Вирок № 83720978, 01.08.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 01.08.2019

Справа № 320/4285/19

Провадження № 1-кп/320/838/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2019 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Бахаєва І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Фурсової Л.І.,

прокурора - Богун Н.О.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080140003579 від 06 листопада 2018 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мелітополь Запорізької області, громадянина України, українця, неодруженого, не працевлаштованого, маючого середню-спеціальну освіту, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

-13 листопада 2007 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 4 роки. На підстав ст. 75, 76 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 2 роки. 24 липня 2008 року постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області: скасовано іспитовий строк та направлено відбувати покарання у вигляді позбавлення волі строком 4 роки;

-25 листопада 2008 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. 304, ч. 3 ст. 358, ст. 70 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 4 роки 6 місяців. На підстав ч. 1 ст. 70, ст.ст. 71, 72 КК України частково приєднано покарання по вироку Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 листопада 2007 року та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 5 років. 27 липня 2013 року, звільнений з-під варти у зв`язку з відбуттям строку покарання, ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

13 жовтня 2018 року, приблизно о 06 годині 00 хвилин, ОСОБА_1 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, керуючись корисливими мотивами, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає та достовірно знаючи про відсутність потерпілої ОСОБА_2 за місцем їх спільного проживання за адресою: АДРЕСА_3 , за допомогою належного йому ключа, зайшов до квартири, де, шляхом вільного доступу, із шафи у зальній кімнаті, таємно викрав майно, яке належить потерпілій ОСОБА_2 , а саме: золотий кулон, 585 проби, вагою 0,69 г., вартістю 745 гривень 64 копійки; золотий кулон з каменем «фіаніт», 585 проби, вагою 0,84 г., вартістю 907 гривень 74 копійки; золотий кулон з каменем «фіаніт», 585 проби, вагою 1,1 г., вартістю 1188 гривень 71 копійка; золотий кулон, 585 проби, вагою 1,26 г., вартістю 1361 гривень 61 копійка; золотий хрестик, 585 проби, вагою 1,3 г., вартістю 1404 гривень 84 копійки; золоті сережки з каменем «фіаніт», 585 проби, вагою 1,44 г., вартістю 1556 гривень 13 копійок; золота каблучка з каменем «фіаніт», 585 проби, вагою 1,45 г., вартістю 1566 гривень 94 копійки; золота каблучка з каменем «фіаніт», 585 проби, вагою 1,49 г., вартістю 1610 гривень 16 копійок. брухт золота, 585 проби, вагою 5,01 г., вартістю 5414 гривень 05 копійок, чим спричинив потерпілій ОСОБА_2 майнову шкоду на загальну суму 15 755 гривень 82 копійки. Після чого, з місця вчинення злочину зник та розпорядився майном на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, що кваліфікується як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України.

Вказаних висновків суд дійшов провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Допитаний в судовому засіданні в якості обвинуваченого ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 185 КК України визнав повністю, згоден з обсягом і кваліфікацією вчиненого, щиросердно розкаявся у скоєному та пояснив, що скоїв правопорушення при вищезазначених обставинах, а саме 13 жовтня 2018 року рано вранці, скориставшись тим, що його ніхто не бачить, при цьому знаючи про відсутність потерпілої ОСОБА_2 за місцем їхнього спільного проживання за адресою: АДРЕСА_3 , за допомогою належного йому ключа, зайшов до квартири, де, із шафи у зальній кімнаті, викрав майно, яке належить потерпілій ОСОБА_2 , а саме золоті прикраси. Після чого, з викраденим пішов з квартири та в подальшому заклав золоті прикраси до ломбарду. Крім зазначених пояснень, зазначив, що потерпілій компенсував матеріальну шкоду у розмірі 15 000 гривень та остання немає до нього ніяких претензій, про що нею особисто складено розписку. Також, просив суд суворо його не карати.

Від потерпілої до суду надійшла заява в якій остання зазначила, що до обвинуваченого ОСОБА_1 претензій матеріального та морального характеру не має. Цивільний позов не заявляла та заявляти не буде.

Учасники кримінального провадження не наполягали на виклику для безпосереднього допиту потерпілої та свідків.

Вислухавши думки учасників судового розгляду, приймаючи до уваги, що обвинувачений не оспорює фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом з`ясовано, що обвинувачений вірно розуміє зміст обставин справи, та у суду відсутні сумніви в добровільності їх позиції, тобто визнання обвинуваченим вини не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, судом також роз`яснено учасникам судового провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються.

А тому, крім допиту обвинуваченого, інші докази, за погодженням з учасниками судового провадження, не досліджувалися, за винятком документів, які стосуються особи обвинуваченого та характеризуючих його даних, заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_1 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

За таких обставин, оцінюючи безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає «поза розумним сумнівом» доведеним пред`явлене ОСОБА_1 обвинуваченням за ч. 2 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.

Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

Як вказує законодавець у ст. 50 КК України, - покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно ч. 1 ст. 75 КК України, якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбуття покарання, він дійсно може прийняти рішення про звільнення від відбування основного покарання з випробуванням.

Вирішуючи питання про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України суд також повинен урахувати тяжкість вчиненого злочину, особу винного, дотримуючись загальних принципів, встановлених законом, щодо призначення покарання. Таке рішення суду, відповідно до вимог ст. 374 КПК України, повинно бути належним чином вмотивоване, про що також зазначено і в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року.

При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд враховує вимоги статей 50, 65-67 КК України щодо загальних засад призначення покарання, межі ч. 2 ст. 185 КК України, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості, обставини, що обтяжують і пом`якшують вину обвинуваченого, а так само дані про особу обвинуваченого, відповідно до яких обвинувачений ОСОБА_1 - неодружений, непрацюючий, раніше судимий за вчинення аналогічних злочинів, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває;

В якості обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає те, що обвинувачений визнав провину в повному обсязі, щиросердно дієво розкаявся та жалкує у скоєному, своїми правдивими і послідовними показаннями сприяв встановленню істини у справі.

Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлені.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд вважає, що призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 185 КК України із звільненням його від відбування покарання, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього згідно ч.ч. 1, 2 ст. 76 КК України обов`язки, буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, гуманності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання буде достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, буде відповідати ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок його м`якості.

Запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не застосовувати.

Цивільний позов заявлений не був.

Процесуальні витрати у справі відсутні.

Долю речових доказів суд вирішує згідно ст. 100 КПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 349, 368-371, 373-376, 395 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язати засудженого ОСОБА_1 :

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід до засудженого ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не застосовувати.

Речові докази:

- документи, які 07 листопада 2018 року добровільно надала потерпіла ОСОБА_2 слідчому для проведення огляду, які відповідно до постанови слідчого СВ Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції Шостака С.О. від 07 листопада 2018 року визнані речовими доказами в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080140003579 від 06 листопада 2018 року та які знаходяться в матеріалах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080140003579 від 06 листопада 2018 року - залишити на зберігання в матеріалах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080140003579 від 06 листопада 2018 року.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 30 (тридцяти) днів з моменту його проголошення.

Вирок суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

СУДДЯ: І.М. БАХАЄВ