Рішення № 8370937, 14.10.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 42/23214.10.09 За позовом Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Закарпатської філії Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком"

до Державного комітету України з державного матеріального резерву

про стягнення 360 821,74 грн.

Суддя Хоменко М.Г.

Представники:

від позивача Маренич О.І.

від відповідача Брега Т.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Закарпатської дирекції Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву 360 821,74 грн. заборгованості за договором про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2004 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 42/232 (суддя Паламар П.І.).

За розпорядженням в.о. голови Господарського суду міста Києва від 29.07.2004 справу № 42/232 передано на розгляд у закритому судовому засіданні судді Хоменку М.Г., який ухвалою від 12.08.2004 справу № 42/232 прийняв до свого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2004 задоволено клопотання сторін тау продовжено строк розгляду справи № 42/232.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву від 26.10.2004 № 399/юр, згідно з яким з позовними вимогами не погодився та просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

У поясненнях на відзив у справі № 42/232 від 25.11.2004 № 01-25-4333 позивач заявив про незгоду з висновками відповідача, просив суд відхилити як безпідставні доводи відповідача та задовольнити заявлений позов у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2005 призначено судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз; зобовязано відповідача провести попередню оплату витрат по проведенню експертизи відповідно до рахунку, виставленого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, з наступним віднесенням витрат на сторін відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України; провадження у справі № 42/232 зупинено до одержання висновку експерта.

У звязку з поверненням Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз матеріалів справи № 42/232 без проведення судово-бухгалтерської експертизи позивач подав до суду клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2009 провадження у справі № 42/232 поновлено.

До суду 13.07.2009 надійшла заява позивача від 09.07.2009 № 01-25-2803, в якій останній повідомив суд, що у відповідності до наказу Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" від 14.05.2004 № 173 запроваджено нові назви філій Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком". Відповідно до цього наказу Закарпатська дирекція Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" стала Закарпатською філією Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком".

Позивач 15.07.2009 подав до суду заяву від 10.07.2009 № 01-25-2819, якою збільшив позовні вимоги на 162 206,00 грн. та заявив про стягнення з відповідача 523 027,74 грн. заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2009 задоволено клопотання сторін та продовжено строк вирішення спору у справі № 42/232 до 30.12.2009.

Позивачем 14.10.2009 надано суду пояснення по справі від 12.10.2009 № 01-25-4061 та підтримано позов з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно й повно дослідивши обставини справи, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Державним агентством України по матеріальних резервах, правонаступником якого є відповідач, та позивачем укладено договір про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 29.11.2000 № 21-195 (далі договір), предметом якого є забезпечення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі матеріальні цінності) на складських площах позивача.

За умовами договору позивач зобовязався закладати на відповідальне зберігання матеріальні цінності, створювати необхідні умови та забезпечувати кількісне і якісне їх зберігання, а відповідач оплачувати позивачу закладку (поставку) матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву та відшкодовувати позивачу витрати на їх утримання.

Відповідно до п. 3.1 договору вартість зберігання матеріальних цінностей визначається кошторисом, який може змінюватись лише за згодою обох сторін.

Виконуючи умови договору, позивач у 4 кварталі 2000 року, у 2001 році, у 2002 році та у 1 кварталі 2003 року здійснив витрати з утримання матеріальних цінностей на загальну суму 360 821,74 грн., що підтверджується кошторисами витрат та звітами про витрати на утримання матеріальних цінностей, а також іншими доказами (довідками про витрати на утримання обєктів мобілізаційного резерву, договорами про охорону обєктів, особовими рахунками робітників і службовців позивача, актами, накладними, рахунками тощо).

Поквартальні звіти відповідно до щорічних кошторисів витрат надсилалися на адресу відповідача на виконання п. 3.2 договору.

Проте відповідач свої обовязки по оплаті понесених позивачем витрат не виконав.

У звязку з невиконанням відповідачем умов договору позивач направив відповідачу претензію від 07.07.2003 № 01-25-1936 з вимогою погашення заборгованості у розмірі 360 821,74 грн. Претензією від 23.09.2003 № 01-25-4265 позивачем повторно предявлено вимоги до відповідача.

Однак відповідач так і не сплатив позивачу зазначену суму заборгованості.

Доказів, які б спростовували вказаний розмір понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей, а також понесення ним витрат в іншому розмірі відповідачем не надано.

Відповідачем заявлено про те, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності щодо вимог по відшкодуванню витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей за період до 13.05.2001.

Проте позивач надав суду докази звернення до Господарського суду міста Києва 30.12.2003 з вимогами про стягнення з відповідача 360 821,74 грн. боргу з утримання матеріальних цінностей.

За умовам договору оплата витрат на утримання матеріальних цінностей проводиться відповідачем після щоквартального звітування позивача про фактичні понесені ним витрати.

Згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання.

У позивача виникло право предявити вимогу про відшкодування витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей після надання відповідачу щоквартального звіту про фактичні понесені позивачем витрати.

Отже, право предявити вимогу про відшкодування витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей у 4 кварталі 2000 року виникло у позивача у 2001 році без пропуску трирічного строку позовної давності.

Не беруться до уваги також посилання відповідача про те, що у нього відсутні підстави для відшкодування витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей, враховуючи факт самовільного їх використання позивачем.

Проте дана обставина не звільняє відповідача від виконання договірних обовязків щодо оплати позивачу витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей.

Крім того, під час розгляду даної справи сторонами укладено акт звірки заборгованості, згідно з яким сторони звірили розрахунки та підтвердили, що заборгованість за зберігання матеріальних цінностей державного резерву за період: 4 квартал 2000 року 1 квартал 2003 року, щодо якої триває розгляд заявлених позовних вимог, по яких не прийнято остаточного рішення, станом на 01.01.2007 складає 360 821,74 грн.

Таким чином, підписаний сторонами та скріплений печатками зазначений акт є належним доказом існування заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 360 821,74 грн.

Згідно з вимогами ч. 3. ст. 947 Цивільного кодексу України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобовязаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. № 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, повязаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" Державний комітет з державного матеріального резерву зобовязано спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

У п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, повязаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого зазначеною постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що відшкодування витрат, повязаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Оскільки матеріалам справи підтверджено наявність несплаченої заборгованості відповідача за договором, з останнього на користь позивача підлягає стягненню 360 821,74 грн. боргу.

Під час розгляду даної справи 15.07.2009 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог до відповідача на суму 162 206,00 грн. як заборгованості за зберігання матеріальних цінностей по договору за період з 1 березня 2003 року по 30 червня 2004 року.

На підтвердження цих вимог позивач надав докази здійснення витрат з утримання матеріальних цінностей на загальну суму 162 206,00 грн., що підтверджується кошторисами витрат та звітами про витрати на утримання матеріальних цінностей, а також іншими доказами (договорами про охорону обєктів, штатними розписами працівників позивача, актами, накладними, рахунками, платіжними дорученнями тощо).

Відповідач проти збільшення позовних вимог заперечив.

Заявляючи вимоги про збільшення позовних вимог, позивач заявив клопотання про відновлення йому пропущеного строку позовної давності.

Отже, позивач заявив про пропущення ним строку позовної давності та просив суд визнати причину пропуску цього строку поважною.

Обґрунтовуючи викладене, позивач послався на те,що провадження у справі було зупинено 18 лютого 2005 року за ухвалою суду, а відповідно до ст. 52 Господарського процесуального кодексу України перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі.

Зазначене обґрунтування позивача є помилковим, оскільки строк позовної давності не відноситься до процесуальних строків.

Статтями 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Та обставина, що провадження у справі було зупинено, не може вважатися поважною причиною пропуску строку позовної давності, оскільки зупинення провадження у справі не позбавляє права сторін подавати заяви та клопотання.

Таким чином, у позивача було достатньо часу для подання до суду додаткових позовних вимог у межах строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 162 206,00 грн. заборгованості за зберігання матеріальних цінностей по договору за період з 1 березня 2003 року по 30 червня 2004 року.

Оскільки згідно з вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 291,79 грн. витрат по сплаті державного мита та 81,40 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 00034016, р/р 31111089900001 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 820172), а у випадку відсутності коштів з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Закарпатської філії Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" (88000, м. Ужгород, пл. Кирила та Мефодія, 4, код ЄДРПОУ 25438186, р/р 2600837 в ЗОФ АППБ "АВАЛЬ", м. Ужгород, МФО 312345) 360 821 (триста шістдесят тисяч вісімсот двадцять одна) грн. 74 коп. боргу, 2 291 (дві тисячі двісті девяносто одна) грн. 79 коп. витрат по сплаті державного мита та 81 (вісімдесят одна) грн. 40 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя М.Г. Хоменко

Дата підписання рішення: