Рішення № 8370453, 25.01.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/8125.01.10

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Завод “Енергія”

До Товариства з обмеженою відповідальністю “Фундамент”

Простягнення 2870,55 грн.

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

від позивачане з’явився

від відповідача Хіміч Б.С. —представник за довіреністю від 09.09.2009 р. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2009 року Товариство з обмеженою “Завод “Енергія” звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фундамент” 2770,00 грн. заборгованості за переданий у власність товар згідно з рахунком-фактурою № СФ-171 від 08.12.2008 р. та видатковою накладною № РН-000128 від 08.12.2008 р. відповідно до усної домовленості сторін про купівлю-продаж, а також 22,99 грн. 3 % річних та 77,56 грн. інфляційної складової боргу.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2009 р. № 46/81, яку призначено до розгляду на 25.01.2010 р.

У судове засідання, призначене на 25.01.2010 р., позивач уповноваженого представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи (повідомлення про вручення копії ухвали від 25.12.2009 р. в матеріалах справи), у зв’язку з чим, суд вважає за можливе розглянути спір за відсутності представника позивача за наявними у справі доказами, які містять достатньо відомостей про взаємовідносини сторін.

Як вбачається з позовної заяви, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод “Енергія” про стягнення боргу та нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України мотивовані порушенням відповідачем усної домовленості сторін про купівлю-продаж в частині своєчасності розрахунків за поставлений товар. На підтвердження заявлених вимог до позову приєднано видаткову накладну, рахункок-фактуру, якими стверджується досягнення згоди на передачу товару, претензію про сплату боргу, довіреність на отримання матеріальних цінностей.

Представник відповідача, який прибув у судове засідання, надав суду пояснення по справі та платіжне доручення про перерахування відповідачеві 2770,00 грн. за накладною від 08.12.2008 р. № 128. Відповідно до усних та письмових пояснень Товариства з обмеженою відповідальністю “Фундамент”, відповідач заявлені вимоги не визнає, оскільки розрахувався з позивачем за поставлений товар.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до рахунку-фактури № СФ-171 від 08.12.2008 р. на суму 2770,00 грн., а також видаткової накладної № РН-000128 від 08.12.2008 р. на суму 2770,00 грн. (належним чином засвідчені копії в матеріалах справи) позивач передав, а відповідач прийняв у власність товар (200 м сітки) загальною вартістю 2770,00 грн.

Факт отримання відповідачем спірного товару та прийняття його у власність стверджується довіреністю на отримання матеріальних цінностей № 302 від 08.12.2008 р., підписом уповноваженої особи та відтиском штампу відповідача на вищевказаній накладній.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Вимогами ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі видаткової накладної № РН-000128 від 08.12.2008 р. позивач передав, а відповідач отримав товар вартістю 2770,00 грн. Отже, такою накладною та вищевказаним рахунком-фактурою сторонами досягнуто згоди щодо виду товару, його кількості, одиниці виміру та ціни.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини купівлі-продажу, оскільки у позивача виникли зобов’язання передати відповідачу визначений товар на суму 2770,00 грн., а у відповідача —прийняти та сплатити грошові кошти (оплатити його).

За твердженнями позивача, наведеними у позовній заяві, станом на день складання позову відповідач не розрахувався за поставлений товар і його борг становить 2770,00 грн.

Строк оплати товару в сумі 2770,00 грн. визначений у рахунку-фактурі від 08.12.2008 р. № СФ-171, згідно з яким відповідач мав перерахувати на користь позивача вартість товару до 10.12.2008 р.

12.11.2009 р. позивач надіслав відповідачеві претензію з вимогою погасити заборгованість в розмірі 2770,00 грн. протягом п’яти днів з дати її отримання. Відповідь на вказану претензію до матеріалів справи не надано, доказів перерахування коштів у строк, встановлений у претензії, суду не пред’явлено.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач свої зобов’язання щодо передачі відповідачу товару виконав належним чином, а саме: ним було здійснено передачу вищезазначеного товару у визначеній кількості за вищевказаною видатковою накладною, а відповідачем прийнято товар.

Разом з тим, всупереч прийнятому зобов’язанню з оплати переданої позивачем продукції, відповідач не виконав його своєчасно, оскільки до моменту звернення позивача до суду з даним позовом та порушення провадження у справі № 46/81 не здійснив оплату.

Нормами ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено заборону односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

25.01.2010 р. у судовому засіданні відповідач надав суду докази перерахування на користь позивача 2770,00 грн. платіжним дорученням № 2 від 11.01.2010 р., призначення платежу: “за сітку згідно з накладною № 128 від 08.12.2008 р.”. Таким чином, вказаним платіжним дорученням відповідач фактично визнав факт наявності у нього простроченої заборгованості перед позивачем, яка 11.01.2010 р. ним була погашена.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі в разі відсутності предмету спору.

Зважаючи на подання суду доказів погашення заборгованості з оплати вартості поставленого позивачем відповідачеві товару, провадження у справі в частині вимог про стягнення 2770,00 грн. основного боргу підлягає припиненню.

Крім суми основного боргу, позивач також просив стягнути з відповідача 22,99 грн. 3 % річних та 77,56 грн. інфляційної складової боргу, нарахованих за період з 01.01.2009 р. по 10.12.2009 р.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з наведеною нормою, позовні вимоги в частині стягнення нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України є такими, що заявлені правомірно. Відповідно до уточненого розрахунку, проведеного судом, за період прострочення з 11.12.2008 р. по 10.12.2009 р. (строк, визначений позивачем) індекс інфляції від суми боргу склав 376,72 грн., 3 % річних –83,10 грн. Разом з тим, оскільки згідно з діючим процесуальним законодавством суд не вправі виходити за межі позовних вимог, вимоги позивача в частині стягнення інфляційної складової боргу та 3 % річних підлягають задоволенню згідно з розрахунком позивача.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 22,99 грн. 3 % річних та 77,56 грн. інфляційної складової боргу підлягають задоволенню повністю.

У зв’язку з тим, що відповідач перерахував позивачеві суму боргу після звернення останнього до суду для відновлення своїх прав, понесені позивачем судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Провадження у справі в частині вимог про стягнення 2 770,00 грн. основного боргу припинити.

2.          В іншій частині вимог позов задовольнити повністю.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фундамент” (02121, м. Київ, вул. Колекторна, 1-д, ідентифікаційний код 19130159) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод “Енергія” (09634, Київська обл., Рокитянський район, с. Синява, вул. Шевченка, 101, ідентифікаційний код 35512202) 22 (двадцять дві) грн. 99 коп. 3 % річних, 77 (сімдесят сім) грн. 56 коп. інфляційної складової боргу, 102 (сто дві) грн. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                             Л.В. Омельченко