26.11.2014 року. Однак, 22.02.2017 року Київським апеляційним адміністративним судом за результатом розгляду справи № 826/20084/14 постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 року визнано незаконною та нечинною.

20.06.2018 року Велика Палата Верховного Суду України залишила в силі вищезазначену постанову, а тому, позивач вважає, що наявні підстави для визнання виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню.

Крім цього, позивач зазначає, що на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса у 2017 році відповідач пропустив трирічний строк давності для вчинення таких виконавчих написів, оскільки скористався своїм правом дострокової вимоги ще у 2010 році.

Враховуючи вищезазначене, просив суд, визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 31.10.2017 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., який зареєстровано в реєстрі за №25261.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивача не з`явився, представник позивача подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» у судове засідання не з`явився, про час, дату, місце судового розгляду повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не відомі.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.

Дослідивши та перевіривши зібрані по справі докази, надавши їм оцінку, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

При цьому відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право та примусове виконання обовязку в натурі.

Згідно вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у пункті 33 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі «Белле проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Правилами частин третьої статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно зі статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. При цьому, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем 31.10.2017 року здійснено виконавчий напис (зареєстрований в реєстрі за № 25261) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість, що виникла по кредитному договору № 10-29/5231 від 07-2.2008 року у розмірі 141 488,45 дол.США, з яких: строкова заборгованість – 43 760,00 дол. США, прострочена заборгованість – 22 324,82 дол. США, прострочена заборгованість по нарахованих відсотках – 75 377,93 дол. США.

Стягнення заборгованості проводиться за період з 01.12.2016 року по 12.09.2017 року.

На підставі вказаного виконавчого напису 24.07.2018 року приватним виконавцем Говоровим В.А. постановлено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 56848716).

Після чого, 30.07.2018 року приватним виконавцем Говоровим В.А. подано заявку № 56848716 на реалізації на електронних торгах арештованого майна, що належить ОСОБА_1 , а саме: квартири АДРЕСА_1 .

Визначаючись щодо обґрунтованості позовних вимог суд виходить з того, що статтею 18 Цивільного кодексу України визначено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов договору застави здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів.

Тобто нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а перевіряє безспірність заборгованості в контексті наявності документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку.

При цьому, стосовно посилання позивача на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення переліку розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», а тому дії нотаріуса були неправомірними, суд не приймає до уваги та вказує наступне.

Судом встановлено, що дійсно Київським апеляційним адміністративним судом була винесена постанова від 22.02.2017 року по справі №826/20084/14, у резолютивній частині якої містяться відомості на які посилається позивач.

Водночас 06.03.2017 року Вищий адміністративний суд України, справа № К/800/6492/17 (826/20084/14) ухвалив до закінчення касаційного розгляду зупинити виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року.

Касаційний розгляд справи було фактично закінчено винесенням ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, якою касаційні скарги КМУ та публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року - без змін.

Тобто, виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року на яку саме посилався позивач у позові було зупинено з 06.03.2017 року по 01.11.2017 року.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса, був вчинений 31.10.2017 року, тобто у період коли постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року по справі № 826/20084/14 фактично не діяла, оскільки була зупинена ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.03.2017 року.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що нотаріус при вчиненні нотаріальної дії має впевнитися у тому, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості, як такого.

Захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Основними умовами вчинення нотаpiycoм виконавчого напису є подання документів, які встановлюють заборгованість боржника перед кредитором, підтверджують безспірність вимоги та подачі вимоги в межах строку позовної давності у три роки та у межах річного строку щодо вимоги про стягнення неустойки.

Ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаpiycy мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотapiyc повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог i визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.

Однак, суду відповідачем не надано доказів того, що нотаріусом було перевірено наявність ознак безспірність заборгованості боржника при вчинення оспорюваного виконавчого напису, зокрема, отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання в межах трирічного строку.

Разом з тим, в порушення вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріусом при винесенні виконавчого напису від 31.10.2017 року, реєстраційний номер 25261, не було враховано те, що з дня виникнення у стягувача права вимоги минуло більше, ніж три роки.

Так, позивачем надані докази того, що правом дострокової вимоги відповідач скористався відповідно до виконавчого напису від 15.06.2010 року № 3899, по кредитному договору №10-29/5231 від 07.02.2008 року, а саме: рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.12.2011 року по справі №2-4075/11, яким встановлено факт виникнення у ПАТ «Укрсоцбанк» права дострокової вимоги п вищевказаному кредитному договору у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 на внесення змін до кредитного договору щодо підвищення розміру відсоткової ставки по кредиту.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статей 257, 261 ЦК України висловлена Верховним судом України у справах № 6-95цс14 та № 6-127цс14.

Вчиняючи 31.10.2017 року виконавчий напис, нотаріус не звернув уваги на те, що з дня виникнення права вимоги банку стосовно зобов`язань з погашення відсотків минуло більше трьох років загальної позовної давності, які банк на день вчинення виконавчого напису пропустив.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.

Крім цього, у відповідності до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України, оскільки позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача на користь позивача слід стягнути 704 грн. 80 коп. судового збору.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 256, 258 ЦПК України, ст. ст. 4, 5, 10, 13, 77, 81, 89, 141, 142, 206, 247, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуриловський Володимир Анатолійович, приватний виконавець Говоров Перо Володимирович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича від 31.10.2017 року зареєстрований в реєстрі за номером 25261 визнати таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ – 00039019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29) на користь ОСОБА_1 704 грн. 80 коп. судового збору.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Інформація про відповідача: Публічне акціонерний товариства «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його винесення.

Суддя Л.М. Ковальчук