Рішення № 83799287, 13.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 серпня 2019 року № 640/9281/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Антощук Л.П., Базя Я.О.,

від відповідача: Кокиза Н.В., Ширченко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Ділайт» (далі - позивач, ТОВ «Ділайт») до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.05.2019 №06892615140106 та №06902615140106.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з правомірністю винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вважає їх незаконними, протиправними та такими, що порушують охоронювані законом права та інтереси позивача, оскільки останній не був зобов`язаний проводити дисконтування кредиторської заборгованості, тому позивач не повинен був визначати та відображати фінансовий дохід від дисконтування та здійснювати амортизацію дисконту на кожну наступну дату балансу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2019 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Здійснивши підготовку справи до судового розгляду, ухвалою суду від 18.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, просили суд позов задовольнити.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись на правомірність висновків контролюючого органу, зроблених при проведенні перевірки, вважають, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідно до вимог чинного законодавства, просили у задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку TOB «Ділайт» (код ЄДРПОУ 31352431) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.06.2018, за результатами якої складено акт від 21.11.2018 №711/26-15-14-01-02/31352431.

Відповідно до висновків акта перевірки відповідачем виявлено порушення норм податкового законодавства:

пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 та пунктів 140.2 та 140.3 статті 140 Податкового кодексу України, пункту 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 290 від 29.11.1999 (далі - «П(С)БО 21»), у результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 18 484 184,00 грн., у тому числі за 2015 рік на суму 10 632 012,00 грн., за 2017 рік на суму 7 564 622,00 грн., та II півріччя 2018 року на суму 287 550,00 грн. та завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податку на прибуток за II півріччя 2018 року на суму 69 245 656,00 грн.;

пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та пункту 1 розділу III наказу Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015, а саме, несвоєчасне подання звіту за лютий 2015 року.

В подальшому відповідачем на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань, що стали предметом оскарження за період з 01.01.2015 по 30.06.2018, за результатами якої складено акт від 29.01.2019 № 55/26-15-14-01-02/31352431.

На підставі акта перевірки від 29.01.2019 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.03.2019:

№02812615140102, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 20 444 966,00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 16 355 973,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 4 088 993,00 грн.;

№02822615140102, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 59 201 411,00 грн.

Не погоджуючись із вищенаведеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав до Державної фіскальної служби України скаргу від 18.03.2019 вих. № 1803/1.

За результатами розгляду скарги рішенням Державної фіскальної служби України від 15.05.2019 №22342/6/99-99-11-04-01-25 скасовані податкові повідомлення-рішення від 04.03.2019 №02812615140102 та №02822615140102 в частинах збільшення грошових зобов`язань та зменшення розміру від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток внаслідок встановлених порушень п.9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», а в інших частинах зазначені податкові повідомлення-рішення - залишені без змін, а скарга позивача - задоволена частково.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки від 29.01.2019 № 55/26-15-14-01-02/31352431 та рішення Державної фіскальної служби України від 15.05.2019 №22342/6/99-99-11-04-01-25 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.05.2019:

№06892615140106, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 69 245 656,00 грн.;

№ 06902615140106 , яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 4 900 289,00 грн., з яких за податковими зобов`язаннями - 3 920 231,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 980 058,00 грн.

Позивач не погоджується із правомірністю винесення вказаних податкових повідомлень-рішень, якими, на його думку, порушені його права та інтереси, у зв`язку з чим звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем укладено з юридичною особою Лондон енд Ріджинал Груп Файненс Лімітед (Позичальник) договір позики № 4 від 01.06.2011 щодо надання лінії позики на суму 9 482 090,00 дол. США, для цілей поповнення обігових коштів позивача. Відсоткова ставка за позикою становила 3% (п. 6.1. Договору позики), кінцевий термін погашення позики - 30.09.2031 (п. 7.1. Договору позики).

Відповідно до внесення змін та доповнень до вказаного Договору від 29.09.2018 №5, викладені терміни погашення позики: 2 000 000 дол. США до 30.09.2019; 2 000 000 дол. США до 30.09.2020 та 900 000 дол. США до 30.09.2021.

Окрім іншого, між позивачем та позичальником укладено договір про внесення змін та доповнень № 2 від 14.03.2016 до зазначеного Договору, згідно умов якого з 01.04.2016 відсоткова ставка за позикою становитиме 1%. З метою реєстрації вказаних змін до Договору позики, позивач надав Національному банку України повідомлення про договір, укладений резидентом-позичальником, який не є банком за вих. № 1-17/03 від 17.03.2016.

На підставі вказаного повідомлення відповідачем зроблено висновок, що зобов`язання позивача по сплаті частини позики у сумі 7 250 000,00 дол. США є довгостроковими зобов`язаннями (оскільки строк їх погашення більше 12 місяців), відповідно до п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20 (далі - «П(С)БО 11»).

Контролюючий орган вважає, що позивач повинен був провести дисконтування кредиторської заборгованості (частини позики на суму 7 250 000,00 дол. США), а також відобразити фінансовий дохід від такого дисконтування та здійснити амортизацію дисконту на кожну наступну дату балансу.

Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до визначень, які містяться в статті 1 вказаного Закону національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності для розпорядників бюджетних коштів, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, розроблений на основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку для державного сектору та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов`язання та її розкриття у фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 (далі - П(С)БО 11).

Згідно пункту 4 П(С)БО 11 поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу. Водночас, довгостроковими зобов`язаннями є всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями.

Згідно з пунктом 5 П(С)БО 11 зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

За приписами пункту 6 П(С)БО 11 з метою бухгалтерського обліку зобов`язання поділяються на довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання; доходи майбутніх періодів.

Водночас, до довгострокових зобов`язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов`язання; відстрочені податкові зобов`язання; довгострокові забезпечення (п. 7 П(С)БО 11).

Відповідно до пункту 10 П(С)БО 11 довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що для відображення в балансі довгострокових зобов`язань за їх теперішньою вартістю останні мають відповідати наступним критеріям: 1) зобов`язання мають бути довгостроковими; 2) на такі зобов`язання мають нараховуватися відсотки. При цьому зі змісту пункту 10 П(С)БО 11 слідує, що ці дві умови мають існувати одночасно.

З матеріалів справи вбачається, що в умовах договору № 4 від 01.06.2011 передбачено, що позика, надана ТОВ «Ділайт» відповідно до цього договору як у відношенні окремих траншів, так і в повному обсязі, може бути погашена останнім достроково, що дає підстави вважати дану позику короткостроковою, тобто такою, яку може бути погашено в період менший від 12 місяців.

Таким чином, умови договору позики дозволяють позивачу погашати позику в період, що менший за 12 місяців. Відтак зобов`язання за договором позики не є довгостроковими, що унеможливлює дисконтування кредиторської заборгованості за договором позики.

Окрім того, положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові Інструменти», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 № 559 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 19.12.2001 за № 1050/6241 (далі - П(С)БО 13), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інструменти та її розкриття у фінансовій звітності.

Поворотна фінансова допомога відповідає визначенню поняття «фінансовий інструмент», що передбачене у пункті 4 вказаного Положення - контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов`язання або інструмента власного капіталу в іншого.

Також, згідно визначених понять у пункті 4 вказаного Положення передбачено, фінансовий актив - це:

а) грошові кошти та їх еквіваленти;

б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;

в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Фінансове зобов`язання - контрактне зобов`язання:

а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству;

б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Пунктом 10 П(С)БО 13 передбачено, що фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.

Отже, видана позика це фінансовий актив, оскільки є контрактним правом до отримання коштів у майбутньому, а отримана позика - це фінансове зобов`язання, оскільки його погашення призведе до майбутньої виплати коштів.

Згідно з пунктом 29 П(С)БО 13 фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

Пункт 30 цього Положення передбачає, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові активи оцінюються за їх справедливою вартістю.

Суд зазначає, що П(С)БО 13 не передбачає порядок визначення справедливої вартості та не розглядає й методологію обліку щодо короткострокових та довгострокових фінансових зобов`язань.

При цьому, пунктом Б5.1.1 Додатка Б до Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 «Фінансові інструменти» визначено, що для оцінки справедливої вартості позики, виданої на неринкових умовах, необхідно продисконтувати всі майбутні грошові надходження по такій позиції за переважаючою ринковою ставкою відсотка для аналогічного інструмента з аналогічним кредитним рейтингом.

Під аналогічним інструментом розуміється кредит або позика з аналогічним терміном, валютою, типом відсоткової ставки, схемою руху грошових коштів, наявністю застави і базою для нарахування відсотків.

Справедлива вартість виданої позики дорівнюватиме величині усіх майбутніх грошових потоків, дисконтованих за ринковою ставкою відсотка на подібний інструмент (подібний за валютою, строками, типом ставки відсотка та іншими ознаками). Різниця між сумою позики та її справедливою вартістю є витратами. Водночас, в процесі амортизації фінансового активу визнаються фінансові доходи (п.5.7.2 МСФЗ 9).

Згідно з параграфом К384 Додатка В до МСФЗ 9 грошові потоки, пов`язані з короткостроковою дебіторською заборгованістю, не дисконтують, якщо вплив дисконтування є несуттєвим.

Отже, якщо поворотна фінансова допомога є короткостроковою (якщо її буде повернуто протягом 12 місяців), то Позикодавець може не дисконтувати грошові потоки. Якщо ж поворотна допомога є довгостроковою, то необхідно провести дисконтування грошових потоків, суму дисконту віднести на витрати, а в подальшому визнавати фінансові доходи в процесі амортизації такого дисконту.

Разом з тим, пунктом 5.4.2 МСФЗ 9 кращим свідченням справедливої вартості є ціни котирування на активному ринку. Якщо ринок для фінансового інструмента не є активним, суб`єкт господарювання встановлює справедливу вартість, застосовуючи метод оцінювання. Мета застосування методу оцінювання - встановити, якою буде ціна операції на дату оцінки в обміну між незалежними сторонами, виходячи з звичайних міркувань бізнесу.

Згідно пункту Б5.4.3 фінансовий інструмент вважається котируваним на активному ринку, якщо ціни котирування легко і регулярно доступні (за допомогою біржі, дилера, брокера, промислової групи, служби інформації про ціни або регулівного органу) та відображають фактичні й регулярно здійснювані ринкові операції між незалежними сторонами. Справедлива вартість визначається як ціна, узгоджена між зацікавленим покупцем та зацікавленим продавцем в операції незалежних сторін. Мета визначення справедливої вартості для фінансового інструмента, який відкрито купується та продається на активному ринку - отримати ціну, за якою відбулась би операція з цим інструментом (тобто без модифікації або перепакування інструмента) на кінець звітного періоду на найсприятливішому активному ринку, до якого суб`єкт господарювання має безпосередній доступ.

Відповідно до пункту Б5.4.6 МСФЗ 9 якщо ринок для фінансового інструмента не є активним, суб`єкт господарювання встановлює справедливу вартість, застосовуючи метод оцінювання. Цей метод базується на застосуванні останніх ринкових операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами (якщо вони доступні), посиланні на поточну справедливу вартість іншого інструмента, який є практично таким самим, аналізі дисконтованих грошових потоків та моделі опціонного ціноутворення. Якщо є метод оцінювання, який зазвичай використовують учасники ринку для визначення ціни інструмента, і доведено, що він надає достовірні оцінки цін, отриманих у фактичних ринкових операціях, то суб`єкт господарювання застосовує цей метод.

Пунктом 29 П(С)БО 13 визначено, що позичальник повинен первісно оцінити фінансові зобов`язання (позику) та відобразити її в обліку за фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості зобов`язань (суми позики) і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням фінансового інструмента.

Виходячи з положень МСФЗ перед тим як оцінювати грошові потоки платник податків сам має право визначити за якою методикою їх оцінювати: за ціною котирування ціни на активному ринку чи, застосовуючи метод оцінювання, у разі відсутності активного ринку.

Національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, відтак, підприємство не зобов`язане визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно, а ДФЗ не має права визначати цю методику та давати вказівки платнику податків щодо методики.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку.

Тобто визначення національних стандартів не дозволяє застосувати міжнародні стандарти обліку у разі відсутності методів ведення обліку в національних стандартах. А тому позиція контролюючого органу щодо посилання на міжнародні стандарти у разі, коли підприємство здійснює облік за національними стандартами є неправомірною та не відповідає положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, розрахунок застосований контролюючим органом за формулою дисконтування заборгованості позивача є неправомірним, оскільки використовував норми МСБО, в той час як позивач використовує П(С)БО.

Контролюючим органом не надано належних, допустимих та достатніх доказів у їх сукупності, про те, що застосування до спірних відносин міжнародних стандартів фінансової звітності є обов`язковим. Отже, перевіряючими під час проведення перевірки не вірно застосовані положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Таким чином, оскільки висновки акта перевірки щодо визначення позивачу доходу від дисконтування кредиторської заборгованості спростовуються нормами чинного законодавства та наявними матеріалами справи, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків акта перевірки про порушення позивачем норм пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт» (01001, м. Київ, Майдан Незалежності, ПТП №1, Сектор В, код ЄДРПОУ 31352431) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 21.05.2019 №06892615140106 та №06902615140106.

3. Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 20 серпня 2019 року о 11 год. 00 хв., яке відбудеться в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою: м. Київ, вулиця Болбочана Петра, 8, корпус 1, зал судових засідань №38.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 19.08.2019 року.

Суддя В.П. Шулежко