Ухвала суду № 8382143, 18.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" березня 2010 р.                               м. Київ                                        К-9691/07

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Федоров М.О., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Козівської міжрайонної державної податкової інспекції (далі –Козівська МДПІ)

на постанову господарського суду Тернопільської області від 27.10.2006

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2007

у справі № 7/111-1626

за позовом державного підприємства «Козлівський спиртовий завод»(далі –ДП «Козлівський спиртовий завод»)

до Козівської МДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Авдєєнка В.В.,

відповідача –не з’явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.2006 № 0000342301/0 з мотивів його прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 27.10.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2007, позов задоволено з причин наявності у ДП «Козлівський спиртовий завод» належним чином оформлених податкових накладних, що є достатньою підставою для визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ із державного бюджету, тоді право платника на одержання податкової вигоди не залежить від дотримання його контрагентами податкової дисципліни.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Козівська МДПІ просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи. Так, в обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що наявність факсимільного підпису на податкових накладних не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим ПДВ за такими накладними не підлягає включенню до податкового кредиту. До того ж, скаржник посилається на невиконання постачальниками позивача по ланцюгу своїх зобов’язань зі сплати ПДВ до бюджету як обов’язкової підстави для виникнення у платника права на одержання бюджетного відшкодування.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому засіданні представників, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- Козівською МДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ДП «Козлівський спиртовий завод» при проведенні фінансово-господарських операції з приватним підприємством «Багро»(далі –ПП «Багро») та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеграл»(далі –ТОВ «Інтеграл») за період з 01.01.2004 по 31.12.2005, оформлену актом від 10.03.2006 № 146-23/00375042;

- в ході цієї перевірки було виявлено факт включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ у загальному розмірі 29135 грн. за податковими накладними, завіреними факсимільними підписами керівників названих підприємств, тоді як провести зустрічні перевірки названих постачальників на предмет фактичної сплати відповідних сум ПДВ з господарських операцій з поставки товару позивачеві виявилося неможливим з причин втрати цими суб’єктами господарювання первинних документів внаслідок пожежі;

- в акті перевірки також зазначено про відсутність у позивача первинних документів на підтвердження факту перевезення товару, який був об’єктом купівлі-продажу за договорами, укладеними з ПП «Багро»та ТОВ «Інтеграл»;

- за наслідками перевірки Козівською МДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.03.2006 № 0000342301/0, згідно з яким позивачеві було визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 43702,50грн. (у тому числі 29135 грн. за основним платежем та 14567,50 грн. штрафних санкцій).

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності заявленої позивачем податкової вигоди за результатами здійснення господарських операцій з ПП «Багро»та ТОВ «Інтеграл»у період перевірки.

За змістом підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Не можна визнати обґрунтованим висновок попередніх інстанцій про правомірність підписання податкової накладної за допомогою факсиміле.

Так, відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведений припис Закону конкретизовано у пункті 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з яким всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, з наведених законодавчих норм вбачається, що податкова накладна як первинний обліковий документ має бути власноручно підписана уповноваженою особою платника податків без використання аналогів відтворення особистого підпису (зокрема, факсимільного підпису).

Застосування судами до спірних правовідносин приписів частини третьої статті 207 Цивільного кодексу України не можна визнати обґрунтованим. Адже наведена норма Закону регулює порядок використання факсимільного підпису у правочинах, а відтак її дія не може бути поширена на порядок складання первинних облікових документів податкової та бухгалтерської звітності, який регулюється нормами податкового законодавства.

Водночас наявність у податкових накладних недоліків не може однозначно свідчити про неправомірність віднесення покупцем понесених ним витрат по сплаті ПДВ до податкового кредиту. Адже в силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для відповідальності платника податку є саме непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника. Крім того, хоча за загальним правилом несплата ПДВ постачальниками товару по ланцюгу сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцям разом із ціною товару, однак у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту слід визнати безпідставним і ПДВ не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) доказів сплати продавцям вартості товару з ПДВ.

Так, податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування операції враховані не відповідно до їх дійсного економічного змісту.

Отже, для правильного вирішення даного спору судам слід було вичерпно з’ясувати усе коло обставин, пов’язаних з формуванням позивачем податкового кредиту, та дослідити, зокрема, характер господарських операцій, за якими було сформовано позивачем податковий кредит, з’ясувати їх правомірність, реальність, а також фактичне виконання цих операцій їх учасниками, перевірити доводи податкового органу щодо понесення учасниками цих операцій витрат на транспортування товару, який був об’єктом поставки.

Судам також слід було проаналізувати на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку ДП «Козлівський спиртовий завод», чи відбулася реальна зміна в активах, зобов’язаннях чи власному капіталі позивача, чи співпадають реальні наслідки вчинених господарських операцій з придбання товару тим наслідкам, що передбачалися відповідним правочином тощо.

При цьому принципово зазначити, що відсутність встановленої судом недійсності цивільного правочину не повинна розглядатись як перешкода для донарахування податкових зобов’язань платнику податків у тому разі, якщо при цьому таким платником не дотримано вимог податкового законодавства. Тобто посилання податкового органу чи суду на нікчемність правочину не є необхідною передумовою для розгляду господарських операцій платників податку як таких, що вчинені з порушенням вимог податкового законодавства, у разі, якщо відповідні товари платником реально не придбавалися, або якщо витрати на таке придбання реально не понесені.

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 227 названого Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Козівської міжрайонної державної податкової інспекції задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Тернопільської області від 27.10.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2007 у справі № 7/111-1626 скасувати.

Справу № 7/111-1626 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.І. Бившева Н.Є. Маринчак М.О. Федоров Т.М. Шипуліна