Рішення № 83823431, 22.08.2019, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/1059/19

Провадження № 2/279/895/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2019 року Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

в складі: головуючого судді Коваленко В.П.

за участю секретаря Петрук О.І.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Рупс В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального провадження ,цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного Підприємства «Укрпалетсистем», про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку ,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ПП «Палетсистем», в якому просить визнати поважною причину пропуску строку для звернення до суду, визнати неправомірними дії відповідача щодо звільнення його з роботи та поновити його на роботі на посаді монтажника технічного відділу з 30.09.2018 року , а також виплатити середній заробіток.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що працював на посаді монтажника технічного відділу ПП «Укрпалетсистем». 01 жовтня 2018 року уклав контракт для проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 5 років. Наказом директора ПП «Укрпалетсистем» від 10.10.2018 звільнений за ч.3ст.36 КЗпП України у зв`язку зі вступом на військову службу. Вважає, що директором порушено вимоги законодавства про працю, оскільки він підлягав увільненню від займаної посади із збереженням відповідно до т..119 Кодексу законів про працю місця роботи, посади та середнього заробітку за попереднім місцем роботи.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав викладені вимоги, просить їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві. Представник відповідача Рупс ОСОБА_2 заперечує проти задоволення позовних вимог , надано відзив на позов, вважає, що позивач неправильно трактує вимоги статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», безпричинно пропустив строк звернення до суду.

Суд задовольняє вимоги позивача , виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді монтажника технічного відділу приватного підприємства «Укрпалетсистем» з 2016 року.

01 жовтня 2018 року уклав контракт з Міністерством оборони України в особі командувача високомобільних десантних військ Збройних Сил України генерал-лейтенантом ОСОБА_3 , про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років (а.с.8-9).

Наказом командира військової частини А 0281 від 01.10.2018 ОСОБА_1 призначено помічником начальника оперативного відділення штабу, з 01 жовтня 2018 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення. Наказом командира військової частини А0281 від 12.10.2018 ОСОБА_1 вважати таким, що вибув на польовий вихід та несення цілодобового чергування на пунктах управління за напрямками діяльності з подальшим переміщенням до ОКП з метою безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. (а.с.11).

Наказом директора приватного підприємства «Укрпалетсистем» від 10.10.2018 звільнено ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі вступом на військову службу. Підставою для винесення такого наказу були копія контракту та витяг із наказу командира військової частини А0281, які направлені підприємству.

За змістом ч.6ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та захист від безробіття. Кожна людина без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї , і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами забезпечення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За правилами пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада, відповідно до частин 3 та 4 статті 119 цього Кодексу.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України . Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно вимог частини 3 статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу , військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві , в установі,організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Зі змісту вищевказаної норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» норми якого кореспондуються з «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008), види військової служби визначено як : строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України « Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема,забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань. Утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

На момент укладення контракту ОСОБА_1 діяла така умова як особливий період та кризова ситуація.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України , який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавця стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України , інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація – комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки. Органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно – рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни , забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає : підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України – у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено,що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці , оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Тобто, на час дії особливого періоду в Україні та кризової ситуації на позивача поширювались гарантії і пільги, в тому числі збереження місця роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. В Україні особливий період діє з 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 3303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Такого ж висновку дотримується Верховний Суд в справі 3521/12726/16 від 30 травня 2018 року зазначаючи, що особливий період розпочався в Україні 18 березня 2014 року і триває по теперішній час.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введено в дію Указом Президента України №189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України , суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Таким чином, оскільки позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, то він як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частиною третьою статті 119 КЗпП України.

За змістом статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме під час мобілізації, на особливий період.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 127/10017/18, яка має враховуватись судом відповідно до приписів частини 4 статті 263 ЦПК України.

Тобто, роботодавець може звільнити працівника у зв`язку з його призовом на військову службу, крім випадку призову під час мобілізації, на особливий період, коли за таким працівником зберігається місце роботи, посада, компенсується середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час призову. Застереження,закріплене у пункті 3 частини першої статті 36 КЗпП України та у частині третій статті 119 цього Кодексу щодо неможливості звільнення працівника, призваного під час мобілізації, на особливий період, не залежить від того, на строкову чи на інший вид військової служби призваний працівник.

Виходячи з наведеного, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання протиправними дій підприємства та поновлення на роботі.

Враховуючи незаконність звільнення позивача у період проходження військової служби за призовом працівникам компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову незалежно від підпорядкування.

Аналіз частини 3статті 119 КЗПП України та Порядку виплати компенсації від 04 березня 2015 року №105 дає підстави зробити висновок про те, що обов`язок з виплати працівникові середнього заробітку за час проходження ним військової служби покладається на підприємство, установу, організацію або іншого роботодавця, з яким працівник перебуває у трудових відносинах на час призову, з наступною компенсацією таких витрат за рахунок Державного бюджету України.

Обчислення середнього заробітку здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабміну України від 08 лютого 1995 року №100.

Середня заробітна плата становить за лютий –березень 2018 року , згідно наданої довідки 5575.11+ 7062.73= 12637.84 гривень. 41 робочий день=308.24 середній заробіток за 1 робочий день. 210 робочих днів за період з 11.10.2018 по 22.08.2019 (308.24х210=64730.40) .

Відповідно до вимог ст.233 КЗПП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до міськрайонного суду в справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оскільки судом встановлено, що позивач не ознайомлений із наказом про звільнення, на час надіслання йому повідомлення, знаходився у відрядженні в м. Словянськ , у повідомленні підпис поставила дружина позивача , про своє звільнення він дізнався в телефонній розмові, суд вважає необхідним визнати поважною причину пропуску строку для звернення до суду з позовною заявою і поновити його.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.36,119 КЗпП України, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Визнати поважною причину пропуску строку ОСОБА_1 для звернення до суду з позовною заявою.

Визнати протиправними дії Приватного підприємства «Укрпалетсистем» щодо звільнення ОСОБА_1 з посади монтажника технічного відділу.

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер картки платника податків НОМЕР_1 , на посаді монтажника технічного відділу приватного підприємства «Укрпалетсистем» з 30.09.2018 року.

Стягнути з приватного підприємства «Укрпалетсистем» ( 11571, Житомирська область, Коростенський район, с. Ушомир, вул. Березюка,15, р/р НОМЕР_2 АБ «Укргазбанк», мфо 320478, код 322855225) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер картки платника податків НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 ) компенсацію середнього заробітку за період з 01 жовтня 2018 року по 23 серпня 2019 року у розмірі 64730. 40 (шістдесят чотири тисячі сімсот тридцять) гривень 40 копійок., без врахування відповідних податків та інших обов`язкових платежів.

Виплату здійснити за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Стягнути з приватного підприємства «Укрпалетсистем» ( 11571, Житомирська область, Коростенський район, с. Ушомир, вул. Березюка,15, р/р НОМЕР_2 АБ «Укргазбанк», мфо 320478, код 322855225) на користь держави судовий збір в сумі 1921 гривня.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи , якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги , відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.п.15.5 пункту 15 розділу Х111 «Перехідні положення» ЦПК до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання через Коростенський міськрайонний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя В.П. Коваленко