Рішення № 8374527, 22.01.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 41/80022.01.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий будинок «Аванпост –Прим»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Солюшнс»

простягнення 88681,00 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Ситніков Ю.І. –дов. № 08/12/09-2 від 08.12.2009 року;

від відповідача: не з’явився;

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий будинок «Аванпост –Прим» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Солюшнс»про стягнення 88681,00 грн. –основного боргу, 23337,44 грн. –інфляційних втрат, 3281,60 грн. –3% річних та 26902,30 грн. – пені.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача сплачене державне мито та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані в повному обсязі зобов’язання щодо оплати коштів за поставлений товар відповідно до видаткових накладних наявних в матеріалах справи.

Ухвалою від 23.11.2009 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 14.12.2009 року.

В судовому засіданні 14.12.2009 року представник позивача надав усні пояснення по справі та додаткові документи по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання 14.12.2009 року не з’явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про причину неявки суд не повідомив, про день та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою від 14.12.2009 року розгляд справи було відкладено на 22.01.2010 року.

Представник позивача в судовому засіданні 22.01.2010 року подав додаткові документи по справі та усні пояснення по суті спору відповідно до яких просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання 22.01.2010 року представник відповідача не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, про час та дату проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Крім того, в позовній заяві позивач просив з метою забезпечення позову накласти арешт на розрахунковий рахунок позивача, а в разі відсутності коштів на майно відповідача.

В судовому засіданні 22.01.2010 року суд розглянув та відмовив в задоволенні заяви про забезпечення позову виходячи з наступного.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується: накладанням арешту на майно, або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Разом з тим, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що грошові кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення. При цьому в заяві про вжиття заходів забезпечення позову має міститись мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За таких обставин, проаналізувавши вищезазначену заяву та заслухавши пояснення представника позивача, суд визнав заяву позивача такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не обґрунтовано належним чином те, що невжиття заходів до забезпечення позову ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду, а також не надано суду належних доказів того, що грошові кошти можуть зникнути, зменшитись або передатись іншим особам.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 22.01.2010 року на підставі ст. 85 ГПК України за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, а також заслухавши пояснення представника позивача Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 156262,20 грн., що засвідчується видатковими накладними № 16/04/09 –006 від 16 квітня 2009 року на суму 20748,00 грн., № 23/02/09 –006 від 23 лютого 2009 року на суму 97927,20 грн., № 09/10/07 –007 від 09 жовтня 2007 року на суму 176,88 грн., № 15/10/07 –002 від 15 жовтня 2007 року на суму 37410,12 грн., довіреностями на тримання товарно –матеріальних цінностей серія ЯПЖ № 159069 від 16 квітня 2009 року, серія ЯПЖ № 159064 від 23 лютого 2009 року, серія ЯНС № 672091 від 05 жовтня 2007 року, серія ЯНС № 672094 від 09 жовтня 2007 року та податковими накладними № 642 від 16.04.2009 року на суму 10374,00 грн., № 509 від 26.03.2009 року на суму 574,00 грн., № 484 від 24.03.2009 року на суму 3300,00 грн., № 475 від 23.03.2009 року на суму 4000,00 грн., № 458 від 19.03.2009 року на суму 2500,00 грн., № 267 від 20.02.2009 року на суму 45063,60 грн., 52863,60 грн., № 1856 від 15.10.2007 року на суму 37410,12 грн., № 1827 від 09.10.2007 року на суму 176,88 грн., на підставі чого було виставлено рахунки – фактури № 17/03/09 – 008 від 17 березня 2009 року на суму 20748,00 грн., № 13/02/09 –010 від 13 лютого 2009 року на суму 97927,20 грн. та № 03/10/07 –004 від 03 жовтня 2007 року на суму 37587,00 грн.

Проте відповідач за поставлений товар розрахувався частково, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість в сумі 88681,00 грн.

04 вересня 2009 року позивач направив на адресу відповідача вимогу оплатити кошти за поставлений товар, що підтверджується копією фіскального чеку № 8541 від 07.09.2009 року, проте вищезазначена претензія залишена останнім без задоволення та належного реагування.

Станом на день розгляду справи в суді суму боргу відповідач не сплатив, жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем відповідач не надав, суму заборгованості в розмірі 88681,00 грн. не спростував.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою(ч.2 ст. 207).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 88681,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов’язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Позивач керуючись статтями 217 та 231 ГК України, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за час користування чужими коштами в сумі 26902,30 гривень.

Відповідно до положень ст. 546 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (ст. 547 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодекс України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З положень частини 2 статті 231 Господарського кодексу України випливає, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Оскільки між сторонами угода щодо неустойки не укладена, а вищезазначені статті застосовуються лише за наявності специфічного суб’єктного складу чи правовідносин, до яких даний спір не відноситься, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 3281,60 грн. та інфляційні втрати в сумі 23337,44 грн.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат з урахуванням дати вручення вимоги та семиденного строку для виконання зобов’язання від дня її вручення, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме 3% річних в сумі 129,78 грн., та інфляційні втрати в сумі 522,90 грн., перерахунок яких здійснено в межах періодів визначених позивачем, однак починаючи з 19.09.2009 року.

Крім того, слід зазначити, що загальна сума позовних вимог складає 142202,34 грн., а мита сплачено 886,81 грн., тому з позивача підлягає до стягнення на користь Державного бюджету України 535,21 грн. державного мита.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.          

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Солюшнс»(місцезнаходження: 03022, м. Київ, Голосіївський р –н, вул. Васильківська, буд. 28, код ЄДРПОУ 32910461) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий будинок «Аванпост –Прим» (місцезнаходження: 03035, м. Київ, Солом’янський р –н, вул. Сурікова, буд. 3, корп. 3, код ЄДРПОУ 20075425) 88 681 (вісімдесят вісім тисяч шістсот вісімдесят одну) грн. 00 коп. –основного боргу, 522 (п’ятсот двадцять дві) грн. 90 коп. –інфляційних втрат, 129 (сто двадцять дев'ять) грн. 78 коп. –3% річних, 893 (вісімсот дев’яносто три) грн. 34 коп. державного мита та 148 (сто сорок вісім) грн. 26 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий будинок «Аванпост –Прим» (місцезнаходження: 03035, м. Київ, Солом’янський р –н, вул. Сурікова, буд. 3, корп. 3, код ЄДРПОУ 20075425) на користь Державного бюджету України 535 (п’ятсот тридцять п’ять) грн. 21 коп. державного мита.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя О.М. Спичак

Дата підписання рішення

15.02.2010 року