Рішення № 83699398, 19.08.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 серпня 2019 р. Справа № 120/1908/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

13 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області, у якій просить визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України та територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області щодо застосування для визначення позивачу в грудні 2018 року та у 2019 році посадового окладу зі встановленої пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06 грудня 2016 року розрахункової величини - прожитковий мінімум; визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України та територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області щодо незастосування для визначення позивачу з 04 грудня 2018 року по 01 червня 2019 року посадового окладу у встановленому пунктом 23 розділу 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року, частиною 3 статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ від 07 липня 2010 року, частиною 3 статті 133 Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12 лютого 2015 року в редакції рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 розмірі 15 мінімальних заробітних плат; зобов`язати Державну судову адміністрацію України надати територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Вінницькій області в повному обсязі кошти для визначення з 04 грудня 2018 року і надалі, до дня припинення такого права, посадового окладу у встановленому пунктом 23 розділу 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року, частиною 3 статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ від 07 липня 2010 року, частиною 3 статті 133 Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12 лютого 2015 року в редакції рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 розмірі 15 мінімальних заробітних плат, встановлених на 2018-2020 роки Законом України "Про державний бюджет України"; зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області донарахувати і виплатити позивачу з 04 грудня 2018 року по 01 червня 2019 року, нараховувати і виплачувати надалі, до дня припинення такого права, суддівську винагороду, виходячи з розміру посадового окладу 15 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України "Про державний бюджет України на 2018 рік", Законом України "Про державний бюджет України на 2019 рік", Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з 26 березня 1993 року працює суддею Гайсинського районного суду Вінницької області та отримує суддівську винагороду у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних громадян як суддя, що ще не проходив кваліфікаційного оцінювання з незалежних від нього причин.

На думку позивача, з 04 грудня 2018 року (дата ухвалення рішення Конституційного Суду України №11-р/2018) розмір його суддівської винагороди слід обраховувати, виходячи із 15 мінімальних заробітних плат.

У зв`язку з неврахуванням відповідачами рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04 грудня 2018 року позивачу суддівська винагорода нараховується та виплачується у меншому розмірі, ніж передбачено, саме тому ОСОБА_1 і звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 18 червня 2019 року вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено семиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, що містила позовна заява, а саме: позивачу слід надати до суду позовну заяву, зі змісту якої можливо було б з`ясувати всі обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості учасників справи.

На виконання вимог ухвали від 18 червня 2019 року позивачем 25 червня 2019 року подано необхідні примірники позовної заяви з доданими документами відповідно до кількості учасників справи.

Ухвалою від 01 липня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; призначено справу до судового розгляду на 15 липня 2019 року.

16 липня 2019 року від відповідачів до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідачів зазначив, що при обрахунку суддівської винагороди суддів, що ще не пройшли кваліфікаційного оцінювання, застосовуються положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07 липня 2010 року, відповідно до яких посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом. Разом із тим, пунктом 3 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIІІ від 06 грудня 2016 року визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат; до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Таким чином, у грудні 2018 року та впродовж 2019 року суддям місцевих загальних судів Вінницької області, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, відповідно до штатних розписів встановлено посадові оклади у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Отже, представник відповідачів вважає, що при виплаті позивачеві суддівської винагороди органи державної судової адміністрації діяли на підставі, в межах і в спосіб, що передбачені законами України.

У судове засідання, призначене на 15 липня 2019 року, позивач та представники відповідачів не з`явилися, хоч про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою про вручення судової кореспонденції та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. При цьому, 08 липня 2019 року позивачем до суду подано заяву про розгляд справи без його участі.

У зв`язку з неявкою позивача та представника відповідачів у судове засідання, з урахуванням положень частини 3 статті 194 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішив розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Водночас, при ухваленні судового рішення в порядку письмового провадження слід враховувати особливості складення повного тексту судового рішення, постановленого в порядку письмового провадження.

Так, при ухваленні судового рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, суд звертає увагу на частину 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статтей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Зважаючи на те, що ухвалою від 01 липня 2019 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто, в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані докази, суд встановив такі обставини.

Як свідчить витяг з рішення ІІ сесії 21 скликання Вінницької обласної Ради народних депутатів від 26 березня 1993 року, ОСОБА_1 обрано народним суддею Гайсинського районного суду Вінницької області.

Із відомостей, зазначених у розрахункових листах, грошове забезпечення позивача визначено із застосуванням розрахункової величини відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06 грудня 2016 року.

Не погоджуючись із розміром отримуваної суддівської винагороди, позивач з метою захисту своїх прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Особливості забезпечення суддів визначені Законом України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року, частиною 1 статті 135 якого передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року).

При цьому, пунктом 24 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року передбачено, що розмір посадового окладу судді місцевого суду, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить: з 1 січня 2017 року - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; з 1 січня 2018 року - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; з 1 січня 2019 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; з 1 січня 2020 року - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, відповідно до пункту 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ від 07 липня 2010 року (пункт 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року).

Відтак, аналіз наведених вище положень свідчить про те, що законодавцем розмежовано розмір суддівської винагороди тих суддів, що пройшли кваліфікаційне оцінювання, та тих суддів, що такого оцінювання не проходили з незалежних від них причин.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не проходив кваліфікаційного оцінювання, тому відповідно до пункту 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року розмір суддівської винагороди йому обчислюється на підставі положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ від 07 липня 2010 року.

Частиною 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ від 07 липня 2010 року, до якої відсилає пункт 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року, до прийняття рішення Конституційним Судом України №11-р/2018 04 грудня 2018 року передбачалося, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Однак, 04 грудня 2018 року Конституційний Суд України за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» прийняв рішення №11-р/2018, пунктом 1 резолютивної частини якого визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Конституційний Суд України вказав, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат". У резолютивній частині рішення Конституційного Суду України зазначено, що положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У рішенні Конституційного Суду України йдеться про те, що Верховна Рада України шляхом внесення змін до Закону №2453 Законом №716, Законом №76 та Законом №192 періодично змінювала (зменшувала) розмір посадового окладу судді місцевого суду як базової складової винагороди судді. Так, згідно з положеннями частини третьої статті 129 Закону №2453 зі змінами, внесеними Законом №716, посадовий оклад судді місцевого суду з 1 січня 2013 року становив 10 мінімальних заробітних плат, а з 1 січня 2015 року повинен був становити 15 мінімальних заробітних плат. Проте, згідно із Законом №76 розмір посадового окладу судді місцевого суду, встановлений частиною третьою статті 129 Закону №2453, з 1 січня 2015 року зафіксовано на рівні 10 мінімальних заробітних плат, визначених законом, без вказівки щодо можливості його подальшого збільшення. Аналогічний розмір посадового окладу судді місцевого суду закріплено в частині третій статті 133 Закону №2453 після викладення його у новій редакції Законом №192.

Також у рішенні зазначено, що законодавець, періодично зменшуючи розмір посадового окладу судді місцевого суду, визначеного частиною третьою статті 129 Закону №2453, та запроваджуючи правове регулювання вказаного питання двома різними законами України, а саме Законом №2453 у редакції Закону №192 та Законом №1402, не врахував того, що судді, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, у тому числі з причин, що не залежать від них особисто, та отримують суддівську винагороду за Законом №2453 в редакції Закону №192, не втратили гарантій своєї незалежності, передбачених Основним Законом України, оскільки не позбавлені статусу судді.

Відтак, суд конституційної юрисдикції зауважив, що зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Таким чином, після ухвалення рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04 грудня 2018 року частина 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ від 07 липня 2010 року викладена у первинній редакції: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

З огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення, на думку позивача, з 04 грудня 2018 року йому слід нараховувати та виплачувати суддівську винагороду в розмірі 15 мінімальних заробітних плат, а не 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

На переконання суду, позивач помилково трактує приписи частини 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ від 07 липня 2010 року в редакції, що передбачає встановлення посадового окладу судді місцевого суду з 1 січня 2015 року в розмірі 15 мінімальних заробітних плат, виходячи саме із розрахункової величини - мінімальної заробітної плати, адже вказана норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для обрахунку розміру посадового окладу.

Спеціальною нормою, якою визначено розмір мінімальної заробітної плати для обрахунку розміру посадового окладу судді місцевого суду, є пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIІІ від 06 грудня 2016 року, яким визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат; до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати при обчисленні розміру посадового окладу, в тому числі й суддям, таку розрахункову величину, як мінімальна заробітна плата, запровадивши при цьому іншу величину при такому обрахунку - прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначивши, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини така застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №819/972/17, від 26 вересня 2018 року у справі №820/1853/17 та від 31 липня 2018 року у справі №808/2232/17, а також у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі №806/572/18.

Більше того, зі змісту рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04 грудня 2018 року слідує, що орган конституційної юрисдикції, визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, дійшов висновку, що розмір посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу на суддю. Тобто, у рішенні Конституційного Суду йдеться про розмір посадового окладу (15 чи 10), а не про розрахункову величину, з якої слід виходити, обраховуючи розмір такого окладу.

Натомість, такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року, що передбачено пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIІІ від 06 грудня 2016 року.

Варто зауважити, що положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року не втручаються у регулювання відносин судоустрою, адже ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути безпосередньо враховано при визначенні її величини, в тому числі й при обрахунку розміру посадового окладу судді.

Окрім того, на обгрунтованість застосування до спірних правовідносин пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року вказує й те, що вказаний пункт не визнавався неконституційним, є чинним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на наведені норми, зважаючи на обгрунтованість нарахування та виплати позивачу посадового окладу, виходячи із розрахункової величини - прожитковий мінімум для працездатних осіб, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на положення частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відтак, за відсутності доказів понесення відповідачем судових витрат, тому відсутні й підстави для відшкодування таких.

Керуючись статтями 9, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 194, 205, 241, 243, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 3 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Державна судова адміністрація України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26255795)

Відповідач: територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (місцезнаходження: 21018, м. Вінниця, вул. Р. Скалецького, 17; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26286152)

Повний текст рішення складено 19.08.2019

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович