Рішення № 8371318, 01.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/3801.02.10

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Ніско Констракшн Україна”

доТовариства з обмеженою відповідальністю “Інфобуд-Інвест”

простягнення 39 618,43 грн.

Суддя Омельченко Л.В.

Представники сторін:

від позивачаСлучевська О.Ю. —представник за довіреністю від 05.10.2009 р. № б/н

від відповідача не з’явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Ніско Констракшн Україна” звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфобуд-Інвест” 29194,00 грн. заборгованості з оплати переданої відповідачеві у власність продукції за договором купівлі-продажу від 01.01.2008 р. № 1/1СФ-08, грн., а також 6241,51 грн. пені, 3371,89 грн. інфляційної складової боргу та 811,03 грн. 3 % річних.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/38 від 04.12.2009 р., яку призначено до розгляду на 25.12.2009 р.

25.12.2009 р. та 25.01.2010 р. розгляд відкладався відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України зважаючи на неявку в судове засідання представника відповідача та неподання витребуваних судом документів.

У судове засідання, призначене на 01.02.2010 р., відповідач уповноваженого представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, вимоги ухвал суду у справі № 46/38 від 04.12.2009 р., 25.12.2009 р. та 25.01.2010 р. не виконав, відзиву на позовну заяву не надав, заявлені вимоги не оспорив. Враховуючи вищенаведене та відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про взаємовідносини сторін.

Під час розгляду спору по суті представник позивача підтримав заявлені вимоги, що мотивовані порушенням відповідачем обов’язку зі своєчасної оплати товару, що був отриманий ним за договором купівлі-продажу від 01.01.2008 р. № 1/1СФ-08. На підтвердження таких вимог суду надано договір, видаткову накладну та довіреність на отримання цінностей, рахунок-фактуру, претензію, розрахунок ціни позову.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2008 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Ніско Констракшн Україна” в якості продавця та Товариство з обмеженою відповідальністю “Інфобуд-Інвест” в якості покупця уклали договір купівлі-продажу № 1/1СФ-08 (надалі —договір), за умовами якого продавець (позивач) зобов’язався продати, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити товар (кровельні, гідроізоляціонні та теплоізоляціонні матеріали, геотекстиль Террам) на умовах, визначених даним договором.

Відповідно до п. 5.1 договору період та строк кожної поставки здійснюється за погодженням сторін.

Згідно з п. 4.1 договору поставка товару здійснюється за письмовою заявкою покупця.

Ціна товару та загальна вартість кожної поставки зазначається в рахунку-фактурі (п. 3.1 договору).

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналіз умов договору № 1/1СФ-08 від 01.01.2008 р. дає право стверджувати, що укладений правочин в межах відносин позивача (продавця) та відповідача (покупця) являє собою договір купівлі-продажу, оскільки за його умовами позивач зобов’язався передати, а відповідач —прийняти у власність та оплатити належний позивачеві товар.

Відповідно до п. 6.1 договору продавець надає покупцю товарний кредит у розмірі 40000,00 грн. з відстрочкою платежу у три календарних дні.

На виконання договору позивач поставив відповідачу товар вартістю 52 094 грн., що підтверджується видатковою накладною № НК-0000638 від 30.10.2008 р. та довіреністю на отримання цінностей № 192 від 30.10.2008 р.

За отриманий товар відповідач розрахувався частково, перерахувавши позивачеві 22 900,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку (копії в матеріалах справи).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем склала 29194,00 грн.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1-2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, з наявних в матеріалах справи, письмових доказів та пояснень представника позивача судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом відповідач прийняв товар вартістю 52094,00 грн., але не оплатив його повністю, чим порушив умови договору та чинне законодавство і його борг перед позивачем становить 29194,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце слухання справи, не надав суду доказів на підтвердження відсутності заявленої до стягнення заборгованості, заявлені вимоги не заперечив.

Таким чином, наявність заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 29194,00 грн. за договором № 1/1СФ-08 від 01.01.2008 р. документально підтверджується, відповідачем не спростована, а тому підлягає стягненню.

Крім суми основного боргу, позивач також просить стягнути з відповідача 6 241,51 грн. пені, 3 371,89 грн. інфляційних витрат, 811,03 грн. 3 % річних.

У п. 10.1 договору сторони встановили, що у випадку порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує нанесені цим збитки в порядку, передбаченому діючим законодавством.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст. 3 вказаного нормативного акту розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня.

Статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Суд, дослідивши договір 1/1СФ-08 від 01.01.2008 р., встановив, що його умовами не передбачено відповідальності відповідача у вигляді сплати неустойки (пені) за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання по оплаті поставленого позивачем товару.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 6 241,51 грн. пені є необґрунтованими, у зв’язку з чим задоволенню не підлягають.

У ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на положення ст. 625 Цивільного кодексу України позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційної складової боргу є такими, що заявлені правомірно та підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача, що перевірений судом та приймається як належний.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфобуд-Інвест” (03191, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, 9, корп. 3, к. 181, ідентифікаційний код 35000439) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ніско Констракшн Україна” (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 9/2, оф. 77, ідентифікаційний код 33996768) 29 194 (двадцять дев’ять тисяч сто дев’яносто чотири) грн. основного боргу, 3 371 (три тисячі триста сімдесят одну) грн. 89 коп. інфляційної складової боргу, 811 (вісімсот одинадцять) грн. 03 коп. 3 % річних, 333 (триста тридцять три) грн. 76 коп. державного мита, 198 (сто дев’яносто вісім) грн. 82 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                       Л.В. Омельченко