Рішення № 83699596, 19.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2019 рокуСправа № 160/6356/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Нікопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання незаконним нарахування заборгованості і зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

09.07.2019 року Суб`єкт підприємницької діяльності фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Нікопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач-2), в якій просив:

- визнати незаконним нарахування заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 10641,13 грн. та зобов`язати Нікопольську об`єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС у Дніпропетровській області та ГУ ДФС у Дніпропетровській області скасувати нараховану недоїмку у розмірі 10641,13 грн., про що внести відповідну інформацію до інтегрованої картки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що відповідач вимагає від нього сплатити недоїмку з єдиного соціального внеску в розмірі 10641,13 грн. При цьому, позивач зауважив, що він звільнений від сплати єдиного внеску як пенсіонер, а тому дії відповідача, що направлені на стягнення з нього недоїмки з єдиного соціального внеску, на переконання останнього, є протиправними.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзивів на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

30.07.2019 року на адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивач як платник єдиного соціального внеску, зобов`язаний рахувати та сплачувати його у строки та розмірах встановлених законом. Крім того, зазначено, що до контролюючого органу станом на момент винесення оскаржуваної вимоги не надходило жодної інформації про те, що позивач звільнений від сплати ЄСВ, отже, вимога ГУ ДФС у Дніпропетровський області № Ф-76 від 20.05.2019 року є законною.

Виходячи з положень ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративну справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Нікопольському управлінні ГУ ДФС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець з 01.03.1999 року та перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Засобами поштового зв`язку позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-76 від 20.05.2019 року, прийняту ГУ ДФС у Дніпропетровській області зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 10641,13 грн.

Листом Нікопольського управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області за вих. № 73951/10/04-36-58-50-21 від 25.06.2019 року було повідомлено позивача, що фактично нарахування недоїмки за скасованою вимогою № Ф-1180 від 03.05.2013 року не припинено і вона обліковувується в інтегрованій картці позивача.

Вважаючи, що вказана заборгованість нарахована та обліковується по особовому рахунку незаконно, позивач звернувся із цією позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Позивач є фізичною особою-підприємцем (спрощена система оподаткування), знаходиться на обліку у відповідача-2, а також отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 (що не оспорюється сторонами).

При вирішенні спору суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Виключно Законом №2464-VI визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п. 2 ст. 2 Закону №2464-VI).

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI та п.п. 3 п. 1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449) передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 5 розділу IV Інструкції № 449 передбачено, що зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску; платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Для платників, зазначених у підпункті 3 пункту 1 розділу II Інструкції № 449, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок встановлюється у розмірі 22 відсотків на суму, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз змісту вказаних норм права дає суду підстави вважати, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

При цьому, суд звертає увагу на те, що виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлений у ч. 3 ст. 10 Закону № 2464-VI, а саме особи, зазначені у частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування передбачений у розділі V Інструкції № 449.

Таким чином, підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як встановлено судом, позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком, а тому, у силу вимог частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», він звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування та не має обов`язку щодо його сплати.

Відповідачем не надано суду доказів звернення позивача із заявою про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та відповідно укладання з ним договору про добровільну участь.

Відтак, враховуючи те, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію за віком та звільнений від сплати єдиного внеску в силу вимог ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, а договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладав, він не має обов`язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, отже, нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску у сумі 10641,13 грн. є протиправним.

Зазначене також узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 20.03.2018 року у справі № 805/2195/17-а.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 78 ч. 4 КАС України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року у справі № 804/7753/13-а, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2015 року, адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату недоїмки, винесену Управлінням Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області 03 травня 2013 року за № Ф-1180 відносно Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на суму 5766,45 грн.

Суд звертає увагу на те, що відповідачами не подано до суду будь-яких доказів виконання судового рішення. Незважаючи на встановлені судом факти відсутності боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, відповідачі не вжили жодних заходів для приведення відомостей у інтегрованій картці позивача у відповідність до висновків суду та продовжували відображати наявність недоїмки.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Суд зауважує, що з тексту позовної заяви видно, що фактично позивач не погоджується з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 20 травня 2019 року № Ф-76 та вважає її протиправною.

Враховуючи викладене та з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати протиправною та скасувати вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 20 травня 2019 року № Ф-76.

Також суд вважає за необхідне з метою ефективного захисту порушених прав позивача зобов`язати саме Головне управління ДФС у Дніпропетровській області скасувати нараховану фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 . недоїмку, оскільки це належить до його повноважень.

У силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з вищевикладеного, суд доходить висновку про те, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 768 грн. 40 коп. відповідно до квитанції № 0.0.1400473741.1 від 05.07.2019 року підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів у рівних частинах.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 39394856), Нікопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (пр. Трубників, 27, м. Нікополь, 53210, код ЄДРПОУ 39634478) про визнання незаконним нарахування заборгованості і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати незаконними дії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо нарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 10641,13 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20 травня 2019 року № Ф-76.

Зобов`язати Головне управління ДФС у Дніпропетровській області скасувати нараховану фізичній особі-підприємцю Глухову ОСОБА_2 недоїмку у розмірі 10641 (десять тисяч шістсот сорок одна) грн. 13 коп., про що внести відповідну інформацію до інтегрованої картки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_1 .

Стягнути з Нікопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39634478) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп. відповідно до квитанції № 0.0.1400473741.1 від 05.07.2019 року.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп. відповідно до квитанції № 0.0.1400473741.1 від 05.07.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський