Рішення № 83679581, 24.05.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2019 року Справа № 160/2031/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними в справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнати дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.02.2019р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови в поновленні та виплати пенсії за період з 01.06.2015р. по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р., призначеної позивачеві відповідно до Закону №2262-ХІІ;

- враховуючи, що позивачем не отримано пенсію за період з 01.06.2015 по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р. не з вини позивача, а з вини відповідача, тому відповідно до ч.2 ст.55 Закону №2262-ХІІ, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві невиплачену щомісячну державну пенсію, призначену відповідно до Закону України №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб. звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за період з 01.06.2015 по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р. в розмірі 63900,85 грн., провести індексацію втрачених доходів громадян у зв`язку з її незаконною невиплатою, де індексація повинна бути проведена у користь позивача на час набрання рішенням суду законної сили;

- враховуючи, що перерахунок пенсії позивача відповідно до постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 за період з 01.01.2016р. по 31.12.2017р. був здійснений відповідачем невірно, тобто без урахування виплати безпідставно невиплаченої пенсії за період з 01.06.2015 по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р., і становив - 6775,95 грн., зобов`язати відповідача здійснити вірний перерахунок пенсії позивача відповідно до постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 за період з 01.01.2016р. по 31.12.2017р. з урахуванням виплати безпідставно невиплаченої пенсії за період з 01.06.2015 по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р., згідно якого сума перерахованої пенсії буде становити 48012,48 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він працював на посаді завідувача Васильківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та з 01.08.2012р. отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262). У зв`язку із внесенням змін до ст.54 Закону №2262 пенсія позивачеві в період з 01.06.2015 по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р. не виплачувалася. 01.12.2018р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою щодо проведення перерахунку та виплати йому пенсії у період з 01.06.2015р. по 30.09.2017р., проте, листом №В19014-18 від 17.12.2018р. пенсійний орган повідомив позивача про те, що у зв`язку з тим, що він працював на посаді державного службовця в Головному управлінні Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, підстави для виплати йому пенсії за період з 01.06.2015 по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р. відсутні. Позивач не погоджується з такими діями відповідача щодо відмови у виплаті йому пенсії за наведений період, оскільки посада на якій працював позивач у спірні періоди не дає права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з чим були відсутні перешкоди для виплати позивачеві пенсії. Як зазначає позивач, рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016р. були визнані неконституційними положення першого речення ч.1 ст.54 Закону №2262 у зв`язку з чим відповідач здійснив виплату пенсії позивачеві за період з 20.12.2016р. по 31.12.2016р., проте, продовжив порушувати конституційні права позивача шляхом невиплати позивачеві пенсії за період з 01.06.2015 по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р. Окрім того, позивач вказує на те, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018р. пенсію йому було перераховано з 01.01.2016р. в розмірах встановлених постановою Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015р., проте вказаний перерахунок проведено невірно, оскільки його здійснено без урахування невиплаченої пенсії за спірний період, чим порушено конституційні права і свободи позивача на вірний перерахунок пенсії. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2015р. та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26.08.2015р. у справі №202/4641/15-а. Додатково, у відповіді на відзив від 22.04.2019р., щодо строків звернення до суду, посилається на ч.2 ст.55 Закону №2262, оскільки позивач не отримав пенсію за вищенаведений період саме з вини пенсійного органу (а.с.72-77).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2019р. було відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.2).

18.04.2019р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, відповідач надав до канцелярії суду письмовий відзив на позов, у якому просив відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що відповідно до Законів України №213 від 02.03.2015р., №911 від 24.12.2015р. та №1774 від 06.12.2016р. та у зв`язку з роботою позивача на посаді державного службовця в Головному управлінні Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, підстави для виплати позивачеві пенсії за період з 01.06.2015 по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р. відсутні. Щодо індексації пенсії позивача у спірний період відповідач вказує на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р. для працюючих осіб в першу чергу індексується сума оплати праці. Окрім того, відповідач вказує на те, що позивачем порушено шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом, оскільки пенсійні виплати є періодичними, щомісячними платежами, які отримує безпосередньо та особа, якій вони призначені, а тому позивач, перебуваючи на обліку в Головному управлінні, повинен був дізнатися про порушення його права протягом строку реалізації права на отримання пенсії, отже, даний позов слід залишити без розгляду. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на практику Європейського Суду з прав людини (а.с.54-55).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 24.05.2019р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у справі.

ОСОБА_1 з 01.08.2012р. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262), що підтверджується копіями пенсійного посвідчення та протоколу за пенсійною справою №0403010172 (МВС) від 01.08.2012р. (а.с.21,46,57).

З 01.08.2012р. ОСОБА_1 є державним службовцем та працює на посаді державного службовця Васильківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, що підтверджується копією трудової книжки позивача, наявною у справі (а.с.51-53).

При цьому, в період з 01.06.2015 по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р. пенсія позивачеві не виплачувалася у зв`язку з роботою позивача на посаді державного службовця відповідно до Законів України №213 від 02.03.2015р., №911 від 24.12.2015р. та №1774 від 06.12.2016р., що підтверджується копією листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №В19014-18 від 17.12.2018р. (а.с.7,35).

01.12.2018р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо проведення перерахунку та виплати безпідставно невиплаченої йому пенсії у період з 01.06.2015р. по 30.09.2017р., що підтверджується копією відповідного звернення позивача, наявною в матеріалах справи (а.с.34).

Листом №В19014-18 від 17.12.2018р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що у зв`язку з тим, що він працював на посаді державного службовця в Головному управлінні Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, підстави для виплати йому пенсії за період з 01.06.2015 по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р. відсутні, що підтверджується копією відповідного листа (а.с.7,35).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо відмови в поновленні та виплати пенсії за період з 01.06.2015р. по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р., призначеної позивачеві відповідно до Закону №2262.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в поновленні та виплати пенсії позивачеві за період з 01.06.2015р. по 31.12.2015р., призначеної позивачеві відповідно до Закону №2262 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві пенсію, призначену відповідно до Закону №2262 за період з 01.06.2015 по 31.12.2015р., виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначаються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262).

Відповідно до ст.54 Закону №2262, в редакції чинній до 01.04.2015р., було визначено, що пенсії, що призначаються відповідно до цього Закону, виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку).

З 01.04.2015р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VIII (далі - Закон №213), яким внесено зміни, зокрема, до статті 54 Закону №2262 та визначено, що Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Тобто, з 01.04.2015р. пенсії призначені за Законом №2262, в тому числі і за вислугу років, не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах, які дають право на призначення, зокрема, пенсій у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому, п.5 Прикінцевих положень Закону №213 визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким, зокрема, пенсії призначаються відповідно до Закону України "Про державну службу".

До 01.06.2015р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних на загальних підставах прийнято не було, а тому, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про державну службу».

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що з 01.06.2015р. особи, які працювали на посадах, що дають право на призначення їм пенсій відповідно до Закону України «Про державну службу» втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії, призначеної, зокрема, відповідно до Закону №2262.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, пенсійним органом не було поновлено виплату позивачеві пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону №2262, з 01.06.2015р., при цьому, відповідач мотивував це тим, що позивач працював на посаді державного службовця, що підтверджується копією листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №В19014-18 від 17.12.2018р. (а.с.7,35).

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскільки з 01.06.2015р. посада, на якій працював позивач не передбачала права останнього на призначення (отримання) пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» згідно п.5 Прикінцевих положень Закону №213, то і підстави для невиплати позивачеві пенсії за вислугу років у пенсійного органу були відсутні.

Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 27.03.2018р. у справі №695/831/16-а, від 12.02.2019р. у справі №263/7537/16-а та Верховний Суд України у своїй постанові від 24.05.2016р. у справі №333/6710/15-а.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій щодо відмови в поновленні та виплати пенсії позивачеві за період з 01.06.2015р. по 31.12.2015р. з урахуванням норм вищенаведеного пенсійного законодавства, обставин справи, встановлених судом та вищенаведеної правової позиції Верховного Суду.

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом, оскільки пенсійні виплати є періодичними, щомісячними платежами, які отримує безпосередньо та особа, якій вони призначені, а тому позивач, перебуваючи на обліку в Головному управлінні, повинен був дізнатися про порушення його права протягом строку реалізації права на отримання пенсії, отже даний позов слід залишити без розгляду, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, про невиплату позивачеві пенсії, зокрема, в період з 01.06.2015р. по 31.12.2015р. та підстави такої невиплати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача листом №В19014-18 тільки 17.12.2018р. та відповідачем, відповідно до вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України, жодних доказів на спростування вказаного суду надано не було.

Отже, суд приходить до висновку, що не надання відповідачем доказів повідомлення позивача про припинення виплати йому пенсії ще у 2015 році, свідчить про те, що позивач довідався про припинення йому пенсії лише у грудні 2018 року, а тому строк звернення до суду не є пропущеним у зв`язку з чим твердження відповідача про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду є безпідставними та необґрунтованими.

Окрім того, щодо зазначення відповідачем у відзиві на позов про необхідність розгляду даної справи в загальному провадженні за участю сторін, суд вказує на те, що у разі незгоди відповідача із призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, останній повинен був в установлений судом строк подати заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження у відповідності до ч.4 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, таку заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідачем подано не було, а тому зазначення у відзиві на позов про необхідність розгляду справи в загальному провадженні за участю сторін не відповідає процесуальним нормам, зокрема, ч.4 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо відмови в поновленні та виплати пенсії позивачеві за період з 01.06.2015р. по 31.12.2015р., суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи у виплаті пенсії позивачеві за вказаний період, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено порушення вищенаведеними діями відповідача прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких дій протиправними.

Також підлягають і частковому задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві пенсію, призначену відповідно до Закону №2262 за період з 01.06.2015 по 31.12.2015р., з урахуванням того, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо відмови в поновленні та виплати пенсії позивачеві за вказаний період та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві пенсію, призначену відповідно до Закону №2262 за період з 01.06.2015 по 31.12.2015р., є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови в поновленні та виплати пенсії за період з 01.01.2016р. по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р., призначеної позивачеві відповідно до Закону №2262-ХІІ, виходячи з наступного.

Так, з 01.01.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 24.12.2015 № 911-VIII (далі - Закон №911), відповідно до якого були внесені зміни до першого речення частини першої статті 54 Закону № 2262, якими встановлено, що «тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється».

Таким чином, з 01.01.2016р. призначені відповідно до Закону №2262 пенсії не виплачуються у разі роботи осіб на посадах та на умовах, передбачених, зокрема, Законом України «Про державну службу».

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано таким, що не відповідає Конституції України, перше речення частини першої статті 54 Закону №2262.

Вказане рішення набрало чинності 20.12.2016р.

Тобто, норми Закону №911, за змістом якого пенсія, призначена за Законом №2262, особам працюючим, зокрема, на посадах віднесених до державної служби, не виплачується, були чинними до прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016р. №7-рп/2016 та втратили чинність з дня його прийняття.

Таким чином, оскільки положення законів, що визнані неконституційними відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, втрачають чинність з дня ухвалення вказаного Рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, то у адміністративного суду відсутні підстави для застосування зазначеного Рішення Конституційного Суду України до правовідносин, що виникли до 20.12.2016р.

Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 05.02.2019р. у справі №235/3918/16-а та від 15.05.2019р. у справі №431/2251/17, яка є обов`язковою для застосування адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, з 01.01.2017р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон №1774), відповідно до якого були внесені зміни до частини першої статті 54 Закону №2262, якими встановлено, що «тимчасово, по 31 грудня 2017 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу", а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії не виплачуються».

Таким чином, Законом №1774-VІІІ фактично продовжено тимчасовий порядок обмеження виплати пенсій працюючим пенсіонерам з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 14.11.2018р. у справі №488/4226/16-а, від 26.06.2018 року у справі №607/592/17 та від 18.10.2018 року у справі №201/6474/17, яка є обов`язковою для застосування адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що особи, яким призначено пенсію відповідно до Закону №2262, та які працюють на посадах, передбачених, зокрема, Законом України «Про державну службу» з урахуванням норм Закону №1774-VІІІ пенсія не виплачується.

Так, як вбачається з копії трудової книжки позивача (а.с.51-53), в період з 01.01.2016р. по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р. позивач працював на посаді завідувача Васильківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, а у подальшому був переведений начальником Васильківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та був державним службовцем, а тому пенсія позивачеві за вказаний період не виплачувалася, що відповідає вимогам вищенаведених норм пенсійного законодавства та позиції Верховного Суду, яка наведена вище та підлягає врахуванню адміністративним судом при вирішенні даного спору відповідно до вимог ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, суд приходить до висновку, що у періоди з 01.01.2016р. по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р. на позивача розповсюджувалися обмеження щодо виплати пенсії працюючим пенсіонерам передбачені Законом №1774-VІІІ, який є діючим та не визнаний неконституційним, таких доказів суду не надано.

У зв`язку з вищевикладеним, у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині.

Також і не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві невиплачену щомісячну державну пенсію, призначену відповідно до Закону України №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб. звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за період з 01.01.2016р. по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р. та зобов`язання відповідача здійснити вірний перерахунок пенсії позивача відповідно до постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 за період з 01.01.2016р. по 31.12.2017р. з урахуванням виплати безпідставно невиплаченої пенсії за період з 01.06.2015 по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р., згідно якого сума перерахованої пенсії буде становити 48012,48 грн., оскільки вказані позовні вимоги є похідними від позовних вимог позивача про визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови в поновленні та виплати пенсії за період з 01.01.2016р. по 19.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 30.09.2017р. (основні вимоги), а тому, оскільки суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення основних позовних вимог позивача про визнання протиправними вказаних дій відповідача щодо відмови в поновленні та виплати пенсії за наведений період, то і підстави для задоволення вказаних похідних вимог у адміністративного суду відсутні відповідно до ст.ст.5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача провести індексацію втрачених доходів громадян у зв`язку з її незаконною невиплатою, де індексація повинна бути проведена у користь позивача на час набрання рішенням суду законної сили, оскільки вказані позовні вимоги позивача є передчасними та направленими на захист права позивача на майбутнє, а тому і не підлягають задоволенню згідно до ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що підлягають захисту лише порушені права, свободи та інтереси фізичних осіб з боку суб`єктів владних повноважень.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно дубліката квитанцій №0.0.1300850031.1 від 19.03.2019р. у розмірі 384 грн. 20 коп. відповідно до розміру пропорційно задоволених позовних вимог, виходячи з наведеного розрахунку, а саме: 768,40 грн./2 (а.с.27).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в поновленні та виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.06.2015р. по 31.12.2015р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) пенсію, призначену відповідно до Закону №2262 за період з 01.06.2015р. по 31.12.2015р.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 384 грн. 20 коп. (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва