Рішення № 8370451, 09.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/33009.12.09 За позовомАкціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона -2»

доАкціонерного комерційного банку «Київ»(Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»)

третя особаяка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –Товариство з обмеженою відповідальністю «Сантанна»

провизнання припиненим договору іпотеки та зобов'язання вчинити дії

та зустрічним позовомПублічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»

до Акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона -2»

провизнання недійсної угоди про припинення договору майнової поруки

СуддяСташків Р.Б.

Представники: від позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) – Пупиніна Л.О. (довіреність б/н від 04.11.2009);

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) – не з’явився. СУТЬ СПОРУ:

У квітні 2009 року Акціонерне товариство «Київська пересувна механізована колона -2» (далі –АТ «КПМК-2») звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного комерційного банку «Київ»(правопопередник Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»; далі –Банк) про:

- визнання договору іпотеки, укладеного 01.12.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сантанна»(далі –ТОВ «Сантанна»або Боржник), Банком та АТ «КПМК-2», (далі –Договір іпотеки) припиненим з 03.12.2008;

- зобов’язання Банку зняти заборону відчуження зазначеного в Договорі іпотеки нерухомого майна, яка міститься у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, Договір іпотеки припинив свою дію відповідно до пункту 7.2 останнього 03.12.2008, оскільки даним пунктом передбачено, що Договір іпотеки діє у будь-якому випадку не довше дії договору майнової поруки від 01.12.2008, укладеного між Банком, ТОВ «Сантанна»та АТ «КПМК-2»(далі –Договір майнової поруки), а саме 03.12.2008 Банк, ТОВ «Сантанна»та АТ «КПМК-2»уклали угоду про припинення Договору майнової поруки.

Позивач неодноразово звертався до Банку з вимогою вивільнити з іпотеки заставлене майно, однак станом на день подання даного позову до суду відповіді не отримав.

Таким чином, позивач вважає, що Банк необґрунтовано та протиправно за припиненим Договором іпотеки утримує під забороною відчуження майно, що належить на праві власності АТ «КПМК-2», чим унеможливлює здійснення в повному обсязі останнім права власності на майно передбачене статтями 316, 317 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України).

Банк відзив на позов АТ «КПМК-2»у порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) не подав, натомість 09.09.2009 подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсною угоди від 03.12.2008 про припинення Договору майнової поруки, укладеної між Банк, ТОВ «Сантанна»та АТ «КПМК-2»(далі –Угода про припинення майнової поруки).

Зустрічний позов мотивований тим, що вищезазначена угоду є фіктивним правочином, оскільки була вчинена без наміру створення правових наслідків. Так, 11.12.2008, тобто вже після дати укладання Угоди про припинення майнової поруки, між Головним управлінням Національного банку України по м. Києву і Київській області, Банком, ТОВ «Сантанна»та АТ «КПМК-2»було підписано договір застави майнових прав № 136/ЗМП-5 від 11.12.2008, предметом якого є майнові права за кредитним договором на забезпечення виконання якого й укладався Договір іпотеки. При цьому, у тексті цього Договору застави майнових прав йдеться посилання на Договір іпотеки.

Крім того, 25.02.2009 АТ «КПМК-2», звертаючись до Банку, просив дозволити розірвати Договір іпотеки та вивільнити із застави нерухоме майно, яке передано в забезпечення. Тим самим АТ «КПМК-2»повторно підтвердив, що Угода про припинення майнової поруки є фіктивною, а Договір майнової поруки та Договір іпотеки є чинними.

Ухвалою від 09.09.2009 зустрічний позов прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.

АТ «КПМК-2»зустрічний позов не визнав. Свої заперечення проти цього позову мотивував тим, що сам по собі факт невиконання сторонами умов оспорюваного правочину не робить його фіктивним. Банк не довів суду, що у всіх учасників оспорюваного правочину були відсутні наміри створити юридичні наслідки.

ТОВ «Сантанна»письмових пояснень щодо предмет спору суду не надало, у судові засідання не з’являлось, хоча повідомлялося належним чином про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

У судове засідання призначене на 09.12.2009 представник Банку також не з’явився.

Про поважні причини неявки в судове засідання представників Банку та Третьої особи суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від останніх не надходило.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

У судовому засіданні призначеному на 09.09.2009 оголошувалась перерва до 14.10.2009.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як убачається з пункту 1.3 Статуту Банку, згідно з наказом тимчасового адміністратора від 04.06.2009 № 222 найменування Акціонерного комерційного банку «Київ»змінено на Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ», про що 11.06.2009 державним реєстратором Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації зроблено запис про заміну свідоцтва за номером 1 074 105 0024 004822.

01.12.2008 між АТ «КПМК-2»(Іпотекодавець), як майновим поручителем, ТОВ «Сантанна»(Позичальник) та Банком (Іпотекодержатель) укладено Договір іпотеки (посвідчений 01.12.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П. та зареєстрований в реєстрі за № 3977) відповідно до якого Іпотекодержатель має право у разі порушення Позичальником своїх обов'язків за кредитним договором № 93/07 від 29 жовтня 2007 року (укладений між ТОВ «Сантанна»та Іпотекодержателем, за яким Позичальник отримав від Іпотекодержателя кредитні кошти у розмірі 38 500 000 грн. під 11,1% річних в національній валюті з терміном повернення до 28 жовтня 2009 року включно), а також усіма додатковими угодами до цього Кредитного договору (№ 1 від 25 січня 2007 року, № 2 від 30 жовтня 2008 року, які укладені між Позичальником та Іпотекодержателем до укладання цього Договору чи будуть укладені ними у майбутньому стосовно розміру кредиту, процентної ставки, термінів повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування) (далі –Основний договір) одержати задоволення за рахунок нерухомого майна, передбаченого в пункті 3 цього Договору, яке передається Іпотекодавцем в іпотеку Іпотекодавцеві за цим Договором, переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця (пункти 1.1, 1.2, 1.3).

Відповідно до пункту 2.1 Договору іпотеки, іпотекою забезпечується виконання ТОВ «Сантанна»зобов'язань перед Позивачем як Іпотекодержателем, які визначені Основним договором у своєчасному поверненні кредитних коштів, сплати процентів за їх користування та можливих штрафних санкцій в порядку передбаченому кредитним договором поруки від 01.12.2008.

У пункті 3.1 Договору іпотеки вказане нерухоме майно, а саме перелічені квартири, які є предметом іпотеки за даним Договором (квартири №№ 1, 3, 4, 5 за адресою: Київська обл., Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, буд. 140, загальною вартістю 58368 150 грн.).

Підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 Договору іпотеки Іпотекодержателю надано право за рахунок Предмета іпотеки та у відповідності із умовами викладеними у Договорі майнової поруки від 1 .грудня 2008 року, задовольнити у повному обсязі свою вимогу, забезпеченою іпотекою, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи кредит, сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків та витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги в порядку передбаченому.

З матеріалів справи також вбачається, що Договір іпотеки був укладений на підставі укладеного цього ж дня (01.12.2008) Договору майнової поруки, відповідно до пункту 1.5 якого АТ «КПМК-2»(Поручитель) на забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Сантанна»(Позичальника) за вищезазначеним Кредитним договором передав в іпотеку Банку (Кредитор) належні йому на праві власності чотири квартири за адресою Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, будинок 140 №№ 1, 3, 4, 5 згідно зі Свідоцтв на право власності на нерухоме майно від 28.12.2007, виданих Козинською селищною радою, загальною вартістю 58 377 150 грн.

Відповідно до пункту 7.2 Договору іпотеки цей Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання Іпотекодавцем зобов’язань за Основним договором, забезпечених іпотекою, але у будь-якому випадку не довше дії Договору майнової поруки.

Як свідчать матеріали справи, 03.12.2008, тобто майже відразу після укладення Договору майнової поруки, а саме через два дня, між Банком, АТ «КПМК-2»та ТОВ «Сантанна»укладено оспорювану Угоду про припинення майнової поруки, відповідно до якої Сторони дійшли взаємної згоди про те, що з моменту підписання її уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Договір майнової поруки є припиненим, а Сторони не мають жодних прав та обов'язків за ним щодо одна одної.

Зважаючи на те, що вказана Угода була підписана сторонами 03.12.2008, позивач за первісним позовом вважає, що Договір іпотеки враховуючи положення його пункту 7.2 припинив дію.

Банк же вважає, що дана Угода є фіктивним правочином, оскільки укладена без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 5 статті 203 ЦК України, згідно з яким правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, дії особи, що вчинені без наміру створити будь-які юридичні наслідки, не призводять до правочинів.

Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Аналогічне положення міститься й у частині 7 статті 180 ГК України, якою передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Виходячи з аналізу даних норм строком договору є час його чинності (обов’язковості), і є межею, що дозволяє відділити в часі дії, що поглинаються договором чи не поглинаються ним. Протягом цього строку сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Отже, якщо б сторони оспорюваної Угоди про припинення майнової поруки мали намір припинити Договір майнової поруки, то, відповідно, припинив би дію на підставі пункту 7.2 Договір іпотеки і останній.

Як убачається з матеріалів справи, 11.12.2008, тобто через вісім днів після укладання оспорюваної Угоди про припинення майнової поруки, і відповідно, припинення дії Договору іпотеки, між Головним управлінням Національним банком України по м. Києву і Київській області, АТ «КПМК-2», ТОВ «Сантанна»та Банком було підписано (укладено) договір застави майнових прав № 136/ЗМП-5 (далі –Договір застави), відповідно до якого зобов’язання, що випливають з Основного договору, забезпечуються, зокрема і Договором іпотеки (пункт 1.1)

Пунктом 1.4 цього Договору застави передбачено, що майновим поручителем боржника є АТ «КПМК-2».

Відтак, укладаючи даний договір застави, всі учасники оспорюваної Угоди про припинення майнової поруки, а саме: і Банк, і ТОВ «Сантанна», і АТ «КПМК-2», визнали, що Договір іпотеки є діючим договором.

Водночас, якщо б укладаючи Угоду про припинення майнової поруки, сторони мали на меті припинення Договору майнової поруки, тобто мали намір створити відповідні правові наслідки обумовлені оспорюваним правочином, то при укладені Договору застави його учасники не мали б права посилатися на Договір іпотеки, який би автоматично на підставі пункту 7.2 припиняв свою дію, після припинення Договору майнової поруки, і відповідно АТ «КПМК-2»не було б учасником Договору застави.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що АТ «КПМК-2»було надіслано на адресу тимчасовому адміністратору Банку лист за № 142 від 25.02.2009, зі змісту якого вбачається, що:

- зокрема, АТ «КПМК-2»згідно з Договором застави та Договором іпотеки є майновим поручителем ТОВ «Сантанна»за виконання останнім зобов’язань за Основним договором;

- відповідно до Договору іпотеки в якості забезпечення виконання ТОВ «Сантанна»зобов’язань за Основним договором АТ «КПМК-2»передало Банку у іпотеки майно, у тому числі й квартири №№ 1, 3, 4, 5 за адресою: Київська обл., Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, буд. 140;

- враховуючи вищенаведене, АТ «КПМК-2»просило дозволити AT «КПМК-2»розірвати, у тому числі й Договір іпотеки, та вивільнити з застави вказане нерухоме майно, а виконання зобов'язань Банку за кредитом рефінансування, наданим згідно з кредитним договором № 136 від 11.12.2008 забезпечити за рахунок іншого майна належного Банку, що відобразити в Договорах застави майнових прав № 136/ЗМП-4 та № 136/ЗМП-5 від 11 грудня 2008 року.

Суд зазначає, що відповідно до чинного законодавства України розірвати можна діючий договір, а не той що вже припинив свою дію.

Відтак, звертаючись з вищевказаним листом АТ «КПМК-2»підтвердило факт того, що при укладанні оспорюваної Угоди про припинення майнової поруки, сторони, у тому числі й воно, не мали на меті створення юридичного наслідку обумовленого цим правочином.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. Водночас фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети.

Судом, зважаючи на положення пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», враховано, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Зазначеним пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»передбачено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Судом враховані зазначені рекомендації, і встановлено, що всі учасники оспорюваного правочину мали умисел щодо того, що останній укладений без наміру створити будь-які юридичні наслідки цим правочином, позаяк, як вже зазначалось, уся подальша поведінка сторін свідчить про це.

Відповідно до частини 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а зустрічний позов таким, що підлягає задоволенню.

АТ «КПМК-2»у одній із позовних вимог просить суд визнати Договір іпотеки припиненим з 03.12.2008. Розглядаючи вказану вимогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про судоустрій України»місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

Господарським судам підвідомчі справи, визначені статтею 12 ГПК України, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір носять господарський характер.

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав –це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів можє бути, зокрема, припинення правовідношення.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Судом встановлено, що позивач просить визнати Договір іпотеки припиненим з 03.12.2008, тобто встановити даний юридичний факт.

Суд відзначає, що встановлення певних фактів у порядку господарського судочинства не передбачено діючим законодавством як спосіб захисту прав. Юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне (господарське). Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

На відміну від норм Цивільного процесуального кодексу України (пункт 4 статті 254 та Глава 37), яким передбачено можливість розгляду судами в порядку окремого провадження справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, ГПК України не містить положень щодо підвідомчості таких спорів господарським судам. Отже, категорія спорів щодо встановлення певних юридичних фактів у правовідносинах між юридичними особами не підлягає розгляду господарськими судами, оскільки предмет спору не відповідає встановленим законом способам захисту прав.

У пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 №01-8/2229 зазначено, що дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.

За таких обставин, позовна вимога АТ «КПМК-2»про визнання Договору іпотеки припиненим з 03.12.2008 не визнається судом за законну та обґрунтовану, а тому суд відмовляє АТ «КПМК-2»у задоволенні зазначеної позовної вимоги.

Крім того, враховуючи вищезазначене суд не вбачає також і підстав для задоволення вимоги АТ «КПМК-2»про зобов’язання Банку зняти заборону відчуження зазначеного в Договорі іпотеки нерухомого майна, яка міститься у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

При цьому, судом враховано, що відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку»іпотека припиняється у разі, зокрема, припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Проте, судом встановлено, що Договір іпотеки не припинив своєї дії, як і не припинило дію й основне зобов’язання, яке забезпечувалось вказаною іпотекою.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача, а при відмові в позові –на позивача (частина 5 статті 49 ГПК України).

Оскільки Банком сплачено витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у сумі 312,5 грн., тобто в сумі більшій, ніж встановлено Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1258) у редакції розмірів ставок станом на момент подання позову (09.09.2009), то надмірно сплачені витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 76,5 грн. підлягають поверненню Банку.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові Акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона -2»відмовити повністю.

2. Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»задовольнити.

3. Визнати недійсною угоду від 03.12.2008 про припинення Договору майнової поруки від 01.12.2008, укладену між Акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона -2», Акціонерним комерційним банком «Київ»(Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сантанна».

4 Стягнути з Акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона -2»(01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 67-б, ідентифікаційний код 00858473) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»(01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, ідентифікаційний код 14371869) 85 (вісімдесят п’ять) грн. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»(01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, ідентифікаційний код 14371869) зайве сплачені витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 76 (сімдесят шість) грн. 50 коп., перераховані меморіальним ордером № 263510 від 1 червня 2009 року, яке знаходиться у справі № 34/330.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

СуддяСташків Р.Б. Повний текст рішення підписано 02.02.2010.