Рішення № 83678912, 06.08.2019, Славутицький міський суд Київської області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/228/19

Провадження №2/377/141/19

06 серпня 2019 року Славутицький міський суд Київської області у складі головуючої - судді Теремецької Н.Ф., за участю: секретарів судового засідання Маряхіної І.В., Прядко Н.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Данича О.С.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача - адвоката Качан С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, державний нотаріус Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіна Олена Олександрівна, про визнання майна спільною сумісною власністю та виділ частки, -

УСТАНОВИВ:

7 березня 2019 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивач просить:

1. Встановити факт, що вона, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім`єю, як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період з липня 2001 року по 06 вересня 2007 року;

2. Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;

3. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіною О.О. і зареєстроване в реєстрі 20.02.2019 року за № 184;

4. Визнати за нею, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач ОСОБА_1 , починаючи з середини 2001 року проживала однією сім`єю разом з ОСОБА_3 , в них був спільний бюджет, вони вели спільне господарство, виконуючи права та обов`язки, як подружжя. 09.07.2004 року ними за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира була оформлена на її, на той час, цивільного чоловіка ОСОБА_3 , так як вона на той час працювала на приватного підприємця, а ОСОБА_3 на державному підприємстві і йому легше було отримати кредит на придбання житла. Вони уклали кредитний договір, для того щоб в повному обсязі розрахуватись з власницею даної квартири. Позивач в свою чергу зареєструвалась за вказаною адресою, і з того часу вони почали проживати у вказаному приміщенні. 06.09.2007 року позивач з ОСОБА_3 уклали офіційний шлюб. Гроші від весілля пішли на погашення остаточного боргу за вказану вище квартиру, тому відповідно до ч.1 ст.74 СК України вищевказана квартира є об'єктом спільної сумісної власності її та ОСОБА_3. В 2014 році шлюб між позивачем та ОСОБА_3 був розірваний, але вона все одно залишилася зареєстрованою за вказаною адресою та проживала там. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилась спадщина, в тому числі і на спірну квартиру. З цього часу мати ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , почала вказувати позивачу, що вона ніхто у цій кватирі і повинна виїхати. Для того, щоб уникнути конфліктних ситуацій позивач переїхала до іншого житла, розуміючи, що її право як співвласника порушено, оскільки раніше жодних питань з приводу того, що вона може користуватись житлом, як співвласник, не виникало. Всі правовстановлюючі документи на квартиру залишились у відповідача. Позивач зазначила, що працювала на двох роботах для того, щоб сплачувати заборгованість за кредитом . На неодноразові звернення позивача до державного нотаріуса, у якого була заведена спадкова справа, з приводу наявності спору за квартиру, яка належала спадкодавцю на момент смерті, було відмовлено у прийнятті будь-яких заяв. Позивач дізналася, що державний нотаріус Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіна О.О. видала свідоцтво про право на спадщину - спадкоємцю першої черги - матері спадкодавця ОСОБА_2 , чим порушила її право, як співвласника квартири АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що відповідач не мала права успадковувати майно у вигляді спірної квартири у повному обсязі, так як 1/2 частка цього майна належить позивачу на праві спільної сумісної власності, тому відповідно до ст.1301 ЦК України вказане свідоцтво про право на спадщину необхідно визнати недійсним.

Ухвалою від 08 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче засідання на 06 травня 2019 року( т.1 а.с. 25-26).

23 квітня 2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву мотивований тим, що позивач з її сином стала зустрічатися та інколи залишатися ночувати з ним в її квартирі за адресою АДРЕСА_3 , починаючи з 2003 року. Спільного бюджету вони не вели, спільного господарства у них не було, і за час проживання в її квартирі ніяких прав і обов`язків у них як у подружжя не виникало. Позивач інколи приходила до її квартири і залишалася ночувати у кімнаті її сина. Її син після купівлі квартири за адресою АДРЕСА_1 зареєстрував у своїй квартирі позивача, яку вона, як власниця квартири, і на сьогоднішній день не може зняти з реєстрації. Її син на момент купівлі квартири до лютого 2006 року працював в Філії «Струм- Славутич», заробляв непогано, а з березня 2006 року до самої смерті по серпень 2018 року працював на ДСП «Чорнобильська АЕС». Рішення про купівлю квартири ОСОБА_3 вони приймали своєю сім`єю спільно, разом із його батьком і його братом ОСОБА_5 . Відповідач на той час в період з 2004 по 2007 роки працювала в Москві, на будівництві. Після кожної поїздки до Москви вона ділила свої зароблені кошти порівну між своїми обома синами, також вона допомагала сину ОСОБА_3 виплачувати кредит за квартиру, і саме вона виплатила основний борг за кредитом. Позивач, за період зустрічей та непостійного проживання з сином відповідача, нормально оплачуваної постійної роботи і коштів не мала, а її рідні ніколи їй не допомагали фінансово. За договором купівлі-продажу квартири від 09 липня 2004 року покупцем квартири зазначений її син ОСОБА_3 одноособово. Кошти на купівлю квартири були виключно отримані ним особисто за кредитним договором №1276-010/04Р, від 09 липня 2004 року, який був укладений між її сином та Акціонерним комерційним банком «Правекс-банк». 14 липня 2004 року Комунальним підприємством АРБ Славутицьким міським бюро технічної інвентаризації було зареєстровано право власності на нерухоме майно за договором купівлі-продажу №2580 від 09.07.2004 року за сином відповідача ОСОБА_3 . Оскільки грошей на купівлю даної квартири у їх сім`ї не було, вони прийняли рішення про укладення кредитного договору, і вона сказала ОСОБА_3 , що буде йому допомагати виплачувати кредит за Кредитним договором №1276-010/04Р, який був укладений між її сином ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним банком «Правекс Банк». Всі кошти, отримані за вказаним кредитним договором були витрачені на купівлю квартири за адресою АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу квартири від 09.07.2004 року. Вартість квартири була рівно 4000 (чотири тисячі доларів).У неї були грошові відносини із власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_8 ще раніше, до укладення Договору купівлі-продажу квартири. У ОСОБА_8 були великі борги по сплаті комунальних платежів і відповідач домовилася з нею, що зробить деякі платежі їй наперед, оскільки знала, що буде цю квартиру купувати для сина ОСОБА_3 . Всі їх розрахунки відповідач записувала в зошит, і ОСОБА_8 ставила підписи під сумами. Нещодавно відповідач побачила, що ці записи не збереглися, тому що листки із даною інформацією вирвані із її зошита. Її син зареєструвався в своїй квартирі 10.09.2004 року, а з листопада 2004 року зареєстрував в своїй квартирі позивача, оскільки він дійсно мав до неї почуття і він мав намір жити з нею однією сім`єю. В 2007 році між позивачем і її сином було укладено шлюб. Вона подарувала сину на весілля 600 доларів США, і цими грошима її син покрив залишок по кредитному договору та у 2007 році кредитний договір був погашений. У вересні 2014 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано, і вони за взаємною згодою розділили все спільно нажите ними майно. Позивач собі забрала машину «Рено», цінні речі та всі кошти, які були у них на той час. Після розлучення та поділу майна її син та позивач не проживали більше 4 років, тобто, з 2014 року і по момент його смерті. У її сина було своє життя, інші жінки, з якими він зустрічався та намагався завести нормальні сімейні відносини. Її син помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після його смерті відповідач звернулася до державного нотаріуса Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області, і 20 лютого 2019 року вона отримала Свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадщина за даним Свідоцтвом складалася з квартири номер АДРЕСА_1 . 20.02.2019 за нею було зареєстроване право власності на дану квартиру. 04 березня 2019 року нею, як власницею спадкового майна, були укладені всі необхідні договори на комунальні послуги по вищезазначеній квартирі( т.1 а.с. 31-38).

Ухвалою суду від 06 травня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду ( т.1 а.с.14-15).

В судовому засіданні позивач та її представник просили позов задовольнити, посилаючись на зазначені у позовній заяві обставини .

Позивач суду пояснила, що з сином відповідача ОСОБА_3 вона почала зустрічатися з 1999 року. А з липня 2001 року вони почали орендувати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та проживати разом однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, в них був спільний бюджет, вони вели спільне господарство, піклувалися один про одного. В подальшому вони орендували квартири за адресою: АДРЕСА_7, АДРЕСА_5 . Деякий час проживали в квартирі відповідача, а з вересня 2003 року почали знову орендувати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яку в 2004 році придбали для спільного проживання. З власником квартири ОСОБА_8 була домовленість про те, що вони орендують квартиру з подальшим її викупом. Крім того, у попереднього власника спірної квартири була заборгованість за житлово-комунальні послуги, яку вони також оплачували в рахунок вартості квартири. В період з вересня 2003 року до липня 2004 року вони частково оплачували вартість квартири за рахунок заробітних плат її та ОСОБА_3. У липні 2004 року їм необхідно було виплатити власнику квартири залишок вартості квартири, що становив 2000 тисячі доларів США. Для цього ОСОБА_3 взяв кредит, якій вони почали виплачувати за рахунок їх заробітних плат. Вона, як і ОСОБА_3 , весь час працювала, як офіційно, про що відображено в її трудовій книжці, так і неофіційно працювала в 2004 році, з 2006 року по 2007 рік продавцем в магазині ФОП ОСОБА_13 . З 2008 року по 2012 рік вона разом з ОСОБА_15 працювала в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_9». Коли необхідно було сплачувати кредит, а коштів не вистачало, то вона брала кошти з каси магазину, сплачувала кредит, а потім через деякий час кошти повертала до каси. Одружилися вони з ОСОБА_3 у вересні 2007 року. Кошти, які вони отримали в подарунок на весілля, віддали на погашення кредиту і повністю його сплатили. Таким чином, в листопаді 2007 року вони достроково виконали умови кредитного договору і розрахувалися з банком. Відповідач частково допомагала їм сплачувати кошти попередньому власнику квартири в період з вересня 2003 року по липень 2004 року, але після отримання ОСОБА_3 коштів за кредитним договором в сумі 4000 доларів США, 2000 доларів США вони віддали власнику квартири, як залишок її вартості, а іншу частину коштів - 2000 доларів США, вони віддали відповідачу, з них 1000 доларів США була віддана відповідачу як повернення тих коштів, які вона давала для часткової оплати вартості квартири за період з вересня 2003 року по липень 2004 року, інша частина коштів надавалась їй на інші потреби. Після придбання квартири її місце проживання було зареєстровано в цій квартирі, де вона зареєстрована і на даний час. У шлюбі з ОСОБА_3 вона перебувала до березня 2014 року, а в березні 2014 року вони розлучилися. Проте, в період з березня 2014 року і до дня смерті ОСОБА_3 вона та її колишній чоловік мирилися, і вона поверталася до нього жити, а потім знову йшла від нього і жила на орендованій квартирі або в квартирі своєї матері. Після розлучення спільне сумісне майно з ОСОБА_3 , а саме квартиру та машину, яку вони придбали за час спільного проживання, не ділили, бо домовилися, що і квартира, і машина буде в їхньому спільному користуванні. Вона в любий час могла прийти до квартири, а ОСОБА_3 , коли йому необхідно користувався їхньою машиною. Після смерті ОСОБА_3 вона не може потрапити до спірної квартири.

Відповідач та її представник позов не визнали, викладене у відзиві підтримали, просили відмовити у задоволенні позову.

Відповідач суду пояснила, що її син почав зустрічатися з позивачем з 2000 року, а почали вони проживати сім`єю як чоловік та дружина з середини 2003 року без реєстрації шлюбу. Деякий час вони проживали в її квартирі, а потім орендували квартиру, яка належала ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 . В 2007 році ОСОБА_3 та позивач зареєстрували шлюб. Вона вирішила придбати вищевказану квартиру для проживання сина та його сім`ї. Для цього вона домовилася з попереднім власником квартири ОСОБА_8 про те, що вона оплатить заборгованість за житлово-комунальні послуги в рахунок вартості квартири та частинами буде сплачувати вартість всіє квартири. Щоб заробити грошей для придбання квартири для сина, вона зареєструвалася як фізична особа-підприємець і робила ремонти в під`їздах, але цих грошей було не достатньо, і вона поїхала на заробітки у м. Москву. Коли вона приїжджала до м. Славутича із заробітків, то вона віддавала частину грошей безпосередньо ОСОБА_8 в рахунок вартості квартири, а іноді гроші віддавала ОСОБА_3 з ОСОБА_1 для передачі їх ОСОБА_8 .. Проте, ніяких розписок вона не складала, а вела відповідні записи в зошиті, які на даний час не збереглися. Зазначені обставини також не можуть бути підтверджені і ОСОБА_8 , бо вона померла. Для остаточного розрахунку із власницею квартири ОСОБА_3 взяв кредит, який вона допомагала йому сплачувати, навіть сама заповнювала квитанції, але вони також не збереглися. 2000 доларів США із цієї суми кредиту було віддано попередньому власнику квартири ОСОБА_8 , а інша частина кредитних коштів була віддана їй на потреби. Після розірвання шлюбу вона не бачила позивача у квартирі її сина, бо в нього були інші жінки. Зі слів ОСОБА_3 їй відомо, що його дружина забрала машину та спільні кошти, а йому залишилася квартира. Вважає, що спірна квартира придбана за її кошти та кошти її сина, тому позов задоволенню не підлягає.

Третя особа у справі в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, надіслала до суду лист, в якому просила проводити судове засідання за її відсутності.

Свідок ОСОБА_16 суду показала, що вона з позивачем знайома дуже давно, оскільки позивач разом із сином відповідача ОСОБА_3 в період з 2001 року по 2003 рік протягом року орендували квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , що знаходиться в одному під`їзді з квартирою, в якій вона проживає. Вони жили як чоловік та жінка, не сварилися, завжди ходили разом.

Свідок ОСОБА_18 суду показала, що з позивачем знайома з 1988 року, оскільки разом навчались в одному класі. З сином відповідача ОСОБА_3 познайомилася у 1999 році, коли вони з ОСОБА_1 почали зустрічатися. Вони зустрічалися до 2001 року, а з липня 2001 року почали разом проживати. Вона, як подруга позивача, часто бувала в них в гостях та бачила, що позивач та син відповідача проживали сім`єю як чоловік і дружина, у них був спільний бюджет, вони вели спільне господарство. За період спільного проживання з липня 2001 року до середини 2003 року вони орендували різні квартири в м . Славутичі. З вересня 2003 року вони почали орендувати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яку в 2004 році придбали для спільного проживання. Як розповідала їй позивач, для придбання квартири ОСОБА_3 взяв кредит, який вони разом виплачували за рахунок спільних коштів, оскільки як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_3 , працювали. ОСОБА_1 спочатку працювала продавцем в продуктових магазинах, а потім в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_9». Декілька разів вона разом з ОСОБА_1 ходила в банк сплачувати кошти за кредит. Одружилися ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вересні 2007 року. В лютому 2014 року ОСОБА_1 пішла від ОСОБА_3 , тому що ОСОБА_3 зловживав спиртними напоями, а в березні 2014 року вони розлучилися. Проте, в період з березня 2014 року і до дня смерті ОСОБА_3 ОСОБА_1 декілька разів поверталася до нього, і вони жили разом, а потім знову йшла від нього і жила на орендованій квартирі або в квартирі своєї матері, а вона допомагала їй перевозити речі.

Свідок ОСОБА_15 суду показала, що з позивачем вони разом працювали з 1999 року в магазині АТЗТ «Лотос», а потім в інших магазинах. З сином відповідача ОСОБА_3 вона познайомилася у 1999 році, коли вони з позивачем почали зустрічатися. Вони зустрічалися до 2001 року, а влітку 2001 року почали жити разом на квартирах, які орендували разом. Вона часто бувала в них в гостях і бачила, що позивач та син відповідача проживали сім`єю як чоловік і дружина, у них був спільний бюджет, вони вели спільне господарство, піклувалися один про одного. З вересня 2003 року вони почали орендувати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яку в 2004 році придбали для їх спільного проживання. Позивач розповідала, що для придбання квартири ОСОБА_3 взяв кредит, який вони разом виплачували за рахунок їх заробітних плат. В 2004 році вони працювали з нею неофіційно продавцями в магазині ФОП ОСОБА_13 . В період з 2006 року по 2007 рік вони також неофіційно працювали разом в магазині ФОП ОСОБА_13, тому що позивач хотіла як найшвидше заплатити кредит, який взяв ОСОБА_3 для придбання квартири. З 2008 року по 2012 рік вони з позивачем працювали разом в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_9». Іноді, коли необхідно було сплачувати кредит, ОСОБА_1 брала кошти з каси магазину, сплачувала кредит, а потім через деякий час кошти повертала до каси. Одружилися ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вересні 2007 року. Вони планували одружитися у 2006 році, але помер батько ОСОБА_3 , який тяжко хворів, і шлюб вони зареєстрували у 2007 році. У шлюбі вони перебували до 2014 року, а в березні 2014 року вони розлучилися. Проте, в період з березня 2014 року і до дня смерті ОСОБА_3 ОСОБА_1 та її колишній чоловік мирилися, і вона поверталася до нього жити, а потім знову йшла від нього і жила на орендованій квартирі або в квартирі своєї матері. Після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_1 їй казала, що не може потрапити в квартиру.

Свідок ОСОБА_22 суду показав, що разом з позивачем вони працювали з 2001 року в АТЗТ «Лотос». Вона працювала продавцем в магазині, а він привозив продукти до магазину. Коли ввечері привозив продукти до магазину, то бачив як її зустрічав з роботи ОСОБА_3 . Із спілкування з ними зрозумів, що вони проживають разом однією сім`єю як чоловік і дружина. Разом вони орендували квартиру АДРЕСА_7 В цій квартирі вони проживали до 2002 року. А влітку 2002 року вони виїхали з цієї квартири і переїхали до орендованої в Київському кварталі квартири, а він в`їхав в ту квартиру в Добринінському кварталі, в якій вони проживали. Також він влітку 2003 року допомагав перевозити ОСОБА_3 з ОСОБА_1 речі з квартири в Київському кварталі в квартиру, що знаходилась в Чернігівському кварталі.

Свідок ОСОБА_23 суду показав, що ОСОБА_3 працював разом з ним на ДСП «ЧАЕС» з 2009 року по день смерті, проте сім`ю ОСОБА_3 він знає з 2006 року, оскільки брат ОСОБА_3 ОСОБА_5 є його зятем. Зі слів ОСОБА_5 йому відомо, що його мати ОСОБА_2 заробляла гроші для того, щоб допомогти своєму сину ОСОБА_3 придбати квартиру та оплатити кредит. Після розірвання шлюбу в 2014 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 йому ОСОБА_3 говорив, що хоче відновити шлюбні відносини із ОСОБА_1 ..

Свідок ОСОБА_25 суду показав, що з сім`єю відповідача знайомий давно, оскільки був товаришем її чоловіка. Йому відомо, що ОСОБА_3 почав зустрічатися з позивачем з 2000 року, а почали вони проживати сім`єю як чоловік та дружина з 2003 року без реєстрації шлюбу. Коли вони зустрічались, у них були нормальні відносини, він жодного разу не бачив, щоб вони сварились. Деякий час вони проживали в квартирі відповідача, а потім орендували квартиру, яка належала ОСОБА_8 .. В 2007 році ОСОБА_3 та позивач зареєстрували шлюб. Йому відомо, що відповідач вирішила допомогти сину придбати спірну квартиру. Для цього вона зареєструвалася як фізична особа-підприємець і робила ремонти в під`їздах, але цих грошей було не достатньо, і вона поїхала на заробітки у м. Москву. Коли вона приїжджала до м. Славутича із заробітків, то вони зустрічались з нею, спілкувались, вона розповідала скільки заробила грошей і віддала безпосередньо ОСОБА_8 в рахунок вартості квартири, а іноді гроші віддавала ОСОБА_3 з ОСОБА_1 . Зі слів відповідача йому відомо, що для остаточного розрахунку із власницею квартири ОСОБА_3 брав кредит, який вона допомагала йому сплачувати. Після розірвання шлюбу йому ОСОБА_3 повідомляв, що його дружина забрала машину та спільні кошти, але він сподівався, що ОСОБА_1 до нього повернеться.

Свідок ОСОБА_26 суду показав, що він працював з ОСОБА_3 з кінця 1989 року. З ОСОБА_1 познайомився в 2008-2010 роках. Зі слів ОСОБА_3 йому відомо, що він придбав квартиру у ОСОБА_8 .. Для придбання квартири йому надавала кошти його мати ОСОБА_2 .. Також він брав кошти в кредит для проведення остаточного розрахунку із власником квартири. ОСОБА_3 йому розповідав, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 забрала машину та частину спільних грошей. Чи проживала ОСОБА_1 після розірвання шлюбу в одній квартирі з ОСОБА_3 йому не відомо, проте знає, що у ОСОБА_3 після розлучення з`явилася інша жінка.

Свідок ОСОБА_27 суду показала, що вона є сусідкою позивача по під`їзду і їй відомо, що позивач та син відповідача ОСОБА_3 почали проживати однією сім`єю з 2003 року. В 2004 році сином відповідача ОСОБА_3 була придбана квартира у ОСОБА_8 .. У ОСОБА_8 була велика заборгованість за житлово-комунальні послуги у цій квартирі. Зі слів відповідача їй відомо, що вона оплатила заборгованість за житлово-комунальні послуги по спірній квартирі та вартість цієї квартири. Для того, щоб розрахуватись з ОСОБА_8 за квартиру, вона їздила на заробітки в м. Москву. Крім того, вона допомагала своєму сину ОСОБА_3 сплачувати кредит, який він брав для остаточного розрахунку з власником квартири. Також їй відомо зі слів свого чоловіка, який був поручителем у ОСОБА_3 , коли він брав кредит, що після розлучення позивачу залишилась машина, яка була придбана під час спільного проживання, а ОСОБА_3 - квартира. Після розірвання шлюбу вона не бачила ОСОБА_1 в їх будинку приблизно п`ять років.

Свідок ОСОБА_29 суду показав, що з сином відповідача ОСОБА_3 працював на ДСП «ЧАЕС» з 2012 року. У ОСОБА_3 з позивачем до 2014 року були нормальні сімейні відносини. Зі слів ОСОБА_3 йому відомо, що після розірвання шлюбу його дружина ОСОБА_1 забрала машину та певну суму спільних коштів, а він залишився проживати в квартирі. У ОСОБА_3 після розірвання шлюбу була жінка, він зустрічався з нею. ОСОБА_1 після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 не бачив.

Свідок ОСОБА_30 суду показав, що знайомий з сином відповідача ОСОБА_3 з 1990 року, оскільки певний період працювали разом та проживали до 2012 року в одному під`їзді. Вперше побачив в під`їзді будинку позивача приблизно у 2010 році. Зі слів ОСОБА_3 йому відомо, що квартиру, в якій вони жили з позивачем, допомагала купувати його мати, яка їздила на заробітки в Росію. Також зі слів ОСОБА_3 йому відомо, що після розірвання шлюбу у нього була інша жінка, але, коли він перебував в стані алкогольного сп`яніння, то телефонував ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_32 суду показала, що з відповідачем ОСОБА_2 знайома з 1991 року, оскільки вони є сусідами. В 2004 році позивач та син відповідача стали проживати разом однією сім`єю в квартирі, яка належала ОСОБА_8 , яку вони потім придбали. Приблизно у 2006-2007 роках вона зареєстрували шлюб, а у 2014 році шлюб між ними було розірвано. Їй відомо зі слів відповідача, що вона давала кошти на придбання квартири і на погашення кредиту, який був взятий її сином для остаточного розрахунку із власником квартири. Для того, що віддати кошти за квартиру, ОСОБА_2 в період з 2004 року по 2007 рік їздила на заробітки в м. Москву. Коли вона приїжджала до м.Славутича, то вони з нею разом ходили в банк, і вона оплачувала кредит сина, проте в якій сумі вона вносила кошти на погашення кредиту, їй невідомо. Після розлучення вона не бачила, щоб позивач проживала в спірній квартирі, проте їй відомо, що у ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з`явилася інша жінка.

Свідок ОСОБА_33 суду показала, що відповідач ОСОБА_2 є її сусідкою, а мати позивача працювала з нею разом на ДСП «ЧАЕС». Вона бачила позивача у під`їзді з 2002 року. Відповідач для сина придбала квартиру в цьому ж під`їзді, де вони проживали. Зі слів відповідача ОСОБА_2 їй відомо, що кошти на придбання квартири давала вона, а також допомагала оплачувати кредит, який взяв її син для остаточного розрахунку з власником квартири. Для того, щоб оплатити вартість квартири відповідач здійснювала ремонти в під`їздах та їздила на заробітки в м. Москву. Після 2014 року вона не бачила позивача в їхньому під`їзді, а ОСОБА_3 приводив додому інших жінок.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, вивчивши письмові докази, надані сторонами, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Славутицького міського управління юстиції Київської області, Україна, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 06 вересня 2007 року зареєстрували шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів 06.09.2007 року було зроблено відповідний актовий запис №133, прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 ( т.1 а. с. 14).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 23 вересня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Славутицького міського управління юстиції у Київській області, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано, про що 23 вересня 2014 року було складено відповідний актовий запис № 24, після державної реєстрації розірвання шлюбу прізвище дружини ОСОБА_1 (т.1 а.с.15).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданного 27 січня 1996 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Дніпровської районної Ради народних депутатів м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області, позивач у справі зареєструвала шлюб із ОСОБА_36 , який був розірваний, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 03 березня 1999 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Дніпровської районної Ради народних депутатів м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області зроблено запис № 70( т.2 а.с. 15-16).

Як вбачається із довідки від 26.12.2018 року, виданої управлінням адміністративних послуг виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 12.11.2004 року (т.1 а.с.16).

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батько - ОСОБА_37 , мати - ОСОБА_2 (т.1 а.с.39).

09 липня 2004 року акціонерний комерційний банк «Правекс-Банк» та ОСОБА_3 (Позичальник) уклали кредитний договір №1276-010/04Р. Згідно п. 1.1. кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит в іноземній валюті на загальну суму 4000 доларів США для споживчих цілей. Відповідно до п. 1.2. кредит надається позичальнику строком з 09 липня 2004 року до 09 липня 2014 року зі сплатою 14 відсотків річних. Згідно п.2.1. видача кредиту здійснюється шляхом видачі готівки з каси Банку. Відповідно до п.4.1. договору позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення грошових коштів на рахунок № НОМЕР_2 рівними частинами в сумі 34 долари США щомісяця до 10 числа наступного місяця (т.1 а.с.59-61).

09 липня 2004 року між ОСОБА_8 (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири. Згідно п. 1.1. договору Продавець продав, а Покупець купив квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,2 кв.м., що складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 17,3 кв.м.. Як зазначено у п.2.1 вказаного договору, за домовленістю сторін квартира продається по ціні 26597, 50 гривень. Згідно п.2.3 договору покупець сплатив продавцю зазначену в п.2.1 цього договору суму до підписання і нотаріального посвідчення цього договору. Право власності на дану квартиру було зареєстровано 14.07.2004 року у комунальному підприємстві АРБ Славутицьке міське бюро технічної інвентаризації ( т.1 а.с.44-46).

Як вбачається з довідок про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 з 20.09.1991 року по 02.11.1993 року та з 18.08.1995 року по 10.09.2004 року; за адресою АДРЕСА_1 з 10.09.2004 року по 20.08.2018 року (т.1 а.с.41-43).

Відповідно до листа АТ «Правекс Банк» від 05.07.2019 року документи відносно оплати кредитного договору № 1276-010/04Р, укладеного 09.07.2004 року знищено відповідно до акту № 19 від 15.09.2016 року( т.1 а.с. 234-250 ).

Згідно копії трудової книжки позивача та індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , остання з 20.01.2003 року по 20.08.2004 року працювала продавцем у приватного підприємця ОСОБА_38 і її заробіток за цей період склав 3724,53 гривень. В період з 07.12.2004 року по 26.09.2005 року отримувала допомогу по безробіттю відповідно до п.4 ст. 22, п.1 ст. 23 Закону України «Про загальнобов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». З 27.09.2005 року по 02.12.2005 року ОСОБА_1 виплачувалася матеріальна допомога в період професійного навчання згідно п.1 ст.27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». З 08.06.2006 року по 02.11.2006 року позивач працювала у комунальному підприємстві «Управління житлово - комунального господарства» і її заробіток за цей період склав 3135,27 гривень. З 02.08.2012 року і по даний час вона працює на ДСП «Чорнобильська АЕС» ( т.1 а.с. 95-101, 213-217).

Із копії трудової книжки та індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_3 , видно, що він в період з 01.02.2002 року по 27.03.2003 року працював у Славутицькій філії колективного будівельно-монтажного підприємства «Укренергобуд», і його заробіток за цей період склав 10267,01 гривень. З 07.04.2003 року по 30.09.2003 року йому виплачувалася допомога по безробіттю відповідно до п.4,5 ст.22, п.1 ст.23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». З 01.10.2003 року по 24.02.2006 року працював ОСОБА_3 працював у філії «Струм-Славутич» приватного малого науково-впроваджувального інноваційного підприємства «Струм», і його заробіток за цей період становив 36639,28 гривень. З 13.03.2006 року по 14.08.2018 року ОСОБА_3 працював на ДСП «ЧАЕС», і його заробіток в період з 13.03.2006 року по 31.12.2007 року становив 43179,92 гривень ( т.1 а.с. 47-58, 228-233).

З копії свідоцтва про смерть вбачається, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 42 років, про що 16.08.2018 року складено відповідний актовий запис № 99 ( т.1 а.с.40).

Наданою довідкою №17 від 27.05.2019 року підтверджено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , працювала на посаді ізолювальника з 05 липня 2004 року (наказ № 57 від 05.07.2004) по 08 серпня 2007 року (наказ № 89 від 08.08.2007), з окладом 20000,00 рублів (т.1 а.с.200).

Згідно довідки про доходи ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_2 знаходилась на обліку в ДПІ у м.Славутичі Броварського управління ГУ ДФС у Київській області за № 1845 з 14.05.2003 року по 15.08.2005 року, валовий обсяг виручки за період з 14.05.2003 року по 31.12.2003 року становив 44871 гривня. З 14.05.2003 року по 31.12.2003 року платник перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. З 01.01.2004 року по 31.12.2004 року платник перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності. З 15.08.2005 року платник не перебуває на загальній системі оподаткування, обліку та звітності( т.1 а.с. 1).

З довідок УПФУ в м.Славутичі Київської області вбачається, що ОСОБА_2 з січня 2003 року по грудень 2007 року отримувала пенсію по інвалідності і її розмір за вказаний період становив 33449,44 гривень( т.2 а.с. 4-8).

09 січня 2019 року відповідачем було подано заяву про прийняття спадщини за законом після смерті її сина ОСОБА_3 до Славутицької міської державної нотаріальної контори, на підставі якої державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області була відкрита спадкова справа номер 4/2019( т.1 а.с. 86-91).

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцем майна ОСОБА_3 , є його мати - ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з квартири АДРЕСА_1 ( т.1 а.с. 13).

Встановивши на підставі зазначених доказів фактичні обставини справи та визначивши відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (ч. 2 цієї статті).

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 4 цієї статті).

Згідно з ч. 3 ст. 4 цього Кодексу кожна особа має право на проживання в сім`ї.

Відповідно до ст. 301 Цивільного кодексу України фізична особа має право на особисте життя (ч. 1 цієї статті).

Фізична особа сама визначає своє особисте життя (ч. 2 цієї статті).

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я охороняється державою.

Відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ч. 1 цієї статті).

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі аналізу наданих доказів суд вважає встановленим факт того, що до реєстрації шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , яка у зв`язку з цим змінила своє прізвище на ОСОБА_1 , що відбулося 06 вересня 2007 року, вони проживали однією сім`єю з 01 січня 2004 року , але не перебували у шлюбі між собою та в будь-якому іншому шлюбі, оскільки вони спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, піклувались один про одного, спільно дбали про своє матеріальне забезпечення, мали спільний бюджет, за взаємною згодою вирішували побутові питання, придбання майна та розпорядження майном, залучення кредитних коштів та їх повернення, їх відносини були тривалими, усталеними і притаманними відносинам подружжя.

Це підтверджено показаннями свідків сторони позивача: ОСОБА_18 , ОСОБА_15 , показаннями свідків сторони відповідача: ОСОБА_25 та ОСОБА_27 , та не заперечувалося відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні, а також відомостями про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 у квартирі ОСОБА_3 після придбання квартири, реєстрацією у подальшому шлюбу між ними.

Як встановлено судом, попередній шлюб позивача був розірваний 03 березня 1999 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Дніпровської районної Ради народних депутатів м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області, про що зроблено актовий запис № 70.

Згідно правила ч.1 ст. 114 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу.

Таким чином, починаючи з 1 січня 2004 року до 06 вересня 2007 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , не перебували в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, однак проживали однією сім`єю, що є підставою для встановлення в судовому порядку цього факту.

Відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, за умови, що вони не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, презюмує виникнення їх спільної сумісної власності на майно, набуте ними за час спільного проживання, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

При цьому, беручи до уваги ч. 2 цієї статті та ст. 60 і 61 цього Кодексу, не має значення розмір особистої участі чоловіка і жінки у придбанні цього майна.

Норми ст.74 Сімейного кодексу України, які є правовою підставою виникнення права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, що проживають однією сім`єю але не перебувають у шлюбі між собою, набрала чинності 01 січня 2004 року, а Кодекс про шлюб та сім`ю, який діяв на той час, коли ОСОБА_3 та ОСОБА_1 почали спільно проживати, вказані відносини не врегульовував.

Виходячи з викладеного, суд визначив дату, з якої вважається встановленим факт того, що до реєстрації шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , вони проживали однією сім`єю, 1 січня 2004 року .

Згідно із частиною четвертою статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Таким чином, вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна необхідно встановити факт придбання такого майна, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, час придбання, джерело набуття, мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_3 , син відповідача, придбав спірну квартиру 09 липня 2004 року під час проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 , без реєстрації їх шлюбу, коли вони також не перебували в будь-якому іншому шлюбі. Вартість даної квартири визначена в договорі купівлі-продажу і становить 26597,50 гривень. Право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру зареєстровано відповідно до порядку, що діяв на момент його набуття і відповідачем не оспорювалося.

З досліджених в судовому засіданні доказів встановлено, що остаточний розрахунок за спірну квартиру з її власником був здійснений ОСОБА_3 , сином відповідача, 09 липня 2004 року за рахунок частини кредитних коштів, отриманих відповідачем в АКБ «Правекс-Банк», а саме 2000 доларів США, що станом на 09.07.2004 року було еквівалентно 10639 гривень ( т.2 а.с. 12-14). Інша частина вартості квартири, виходячи з пояснень позивача та відповідача, була сплачена власнику квартири частинами в період з вересня 2003 року по липень 2004 року. При цьому позивач в судовому засіданні пояснила, що кошти в рахунок вартості квартири за вищевказаний період вносилися як нею з ОСОБА_3 за рахунок їх заробітної плати, так і відповідачем за рахунок її особистих коштів. Проте, після отримання кредитних коштів, дві тисячі доларів США з чотирьох тисяч доларів США, були віддані відповідачеві, тисяча доларів США з яких цілеспрямовано віддавалась як повернення їй тих коштів, які вона давала на придбання спірної квартири. Про отримання нею вказаної суми доларів США після одержання її сином ОСОБА_3 кредиту відповідач в судовому засіданні не заперечувала. З пояснень сторін встановлено, що відповідачем достроково було повернуто кредит в листопаді 2007 року за рахунок тих коштів, які були подаровані на весілля позивача та сина відповідача.

Зазначені обставини відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані. Будь-яких переконливих доказів, зокрема, розписок, квитанцій, які б підтверджували, що спірна квартира була придбана за рахунок особистих коштів відповідача та її сина ОСОБА_3 суду не надано. Відповідної інформації не надано і АТ «Правекс-Банк» через знищення документів( т.1 а.с. 234-247). Показання свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_32 , ОСОБА_42 , ОСОБА_27 , яким відомо зі слів відповідача чи інших осіб про те, що квартира була придбана в основному за особисті кошти відповідача, за відсутності інших письмових доказів не є для суду переконливими і достатніми.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що спірна квартира була придбана за рахунок спільних коштів ОСОБА_1 , позивача, та сина відповідача ОСОБА_3 , в тому числі за рахунок залучених кредитних коштів, які в подальшому ними повернуто в повному обсязі, у той час коли вони проживали сім`єю, та не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

У зв`язку з цим, суд вважає правильним зробити висновок, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , і в цій частині задовольнити позов.

Згідно правила ч. 1 ст. 70 СК України, яка поширюється на спірні відносини, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Виходячи з цього, суд вважає також обгрунтованими позовні вимоги у частині визнання права власності позивача на 1/2 частину спірної квартири.

Твердження відповідача та її представника про те, що між позивачем та ОСОБА_3 відбувся поділ майна не ґрунтуються на положеннях закону та наданих доказах.

Як встановлено судом, позов про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не пред`являвся і в судовому поряку не зійснювався. Відсутні докази і про укладення між подружжям письмового договору, нотаріально посвідченого, про поділ майна.

Відповідно до ст. 1301 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

З урахуванням того, що судом визнано право власності позивача на 1/2 частину спірної квартири, то свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 20 лютого 2019 року державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіною О.О. і зареєстроване в реєстрі за № 184, відповідно до якого спадщиною є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , необхідно визнати недійсним. Так як в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 , якій воно видане, не мала права на спадкування всієї квартири, а лише 1/2 частки цієї квартири.

Заперечення відповідача та представника відповідача проти позову, викладені у відзиві, суд вважає недоведеними і такими, що не спростовують позову.

За таких обставин суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково, встановивши факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 06 вересня 2007 року. Визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 20 лютого 2019 року державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіною О.О. і зареєстроване в реєстрі за № 184. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позову, а саме в частині позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з липня 2001 року по 01 січня 2004 року з вищезазначених підстав необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір за три вимоги немайнового характеру в сумі 2305, 2 гривень та за вимогу майнового характеру в сумі 1174,50 гривень, яка визначена в розмірі 1 % від ціну позову як 1/2 частка від вартості спірної квартири ( вартість квартири визначена за домовленістю сторін в сумі 117450 гривень, що еквівалентно на день подання позову 8700 тисяч доларів, - середня вартість таких квартир на офіційних сайтах в м.Славутичі Київської області ( т.1 а.с. 1-7, 17-19, т.2 а.с. 10).

Враховуючи, що перша позовна вимога немайнового характеру підлягає частковому задоволенню, а інші вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, то стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати по оплаті суового збору з урахуванням вимог п.36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» в сумі 3095 гривень 50 копійок( 768,40 гривень /2 +786,40 гривень +768,40 гривень +1174,50 гривень).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 200, 258, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 06 вересня 2007 року.

Визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 20 лютого 2019 року державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіною О.О. і зареєстроване в реєстрі за № 184.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 3095 гривень 50 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Славутицький міський суд. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інста

нції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_8 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Державний нотаріус Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіна Олена Олександрівна, адреса місця знаходження: Київська область, м.Славутич, вул. 77-ї Гвардійської дивізії, буд. 3.

Повне рішення складено 16 серпня 2019 року.

Суддя Н. Ф. Теремецька